Регулятивний капітал банку: призначення та порядок визначення

Регулятивний капітал є одним із найважливіших показників діяльності банків, основним призначенням якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які банки беруть на себе в процесі своєї діяльності, та забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості й стабільної діяльності банків. Він є базою для розрахунку економічних нормативів.

Банки з метою визначення реального розміру регулятивного капіталу з урахуванням ризиків у своїй діяльності зобов'язані постійно оцінювати якість усіх своїх активів і позабалансових зобов'язань (гарантії, поручительства, акредитиви, сумнівні гарантії, зобов'язання з кредитуванням); здійснювати відповідні коригування їх вартості шляхом формування резервів для покриття очікуваних (можливих) збитків за зобов'язаннями контрагентів. Банки формують резерви за такими активними операціями:

1) кредитними операціями;

2) операціями з цінними паперами;

3) дебіторською заборгованістю;

4) простроченими понад 31 день та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями;

5) коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах.

Регулятивний капітал банку складається з основного (1-го рівня) та додаткового (2-го рівня) капіталів (рис. 9.3).

Рис. 9.3. Складові елементи регулятивного капіталу

Величину регулятивного капіталу (РК) розраховують за формулою:

РК = ОК + ДК - В,

де ОК — основний капітал; ДК — додатковий капітал; В — відрахування.

Основний капітал уважається більш незмінним і таким, що не підлягає передаванню, перерозподілу та повинен повністю покривати поточні збитки. Додатковий капітал не має стійкого характеру, а його розмір піддається змінам.

Основний капітал (капітал 1-го рівня) складається з таких елементів:

а) фактично сплачений зареєстрований статутний капітал (за підсумками року розмір статутного капіталу коригується на індекс девальвації чи ревальвації гривні за рахунок і в межах валового доходу або валових витрат відповідно до методики НБУ);

б) розкриті резерви, що створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку (резерви, що оприлюднені банком у фінансовій звітності):

— дивіденди, що направлені на збільшення статутного капіталу;

— емісійні різниці;

— резервні фонди;

— загальні резерви, що створюються під невизначений ризик при проведенні банківських операцій.

Ці складові частини включаються до капіталу 1-го рівня лише за умови, що вони відповідають таким критеріям:

— відрахування до резервів і фондів здійснено з прибутку після оподаткування або з прибутку до оподаткування, скоригованого на всі потенційні податкові зобов'язання;

— призначення резервів та фондів і рух коштів за цими резервами і фондами окремо розкрито в оприлюднених звітах банку;

— фонди мають бути в розпорядженні банку з метою необмеженого і негайного їх використання для покриття збитків;

— будь-яке покриття збитків за рахунок резервів та фондів проводиться лише через рахунок прибутків та збитків;

в) загальний розмір основного капіталу визначається з урахуванням розміру очікуваних (можливих) збитків за невиконаними зобов'язаннями контрагентів та основний капітал зменшується на суму:

— недосформованих резервів під можливі збитки за:

1) кредитними операціями;

2) операціями з цінними паперами;

3) дебіторською заборгованістю;

4) простроченими понад 30 днів та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями;

5) коштами, розміщеними на коррахунках у банках, які визнані банкрутами або які зареєстровані в офшорних зонах;

— нематеріальних активів за мінусом суми зносу;

— капітальних вкладень у нематеріальні активи;

— збитків минулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження;

— збитків поточного року.

Додатковий капітал (капітал 2-го рівня) складається з таких елементів:

— резерви під стандартну заборгованість інших банків;

— резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями банків;

— нерозподілений прибуток минулих років;

— прибуток звітного року, що очікує затвердження;

— результат переоцінки основних засобів;

— прибуток поточного року, зменшений на суму неотриманих нарахованих доходів;

— субординований борг, що враховується до капіталу (субординований капітал), із метою підвищення капіталізації;

— нерозподілений прибуток минулих років;

— прибуток звітного року, що очікує затвердження.

Субординований капітал включає кошти, що залучені від юридичних осіб на умовах субординованого боргу.

Субординований борг — це звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти (складові елементи капіталу), які відповідно до угоди не можуть бути взяті з банку раніше ніж за п'ять років, а у разі банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій усіх інших кредиторів.

На умовах субординованого боргу, якщо кошти залучені строком на п'ять років, то сума субординованого боргу враховується до капіталу банку зі щорічним зменшенням розміру цих коштів на 20 % на кінець кожного року за таким графіком (табл. 9.1):

Таблиця 9.1. Графік урахування субординованого боргу

Кошти, залучені на умовах субординованого боргу" можуть включатися до капіталу банку після отримання дозволу НБУ в разі їх відповідності таким критеріям:

— є незабезпеченими, субординованими та повністю сплаченими;

— не можуть бути погашені за ініціативою власника;

— можуть вільно брати участь у покритті збитків без пред'явлення банку вимоги щодо припинення торговельних операцій;

— дозволяють відстрочення обслуговування зобов'язань щодо сплати процентів, якщо рівень прибутковості не дозволяє банку здійснити такі виплати.

При розрахунку загальної суми регулятивного капіталу на капітал 2-го рівня накладають такі обмеження:

— загальний розмір додаткового капіталу не може бути більше ніж 100 % основного капіталу;

— розмір субординованого капіталу не може перевищувати 50 % розміру основного капіталу.

Залучення коштів на умовах субординованого боргу з метою їх урахування до додаткового капіталу банку у вигляді позик, кредитів, депозитів юридичних осіб може здійснюватися як шляхом укладення прямих договорів між банком-боржником та інвестором, так і шляхом випуску банком-боржником облігацій.

Залучення коштів на умовах субординованого боргу шляхом випуску облігацій здійснюється з урахуванням особливих умов щодо випуску та погашення облігацій.

Не допускається заміна облігацій на прямі договори або, навпаки, протягом усього періоду дії угоди (договору) про залучення коштів на умовах субординованого боргу до капіталу банку.

Мінімальна сума залучених коштів на умовах субординованого боргу шляхом випуску облігацій для врахування цих коштів до капіталу банку становить 100 тис. грн.

Для визначення розміру регулятивного капіталу банку загальний розмір капіталу 1-го і 2-го рівнів додатково зменшується на балансову вартість таких активів:

а) акцій та інших цінних паперів з нефіксованим прибутком, що випущені банками, у торговому портфелі банку та у портфелі банку на продаж (зменшену на суму фактично сформованого резерву за пайовими цінними паперами у портфелі банку на продаж, які обліковуються за собівартістю);

б) суму вкладень у капітал асоційованих та дочірніх установ, а також вкладень у капітал інших установ у розмірі 10 % і більше їх статутного капіталу (зменшену на суму фактично сформованого резерву за цими вкладеннями);

в) балансову вартість акцій (паїв) власної емісії, що прийняті в забезпечення наданих банком кредитів (інших вкладень);

г) суму перевищення загальної суми операцій, що здійснені щодо одного контрагента, над установленим нормативним значенням нормативу максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7);

ґ) суму перевищення загальної суми операцій, що здійснені щодо одного інсайдера, над установленим нормативним значенням нормативу максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9);

д) суму операцій, що здійснені з інсайдерами (пов'язаними особами) на сприятливіших за звичайні умовах;

е) суму коштів, що вкладені в інші банки на умовах субординованого боргу.

Банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більш ніж 25 % капіталу банку.

Отже, відкоригована частина фінансового капіталу, яка найменше підлягає змінам і може гарантувати покриття негативних наслідків різноманітних ризиків та захист інтересів вкладників, виступає регулятивним капіталом.

Поиск по сайту: