|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Функціонування команди і менеджмент виборчої кампаніїПроцес організації й проведення виборчої кампанії потребує, крім усього іншого, добре зорганізованої команди професіоналів у галузі політичних технологій, політології, соціології, соціальної психології та менеджменту, покликаної займатися матеріально-фінансовим забезпеченням кампанії, організаційними, політико-ідеологічними та багатьма іншими питаннями. За розподілом функцій у команді виокремлюють тих, хто готує матеріали для кандидата і хто займається поточними організаційними проблемами. Це дає змогу кандидатові зосередитися на стратегічних питаннях. Загалом найближче оточення кандидата за кількістю має не перевищувати семи-дев'яти осіб. Хоча, звичайно, дехто може ефективно керувати й більшою кількістю людей одночасно. В ідеалі команда кандидата має бути своєрідним прототипом майбутньої урядової команди (якщо це президентські вибори). Хоча на практиці не завжди так буває. Патронажну частину команди, як правило, складають один-два менеджери, радники з економіки, внутріполітичних питань, проблем зовнішньої політики, прес-секретар і фахівець з іміджу. Апаратна частина, яку очолює головний менеджер, впроваджує в життя стратегічні й тактичні задуми її інтелектуального центру команди, вирішує конкретні питання політичного рекламування тощо. Офіційною частиною команди кандидата після його реєстрації є довірені особи, які мають юридичні повноваження представляти кандидата у відносинах з виборчими комісіями, органами влади та засобами масової інформації. Українське законодавство 1994 р. дозволяло кандидатові в президенти мати до 30 довірених осіб, кандидатові в мери та губернатори (голови відповідних рад народних депутатів) — до 10, кандидатові в депутати парламенту — до 5, а кандидатові до місцевих органів влади — до 3 довірених осіб. Функціонально команда кандидата має мати такі структурні підрозділи (розглянемо на прикладі передвиборного штабу 42-го Президента США Б. Клінтона): групи політичного аналізу, преси, планування, поширення матеріалів, підготовки статей і виступів, роботи зі штатами, організації масових заходів, служба редагування вже підготовлених виступів і заяв (у складі психологів, правників, мовників та інших спеціалістів), а також «бригада швидкого реагування» (її завданням є організація відгуків на події, заяви та дії конкурентів). Під час організації виборів бажано утворити неформальні групи підтримки: — група прихильників у складі популярних представників творчої та наукової інтелігенції може діяти як «фігура ретранслятора»; — група організаційно-методичного та наукового забезпечення у складі психологів, спеціалістів з політичного менеджменту й маркетингу, засобів масової інформації, художників і поліграфістів, прихильників; покликана розробляти необхідні матеріали, рекомендації та зразки наочної агітації; — група швидкого реагування — оперативно вивчає громадську думку з метою дослідження динаміки рейтингу популярності кандидата, окремих положень його програмних настанов та особливостей формування політичного іміджу. До початку передвиборчої кампанії слід мати об'єктивну інформацію для аналізу політичної ситуації в країні, виборчому окрузі: — історичні та географічні особливості округу; — соціально-демографічна характеристика округу; — соціально-економічна структура, стан її розвитку, проблеми та перспективи розвитку промисловості, сільського господарства, сфери послуг та ін.; — транспортна мережа; — діяльність політичних партій, громадських організацій, груп тиску, неформальних структур; — карта округу з межами виборчих дільниць, кварталів, вулиць з кількістю виборців; — політичні традиції голосування виборців на попередніх виборах, референдумах, опитуваннях громадської думки; — наявність впливових осіб (неформальних лідерів); — найвпливовіші засоби масової інформації. Їх адреси, телефони; — досьє на конкурентів. Основні положення стратегії виборчої кампанії базуються на результатах аналізу політичної ситуації. Якщо перший стратегічний крок (вибір округу) здійснено, слід вдатися до таких процедур: — порівняти сильні й слабкі сторони кандидата і його опонентів з урахуванням політичної ситуації в окрузі та країні загалом; — проаналізувати демографічну, історичну, географічну, економічну, соціальну ситуацію у виборчому окрузі; — визначити принципово важливі питання для виборців певного округу і сформулювати у своїй програмі відповіді на них; — сформулювати основні принципи виборчої кампанії та засоби їх реалізації (стратегію й тактику організації виборів). При виробленні програми кандидата слід врахувати: — програма має містити відповіді на найактуальніші для виборців проблеми; — структура її може бути довільною, але здебільшого в ній має бути до дев'яти змістових блоків; — виробляючи програму, спочатку до неї вносять «все, що треба», а потім відкидають «все, що можна»; — виклад і поліграфічне відтворення програми мають урахувати рівень загальної, політичної та психологічної культури виборців. На цьому етапі бажано передбачити, якими слабкими місцями можуть скористатися конкуренти, намагаючись створити негативний імідж програмі та кандидатові. Водночас слід передбачати ймовірні тенденції розвитку інтересів, політичної культури виборців. Стратегія виборчої кампанії здебільшого базується на таких елементах: — декларування причетності до певної політичної партії, передвиборчого блоку, владної структури, політичного лідера тощо; — створення міжособистісних контрастів кандидатів; — створення ідеологічного контрасту кандидатів; — ставка на базову проблему; — формування позитивного іміджу кандидата; — створення негативного іміджу конкурентів; — утворення передвиборчих коаліцій; — ставка на владні структури; — ставка на суспільно-політичні структури; — ставка на засоби масової інформації; — деморалізація конкурентів. Якщо стратегія кампанії покликана дати відповідь на запитання «що треба робити?», то тактична частина плану має дати відповідь на запитання «як?» і «коли?». Реалізація тактичних аспектів виборчої кампанії пов'язана з розв'язанням таких проблем: — добір і організація роботи «апаратної» команди; — складання графіка роботи кандидата (виступи перед виборцями, записи промов на телебаченні, радіо, зустрічі з впливовими людьми тощо.); — стеження за діями конкурентів й організація протидії; — підготовка та організація виступів кандидата в ЗМІ (тексти, зовнішність, форми подачі матеріалів); — створення рекламної друкованої, відеопродукції; — організація проблем матеріально-фінансового, транспортного забезпечення кампанії; — налагодження контактів з громадськістю, суспільно-політичними структурами та впливовими людьми в окрузі. Усі ці питання мають вирішуватися одночасно конкретними виконавцями з команди кандидата. У політичне, інформаційно розвинених країнах існує можливість використовувати під час виборчих кампаній найсучасніші технології політичної комунікації. До них належать кабельне телебачення, відеотехнології, відеопродукція, телеконференції, «свідчення» відомих людей про кандидата, репортажі про його діяльність тощо.
Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.007 сек.) |