Формування української моделі національної конкурентоспроможності

Серед чинників, які не сприяють підвищенню конкурентоспроможності українських товарів слід відмітити насамперед застарілу технологію виробничих процесів, яка не дозволяє перейти на енерго- та матеріалозберігаючий тип виробництва. У структурі витрат на виробництво української економіки матеріальна складова складає надзвичайно високу цифру – 57,4 %. У промисловості матеріаломісткість досягла 70,2 %. В Україні неприпустимо низька ефективність використання енергоносіїв. Енергомісткість українського ВВП у 2 – 3 рази вища, ніж у промислово розвинутих країнах світу.

Якщо оновлення й удосконалення обладнання й технологій як фактор підвищення конкурентоспроможності товарів та послуг – проблема переважно мікроекономічного характеру, то перехід на відновлювальні джерела енергії (ВДЕ) – значною мірою залежить від енергетичної політики держави. Наразі в розвиток альтернативних енергетичних джерел провідні країни світу вкладають значні бюджетні кошти. Наприклад, Німеччина на розробку нових технологій з використання (ВДЕ) щорічно витрачає 90 млн. дол., Японія – 120, Америка – 230.

Таким чином, реалізація енергозберігаючих технологій як фактор конкурентоспроможності сприятиме не тільки скороченню витрат на виробництво товарів, але й забезпечуватиме реальну економічну й політичну незалежність держави.

В умовах обмеженості бюджетних коштів підвищення конкурентоспроможності української економіки має відбуватись шляхом концентрації ресурсів у найбільш перспективних, сучасних галузях, що є умовою забезпечення та втримання економікою країни стійких позицій у світовому економічному середовищі.

Констатуючи певні втрати економіки України на шляху зростання конкурентоспроможності, фахівці Національного інституту стратегічних досліджень стверджують, що головна причина такого становища – стратегічні прорахунки. В Україні, на думку експертів, намагалися створити конкурентне середовище шляхом штучного створення суб'єктів конкуренції через приватизацію, демонополізацію, розукрупнення підприємств тощо.

Разом з тим практично не приділялася увага розвитку здатності самих підприємств ефективно реагувати на конкурентні виклики. Панування в Україні з 2000 року експортної моделі розвитку, орієнтованої на сировину, що опиралася на цінові конкурентні переваги, що виникають завдяки дешевизні енергетичних і трудових ресурсів і можливостям "оптимізації" податкового навантаження, створило ілюзію міжнародної конкурентоспроможності національної економіки, обумовило гальмування вирішення ключових системних протиріч. Внаслідок цього в Україні склалась низькотехнологічна структура промислового виробництва, у якій майже 70% становлять сировинні галузі. У світовому поділу праці Україна закріпилася як сировинний і ресурсний придаток. Частка низькотехнологічної продукції в експорті нашої країни наближається до 85%.

Сучасний стан зовнішньої торгівлі зумовлений впливом таких економічних факторів:

– суттєве зростання цін на імпортовані енергоносії (з 50 доларів США за 1 тис. куб.м у 2004 році до 210 доларів США у 2009 році);

– скорочення світового попиту на українську продукцію та обвальне

– падіння цін на сировинних ринках внаслідок розгортання світової фінансово-економічної кризи;

– падіння промислового виробництва та скорочення будівельних робіт, що вплинуло на зниження потреби вітчизняних підприємств у сировині, матеріалах та напівфабрикатах;

– падіння інвестиційної активності, що позначилось на зниженні потреби вітчизняних товаровиробників в імпорті машин та устаткування, а також інших інвестиційних товарів;

– обмеження доступу до фінансових ресурсів, порушення рівноваги банківської системи та відтік капіталу;

– недоліки у системі прав власності, макроекономічна нестабільність та високі граничні ставки податків;

– низький рівень показників створення спільних підприємств між українськими та іноземними партнерами, що гальмує передачу технологій;

– звуження споживчого попиту в умовах зниження заробітної плати та споживчого кредитування, що позначилось на зменшенні обсягів імпорту споживчих товарів, включаючи легкові автомобілі.

Лідерами експорту є металургійна та хімічна промисловість. Частка цих товарів до початку кризи складала понад 50% загального експорту товарів, хоча, варто зазначити, що світовий попит на ці товари має тенденцію до значних коливань протягом глобальних бізнес-циклів. Такі зміни зовнішнього попиту є фактором нестабільності при прогнозуванні доходів від експорту для галузей та економіки в цілому. В той самий час, товари з високою доданою вартістю (машини, устаткування тощо) склають лише 15 % експорту України.

Крім того, український експорт має вузьку географічну диверсифікацію. Ключовими торговельними партнерами для України компаній довгий час залишались кілька країн СНД, Туреччина та країни ЄС. Міжнародна фінансова криза уповільнила світову економічну активність та значно вплинула на попит ринків сталі та хімічної продукції, що, в свою чергу, призвело до значного падіння українського експорту (на 47 % у річному обчисленні у першій половині 2009 року).

Вузьке коло основних партнерів для експортерів України і слабка географічна диверсифікація призвели до значеного падіння рівня промислового виробництва. Всі ці фактори змушують по-іншому подивитись на структуру державної підтримки експорту та сформулювати нову національну стратегію розвитку експорту України, яка б ґрунтувалась на експансії українських товарів на зовнішні ринки, особливо високотехнологічних товарів.

Аналізуючи успішний досвід державної підтримки експорту країн Європи, зокрема Німеччини, Швеції, Фінляндії, можна дійти висновку що структура підтримки експорту складається з трьох основних елементів: інформаційна, фінансова та інституційна підтримка. Міністерство економіки України чітко усвідомлюючи надзвичайну необхідність в розвитку експорту України, вживає конкретних заходів щодо його стимулювання. Так, розроблено та запущено в дію інтернет-портал, який в режимі он-лайн інформує зовнішні ринки щодо українських товарів та послуг. Портал є відкритим та безкоштовним, що дозволяє обмінюватись інформацією та знаходити закордонних парнерів не лише великим компаніям, але й представникам малого та середнього бізнесу.
Окреме значення Міністерством економіки приділяється розробці механізму фінансової підтримки експорту. Розроблено проект Закону України «Про фінансову підтримку експорту», який проходить стадію узгодження. Проходять консультації з народними депутатами та експортами щодо ухвалення цього закону.

Важливим питанням є реформування системи торговельно-економічних місій України за кордоном. Філософією діяльності представників Української економіки за кордоном має стати експансія та просування українських товарів і послуг на зовнішні ринки. Це дозволятиме будь-якому підприємству, в тому числі малому і середньому, спиратись на підтримку представників української економіки в «чужих країнах» для вивчення можливостей, пошуку партнерів і, як результат, конкретних поставках української продукції.

Представники української економіки за кордоном мають стати лобістами інтересів українських товаровиробників на всіх рівнях в країні перебування, результат діяльності яких оцінюватиметься збільшенням експорту товарів з України. Така реформа системи торговельно-економічних місій потребує тісної співпраці українських експортерів та Уряду України. Площадкою для такої співпраці може стати Рада експортерів Міністерства економіки України, а також Національна асоціація експортерів, створення якої стає надзвичайно актуальним і своєчасним питанням розвитку експорту.

Також бізнес має розуміти можливості лобіювання своїх інтересів через систему двосторонніх міжурядових комісій, в яких бере участь Україна. Всі ці аспекти є основою проекту стратегії розвитку експорту України, над якою працює робоча група Міністерства економіки України.

Запитання для самоконтролю

1. Як впливає глобалізаційний процес на розвиток національної економіки?

2. Назвіть основні форми інтернаціоналізації національних продуктивних сил.

3. В чому полягає сутність зовнішньоекономічної політики держави?

4. Що собою являє міжнародна конкурентоспроможність країни?

5. Назвіть основні теорії конкурентоспроможності країни.

6. Визначте особливості моделі національної конкурентоспроможності М. Портера.

7. Назвіть світові рейтинги конкурентоспроможності.

8. Визначте напрями формування української моделі національної конкурентоспроможності.

Рекомендована література

1. Дайнен, Д. Дедалі міцніший союз. Курс європейської інтеграції. Пер. з англійської [Текст] / Д. Дайнен – К.: «К.І.С.», 2006. – 696 с.

2. Сороколетова, О. Рейтинг конкурентоспособности стран ЕС [Текст] / О. Сороколетова // Дело. – 2010. – 13.05. – С. 1.

3. Андрійчук, В. Енергобезпека: енергозбереження і напрями диверсифікації енергопостачання (у контексті перспективи взаємовідносин України і Польщі) [Текст] / В. Андрійчук // Економічний часопис. – ХХІ. – 2007. – № 7 – 8. – С. 11– 12.

4. Сімонов, Д. Вільна зона для інноваторів [Текст] / Д. Сімонов // Урядовий кур’єр. – 2010. – № 112. – С. 13.

Поиск по сайту: