Або потенційну еліту)

всі ті, хто прямо чи опосередковано люди, які за своїми психологічними

бере участь в управлінні суспільством. якостями могли б увійти в еліту, але не

ввійшли через своє соціальне становище і

різного роду бар'єри. Контрелітою може

виступати політична опозиція, що прагне

послабити владу правлячої еліти і взяти на

себе частину її повноважень.

Найнижча верства суспільства - це нееліта - ті, хто не володіє ні суб'єктивними, ні об'єктивними можливостями ввійти в еліту.

В.Парето у правлячій еліті виділив два типи, які послідовно змінюють один одного:

еліта "левів" еліта "лисів"

консервативно налаштовані, нездатні до люди динамічні, майстри обману й

компромісів, прихильники силових методівполітичних комбінацій, прихильники

правління, які виступають проти радикальних перетворень у суспільстві,

радикальних суспільних змін спираються не на силу, а на переконання

В умовах політичної стабільності переважають керівники - "леви".

Нестабільність політичної системи вимагає правління еліти "лисів".

Соціальна рівновага потребує постійного оновлення складу правлячої еліти шляхом введення до неї індивідів з елітарними властивостями з нижчих верств суспільства і вилучення тих, хто таких властивостей не має. Однак це не відбувається, оскільки правляча еліта прагне зберегти свої привілеї і передати їх у спадок особам з неелітарними індивідуальними властивостями. У результаті погіршується якісний склад правлячої еліти, вона вироджується, що спонукає кількісно зростаючу контреліту до боротьби за владу (революція). Контреліта скидає правлячу еліту і за допомогою мобілізованих нею невдоволених мас встановлює власне панування. Так відбувається зміна правлячих еліт, яку В.Парето назвав "законом циркуляції еліт". Маси від такої зміни еліт нічого не виграють і залишаються об'єктом панування та експлуатації. Тому В.Парето зробив песимістичний висновок щодо "масової циркуляції еліти або просто революції" і стосовно демократі ї.

німецький соціолог Роберт Міхельс (1876-1936) поєднав проблеми виникнення і функціонування політичних еліт з діяльністю політичних партій. У праці "До соціології партійності в сучасній демократії" (1911) він доводив, що суспільство не може функціонувати без великих організацій (партій), а керівництво ними не можуть здійснювати всі їхні члени, більшість яких є некомпетентними, пасивними й байдужими як до повсякденної діяльності організацій, так і до політики в цілому. Ефективність функціонування партій потребує виокремлення керівної меншості, яка, маючи спеціальну освітньо-професійну підготовку, формулює програми, готує вибори і управляє фінансами тощо.

Р.Міхельс сформулював «залізний закон олігархії»: керівна меншість поступово виходить з-під контролю рядових членів, відривається від них і підпорядковує політику власним інтересам, піклуючись передусім про збереження свого привілейованого становища. Так в партіях і суспільстві в цілому виокремлюється еліта. Будь-яким, навіть демократичним суспільством завжди фактично править олігархічна елітарна група. Демократія як безпосередня влада мас неможлива суто технічно й недоцільна з огляду на некомпетентність мас і їх байдуже ставлення до політики.

Поиск по сайту: