Формування рег ідентичності в Україні

В Україні інтерес до них стимулюється незбігом ціннісних і зовнішньополітичних орієнтацій по лінії «Захід —Схід», який під перами політиків і публіцистів часто набуває вигляду «розколу». В Україні пріоритет у дослідженні політичної анатомії регіонів і динаміки соціокультурних орієнтацій у регіональному вимірі також соціологам. Починаючи з 1994 р., в країні здійсню_

ються масштабні моніторингові дослідження тенденцій розвитку українського суспільства, в ході яких простежуються регіональні особливості політичної культури, тенденції етномовного розвитку,електоральні настрої, регіональні виміри зовнішньополітичних орієнтацій тощо. Праці Н.Паніної, Є.Головахи, М.Шульги, А.Ручки, В.Євтуха, і багатьох інших представників вітчизняної соціологічної думки створили надійний фундамент для комплексного аналізу

динаміки соціокультурних змін у регіонах і відповідних суспільних настроїв.

Якщо ж говорити про спеціальний аналіз регіональної ідентичності, то тут можливості соціологів обмежені — адже соціологічні опитування реєструють у кращому разі самоідентифікації, а ідентичність — це феномен колективної свідомості. Значно більші евристичні можливості щодо аналізу форм групового самоусвідомлення мають історики й культурологи, оскільки ідентичності формуються на основі ментальних особливостей і традицій. І зовсім не випадково відхід регіоналістики від притаманного їй економоцентризму й географічного детермінізму на пострадянському просторі відбувався в історико культурологічному руслі.

Цікавий методологічний ключ до дослідження особливостей регіонального світосприймання в Україні пропонує американський історик М.фон Гаген, відомий українському загалу як автор есе з провокативною назвою «Чи має Україна історію?» (1996). Сьогодні він доволі високо оцінює те, що дослідники України «викроїли для себе трохи автономного простору» і що кінець ХХ століття виявився часом швидкого розвитку регіональних студій (area stu_

dies), для яких Україна, маючи «декілька різних минувшин», є цікавим об’єктом. Певну складність автор вбачає у тому, що не одну, а кілька «історій» України не можна розглядати поза історичним простором її нинішніх сусідів — адже історія України є «невилучною частиною російської, польської, єврейської, литовської,турецької та інших історій».

Вважаючи ідею багатонаціональності та багаторегіональності провідною ідеєю української історії, автор позиціонує себе як переконаний опонент її примордіалістських версій і пропонує

розглядати історію України як своєрідний синтез історії регіонів, міст, етнічних спільнот, розмаїття релігійних та інтелектуальних традицій10.Що ж до політології, то її інтерес до проблем регіональної ідентичності (як, до речі, і до всієї орієнтаційної сфери політики) поки що невисокий. Більш_менш ґрунтовно висвітлюється лише етнічнаспецифічність регіонів і динаміка демографічних змін23. Значно менше уваги приділяється відносинам по лінії «центр — регіон» і їх відображенню в суспільній свідомості. Після 1994 р., коли було проведено представницьку конференцію з цієї проблеми24, інтерес до цих граней регіональної ідентичності помітно знизився. А Тим часом нові явища у сфері політичних відносин (тінізація, клановість, клієнт_патрональність), безумовно, потребують аналізу сааме в регіональному вимірі.

Поиск по сайту: