Родовища лікувальних грязей в Україні

Поширені, але обмежено використовуються торфові лікувальні грязі — торф з високим вмістом (понад 25 %) і ступенем розкладання понад 40 % органічних речовин. Найціннішими є гіпсові і купоросні торфи з мінералізованим (понад 2 г/л) грязевим розчином. Для лікування їх застосовують на курортах Шкло, Моршин і Миргород.

Сопкові грязі — це продукти діяльності грязьових вулканів, винесені на поверхню під тиском газів та підземних вод. Обмежено використовують сопкові мінеральні мули Вулганацької групи грязьових вулканів на Керченському півострові, які містять цінні мікрокомпоненти.

Озокерит - маловідома корисна копалина. Деякий час озокерит використовувався для виробництва церезину, який був незамінним матеріалом для освітлювальних свічок, електроізоляції.

Склад озокериту подібний до складу найбільш високомолекулярної частинки вуглеводів парафінистої нафти. Озокерит, очевидно, утворився внаслідок їх випадання в осад з мігруючої нафти в порах або тріщинах гірських порід. Його колір - жовтий, коричневий, чорний. Зовні він подібний на бджолиний віск. Залягає у вигляді жил і тонковкрапленого матеріалу у піщано-глинистих породах. Видобувають озокерит (озокеритову «руду») гірничим способом, подібно до того, як видобувають вугілля. Озокерит очищають від породи шляхом водного виварювання або бензинової екстракції.

Родовища озокериту трапляються рідко. Більшість їх виявлено в Україні, у Прикарпатському прогині. Найбільше у світі Бориславське родовище та ще ряд менших знаходяться у Львівській області.

На Гуцульщині є два досить значні озокеритові родовища: Дзвиняцьке і Старунське. Це скупчення жильного та дрібновкрапленого озокериту в порах і тріщинках піщано-глинистих порід, у воротищенських відкладах міоцену, що тектонічно контактують з нафтогазоносними відкладами сусідніх нафтових родовищ.

Термін озокерит за даними Berliner Blau вперше запропонував Глокер у 1833 році. У різних країнах озокерит мав свою назву. Так, у німецькій літературі використовується термін erdwachs (земляний віск), в англійських джерелах – cortwax (гірський віск), у польській – wosk ziemny. У нашій літературі використовується термін «озокерит».

У Прикарпатті озокерит відомий давно. Ще у 1674 році Функе писав, що в одній з карпатських шахт знаходили гірський віск. Офіційний спогад про озокерит відноситься до початку ХІХ ст. Поблизу Трускавця, у місті Борислав, було більш ніж 2 тис. озокеритових шахт. В цей час він використовувся в основному для виготовлення свічок, а пізніше в електротехніці як добрий ізоляційний матеріал. Перший хімічний аналіз озокериту здійснив у Парижі французький хімік Вальтер у 1840 р.

Клінічний досвід застосування озокериту свідчить про те, що найбільш сприятливі результати досягаються при лікуванні ним запальних і обмінно-дистрофічних захворювань.

Озокеритові аплікації позитивно змінюють перебіг запальної реакції, скорочують стадію ексудації і проліферації, прискорюють регенеративні процеси, підвищують фагоцитарні показники, сприяють розсмоктуванню запального інфільтрату, нормалізують тонус вегетативної нервової системи, стимулюють кровообіг.

Включення аплікацій озокериту в лікувальний комплекс підвищує ефективність курортної терапії при лікуванні патології органів травлення, сечовиділення і обміну речовин.

Поиск по сайту: