Основні напрямки технічного розвитку

Україна має надзвичайно сприятливі передумови для формуван­ня і розміщення транспортної мережі.

Залізничний транспорт України відіграє провідну роль у здійсненні внутрішньодержавних і значну — у зовнішньодержавних економічних зв'язках України. На нього припадає основна частина вантажообороту і перевезень пасажирів. Цей вид транспорту поєднує у собі важливі техніко-економічні показники: регулярність руху і високу швидкість перевезень, велику пропускну і провізну спроможність.

Зокрема, галузева структура народного господарства та його територіальна організація, вигідне економіко-географічне положення визначили розвиток і розміщен­ня залізничного, автомобільного, трубопровідного транспорту. При цьому економіко-географічне положення істотно вплину­ло на проходження транзитних магістралей, трубопроводів, формування транспортних вузлів змішаного типу. Рівнинний рельєф сприяє повсюдному розміщенню шляхів сполучення.

Вихід до узбережжя Чорного і Азовського морів, наявність зручних бухт на їх узбережжі вплинули на будівництво морських портів і розвиток морсь­кого транспорту. Наявність судноплавних річок (Дніпро, Дунай, Дністер, Південний Буг та ін.) сприяла розвитку річкового транспорту. В цілому в Україні розвинуті всі види транспорту. Динаміка вантажообороту усіх видів транспорту загального користування наведена в табл.4.1.

Таблиця 4.1

ВАНТАЖООБОРОТ ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ УКРАЇНИ,

млрд. т/км.

Робота транспортної системи визначається обсягами переве­зених вантажів та середньою дальністю їх перевезень. Обсяги перевезення вантажів окремими видами транспорту загального користування наведено в табл. 4.2.

Таблиця 4.2.ВІДПРАВЛЕННЯ (ПЕРЕВЕЗЕННЯ) ВАНТАЖІВ

ЗАЛІЗНИЧНИМ ТРАНСПОРТОМ УКРАЇНИ

Як видно з табл. 2, у перевезенні вантажів різко виділяється автомобільний транспорт. Незважаючи на те, що за останні шість років обсяги перевезення вантажів цим видом транспорту зменшились більше ніж у 3,9 рази, його частка залишається досить високою і становить 70% від загального обсягу перевезених вантажів транспортною системою України. Стабільними залишаю­ться обсяги перевезення вантажів трубопровідним транспортом, час як усіма іншими видами транспорту ці обсяги постійно скорочуються. Внаслідок цього частка трубопровідного транспорту значно зросла і досягла 13%, що майже дорівнює питомій вазі залізничного транспорту (16%).

Основними причинами зниження обсягів перевезень вантажів були: загальна криза в економіці України; скорочення обсягів виробництва основних вантажотвірних галузей; скорочення експортно-імпортних перевезень; нестача транспортних засобів, їх фізичне старіння і незадовільний стан; обмеження поставок нової техніки; неповне забезпечення транспорту паливом і запчастинами та ін. Порушення господарських зв'язків України з країнами СНД потребує створення власної виробничо-ремонтної бази галузі. Середня дальність перевезення вантажів за останні п'ять років не змінилась і в 2010 р. становила: залізничним транспортом — 552 км; морським транспортом — 4388 км; річковим транспортом — 768 км; автомобільним транспортом — 18 км; трубопровідним транспортом — 799 км.

Важливе місце в транспортній системі України належить територіальній організації транспорту держави. Найбільш характерними є змішані перевезення вантажів заліз­ничним і автомобільним транспортом.

Технологічна взаємодія залізничного і автомобільного транспорту проходить при зміша­ному залізнично-автомобільному взаємозв'язку, коли перевезен­ня вантажів розпочато одним видом транспорту, а продовжується воно в пункті перевантаження — іншими. Автомобільний транс­порт забезпечує функціонування виробництва тих регіонів, де відсутні залізниці. Він здійснює перевезення вантажів із залізничних станцій або ж, навпаки, розпочинає перевезення і доставку вантажів у пункти перевантаження на залізничний транспорт, а також при доставці автомобільним транспортом вантажів із складів відправників на за­лізничні станції вивіз вантажів із станцій на склади отримувача.

Для територіальної організації транспортної системи характер­ним є поєднання лінійних і пунктових елементів. До лінійних елементів належить мережа шляхів сполучення. Густота цієї ме­режі, її конфігурація, пропускна і провізна спроможність окре­мих напрямів визначають значною мірою обсяг транспортної роботи.

Формування транспортної мережі, її видова структура, гус­тота (щільність) шляхів сполучення як у цілому, так і окремих видів транспорту, проходження основних магістралей визначаються галузевою структурою господарства, його виробничою спеціалізацією, територіальною організацією, густотою населених пунктів, особли­востями історичного розвитку, природними умовами, а також економіко-географічним положенням території країни або її регіонів.

Протяжність залізниць загального користування в Україні становила в 2011 р. 22,8 тис. км, а розгорнута довжина залізнич­них колій підприємств і організацій — 28,0 тис. км. При середній щільності 38 км/тис. км території найвищим показником виділяються промислово розвинуті Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Харківська та Запорізька області, а також такі області, як Львівська, Закарпатська, Чернівецька і Вінницька, де висока щільність залізниць обумовлена насамперед їх вигідним прикор­донним розташуванням, а також галузевою структурою госпо­дарства. В названих областях щільність залізниць коливається від 40 до 62 км/тис. км² території.

В Україні сформувалась мережа великих залізничних вузлів з розвинутим станційним і складським господарством: Харків, Ло­зова, Дебальцеве, Ясинувата, Волноваха, Полтава, Київ, Дніпро­петровськ, Запоріжжя, Одеса, Жмеринка, Козятин, Тернопіль, Львів, Ковель, Коростень, Чоп та інші. Частина залізничних вуз­лів пов'язана з іншими видами транспорту, що сприяє формуван­ню транспортних вузлів змішаного типу. В цих вузлах відбуває­ться перевалка вантажів з одного транспорту на інший і коорди­нація їх діяльності. До них належать: Київ, Черкаси, Кременчук, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Херсон, Миколаїв, Одеса, Маріу­поль, Керч.

Велика увага приділяється електрифікації залізниць, протяж­ність яких у 2011 р. досягла майже 8 тис. км. Внаслідок цього зросла швидкість рухомого складу, пропускна спроможність най­важливіших залізниць та ефективність їх використання. Елект­рифікованими є магістральні та найбільш вантажонапружені за­лізниці: Москва — Київ — Львів — Чоп, Донбас — Кривий Ріг, Харків — Запоріжжя — Севастополь, Харків — Лозова — Микитівка, Київ — Миронівка — Дніпропетровськ, Хирівка — Помошна — Одеса — Іллічівськ, Харків — Красний Лиман — Дебаль­цево. Електрифіковано приміські зони Києва, Харкова, Дніпро­петровська, Донецька, Львова та ряду інших великих міст.

Залізничний транспорт України займає четверте місце у світі після Росії, США і Канади за обсягом вантажообороту. У 2010 р. залізницями перевезено близько 300 млн. т вантажів і 540 млн. чол. пасажирів. При цьому обсяги перевезень як вантажів, так і Пасажирів постійно скорочуються. У структурі перевезення вантажів переважають вугілля, в тому числі кокс, руди чорних та кольорових металів і самі метали, лісові вантажі, будівельні матеріали, а саме: цемент, машини та устаткування, продукція АПК.

Залізничний транспорт працює на межі можливостей, оскільки його виробнича база фізично спрацьована і морально застарілі, Україна поки що не має власного виробництва магістральних електровозів, пасажирських вагонів, хоч має всі необхідні передумови для розвитку цього виробництва. Імпорт названих транс­портних засобів обмежується відсутністю коштів.

Застарілість основних засобів, значна частина колій є не електрифікованою (більше 70%), середня швидкість пересування становить 20 км/год.

Зараз значна частина залізничних колій та залізничних терміналів не відповідає європейським стандартам. Якщо розглядати пасажирські перевезення, то проблемою є відсутність належного рівня сервісу на залізничних вокзалах та в самих поїздах, поганий санітарний стан вагонів, відсутність розваг протягом тривалої дороги (відеозал, дитячі вагони). Все це робить подорож залізницею малоприємною для пасажирів. Щодо вантажоперевезень, то тут проблемою є неефективні схеми навантаження та розвантаження потягів, занепад гілок. Що рідко використовуються. Вирішення цих проблем потребує значних капіталовкладень, але основною проблемою є пошук необхідних коштів.

Для залізниці перевезення пасажирів є збитковою діяльністю, яка має фінансуватись за рахунок вантажоперевезень, але рентабельності вантажоперевезень донедавна заважав високий рівень бартеру у розрахунках, тому залізниця весь час відчувала брак “живих” коштів. За останній рік було зроблено багато для вирішення цієї проблеми. Так обсяг бартерних розрахунків скоротився з 85% до 8,7%, що дозволило погасити заборгованість перед бюджетом та працівниками та розпочати оновлення основних засобів.

Хоча є ділянки залізниці, де швидкість пересування потягів становить 160 км/год. Але середня швидкість пересування становить 20 км/год. Причинами цього є низький ступінь електрифікованості шляхів; великий відсоток двоколійних шляхів, що робить вимушеними довгі стояння на станціях та пропускання більш термінових потягів; часом причиною є незахищеність колій від впливу природних катаклізмів.

В Україні серед всього іншого залишилась система залізничних колій, ширина яких не відповідає ширині європейських. Це наносить відчутний удар по транзитним перевезенням, оскільки на кордоні вагони потрібно або перевантажувати, або міняти колеса. Це створює додаткові труднощі та затримку в часі.

Фактично зараз відбувається покращення стану залізничного транспорту, оновлення основних засобів, а саме ремонт колій, вокзалів, закупівля нових составів. Але поки що все це йде в досить обмежених масштабах та торкається лише ключових напрямків. Для більш широкого оновлення потрібно знайти вільні кошти. Це можуть бути іноземні або вітчизняні інвестиції або кошти вивільнені з структури самої залізниці. Так, виглядає доцільним проведення ранжування колій та вокзалів за ступенем рентабельності та прийняття рішень про поступову ліквідацію нерентабельних шляхів. Це звільнить кошти, які йшли на підтримку цих частин залізниці у робочому стані. Залізниця підтримує низькі тарифи на перевезення пасажирів частково з соціальних міркувань, тому може бути доцільним надання залізниці певних податкових пільг. Можливим є укладання прибуткових контрактів з комерційними структурами щодо надання послуг.

Звичайно, що одночасна заміна колій є неможливою, тому в цьому випадку можна запропонувати наступні можливі часткові рішення. Або якомога покращити систему перевантаження вагонів на кордоні, або прокласти колії європейської ширини по стратегічно найважливіших напрямках, але це лише перемістить проблему на кордон з Росією.

Подальший розвиток транспортного комплексу пов'язаний із реформуванням інших галузей, оскільки обсяги продукції промисловості, сільського господарства, будівництва та торгівлі переважно і визначають завантаженість транспортної системи.

Важливою і вкрай гострою проблемою транспортного комплексу України є незадовільний стан його виробничої бази. Тому у перспективі пріоритетним напрямом технічної політики щодо транспорту має бути оновлення його рухомого складу на основі розвитку вітчизняного транспортного машинобудування. Поряд з цим для створення системи інтермодальних перевезень передбачається налагодження виробництва спеціалізованих технічних засобів — контейнерів, змінних кузовів, платформ для перевезення автопоїздів. У перспективі планується здійснити поступовий перехід на нові принципи організації та управління транспортним процесом основі новітніх інформаційних технологій та сучасного маркетингу, запровадження автоматизованих центрів управління доставкою вантажів.

Залізничний транспорт України на сьогодні має досить багато проблем, більшість яких пов’язана з потребою залучення великих коштів у оновлення залізничних шляхів та самих транспортних засобів.

Хоча, залізничний транспорт чи не єдиний транспорт в Україні, який має усі передумови для вирішення своїх проблем у досить короткі строки.

По Україні відбувається повсюдне оновлення станційної інфраструктури, частково оновлюються самі залізничні вітки, виділяється чимала частина коштів на придбання і виробництво нових залізничних ваготів та тепловозів.

В цілому формування і розвиток національної транспортної системи України потребує ефективного державного регулювання діяльності транспортних підприємств за такими напрямами: створення ринку транспортних послуг; забезпечення технологічної та екологічної безпеки транспорту; активізація міжнародної діяльності транспортних підприємств. Процес реформування транспортного комплексу України передбачає посилення контролю з боку держави за використанням І вантажної бази вітчизняного морського флоту країни як галузі транспортного комплексу з певним валютним ресурсом. Надзвичайно важливим для активізації діяльності транспортних підприємств України є створення власної інформаційної бази щодо кон'юнктури світового фрахтового ринку.

Незважаючи на комплекс проведених «Укрзалізницею» заходів, стан основних фондів, що забезпечують ефективність роботи галузі, з кожним роком погіршується внаслідок їх фізичного й морального старіння, що досягло останнім часом катастрофічних масштабів.

Так, якщо в 2008 році зношування основних фондів залізничного транспорту становив 46,2%, в 2009 - 56,5%, то в 2011 році цей показник досяг 59%. При цьому питома вага рухливого складу у вартості основних фондів становить близько 60%, а його зношування перевищило 70%, у тому числі електровозів - 73%, тепловозів - 76%, дизель-поїздів - 51%, електропоїздів - 72%, пасажирських вагонів - 69%, вантажних вагонів - 55%.

Світова практика свідчить, що ступінь зношування й старіння основних виробничих фондів є одним з основних показників - індикаторів безпеки функціонування залізничного транспорту. А на залізницях України експлуатується значна частина рухливого складу, що відробив нормативний термін служби.

Понад нормативні строки в експлуатації використається 60,5% електровозів, 42,8% вагонів електропоїздів, 47% дизель-поїздів.

Ситуація прогресуючого погіршення стану основних фондів залізниць пояснюється тим, що основні поставки рухливого складу доводяться на 1961-1990 роки. Протягом 2001-2011 років його відновлення в порівнянні з попереднім періодом знизилося в десятки разів: електровозів - в 16 разів, електропоїздів - в 5 разів, дизель-поїздів - в 15 разів, пасажирських вагонів - в 30 разів, у той час як обсяги вантажних перевезень знизилися на 46,6%, а пасажирських - на 34,7%.

У цей час пасажирські перевезення забезпечуються вагонами, 2% з яких мають термін служби до 8 років, основна їхня маса (40%) експлуатується зі строками 16-25 років, а 32% вичерпали нормативний термін служби.

Розподіл пасажирських вагонів залізничного транспорту по роках випуску представлене на мал. 4.1.

Аналогічна ситуація зложилася й з пасажирськими електровозами. У зв'язку з їхньою недостачею в пасажирському русі використаються вантажні локомотиви, що економічно невигідно, оскільки це приводить до збільшення експлуатаційних витрат.

16-25 років 40%

Рис 4.1. Розподіл пасажирських вагонів залізничного транспорту по роках випуску за станом на кінець 2010 року

Специфіка залізничних пасажирських перевезень в Україні укладається в тім, що майже половину (47,7%) пасажирообігу становлять перевезення в приміському сполученні, при цьому витрати на їхнє забезпечення покриваються тільки на 15%. У загальній сумі збитків від пасажирських перевезень збитки від приміських становлять 57%, або 565 млн. грн. Структура пасажирських перевезень представлена на рис. 4.2. Також прослідкувати динаміку перевезень можна у додатку Е.

Рис. 4.2. Структура пасажирських перевезень на залізницях України в 1995 -2009 роки

Специфіка роботи залізничного транспорту полягає в тому, що близько 60 % його витрат - умовно-постійні, тобто незалежні від обсягів перевезень. Тому зниження кількості перевезених вантажів і пасажирів, зв'язане із загальною економічною кризою в Україні, і одночасне виключення з Державного бюджету окремого рядка на фінансування залізниць (як це було в СРСР) істотно обмежили можливості залізничної галузі по відновленню основних фондів.

Головним напрямком розвитку систем сигналізації, централізації та блокування є оновлення засобів залізничної автоматики на базі створення мікропроцесорних та комп’ютерних систем.

Пріоритетним для залізниць України є впровадження швидкісного руху пасажирських поїздів, яке передбачає курсування денних поїздів між Києвом, більшістю обласних центрів та найбільших міст України, з терміном перебування у дорозі 4-7 годин та застосуванням вагонів підвищеної комфортності.

Крім вирішення соціальних питань, значної економії часу перебування пасажирів у дорозі, суттєво знижуються інвестиційні потреби залізниць за рахунок забезпечення составом денного поїзда рейсів в обидва напрямки за добу, що робить такі перевезення у 2,5 рази ефективніші ніж звичайні поїзди. Виконується програма поетапного переходу на прискорені денні пасажирські експреси.

Розвиток інфраструктури залізниць України здійснюється по двох напрямках: забезпечення масових перевезень та здійснення швидкісного і високошвидкісного руху поїздів.

Підвищення дозволеної швидкості руху та організацію швидкісного руху поїздів передбачається, у першу чергу, на напрямках міжнародних транспортних коридорів та магістралях, що з’єднують найбільші міста України.

Інфраструктура залізниць доповняється створенням мережі транспортно-складських комплексів, консолідуючих та логістичних центрів, які повинні забезпечити функціонування транспортних коридорів та організацію контейнерних та контрейлерних перевезень.

Поиск по сайту: