ВЕРИФІКАЦІЯ ПРОГНОЗУ

Верифікація прогнозу, тобто визначення ступеня його від­повідності дійсному стану об'єкта в майбутньому, що прогно­зується, практично можлива лише до завершення періоду упе­редження. Але вже на заключних етапах розроблення прогно-

зу можлива і бажана відносна (попередня) верифікація — ви­значення ступеня відповідності прогнозу вимогам сучасної науки, тенденціям розвитку суспільної практики; ступеня до­стовірності прогнозу (тобто ймовірності здійснення передба­чуваного у заданий часовий інтервал); обґрунтованості (тобто відповідності теорії практиці). Досвід свідчить, що верифіко-вані таким чином прогнози виправдовуються з високим сту­пенем ймовірності і, крім того, вони служать надійною орієн­товною інформацією для управління.

У відносно простих випадках роль верифікації відіграють ек­спертні опитування (оцінки). У більш складних випадках по­трібні спеціальні процедури, наприклад:

1. Розроблення прогнозу методом, що відрізняється від уже застосованих.

2. Зіставлення прогнозу з іншим, отриманим з інших джерел інформації.

3. Перевірка адекватного прогнозу у ретроспективному пері­оді.

4. Аналітичне або логічне дослідження прогнозів.

5. Додаткове опитування експертів.

6. Спростування критичних зауважень опонентів.

7. Виявлення та врахування джерел можливих помилок.

8. Порівняння з думкою найбільш компетентного експерта.

Світова практика свідчить: точність, надійність прогнозу­вання у політичній сфері, як правило, залежить від багатьох факторів та умов, які визначають політичну діяльність і швид­ко змінюються. Ефективність політичного прогнозування під­вищується в тих випадках, коли воно досліджує політичні процеси, в яких помітно проявляється одна або кілька тен­денцій.

Соціально-політичне прогнозування здійснюється на трьох рівнях. Найвищий рівень — це суспільство взагалі, середній — певна територіальна спільність чи регіон і нижчий — окремий колектив. Найвищим часовим рівнем прогнозування вважа­ється довгострокове прогнозування, яке розглядає соціальні процеси на тривалий період — 15-20 років — і вирішує питан­ня на рівні державної політики. Середній часовий рівень — 10-15 років — аналізує можливість розв'язання стратегічних завдань, які дають орієнтовну відповідь на запитання, що мо­жна зробити. Найнижчий рівень вирішує оперативні завдан­ня, які належить здійснити в найближчий період.

Майбутнє людства сьогодні визначається гуманістичними орієнтирами. Проте мова не йде і не може йти про те, щоб

вигадувати привабливий образ майбутнього й потім нав'язу­вати його життю. Майбутнє виростає не з мрій про нього, а з сучасного, з притаманних сьогоденню суперечностей і тен­денцій розвитку суспільства.

Теоретичним опрацюванням і обґрунтуванням різних варі­антів розвитку людини в майбутньому суспільстві займається в західному світі футурологія (від лат. Juturum — майбутнє і від грец. logos — мова, вчення). Термін цей уперше почав вжива­ти в 1943 р. О. Флейхтхайм, професор політології в інституті ім. Отто Зура при Вільному університеті Західного Берліна. Він писав, що "слово "футурологія" ввів з метою відмежува­тись від одіозних ідеологічних доктрин минулого і, насампе­ред, від "марксистського утопічного мислення".

Футурологія, або, як її ще називають, "наука про майбутнє", розроблення різного роду альтернативних проектів розвитку, прогнозів стали модною темою в країнах Заходу, в яких з кін­ця 60-х — початку 70-х років інтенсивно створюються інститути та заклади з дослідження майбутнього, проводяться міжна­родні футурологічні конгреси. "Футурологічний бум", або "бум прогнозів", який охопив у цей період провідні країни Заходу, характеризувався появою сотень державних спеціалізованих науково-дослідних центрів і приватних установ з розроблення соціально-економічних, науково-технічних, політичних і вій-ськово-політичних прогнозів. При Американській академії мистецтв і наук чільне місце посідає "Комісія 2000 року". Фу­турологічними дослідженнями активно займаються Конекти-кутський інститут дослідження майбутнього, Гудзонівський інститут, корпорації "РЕНД" і "Ресурси для майбутнього", Чи­казький і Каліфорнійський університети (США), а також "Ко­мітет наступних 30 років" (Англія); футурологічні інститути у Франції, Західній Німеччині, Голландії, Західному Берліні та ін. Створені великі міжнародні асоціації: "Світове товариство футурологів". "Людство 2000 p.", "Світ майбутнього", "Міжна­родна організація футурологів"; видаються численні футуро­логічні журнали: "Футуролог", "Майбутнє", "2000", "Дедалус" тощо. Регулярно проводяться з'їзди і конференції. Злива фу­турологічної літератури буквально заполонила книжковий ри­нок західних країн, а обивателя захльостує могутня хвиля футурологічних прогнозш, переважна більшість яких сповне­на апокаліптичних пророцтв і передбачень майбутніх глобаль­них і регіональних катастроф та неминучої загибелі людства. Ці прогнози виражають загальну тенденцію еволюції західної футурології в 70-80-х роках. Найхарактернішою рисою еволюції цього періоду є те, що зазнають істотних змін не деталі, а фактично цілісні теорії, які донедавна вважались на Заході загальноприйнятими. Надії на те, що прогрес технології, ро­ботизація і комп'ютеризація зможуть розв'язати всі проблеми капіталізму, не виправдались. Тому сьогодні зазнають пере­гляду всі концепції "індустріалізму" і пов'язані з ними численні концепції, що пророкували настання "золотого віку", загаль­ного добробуту і благополуччя для нинішнього покоління. Відбувається швидкий перехід від оптимістичних прогнозів, розроблюваних в 60-х роках, до похмурих пророцтв про не­одмінну загибель цивілізації внаслідок безконтрольного роз­витку науки і техніки.

Цій галузі знання присвятили себе багато видатних і талано­витих вчених Заходу. Ними був розроблений технічний інс­трументарій прогнозування і моделювання, який, безперечно, має певну наукову цінність.

Особливе місце серед футурологічних організацій посідає "Римський клуб" — міжнародна неурядова організація, ство­рена у квітні 1968 р. на зустрічі 30 західноєвропейських вче­них, бізнесменів, громадських діячів в італійській столиці, які зібралися з метою неформального обговорення перспектив розвитку людства. Сьогодні її членами є 100 авторитетних ді­ячів науки і культури із 47 країн світу. Члени клубу дотриму­ються різних світоглядних концепцій, але їх об'єднує турбота про майбутнє людства, зацікавленість у розв'язанні глобаль­них проблем на основі співробітництва всіх країн.

"Римський клуб" — це "невидимий колеж", — за визначен­ням А. Печчеї, першого його президента, — мета якого спри­яти тому, щоб люди якомога ясніше і глибше усвідомлювали труднощі людства". Інша мета полягала у "використанні всіх доступних знань для того, щоб стимулювати встановлення нових стосунків, політичних курсів і інститутів, які б допома­гали виправленню сучасної ситуації".

Члени "Римського клубу" за роки його існування виконали понад 15 вагомих досліджень з перспектив розвитку сучасної цивілізації, найцікавіші з них були видані у вигляді "Допові­дей Римського клубу". Книжки, що видаються під його егідою багатьма мовами, розповсюджуються десятками мільйонів примірників і стають бестселерами.

Оцінка висновків "Римського клубу" неоднозначна. Перші захоплені відгуки про них змінилися різкою критикою. Сьо­годні визнано, що глобальне моделювання взагалі і комп'ю­терне моделювання зокрема повинні доповнювати, а не

відміняти інші способи, методи дослідження світу. Відомий американський вчений-еколог Б. Коммонер вважає, що "не­можливо вирішити заздалегідь, що найцінніше — комп'ютер­не моделювання на основі генералізованоі світової статистики чи безпосередній аналіз реальних зв'язків".

Варіанти майбутнього в розвитку людини і людства розробля­лись не тільки "Римським клубом", а й іншими міжнародними футурологічними організаціями і окремими вченими. Японсь­кий економіст Я. Кайя запропонував варіант створення світової економічної системи, здатної врятувати цивілізацію, а група ла­тиноамериканських вчених представила світовій громадськості варіант ідеального суспільства, в якому витримана висока "якість життя" і повне задоволення потреб людини. Поряд з програмами, що претендували на універсальну реконструкцію світу, створюються проекти вирішення окремих глобальних проблем або низки регіональних проблем.

Нові наукові центри з глобалістики, що з'явилися в СІЛА і Європі, постійно нагадували світові про необхідність згортання темпів економічного росту й індустріалізації. Вчені Гудзонівсь-кого університету (США) в низці публікацій обґрунтували не­можливість збереження в майбутньому сучасних темпів розвитку економіки. Однак були і протилежні погляди. Досить впливова і відома Організація економічного співробітництва за­перечувала твердження про необхідність уповільнення темпів економічного росту. В 11-й доповіді "Зустрічі з майбутнім" під­тримується позиція, що в найближчі 50 років, до 2020-2030 ро­ків, не потрібно скорочувати темпи економічного зростання. Ці півстоліття будуть перехідним періодом, протягом якого відбу­дуться докорінні зміни в технології виробництва, в енергетиці і сільському господарстві, що призведе до розв'язання бага­тьох глобальних проблем людства.

Активно виступає з ідеями вирішення проблем людства на політичному і соціокультурному рівнях ЮНЕСКО. Заслуговує високої оцінки її боротьба за мир, запобігання військово-по-літичним конфліктам, за збереження і розвиток культури на­родів планети.

Поряд з проблемою "Захід — Схід" все більше цікавить проблема "Північ — Південь", якій буде присвячена доповідь Незалежної комісії з питань міжнародного розвитку (1980 р.) на чолі з В. Брандтом: "Північ — Південь: проблеми виживан­ня"; в ній відображена складна перспектива стосунків між Північчю і Півднем у разі збереження існуючої системи взає­мовідносин між розвиненими країнами і країнами, що розвиваються. Автори доповіді наполягають на наданні фінансової та іншої допомоги країнам, що розвиваються, і встановленні рівноправної і взаємовигідної системи відносин між країнами цих регіонів світу.

Наведемо підходи до вивчення майбутнього сучасного аме­риканського футуролога Олвіна Тофлера. Його ім'я відоме нашим читачам за книжкою "Шок від майбутнього" ("Футуро-шок"). Ця книжка, а також пізніші праці О. Тофлера — "Еко-спазм", "Третя хвиля", "Прогнози і передумови", "Адаптуюча корпорація" — викликають дедалі більший інтерес у світі.

О. Тофлер яскравою, образною мовою публіциста розпові­дає про те, як шалено прискорюється темп життя, і людина почуває себе в цьому "божевільному, шаленому світі" дедалі самотнішою. Все частіше вона опиняється у стані шоку. Але це, на його думку, лише початок, оскільки виникає не просто шок, а футурошок від зіткнення з майбутнім. О. Тофлер вва­жає, що "майбутнє не можна визначити наперед, воно не зу­мовлене повністю технологічним прогресом і його не можна проаналізувати".

О. Тофлер у праці "Зміцнення влади" (1990 р.) проаналізував світові тенденції становлення нового соціального порядку, зокрема, негативні та позитивні аспекти якісно нового пост-індустріального етапу розвитку соціуму. Цей етап він описує за допомогою принципово нової теорії, позначеної в його ранніх працях як "суперіндустріалізм", а в пізніших — як "тре­тя хвиля".

Фрагменти панорами розвитку суспільства на найближчі де­сятиріччя, згідно з О. Тофлером, такі:

— по-перше, пріоритет у цьому соціальному устрої мають знання, які стають символічною формою капіталу; головною формою власності є інформація, отримана в результаті знань;

— по-друге, кардинальної зміни зазнає сама природа влади, яка може бути лише вищої якості — це влада знання;

— по-третє, політичне життя набуває нових параметрів, ос­кільки принцип меншості змінюється на принцип більшості, відбувається відмова від представницької демократії.

О. Тофлер далекий від думки, що "третя хвиля" обов'язково настане, гальмом для цього можуть бути війна, економічний крах, екологічна катастрофа, надактивність протидіючих полі­тичних сил. До таких сил він зараховує:

1) профашистські політичні об'єднання, головна ідея яких зосереджена в гаслі "закон і порядок";

2) політизовані релігійні течії, які вороже настроєні щодо секуляризму й поєднують в своїй ідеології та діяльності тота­літаризм, універсалізм, фанатизм;

3) "патологічні форми" екологічного руху, наприклад, "еко-вандалізм", "екотероризм";

4) націоналістичні сили;

5) об'єднання людей, котрі проповідують екстремістські по­гляди, масонські ложі, противники абортів, переслідувачі сек­суальних меншин.

О. Тофлер стверджує, що вони, а не комуністичний тоталі­таризм, увійдуть у протиборство з демократією XXI ст.

Подібних поглядів щодо суспільних пріоритетів дотримуєть­ся відомий американський футуролог Джон Нейсбіт. Ще в 1982 р. була видана його перша книжка "Мегатенденції", в якій визначались найкардинальніші напрями розвитку сус­пільства, зокрема, знання та інформація. Учений стверджує, що найважливішим стратегічним ресурсом дедалі відчутніше стає не капітал, як це було в індустріальному суспільстві, а інформація.

Нове джерело сили, за Дж. Нейсбітом, не гроші в руках не­багатьох, а інформація в руках багатьох.

Зазначимо, що соціально-політичні прогнози — це вид знання. Тому не випадково англійський вчений Д. Томпсон, книжка котрого "Передбачуване майбутнє" у російському пе­рекладі була видана в середині нинішнього сторіччя, вважав, що розвиток техніки соціального прогнозування неминуче призведе до того, що еліти почнуть приховувати прогнози від мас. Ці прогнози являтимуть собою державну таємницю, а виробництво їх, подібно до виробництва атомних бомб, стане монополією держави.

Відомий американський геополітик С. Гантінгтон виступив з концепцією неминучого зіткнення цивілізацій. Він визначає цивілізацію як культурну спільність найвищого рангу і прог­нозує значні конфлікти вподовж лінії розподілу між цивіліза­ціями: західною (європейською та північноамериканською), ісламською, конфуціанською, православно-слов'янською.

Чи можна погодитись з подібними прогнозами, що запере­чують становлення єдиної цивілізації? Чи можна погодитись, що джерелом конфліктів у майбутньому будуть не екологічні і політичні протиріччя, не протистояння ідей, а відмінність культур? Думається, що реальні процеси не дають підстав для таких висновків. За загостренням національно-етнічних від­носин, за протистоянням релігійних рухів, як правило, стоять певні економічні та політичні інтереси.

Песимістично виглядають у багатьох футурологічних розбу­довах влада та здійснювана нею політика. Пропонований сьо­годні в літературі з цього приводу спектр ідей не відрізняється принципово від висловленого представником культурологіч­ної думки Заходу XX ст. голландцем Йоганом Хейзінгою. Учений переконаний в тому, що політика діє на "зоологічних засадах". Про це свідчать гіпернаціоналізм; заперечення зна­чущості знань, занепад моральних форм, ідеалізація минулої історії й культури; згубна для людини масова культура.

Й. Хейзінга вважав, що для врятування цивілізації мало­ефективними є політичні партії та держави, різні громадські організації та церква, а необхідним є досягнення панування людини над собою.

Концепцію глобального розвитку людського суспільства на­магається створити і сучасний французький історик та філо­соф Жак Атталі. В своїх творах "Історія часу", "В прямому і переносному значенні" він розвиває ідеї французького етно­лога і соціолога Рене Жирара, який виказував думку про те, що людська спільність спроможна тримати під контролем те, що її руйнує, — насилля". За Ж. Атталі, в історії існували три форми підпорядкування і керівництва насиллям: "священне", "сила" і гроші. В кожний момент історії, переплітаючись, во­ни утворювали власний "кістяк" суспільних структур, на яких будувались суспільні стосунки.

Нинішній етап суспільства Ж. Атталі називає "торговим (або торгашним) порядком". У книжці "Лінії горизонту" (1990 р.) він аналізує наслідки вступу людства в нову, дев'яту фазу "торгового порядку", характерною рисою якого є, насамперед, свобода творчості, виробництва, обміну, коротше кажучи, де­мократія. "Та у нової фази є і зворотний бік: на зміну життє­вим явищам приходять артефакти (підробки), природа перетворюється на товар, і з'являється загроза трансформації самої людини в продукт серійного виробництва".

В основу своєї концепції Ж. Атталі ставить номадизм, який, як він вважає, буде присутній у всіх сферах розвитку майбут­нього суспільства (виробничій і невиробничій).

Він вважає, що номадизм більшою мірою вплине на неви­робничу і, насамперед, політичну сферу життя суспільства.

Унаслідок появи номадичних речей (портативний магніто­фон, телефон, кишеньковий комп'ютер, скоро з'являться го-динник-телевізор, годинник-записник, переносний телефакс) людина зможе отримувати освіту самостійно за допомогою ві-део, самостійно слідкувати за своїм здоров'ям, лікуватись і навіть змінювати зовнішність, щоб відповідати загальноприй­нятим нормам.

Номадизація — осьова пряма розвитку цивілізації. Шляхи вирі­шення глобальних проблем Ж. Атгалі бачить у рамках створення загальнопланетних організацш з широкими повноваженнями, які вирішували б такі завдання, як боротьба із забрудненням довкіл­ля, наркоманією, відвернення розповсюдження зброї, контроль над генетичними маніпуляціями, справедливий розподіл природ­них багатств.

Яке ж майбутнє України? Дізнатися про це і сьогодні дуже важко, практично неможливо. У нас усі прогнози соціально-економічного і політичного розвитку пильно охороняються відомствами, тримаються у таємниці. Хоча, наприклад, у СІЛА всі документи такого роду друкуються в газетах і жур­налах, розголошуються і широко обговорюються громадськіс­тю шляхом референдумів.

Парадоксально, але сьогодні, коли дедалі більше дізнаємося про наше минуле, таємним залишається наше майбутнє. Але ж людина хоче знати правду не тільки про вчорашнє, а й про сьогоднішній і завтрашній день. Насправді ж виходить, що ми все більше дізнаємося про нашу історію, "справи давно мину­лих днів", а майбутнє — під забороною. Відтак основна увага громадськості виявилася немов би поверненою у вчорашній день.

Нині, коли розвалюються старі міфи і легенди, все з біль­шою тривогою постає питання: що чекає нас там, за горизон­том? І знову повторюється стара історія: люди не одержують відповіді ні від офіційних осіб, ні від засобів масової інфор­мації. Спроби філософів, соціологів, економістів, політиків, психологів у 70-80-х роках осмислити наше майбутнє не мали офіційної підтримки. Зазирнути за горизонт десятиліть деко­му здається зайвою і непотрібною справою. Тому, мабуть, нас і закликали жити в ім'я майбутніх поколінь.

Але ж важливо, чим і як живе й житиме людина сьогодні, завтра. Не можна уявити майбутнє людини поза людиною: майбутнє не приходить іззовні, обминувши прагнення, пла­ни, бажання, інтереси і потреби особистості. Майбутнє треба розглядати як результат діяльності людей, а не як таке, що прийде саме і людина адаптується до нього.

Сьогодні вже є певний досвід розроблення політичних про­гнозів майбутнього України.

Деякі автори активно критикують націонал-ліберальний по­літичний курс, який запропонували Президентові Л. Кучмі

молоді ліберали з його оточення. Цей курс, на їх думку, пропагується американською стороною та підтримується де­мократичними організаціями. Інтерес перших полягає у вико­ристанні України для реалізації стратегічної перспективи — "щоб Росія зникла з географічної карти, як свого часу зник Радянський Союз". Водночас, за схемою авторів, така ж доля чекає й Україну.

На думку деяких вчених, політичний напрям державної стратегії повинен забезпечуватися формуванням сильної пре­зидентської республіки. Модель такої форми державного уп­равління має базуватися на тому, щоб "цей принцип був здійснений послідовно й повно, тобто щоб роль уряду відігра­вала власна президентська адміністрація, як це має місце в американській "моделі".

Лідери політичних партій і рухів, депутати Верховної Ради та рад регіонального рівня, всі ті, хто належить або сам себе долучив до лав політичної еліти, з різних за значущістю три­бун впевнено заявляють: "Народ України хоче жити...", — а далі, залежно від ідеологічних уподобань і прагматичних мір­кувань промовця, перед нами демонструють бажаний для на­роду (як на цього оратора) символ суспільного ідеалу — від світлого минулого "реального соціалізму" до не менш "світлої" капіталістичної будучини чи вельми туманного результату "са­мобутнього" шляху розвитку України. А яке ж справдешнє ба­чення народом бажаного майбутнього? Якому суспільному ладові віддає перевагу український обиватель?

Думка населення щодо бажаної форми суспільної дійсності стала предметом соціологічного дослідження, що його восени 1995 р. проводив Інститут соціології НАН України за сприян­ня соціологічної служби СОЦІС Геллап Інтернешнел. Об'єк­том дослідження була національна вибірка з 1200 осіб, що репрезентувала дорослих громадян України.

Респондентам запропонували вибрати одну із трьох можли­вих відповідей на запитання: "Яким би ви хотіли бачити май­бутнє України?" У висліді вийшов такий розподіл уподобань:

"Я хотів би, щоб Україна була у складі відновленого СРСР" — 34,8 % опитаних.

"Я хотів би бачити її схожою на розвинені країни Заходу" — 36,7 %.

"Я хотів би нового, відмінного від інших шляху розвитку Ук­раїни" — 19,1 %.

9,3 % респондентів не зробили вибору.

Навіть оці попередні дані засвідчують: заяви політиків щодо того, якому саме суспільному ладові віддає перевагу народ України, м'яко кажучи, не відповідають дійсному стану речей. Уподобання народу неоднозначні і немає достатніх підстав говорити про волю народу в цілому. Крім того, був би проб­лематичним і висновок, що одержані в першому наближенні дані опитування справді відображають сформовану громад­ську думку цілісних соціальних суб'єктів. Подані дані — лише усереднена картина як громадської думки, що склалася, так і настроїв, емоційних оцінок реалій повсякденного життя та ідеологічних символів.

На "круглому столі" політиків і науковців, присвяченому перспективам розвитку незалежної України, організаторами якого були аналітично-інформаційний центр "Рейтинг" та Ін­ститут соціології Національної Академії наук, Вадим Скура-тівський провів паралелі між подіями 20-30-х років у середній Європі, де тоді постала низка нових незалежних держав, і по­діями 80-90-х років, свідками яких ми є. Тоді практично у всіх цих країнах спершу утвердилися демократичні режими, але в затінку червоної Росії, під постійною загрозою інтервен­ції Червоної Армії "на допомогу братньому повсталому наро­дові" політичні режими цих країн в середині 20-х років зсунулися в бік авторитаризму. Навіть у найдемократичніших із цих країн — Фінляндії та Чехословаччині — відчутні були авторитарні тенденції. Нині в Росії, на думку В. Скуратівсь-кого, вже утвердився авторитарний режим, маємо його від­луння — режим О. Лукашенка у Білорусі і небезпечні тенденції до авторитарних методів розв'язання проблем у де­яких державах колишнього соцтабору. Україна поки що про­ходила повз спокусу авторитаризму. На думку лідера Української національної консервативної партії, відомого економіста Олега Соскіна, нині настає критичний етап у ро­збудові держави, насамперед у політичній та економічній сфе­рах. "Економіка, — твердить О. Соскін, — розколота на три сектори: натуральний, приватний та державний. Податкова система тим часом знищує новонароджений приватний сек­тор. Влада ж уособлена людьми, що керуються не національ­ними, а монополістичними інтересами своїх кланів. Якщо всю владу захопить дніпропетровський клан, Україна немину­че прийде до авторитаризму".

На засіданні "круглого столу", що відбулося наприкінці 1998 р. у Львові, відомий вчений-економіст, професор Богдан Гаври-лишин виклав свій прогноз розвитку України на наступні 20 років: "Україна збереже свою незалежність. Питома вага Ук-

раїни як гаранта миру в Східній Європі і Європі взагалі буде залишатися великою. Процес трансформації політичної, еко­номічної, правової, судової сфери буде проходити задовільно і за 20 років закінчиться. Вектори орієнтації та інтеграції кра­їни зміняться".

Про своє бачення прийдешнього України та інших респуб­лік колишнього СРСР пише і Збігнєв Бжезінський. Він вво­дить поняття "диференційоване майбутнє", а колишні соціалістичні країни Європи розподіляє на 4 категорії в кон­тексті посткомуністичної трансформації в доступному для ог­ляду майбутньому.

Під третю категорію підпадають Росія, Україна, Білорусія, Грузія, Вірменія, Азербайджан, Казахстан і Узбекистан — країни, "чиє політичне й економічне майбутнє, ймовірно, за­лишиться невирішеним протягом десятиліття чи більше".

Можна навести десятки інших суджень-прогнозів щодо пер­спектив соціально-економічного і суспільно-політичного роз­витку України. Однак усі їх автори сходяться на тому, що Україна входитиме в реалії суперечливого XXI ст. складно, у пошуках стабільних форм власної державності, економіки і духовної культури. Тепер існують і здійснюються різні проек­ти цих форм. Неоднаковий інтерес до них проявляють різні політичні лідери і партії, соціальні верстви і професійні гру­пи, релігійні конфесії та мистецькі об'єднання. Різне філо­софське бачення України і світу проявляється у програмах партій і громадських організацій, у вченнях релігійних діячів, у концепціях вчених і на рівні масової свідомості.

Саме національна філософська культура є тим стрижнем, навколо якого спроможні успішно розгортатись і державна політика, й економіка, і соціальні відносини, а також вироб­лятися відповідне ставлення до досвіду, культури й історії усіх народів світу.

Українська філософська думка сьогодні не пропонує "техні­чних" рецептів виходу з кризи, однак вона може запропонува­ти стратегію і методологію, котрі спираються на національну традицію і ментальність, що полегшуватиме поступ України, застереже її від необгрунтованих проектів і руху в "глухий кут" історії.

Незалежна Україна за роки свого існування довела, що во­на, попри всі труднощі, має майбутнє. Це мирна нейтральна держава, яка поступово здобуватиме імідж ршноправного су­б'єкта міжнародної політики. Внутрішньо-економічні і полі­тичні труднощі з часом будуть подолані. Однак зробити це буде нелегко і непросто. Доведеться зазнати неабиякого від­вертого і прихованого тиску тих сил у світі, які найменше за­цікавлені у відродженні могутності народів розваленого Союзу, їх успішному розвиткові. Доведеться подолати й опір тих, хто, галасливо базікаючи про демократію і національне відродження, збанкрутів у своїх антинародних діях, загруз у корупції і зраді власних народів і країн. Буде потрібно, пере­борюючи прорахунки минулого та сьогоднішні помилки, по­чинати реставрувати поруйноване, створювати справжню незалежність для народу України. Незалежність від свавілля і зарозумілості політиканів, від пограбувань "демократичних" верховодів та їх спільників; від горя, злиднів, безправ'я в ім'я утвердження людяності, добра, справедливості.

Поиск по сайту: