ПОНЯТТЯ СОЦІАЛЬНО-ПОЛГГИЧНОГО ПЕРЕДБАЧЕННЯ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ

Оскільки люди самі творять свою історію, вони завжди пра­гнуть знати результати своєї діяльності, прагнуть передбачити майбутнє. На різних етапах історії політичні і державні діячі намагалися з'ясувати, що чекає їх країни, їх держави, які пер­спективи розвитку подій.

У сучасну добу проблема прогнозування явищ і подій, пе­редбачення соціальних наслідків прийнятих рішень набуває характеру нової глобальної проблеми: суспільство і катастро­фа, руйнування і потрясіння, суспільство і його дестабіліза­ція, що безпосередньо зачіпає основи існування сучасного су­спільства. Сутність цієї нової проблеми — в діалектиці непе-редбачуваного і непередбаченого.

Передбачення майбутнього — це результат пізнавальної ді­яльності людини. Інакше кажучи, передбачення являє собою рису розумової діяльності, яка свідомо досліджує у формі іде­альної моделі предмети, явища чи умови їх існування, яких немає або вони чомусь недосяжні для досліджень і перевірки. Основою наукового передбачення є пізнання об'єктивних внутрішніх зв'язків предметів і явищ, законів, що розкрива­ють цей внутрішній, істотний і сталий зв'язок явищ і кон­кретних умов їх існування.

Майбутнє можна зрозуміти тільки завдяки аналізу минулого і сучасного, оскільки воно з'являється на основі їх діалектич­ної зміни.

Прогнозування є окремим видом передбачення. Однак соці­альне прогнозування, поширюючись на всі сфери суспільного розвитку, має відносну самостійність і автономність щодо ін­ших видів, типів наукового передбачення.

Особливе значення соціального прогнозування полягає у то­му, що передбачуються ті зміни суспільного життя, які роз­кривають взаємозв'язок історичної закономірності і предметної діяльності людей. Воно враховує співвідношення якісних і кількісних характеристик у соціальному явищі, що дає змогу встановити певну спрямованість розвитку самого явища, з достатньою точністю визначити характер соціальних подій, форму і напрям їх руху. Точність, вірогідність і ймовір­ність прогнозування залежить від того, про яке майбутнє йде мова — безпосереднє, оглядне чи безумовно віддалене.

"Окремі футурологи і соціологи віщують швидку загибель людської цивілізації, "крах світу", "крах життя взагалі", оскільки "земля, на якій заблукала людина XX століття, — пише Р. Да-рендорф, — огорнута густою темрявою, і людина не знає, куди їй іти". На цій підставі вони заперечують можливість і необхід­ність передбачення. "Майбутнє, — стверджують вони, — є справою віри, а не наукового дослідження. Будь-яке соціоло­гічне передбачення проголошується ними різновидністю соці­ального знахарства. Творча діяльність людини вважається підсвідомою, ірраціональною, заснованою на "логіці абсурду" і "законах випадковостей". Так, наприклад, представники те­орії "творчої" або "емерджентної еволюції" заперечують у творчості елемент передбачення, розцінюючи творчу еволю­цію як щось ірраціональне, а нову якість як непередбачене і раптове. Фаталісти і волюнтаристи недооцінюють роль випад­ковостей у формуванні результатів передбачення і спотворю­ють роль суб'єктів у процесі творчості.

Інші науковці допускають можливість передбачення, але об­межують його різними умовностями, неправильно трактуючи роль особи і колективу в науковому передбаченні. А. Спаковсь-кий у своїй книжці "Свобода — детермінізм — індетермінізм" намагається довести, що тільки соціальна меншість "мислить категоріями майбутнього", а соціальна більшість, тобто трудящі маси, не здатні взагалі пізнати майбутнє. Навіть Дж. Томсон, який визнає можливість передбачення природних явищ, у своїй книжці "Передбачуване майбутнє" пише, що "соціології ж ще належить знайти свого Ньютона, не кажучи вже про Планка, і тому передбачення в цій галузі не виходить за рамки здогадок".

Подібних поглядів дотримуються К. Ясперс, О. Тоффлер та інші відомі філософи, соціологи, політологи.

Уявлення про неможливість передбачати майбутній розви­ток політичних подій, своєрідний агностицизм у ставленні до майбутнього поширені і серед західних політичних діячів. І сьогодні існують забобони, що політика — це мистецтво, яке не підлягає ніяким прогнозам. Відомий англійський політич­ний діяч лорд Солсбері свого часу говорив, "що політична ді­яльність схожа на поїздку в екіпажі при інтенсивному нерегульованому рухові, коли час від часу треба бути готовим пристосовуватися, змінювати напрямок і ухилятися". Навіть такий досвідчений політичний і державний діяч, як У. Чер-чілль, заявляв, що "було б помилкою дивитись далеко впе­ред". На його думку, "можна в один і той самий момент тримати лише одну ланку у ланцюзі долі".

Зневіра у майбутньому, страх перед прийдешнім, безвихідь, песимізм, байдужість, депресія — характерні риси багатьох кон­цепцій сучасних західних соціологів, політологів і футурологів.

Майбутнє людства — це не аморфне і невизначене прийдешнє, без будь-яких часових рамок і просторових меж, в якому може відбутися все, на що здатна фантазія. Наукове передбачення і со­ціальне прогнозування мають дати відповідь на питання не тіль­ки про те, що може реально здійснитися в майбутньому, а також і про те, коли цього слід чекати, яких форм майбутнє набуде і яка міра ймовірності даного прогнозу.

Виділяючи стосовно перспектив людства етапи його посту­пального розвитку, доцільно говорити про безпосереднє, огляд-не і віддалене майбутнє. Така періодизація не безпідставна, вона продиктована характером наших знань про майбутнє, що в свою чергу визначаються об'єктивними обставинами. Знання про майбутнє в міру віддалення від сьогодення стають все менш конкретними і точними, все більш загальними і приблизними, як і знання про далеке минуле людства. Ця зростаюча невиз­наченість передбачення майбутнього пов'язана з природою соціального розвитку, з багатоваріантністю і альтернативніс­тю реального історичного процесу, з непередбаченістю кон­кретного ходу і результату окремих подій у суспільному житті.

Щодо безпосереднього майбутнього наука вже сьогодні ви­користовує багато конкретних даних, які дають змогу склада­ти обґрунтовані, вірогідні прогнози, тобто зробити цілком вірогідні судження (наприклад, впевнено можна прогнозувати розвиток політичної системи, поведінку' електорату тощо).

Щодо найближчого майбутнього, яке охоплює собою більшу частину наступного століття, то наші знання про нього носять, так би мовити, лише правдоподібний характер, базуються на дуже неповній індукції, і до них слід ставитися обережно.

Передбачення має комплексний характер, в його основі лежить такий принцип діалектики, як всебічне охоплення і виявлення предметів. Воно пов'язане з мислимим "виперед­женням" розвитку самого предмета й умов його існування. Передбачити — це означає відповісти, яким чином і чому роз­виватиметься даний предмет, які особливості й умови цього процесу розвитку і який можливий результат.

Наукове передбачення дає принципово нове знання про об'єкт, що здобувається внаслідок всебічного дослідження і відображає нові аспекти прийдешнього явища чи предмета. Тому це знання виступає новим у всій системі знань.

У процесі пізнання людина поглиблює свої знання, розкриває майбутнє, прийдешнє, перевіряючи їх на практиці. Суспільно-історична практика є не тільки джерелом пізнання, а й єдиним критерієм істинності його результатів. Нові висновки, одержані в процесі пізнання, визначаються як вірогідні лише тоді, коли конкретні дії людей, побудовані на цих висновках, дають перед­бачені результати. Збіг передбаченого результату, сформульова­ного на основі нових знань з практичним результатом, досягнутим з урахуванням цих же нових знань, є підставою для впевненості у правильності відображення людьми властивостей і певних законів об'єктів.

Отже, тільки в процесі практичної діяльності відбувається перевірка вірогідності передбаченого, відмежування від вига­даного, надуманого, ілюзорного пророцтва. Практика дає мо­жливість гіпотезі перейти у наукову теорію, а можливий передбачений факт робить фактом дійсності. Вищезгадані ме­тодологічні положення про роль суспільно-історичної практи­ки у процесі пізнання дають можливість правильно зрозуміти специфічність співвідношення суб'єкта й об'єкта в науковому передбаченні, а також категорій емпіричного і теоретичного, конкретного й абстрактного, історичного і логічного, можли­вості і дійсності, випадковості й необхідності і т. д.

Соціальне прогнозування охоплює всі аспекти людської ді­яльності: науку і техніку, продуктивні сили, виробничі відно­сини, демографічні процеси, охорону здоров'я, народну освіту, житлове будівництво, літературу і мистецтво, політику, міжнародні відносини, освоєння земних надр, океану і космі­чного простору тощо.

Прогнозування у політиці — відносно самостійна сфера соціаль­ного прогнозування. Це спеціальне наукове дослідження перс­пектив розвитку політичного життя, його процесів, подій і явищ.

Політичне прогнозування — обов'язкова умова успішної по­літичної діяльності. Воно передбачає вироблення політичного прогнозу, суджень про майбутнє в політичному процесі.

Значення політичного прогнозування полягає не тільки в тому, що від нього залежить ефективність політичної діяльно­сті, рішень та акцій, які приймаються, а й у тому, що за са­мою суттю воно є започаткованою політичною оцінкою, яка ґрунтується на усвідомленні політичних інтересів певних со­ціальних груп.

Передбачуваність розвитку політичних систем і процесів ви­значається тим, що майбутня політична дійсність закономір­но випливає з минулого і сучасного спрямування розвитку політичних подій.

Політичний прогноз виступає як частина комплексного со­ціального прогнозу і як такий він є найбільш успішним і ефективним. Він здійснюється на основі економічного прог­нозу і водночас на основі врахування дії специфічних законів функціонування та розвитку політичної надбудови, яка є від­носно самостійною і здійснює зворотний вплив на економічні процеси, що відбуваються в суспільстві. В цьому і полягає специфіка політичного прогнозування.

Поиск по сайту: