Часова та вікова детермінація

Детально проаналізувавши витоки влади, основні механізми її здійснення в суспільствах з примітивною організацією (потестарних системах), роль символів та ритуалів в організації владних відносин в примітивних соціумах, не можна залишити поза увагою проблематику кореляції влади з часом, віком та гендером, адже вона також впливала на перерозподіл владних ролей в традиційних суспільних системах. До того ж ця кореляція простежується в соціальній та політичній сферах життя сучасних постіндустріальних, пострадянських та постколоніальних суспільств.

Досить цікавими є уявлення представників примітивних суспільств про час та його взаємозв’язок з владою. Виявляється, що у представників різних традиційних соціумів були і різні уявлення про час. Це пов’язане, зокрема, з господарською діяльністю, наприклад, визріванням врожаю, що завершував певний часовий та господарський цикл.

Важливим в даному контексті є той факт, що архаїчна людина вважала, що саме від вождя певним чином залежить закінчення цього циклу і, відповідно, плин часу. Так, наприклад, у доколоніальних африканських народів вважалося, що вождю племені було під силу затримати або прискорити святкування Нового року, оскільки саме він визначав, коли збирати врожай та підтримував містичний зв’язок з предками, які на думку представників традиційних соціумів, здатні були впливати на життя своїх нащадків, в тому числі на погоду, від якої залежав врожай. Тому прав був Г. Спенсер, коли ототожнював зародження у людини «урядового почуття» з «накопиченням та організацією почуття минулого» [23, c. 225]. Таким чином, влада мала зв’язок не тільки з сьогоденням, а й з минулим часом.

Як зазначає В. Бочаров, археологічні знахідки, що належали до самих ранніх етапів соціогенезу, свідчать про різні форми захоронення в залежності від соціально-політичного статусу індивіда, адже в традиційних суспільствах вважалося, що чим вище статус індивіда, тим міцніший його зв’язок з предками і, відповідно, сильніший вплив на нащадків. Це розуміли й європейські колонізатори, які руйнували могили місцевих африканських вождів щоб підірвати авторитет, до якого апелювали лідери, що очолювали опір європейським завойовникам.

Він підкреслює, що з появою спеціалізованих інститутів влади відбувається звеличення правлячих соціально-родинних груп: родів, лініджів, кланів, які визнавалися суспільством більш могутніми, ніж предки простих членів соціуму. Голова такої соціально-родинної групи, використовуючи сакральну силу своїх предків, керує всіма природними та соціальними процесами. В. Бочаров зазначає: «Соціально-політична динаміка в правлячому клані стає головною шкалою вимірювання часу. Цей соціально-психологічний пласт свідомості визначає мотиваційну сферу людей, для яких боротьба за владу є сенсом життя. Це виражається в містичному відчутті своєї сили, здатної змінити порядок речей (час)»[14, c. 226-227].

Таким чином, влада з точки зору політико-антропологічного підходу має прямий зв’язок як з минулим та сьогоденням, так і з майбутнім, де він реалізовувався, знову ж таки, завдяки зв’язку вождя з сакральним минулим, що втілювався в предках. При цьому, що цікаво, вожді постійно повинні були демонструвати цей дар одноплемінникам, у противному випадку це могло коштувати їм життя.

Слід зазначити, що уявлення про взаємозв’язок влади і часу, що виник на ранніх етапах соціогенезу, з жорсткою закономірністю простежується в різних соціумах. В. Бочаров вважає, що вони пов’язані з ірраціональними пластами мислення, які визначали психологію людей доіндустріальної стадії розвитку: «Дана ментальність сприймала час як внутрішню субстанцію, що визначалася внутрішнім статусом індивіда. Влада над часом виражалася у здатності індивідуальної волі визначити порядок речей зовнішнього середовища, ця здатність зростала по мірі отримання індивідом більш високого соціального статусу» [23, c. 131].

Наприкінці розгляду проблематики кореляції влади та часу, на наш погляд, варто зазначити, що уявлення про часову детермінацію владних відносин, які сягають корінням в початок людської історії, не втратили своєї актуальності і сьогодні. В сучасних суспільствах також доволі легко простежити взаємозв’язок влади і часу, про що піде мова в наступному розділі.

Окрім вищезазначеної кореляції, політантропологів також цікавить зв’язок влади з віком. Адже, як відомо, у представників первинних соціумів старші члени соціуму користувалися беззаперечною повагою та авторитетом у молодших. Основою такого домінування, на наш погляд, був культ предків, оскільки померлі члени соціуму, як вже зазначалося, мали надприродні можливості впливати на долю своїх нащадків, а свою волю вони транслювали через старших, найбільш шанованих членів суспільства. Наприклад, В. Бочаров під час експедиції в Абхазію в 1980 році спостерігав, що «деякі члени соціуму, не пам’ятаючи ані року, ані свого паспортного віку, в той же час, чітко визначали свій соціально-віковий статус в залежності від того, як вони себе поводили та які функції виконували. Обов’язки ж, як і права, в традиційному суспільстві чітко визначалися віком» [23, c. 235].

Про взаємозв’язок влади та віку говорить й ще один російський дослідник В. Попов, який стверджує, що у доколоніального соціуму аканів Гани існувала соціальна ієрархія заснована на диференціації старших та молодших членів суспільства, де перші мали значну перевагу над останніми.

На проблему стратифікації вікових груп звернув увагу і Ж. Баланд’є. Він вважає, що ця форма стратифікації відрізняється від простої ієрархії поколінь, оскільки вона ґрунтується ритуальній процедурі, пов’язаній з віком. Саме ця процедура зумовлює доступ до соціальної системи і становить справжню школу громадянської доблесті бо надає статус дорослого. Ж. Баланд’є зазначає: «Організація вікових класів встановлює стосунки солідарності, а також авторитету, здатні вгамовувати гру компенсацій, у якій змішуються стосунки панування між суміжними й вільні стосунки між несуміжними класами, про що свідчить приклад деяких суспільств південного Камеруну». На думку цього політантрополога, визначальною характеристикою інституційоналізації вікових класів є те, що вона лежить в основі соціальної стратифікації, яка не пов’язана зі спорідненістю та спільністю походження, а також у тому, що вона унеможливлює здійснення специфічних функцій – ритуальних, військових та політичних [11, c. 145-148].

Ця система найяскравіше виявляє себе, на думку Ж. Баланд’є в Африці, де вікові групи виступають в якості основних елементів структури сільської общини. Вони мають економічну функцію і можуть визначати коло причетних до управління сільськими справами. Старші члени племені угандійських лугбара використовують культ предків, аби стримати вимоги незалежності з боку молодих. Властиві лугбара патрілінійні роди визначаються генеалогічно та ритуально: вони є водночас групами спільності походження і сукупністю людей, пов’язаних духом предків. Знать, яка стоїть на чолі їх, виправдовує свою владу та привілеї як своїм доступом до вівтарів предків, так і «своєю генеалогічною позицією, в тому сенсі, що людина, яка має здатність дієво заклинати духів предків, може бути визнана дійсно старшою» [11, c. 145-148].

Продовжуючи розмову про взаємозв’язок влади і віку наведемо дослідження Н. Гіренко присвячене різноманітним народам, які населяли Танзанію в середині ХХ ст. Так, вона приводить приклад народу під назвою «того», у якого родові та племені форми організації суспільного життя були засновані на системі вікових класів. Також у них існувала так би мовити відповідна номенклатура для позначення вікових ступенів. Система вікових класів, за словами Н. Гіренко значно впливала і на групу етносів банту [44, c. 378].

Вікова детермінація отримує підтвердження і в дослідженнях М. Крадіна, який стверджує, що у багатьох архаїчних соціумах розповсюджено домінування осіб старшого віку, у більшості традиційних культур закріплене поважне відношення до осіб старшого віку, їх авторитет є непорушним і це не дивно, адже саме вони мають більше знань та життєвого досвіду, є краще організованими, в їх руках зосереджені важелі керування та влада. Саме вони є носіями традицій та релігійних культів, що і дає їм перевагу над більш молодими одноплемінниками.

Система вікової нерівності, за словами М. Крадіна, почала вивчатися наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. яскравим прикладом слугує книга німецького етнолога Г. Шульца «Вікові класи та чоловічі спілки», в якій автор припустив, що вікова стратифікація є переважно чоловічим інститутом, обумовленим груповою солідарністю, яка виникає внаслідок антагонізму між різними поколіннями. Вона є найдревнішою формою організації в суспільстві. З вікових класів згодом сформувалися чоловічі дома, а пізніше – таємні спілки. Останні, на думку Г.Шульца, визначально були направлені проти жінок та згодом почали виконувати каральні функції, виправляючи слабкість офіційних органів управління суспільством [83].

В архаїчних соціумах вікова детермінація проявлялася у перерозподілі праці, здобичі, сексуальних обмеженнях, їстівних табу, знаковій символіці. У африканських народів кожна вікова група мала свої обов’язки: хлопчаки пасли худобу, молодь освоювали військову справу, дорослі чоловіки займалися господарською діяльністю своєї родини, чоловіки більш похилого віку (за 40 років) керували господарською діяльністю соціуму та військовими походами, виступали суддями у конфліктах, здійснювали ритуали, мали вирішальний голос у всіх справах.

У аканів перебування у віковій групі дорівнювалось 15 рокам. Активно брати участь у господарській діяльності соціуму могли тільки представники старших класів (мпанімфо – «дорослі» віком від 30 до 45 років та аберемпонфо – «старійшини» більш похилого віку). Цікаво, що вікова детермінація знайшла відображення і у соціальній термінології аканів. Так навіть молодого вождя називають «нана» – дід.

Слід зазначити, що архаїчний принцип пов’язаний з соціально-віковою ієрархією, як і вищенаведені, продовжує активно функціонувати в сфері владних відносин і сьогодні.

Підводячи підсумки зазначимо, що кореляція влади з часом неодмінно простежується майже у всіх архаїчних соціумах. Вона сягає корінням до уявлень представників первісних соціумів, пов’язаних з тим, що вождь може керувати часом, адже саме він визначає час збирання врожаю та, відповідно, настання нового року. Взаємозв’язок влади з віком також простежується з часів існування традиційних суспільств, коли старші члени соціуму користувалися незаперечним авторитетом у молодших. Ґрунтувався він, насамперед, на культі предків, оскільки за уявленнями архаїчної людини померлі члени соціуму впливали на долю своїх нащадків.

Поиск по сайту: