Мета, завдання і методологічна основа фінансової діагностики

Метою фінансової діагностики є наглядна оцінка динаміки розвитку підпри­ємства та його фінансового стану.

Основними завданнями фінансо­вої діагностики підприємства є:

- дослідження рентабельності та фінансової стійкості підприємства;

- дослідження ефективності використання майна підприємством, забезпече­ності його власними оборотними коштами;

- об'єктивна оцінка динаміки ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства;

- визначення стану підприємства на фінансовому ринку та кількісна оцінка його конкурентоспроможності;

- аналіз ділової активності підприємства;

- визначення ефективності використання фінансових ресурсів.

Фінансова діагностика заснована на здійсненні внутрішнього (традиційного) аналізу фінансового стану підприємства, змістом якого є:

- аналіз майнового стану підприємства;

- аналіз фінансової стійкості та стабільності підприємства;

- оцінка ділової активності підприємства;

- аналіз динаміки прибутку та рентабельності підприємства і факторів, що на них впливають;

- аналіз кредитоспроможності підприємства;

- оцінка використання майна та вкладеного капіталу;

- аналіз власних фінансових ресурсів;

- аналіз ліквідності та платоспроможності підприємства;

- аналіз самоокупності підприємства тощо.

Такий традиційний аналіз здійснюється аналітиками підприємства і ґрунту­ється на широкій інформаційній базі, включаючи оперативні дані.

В ході здійснення фінансової діагностики за традиційною схемою було опра­цьовано прийоми (рис. 9.1) і методи її здійснення (рис. 9.2).

Рис. 9.1. Характеристика прийомів фінансової діагностики

Предметом діагностики фінансового стану підприємства є формування та використання його фінансових ресурсів.

Для досягнення основної мети аналізу фінансового стану підприємства - об'­єктивної його оцінки та виявлення на цій основі потенційних можливостей підви­щення ефективності формування й використання фінансових ресурсів - можуть застосовуватися різні методи.

Методи фінансової діагностики - це комплекс науково-методичного ін­струментарію дослідження фінансового стану підприємства.

В економіці підприємства методи фінансової діагностики класифікують за різ­ними класифікаційними ознаками. За ступенем обґрунтованості розрізняють не-формалізовані та формалізовані методи фінансової діагностики.

Неформалізовані методи ґрунтуються на характеристиці аналітичних проце­дур на логічному рівні, а не на жорстких аналітичних взаємозв'язках та залежнос­тях. Ці методи відрізняються певним суб'єктивізмом, оскільки вони здебільшого за­сновані на інтуїтивному відчутті, досвіді та знаннях аналітика.

Рис. 9.2. Класифікація методів фінансової діагностики

До формалізованих методів фінансової діагностики відносять ті, в основу яких покладено науково обґрунтовані і доведені аналітичні залежності. Ці методи є більш об'єктивними, а, відтак і найчастіше використовуваними в практиці оцінки діяльності вітчизняних підприємств.

У фінансовій діагностиці широко застосовуються методи економічної статис­тики (середніх та відносних величин, групування, графічний, індексний, методи об­робки рядів динаміки), а також методи математичної статистики (кореляційний аналіз, дисперсійний аналіз, метод головних компонентів).

Використання визначених прийомів і методів аналізу для досягнення постав­лених конкретних цілей вивчення фінансового стану підприємства в сукупності становить методологію та методику його фінансової діагностики.

Розглянувши мету, завдання та методологію фінансової діагностики підпри­ємства, слід підкреслити, що її необхідність та значення обумовлені потребою сис­тематичного аналізу напрямків удосконалення роботи за ринкових умов господа­рювання, потребою в поліпшенні використання фінансових ресурсів, а також по­шуком резервів зміцнення фінансової стабільності підприємства.

9.3. Інформаційне забезпе­чення фінансової діагнос­тики підприємства

Інформаційною базою для діагнос­тики фінансового стану підприємства є дані:

- балансу (форма №1);

- звіту про фінансові результати (форма №2);

- звіту про рух грошових коштів (форма №3);

- звіту про власний капітал (форма №4);

- інші дані статистичної звітності та інші оперативні дані.

Усі показники балансу та іншої бухгалтерської звітності взаємопов'язані, а їх цінність для своєчасної та якісної оцінки фінансового стану підприємства залежить від вірогідності поданої і систематизованої в них відповідним чином інформації.

Основні вимоги до бухгалтерської звітності з точки зору здійснення фінансо­вої діагностики підприємства зводяться до того, що вона повинна уможливлювати:

- оцінку динаміки та перспектив отримання прибутку підприємством;

- оцінку наявних у підприємства фінансових ресурсів та ефективності їх ви­користання;

- опрацювання обґрунтованих фінансових управлінських рішень для здійс­нення ефективної інвестиційної політики.

Бухгалтерський баланс складається з Активу та Пасиву і свідчить про роз­поділ активів та пасивів у визначений період, а також про здійснення фінансування активів за допомогою власного та залученого капіталу.

Звіт про фінансові результати відображає ефективність діяльності підпри­ємства за визначений період. Якщо баланс відображає детальну постатейну харак­теристику фінансового стану підприємства на конкретну дату, то звіт про фінансові результати обґрунтовує порядок отримання доходів та формування витрат, а та­кож регламентує порядок розрахунку прибутку (на відповідних рівнях) за відповід­ний період (квартал, півріччя, дев'ять місяців, рік).

Отже, у звіті про фінансові результати міститься інформація про:

- дохід (виручку) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);

- інші операційні доходи;

- фінансові результати від операційної діяльності (прибуток чи збиток);

- дохід від участі в капіталі;

- інші доходи;

- фінансові доходи;

- фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування (прибуток чи збиток);

- фінансові результати від звичайної діяльності (прибуток чи збиток);

- надзвичайні доходи чи витрати;

- чистий прибуток чи збиток.

Фінансова звітність підприємств містить також іншу інформацію щодо стану його фінансів. На основі аналізу звітних даних визначаються основні тенденції фор­мування і використання фінансових ресурсів підприємства, причини змін, що ста­лися, сильні та слабкі сторони підприємства, а також резерви поліпшення його фі­нансового стану у перспективі.

Для вирішення поточних і перспективних фінансово-господарських проблем підприємства необхідно володіти повною та достовірною інформацією про його фінансовий стан та результати діяльності. Для прийняття обґрунтованих управлін­ських рішень на підприємстві слід використовувати дані, які відповідають певним правилам (вимогам, нормам) і є зрозумілими та прийнятними для керівників. Для порівняння фінансових результатів, отриманих у попередньому та поточному періодах, слід використовувати лише порівнювані показники, тобто визначені за єди­ною методологією з використанням однакових баз розрахунку, критеріїв, правил, стандартів. Загальні вимоги до фінансової звітності викладено в Положенні (стан­дарті) бухгалтерського обліку 1 (далі - П(С)БО 1), затвердженому наказом Мініс­терства фінансів України від 31 березня 1999 р. №87. Дане положення визначає:

- мету фінансових звітів;

- склад фінансових звітів;

- поняття звітного періоду;

- якісні характеристики та принципи, якими слід керуватися під час складан­ня фінансових звітів;

- вимоги до розкриття інформації у фінансових звітах.

П(С)БО 1 треба застосовувати за умов підготовки й надання фінансових зві­тів підприємствами, організаціями, установами та іншими юридичними особами усіх форм власності (крім банків і бюджетних установ). Основою П(С)БО 1 є Між­народний стандарт бухгалтерського обліку 1 Комітету з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Фінансова звітність визначається П(С)БО 1 як бухгалтер­ська звітність, що відображає фінансовий стан підприємства і результати його дія­льності за звітний період. Метою такої звітності є забезпечення загальних інфор­маційних потреб широкого кола користувачів, які покладаються на неї як на основ­не джерело фінансової інформації під час прийняття будь-яких рішень (табл. 9.1).

Таблиця 9.1

Інформаційні потреби основних користувачів фінансових звітів

Зазначені в таблиці 9.1 інформаційні потреби користувачів фінансової інфор­мації обумовили склад фінансової звітності.

Згідно з П(С)БО 1 до фінансової звітності належать:

- Баланс;

- Звіт про фінансові результати;

- Звіт про рух грошових коштів;

- Звіт про власний капітал;

- Примітки річної фінансової звітності.

Інші внутрішні звіти підприємства (бізнес-план, звіт керівництва підприємства, звіт аудиторської перевірки тощо), використовувані ним, не є фінансовою звітністю.

Компоненти фінансової звітності відображають різні аспекти господарювання за попередній і поточний звітні періоди, формування облікової політики та її змін, що уможливлює ретроспективний аналіз діяльності підприємства (табл. 9.2),

Таблиця 9.2

Призначення основних компонентів фінансової звітності

Такі компоненти фінансової звітності, як баланс, звіт про фінансові результа­ти, звіт про власний капітал та звіт про рух грошових коштів, складаються зі ста­тей, які об'єднуються у відповідні розділи.

Форми, перелік статей фінансових звітів та їх зміст установлені П(С)БО 2, З, 4, 5. Але підприємство заносить інформацію до тієї чи іншої статті відповідного фі­нансового звіту тільки тоді, коли:

- існує ймовірність збільшення або зменшення майбутніх економічних вигод, пов'язаних з цією статтею;

- оцінка статті може бути достовірно визначена.

Щоб скласти фінансову звітність, керівництво підприємства формує облікову політику, тобто обирає принципи, методи та процедури обліку для достовірного відображення фінансового стану підприємства та забезпечення порівнянності фі­нансових звітів.

До основних принципів формування фінансової звітності відносяться:

1. Принцип послідовності.

2. Принцип обачності.

3. Принцип переваги економічному змісту над юридичною формою документа.

4. Принцип єдиного грошового вимірника.

5. Принцип безперервності діяльності підприємства.

6. Принцип нарахування та відповідності доходів і витрат.

7. Принцип повного висвітлення поточного фінансового стану підприємства.

8. Принцип стандартності.

9. Принцип однозначності фінансових показників.

10. Принцип відповідності результатів дійсності.

9.4. Сутність горизонта­льного, вертикального та аналізу за допомогою коефіцієнтів

Для наочної демонстрації фінансової діагностики підприємства охарактеризує­мо спрощені її прийоми відповідно до по­даної класифікації (рис. 9.1), до яких відно­сяться горизонтальний, вертикальний та аналіз за допомогою коефіцієнтів.

Як було зазначено в п.9.3, фінансову діагностику здійснює аналітичний відділ підприємства, використовуючи статті такої фінансової звітності:

1) Балансу підприємства (форма 1-додаток до П(С)БО 2);

2) Звіту про фінансові результати (форма 2 - додаток до П(С)БО 3);

3) Звіту про рух грошових коштів (форма 3 - додаток до П(С)БО 4);

4) Звіту про власний капітал (форма 4-додаток до П(С)БО 5);

5) Приміток до річної фінансової звітності (форма 5).

Сутність горизонтального аналізу полягає в порівнянні показників фінан­сової звітності попереднього і звітного періодів. При цьому здійснюється постатей­не співставлення звітів, визначаються абсолютні та відносні відхилення конкрет­них фінансових показників.

Аналізуючи динаміку валюти балансу, порівнюють її значення на початок і на кінець звітного періоду (строки 280 та 640 Балансу підприємства). Зменшення ва­люти Балансу на кінець періоду свідчить про скорочення обсягів господарської ді­яльності підприємства.

Узагальнене представлення горизонтального аналізу Активу і Пасиву Балан­су підприємства разом з методикою його здійснення наведене в таблицях 9.3-9.4.

Таблиця 9.3

Узагальнений горизонтальний аналіз Активу Балансу підприємства

Таблиця 9.4

Узагальнений горизонтальний аналіз Пасиву Балансу підприємства

На відміну від горизонтального аналізу, який відтворює динаміку фінансової звітності за визначений період, вертикальний аналіз є аналізом внутрішньої структури звітності.

При здійсненні такого аналізу узагальнюючий показник приймається за 100%, а кожна його складова обчислюється як питома вага (частка від 100%).

Узагальнюючими показниками є підсумки Балансу (Актив, Пасив), обсяг реа­лізованої продукції відповідно до Звіту про фінансові результати. За допомогою цього методу аналізу з'ясовують, яку питому вагу в групі чи підгрупі узагальнюючих показників займає та чи інша стаття. Це дає можливість визначити вплив кожної складової узагальнюючого показника на фінансову діяльність підприємства.

Узагальнене представлення вертикального аналізу Активу і Пасиву Балансу підприємства разом з методикою його здійснення наведене в таблицях 9.5-9.6.

Таблиця 9.5

Узагальнений вертикальний аналіз Активу Балансу підприємства

Стійкий фінансовий стан підприємства формується в процесі його виробничо-господарської діяльності. Тому об'єктивну оцінку фінансового стану можна здійс­нити, застосувавши не тільки вказані прийоми горизонтального і вертикального аналізу, але й комплекс відповідних фінансових коефіцієнтів.

Таблиця 9.6

Узагальнений вертикальний аналіз Пасиву Балансу підприємства

Фінансові коефіцієнти оцінки стану підприємства мають бути такими, щоб усі пов'язані з підприємством економічними відносинами суб'єкти господарю­вання могли одержати потрібну інформацію для прийняття рішень про економічну доцільність встановлення, припинення чи продовження відносин з підприємством. У кожного з потенційних партнерів підприємства свій власний критерій економічної доцільності. Тому показники оцінки фінансового стану підприємства мають бути такими, щоб кожний партнер зміг зробити вибір, виходячи з власних інтересів.

Разом з тим, у стабільному фінансовому стані зацікавлене передусім саме підприємство. З одного боку, стабільний фінансовий стан будь-якого підприємства формується в процесі його взаємовідносин з постачальниками, покупцями, акціо­нерами, банками, іншими юридичними і фізичними особами. З іншого боку, саме від підприємства залежить ступінь його економічної привабливості для всіх суб'єк­тів господарювання, які обирають серед безлічі підприємств, спроможних задово­льнити їх економічний інтерес.

Відтак кожному підприємству необхідно систематично, детально і в динаміці аналізувати свій фінансовий стан за допомогою відповідних коефіцієнтів.

Розглянемо докладніше класифікацію і порядок розрахунку комплексу основ­них фінансових коефіцієнтів для детальної та всебічної оцінки фінансового стану підприємства.

Аналіз фінансового стану підприємства з використанням фінансових коефіцієнтів включає сім блоків:

1. Операційний аналіз.

2. Аналіз операційних витрат.

3. Аналіз управління активами.

4. Аналіз ліквідності.

5. Аналіз довгострокової платоспроможності.

6. Аналіз прибутковості.

7. Аналіз майнового стану підприємства.

Операційний аналіз передбачає розрахунок коефіцієнта росту валових про­дажів (k_РВП), коефіцієнта валового доходу (k_ВД), коефіцієнта операційного прибутку (k_ОП), коефіцієнта чистого прибутку (k_ЧП) за формулами (9.1-9.4):

тобто за даними форми 2 (у формулах – ф.2) слід підставляти такі показники:

тобто за даними форми 2 слід підставляти наступні показники окремо для звіт­ного, окремо для базового років:

тобто за даними форми 2 слід підставляти наступні показники окремо для звіт­ного, окремо для базового років:

тобто за даними форми 2 слід підставляти наступні показники окремо для звіт­ного, окремо для базового років:

Для розшифрування бухгалтерського запису формул розрахунку фінансових коефіцієнтів, наведемо відповідну схему на прикладі обчислення коефіцієнта чис­того прибутку (k_ЧП) в звітному періоді:

Отже, за наведеною схемою формулу слід розшифровувати наступними чином: для визначення числового значення коефіцієнта чистого прибутку (k_ЧП) в звітному періоді необхідно цифру, яка знаходиться у стовпці 3 (що вказує на звітний період) рядка 220 - «Чистий прибуток» чи 225 - «Чистий збиток» фор­ми 2 - «Звіту про фінансові результати» розділити на цифру, яка знаходиться у стовпці 3 (що вказує на звітний період) рядка 010 - «Дохід (виручка) від реалі­зації продукції (товарів, робіт, послуг)» форми 2 - «Звіту про фінансові резуль­тати»). Для констатації факту зростання цього коефіцієнта обчислене зна­чення повинне бути невід'ємним, тобто більшим за нуль (> 0) - підприємство має отримувати чистий прибуток (рядок 220) для успішної діяльності.

Аналогічно слід розшифровувати інші формули розрахунку фінансових по­казників (коефіцієнтів).

Аналіз операційних витрат передбачає розрахунок коефіцієнта витрат на 1 грн реалізованої продукції (k_РП), коефіцієнта адміністративно-збутових витрат на 1 грн реалізованої продукції (k_АЗ), коефіцієнта фінансових витрат та втрат від участі в капіталі на 1 грн реалізованої продукції (k_ФВ) за формулами (9.5-9.7):

тобто за даними форми 2 слід підставляти наступні показники окремо для звіт­ного, окремо для базового років:

тобто за даними форми 2 слід підставляти наступні показники окремо для звіт­ного, окремо для базового років:

тобто за даними форми 2 слід підставляти наступні показники окремо для звіт­ного, окремо для базового років:

Аналіз управління активами передбачає розрахунок коефіцієнтів оборот­ності активів (k_ОА), оборотності необоротних активів (k_НА), оборотності чистих акти­вів (k_ЧА), оборотності дебіторської заборгованості (k_ДЗ), середнього періоду пога­шення (періоду інкасації) дебіторської заборгованості (Т_ДЗ), оборотності запасів по реалізації (k_ЗР), оборотності запасів по собівартості (k_ЗС), оборотності кредиторсь­кої заборгованості (k_КЗ), середнього періоду погашення кредиторської заборгова­ності (Т_КЗ) за формулами (9.8-9.16):

тобто за даними форми 1 та форми 2 слід підставляти наступні показники:

тобто за даними форми 1 та форми 2 слід підставляти наступні показники:

тобто за даними форми 1 та форми 2 слід підставляти наступні показники:

тобто за даними форми 1 та форми 2 слід підставляти наступні показники:

тобто за даними форми 1 та форми 2 слід підставляти наступні показники:

тобто за даними форми 1 та форми 2 слід підставляти наступні показники:

Аналіз ліквідності вказує на спроможність підприємства перетворити акти­ви на грошові кошти швидко і без втрат ринкової вартості.

Оцінюючи ліквідність підприємства, аналізують достатність поточних (оборот­них) активів для погашення поточних зобов'язань - короткострокової кредиторсь­кої заборгованості.

При оцінці ліквідності розраховують такі показники:

1. Коефіцієнт покриття.

2. Коефіцієнт швидкої ліквідності.

3. Коефіцієнт абсолютної ліквідності.

4. Чистий робочий капітал.

Коефіцієнт покриття (коефіцієнт поточної ліквідності, коефіцієнт загальної ліквідності) (k_П) дає загальну оцінку ліквідності активів, вказуючи на те, скільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов'язань. Він розраховується за формулою (9.17):

тобто за даними форми 1 для його обчислення слід підставляти наступні показники окремо для звітного, окремо для базового періодів:

Коефіцієнт швидкої ліквідності (так званий коефіцієнт «лакмусу») (k_ШЛ), на відміну від коефіцієнта покриття, вказує на якість використання оборотних активів. Він розраховується за формулою (9.18):

тобто за даними форми 1 для його обчислення слід підставляти наступні показники окремо для звітного, окремо для базового періодів:

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (k_АЛ) показує, яка частина поточних зобов'язань може бути погашеною негайно. Цей показник найточніше відтворює мобільність грошових коштів підприємства. Він розраховується за формулою (9.19):

тобто за даними форми 1 для його обчислення слід підставляти наступні показники окремо для звітного, окремо для базового періодів:

Для оцінки платоспроможності та фінансової стійкості підприємства слід та­кож розрахувати чистий робочий капітал підприємства (ЧРК). Його наявність свідчить про те, що підприємство спроможне не тільки сплатити поточні борги, але й має фінансові ресурси для розширення діяльності та інвестування найбільш прибуткових видів діяльності. Він розраховується за формулою (9.20):

тобто за даними форми 1 для його обчислення слід підставляти наступні по­казники окремо для звітного, окремо для базового періодів:

Аналіз довгострокової платоспроможності характеризує фінансову стійкість підприємства на перспективу з позицій структури коштів, а також залеж­ність підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів. При цьому аналізі викори­стовують наступні коефіцієнти:

1. Коефіцієнт концентрації власного капіталу.

2. Коефіцієнт концентрації залученого капіталу.

3. Коефіцієнт співвідношення залученого і власного капіталу.

4. Коефіцієнт забезпечення по кредитах.

Коефіцієнт концентрації власного капіталу (коефіцієнт автономії) (k_ВК) ви­значає питому вагу коштів власників підприємства в загальній сумі засобів, вкла­дених в майно підприємства. Він характеризує можливість підприємства виконати свої зовнішні зобов'язання за рахунок використання власних коштів і розрахову­ється за формулою (9.21):

тобто за даними форми 1 слід підставляти наступні показники окремо для звіт­ного, окремо для базового періодів:

Коефіцієнт концентрації залученого капіталу (k_ЗК) є протилежним за зміс­том попередньому коефіцієнту. Він характеризує питому вагу залучених коштів в загальній сумі засобів, вкладених в майно підприємства, і розраховується за фор­мулою (9.22):

тобто за даними форми 1 слід підставляти наступні показники окремо для звіт­ного, окремо для базового періодів:

Коефіцієнт співвідношення залученого і власного капіталу (k_ЗВ) дає уза­гальнену оцінку фінансової стійкості підприємства. Він розраховується за форму­лою (9.23):

тобто за даними форми 1 слід підставляти наступні показники окремо для звіт­ного, окремо для базового періодів:

Коефіцієнт забезпечення по кредитах (коефіцієнт покриття процентів) (k_КРЕД) дає можливість оцінити потенційну можливість підприємства погасити зов­нішні запозичення. Він вказує на ступінь захищеності кредиторів від несплати про­центних платежів і обчислюється за формулою (9.24):

тобто за даними форми 2 слід підставляти наступні показники окремо для звіт­ного, окремо для базового років:

Загальновідомо, що на короткострокову та довгострокову платоспроможність підприємства впливає його можливість отримувати прибуток. В цьому зв'язку не­обхідно здійснити аналіз прибутковості діяльності підприємства за показником рентабельності, який є якісним аспектом ефективності його роботи.

При здійсненні цього аналізу необхідно визначити показники:

1. Рентабельності продажів.

2. Рентабельності активів.

3. Рентабельності капіталу.

Показник рентабельності продажів (R_ПР) характеризує, який прибуток з однієї гривні продажів отримує підприємство. Він розраховується за формулою (9.25):

тобто за даними форми 2 слід підставляти наступні показники окремо для звіт­ного, окремо для базового років:

Показник рентабельності активів (R_A) характеризує, наскільки ефективно підприємство використовує наявні активи для отримання прибутку, тобто показує, який прибуток приносить кожна гривня, вкладена в активи підприємства. Він обчи­слюється за формулою (9.26):

тобто за даними форми 1 та форми 2 слід підставляти наступні показники:

Показник рентабельності капіталу (R_К) характеризує ефективність викорис­тання підприємством власного капіталу. Він визначається як співвідношення чис­того прибутку та середньорічної вартості власного капіталу і розраховується за формулою (9.27):

тобто за даними форми 1 та форми 2 слід підставляти наступні показники:

Аналіз майнового стану характеризує кошти, що їх має підприємство у своєму розпорядженні, оцінка яких здійснюється за показниками суми господарсь­ких коштів підприємства, питомої ваги активної частини основних фондів, коефіці­єнта зносу основних фондів, коефіцієнта оновлення і коефіцієнта вибуття основ­них фондів підприємства, спосіб розрахунку яких наведений в табл. 9.7.

Таблиця 9.7

Класифікація та спосіб розрахунку показників оцінки майнового стану підприємства

Слід підкреслити, що всі описані вище показники фінансового стану підпри­ємства тісно взаємозв'язані. Тому оцінити реальний фінансовий стан підприємства можна лише на підставі використання певного комплексу показників з урахуванням впливу різних факторів на відповідні показники і мети здійснення фінансової діаг­ностики підприємства.

Наведемо коротку змістовну характеристику та певні пояснення деяких фі­нансових показників щодо прогнозованих тенденцій їх змін.

1. Сума господарських коштів, що їх підприємство має у розпорядженні, дає загальну вартісну оцінку активів, які перебувають на балансі підприємства. Зрос­тання цього показника свідчить про збільшення майнового потенціалу підприємства.

2. Питома вага активної частини основних засобів. Згідно з нормативними документами під активною частиною основних засобів розуміють машини, облад­нання і транспортні засоби (тобто об'єкти II, III та IV груп основних виробничих фон­дів). Зростання цього показника в динаміці відтворює позитивну тенденцію.

3. Коефіцієнт зносу основних фондів характеризує частку зношених основ­них фондів у загальній їх вартості. Використовується для характеристики дійсного їх стану на підприємстві.

4. Коефіцієнт оновлення основних фондів показує, яку частину наявних на кінець звітного періоду основних фондів займають тільки-но введені основні фонди.

5. Коефіцієнт вибуття основних фондів показує, яка частина основних фон­дів, з якими підприємство почало діяльність у звітному періоді, вибула з причини зносу та з інших причин.

6. Коефіцієнт покриття характеризує співвідношення оборотних активів і поточних зобов'язань. Для нормального функціонування підприємства цей показник має бути більшим за 1. Його зростання є позитивною тенденцією. Значення показ­ника залежить від щоденної потреби підприємства у вільних грошових ресурсах.

7. Коефіцієнт швидкої ліквідності аналогічний коефіцієнту покриття, але обчислюється за вужчим колом поточних активів (з розрахунку виключають найменш ліквідну їх частину - виробничі запаси). Кошти, які можна отримати у разі вимуше­ної реалізації виробничих запасів, можуть бути суттєво меншими за витрати на їх придбання. За ринкової економіки типовою є ситуація, коли під час ліквідації під­приємства отримують 40% і менше від облікової вартості запасів.

8. Коефіцієнт абсолютної ліквідності є найжорсткішим критерієм ліквідності активів підприємства і показує, яку частину короткострокових зобов'язань можна за необхідності погасити негайно. Рекомендована нижня межа цього показника - 0,2.

9. Коефіцієнт покриття запасів (коефіцієнт оборотності запасів по реалізації) розраховується як співвідношення величини стабільних джерел покриття за­пасів та їх загальної суми. Якщо значення цього показника є меншим за 1 (одини­цю), то поточний фінансовий стан підприємства вважають недостатньо стійким.

10. Коефіцієнт концентрації власного капіталу характеризує частку власно­сті самого підприємства у загальній сумі коштів, інвестованих у його діяльність. Чим вищий цей коефіцієнт, тим більш фінансово стійким і незалежним від креди­торів є підприємство. Доповненням до цього показника є коефіцієнт концентрації залученого (позикового капіталу). Сума обох коефіцієнтів дорівнює 1 (одиниці).

11. Коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів. Зростання цього показника в динаміці також свідчить про посилення залежності підприємства від кредиторів, тобто про зниження його фінансової стійкості.

Поиск по сайту: