Політичні ритуали

Слід відзначити, що більшість російських політантропологів досліджуючи, зокрема, роль символів в організації владних відносин в примітивних суспільствах практично залишили поза увагою ритуали як вагому складову традиційної суспільної системи.

Ритуал є невід’ємною частиною політичного життя архаїчного соціуму. Його можна визначити як «стандартизований повтор політично значущих дій, ідеологічно санкціонованих і драматично інсценізованих, з метою регулярного підтвердження й укріплення соціально-політичного устрою». Ритуал також розглядається як надійний спосіб формування стереотипів поведінки, як символічна дія, в якій певна спільнота «проживає» важливі для неї події. В даному контексті політичний ритуал стає надійним засобом закріплення однодумства, «умовних рефлексів лояльності до влади» [68].

На відміну від своїх російських колег, західні політантропологи приділяють вагому увагу проблематиці ритуалів та їх ролі в політичному житті на матеріалі різноманітних соціумів. Найбільш цікавими в цьому контексті є праці П. Фрідріча та В. Тернера.

Так, П. Фрідрич вважає, що дослідження неформальних процесів в управлінні соціумом неможливо без аналізу набору усталених ідей та вірувань, які пов’язані з захистом і збереженням існуючого економічного, соціального й релігійного стану речей в суспільстві. Вагомою складовою соціального, економічного та політичного життя в даному контексті виступає ритуал.

Як і П. Фрідріч, ми схильні розглядати ритуал в якості певного набору культурно визначених церемоній та дій, що періодично повторюються і стосуються надприродних явищ. Але, водночас, вони обов’язково мають бути пов’язані з певними соціальними процесами. Наприклад, воцаріння вождя або короля має супроводжуватися певними ритуалами, так же як і одруження, народження, дорослішання тощо.

Цікавим є те, що П. Фрідріч пов’язує між собою поняття ритуалу, який він також називає комунальним обрядом, та політику: «Комунальні обряди і політика, особливо політична ідеологія, є взаємопов’язаними, коли і перші, і друга можуть вплинути на зміни або прискорити зміни одна одної» [200, c. 192].

Ритуальна та політична ідеології, на наш погляд, дійсно пов’язані між собою, адже західні антропологи наводять приклади коли політична ідеологія дещо змінювала ідеологічну й навпаки. Так, після колонізації європейцями африканських народів, деякі ритуали (особливо ті, що розглядалися європейськими колонізаторами в якості варварських) практично перестали існувати, а в тих постколоніальних спільнотах де ритуальна ідеологія залишилася майже не змінною, вона утворила певне стійке поєднання з політичною ідеологію.

Як вже зазначалося, ритуал вважається важливою складовою суспільного життя традиційного соціуму. Щоб проілюструвати вищезазначену тезу звернемося до дослідження П. Фрідріча, присвяченого святкуванню фієсти народом Наранья, що проживає на території південно-західної Мексики. Фієста, а точніше її святкування, виступає в якості певного ритуалу, який, за даними цього дослідника, з 1885 року й до наших днів майже не змінився та став однією з особливостей суспільного життя цього народу. Фієста святкується раз на рік на протязі першого тижня грудня та супроводжується загальною процесією навколо кладовища і по центральній площі на чолі з місцевим священиком та бенкетом в перший день. Наступні дні також були присвячені об’єднанню соціуму та підготовці до Різдва шляхом організації фієст для членів родини та друзів, які закінчувалися відвідуванням нічної служби в церкві. На протязі шести днів проводився також карнавал з костюмами, танцями та вуличними виставами [200, c. 198].

Тобто головною метою фієсти було суспільне єднання в процесі загального святкування на основі певних усталених традицій та ритуалів. Але, слід зазначити, що під час фієсти обиралося нове місцеве керівництво, тому вона розглядалася не тільки як святковий загальнонародний захід, але й як певна політична подія. Тут ми знову ж таки можемо прослідкувати зв’язок між ритуальною та політичною ідеологіями.

В. Тернер також підкреслює надважливість ритуалу в житті традиційного суспільства. Він вважає, що ритуал це певні усталені ситуації, наприклад, релігійні дії, що відбуваються щороку в один і той же час в одному й тому ж місці. До таких ритуальних дій він відносить, наприклад, ініціацію у дорослі члени соціуму, колективну охоту та фієсту.

Він також підкреслює, що ритуал є невід’ємною складовою політичної сфери такого суспільства. Де на ту чи іншу політичну ситуацію впливають не тільки економічні чинники, а й ритуальна складова. Так, як і П. Фрідріч, В. Тернер стверджує, що певні політичні події (наприклад, обрання нового вождя) обов’язково супроводжується певними незмінним набором ритуальних дій.

При цьому, слід зазначити, що В. Тернер, який досліджував народи Замбії, виокремлює не тільки ритуали як певні дії, а й ритуальні статуси членів замбійського соціуму. Так, найголовніший ритуальний статус має вождь, який є найстаршим членом соціуму чоловічої статі і володіє певними магічними вміннями. При цьому, що цікаво, як і у мексиканців, у замбійців під час фієсти можлива зміна влади. Мало того, претенденти на політичне лідерство заздалегідь розпускають слухи стосовно того, що нині діючий вождь застарий для своєї посади, або що він використовує свою ритуальну могутність для того, щоб заворожувати інших членів суспільства заради збереження свого статусу. Але якщо такі дії не мали відповідного ефекту й вождя переобрали, наступним надважливим ритуальним дійством було посвячення хлопчаків у дорослі члени соціуму шляхом обрізання, яке здійснює вождь за допомогою декількох найбільш поважних чоловіків племені. Місце ініціації обов’язково прикрашається відповідною символікою. Далі слідують ритуальний танок з традиційними піснями та барабанними ритмами. Після цього всі збираються на святкову вечерю страви якої є традиційними та незмінними вже декілька сотен років. Вважається, що вони таким чином не тільки стають дорослими, а й мають право брати участь в політичному житті соціуму, наприклад, обирати вождя. При цьому слід зауважити, що у замбійців хлопчики, які пройшли ініціацію у певного вождя, стають, згідно зі звичаєм, відданими йому [213, c. 241]. Саме тому ритуал обрання вождя завжди передує ритуалу ініціації.

Взагалі ініціація є однією з найважливіших подій і одним з найважливіших ритуалів у примітивних народів. Так, Ж. Баланд’є вважає, що ритуали та доктрини, приписані ініціацією, зумовлюють доступ до повноти і до повної так би мовити громадянськості: «Саме завдяки їм суспільство реставрує свої власні структури і світовий лад, в лоно якого воно вписане, відкриваючи себе для нового покоління». Він наводить приклад старого Конго де процедура ініціації відіграє саме цю функцію та здійснюється переважно тоді, коли спільнота або знаходиться під загрозою, або є занадто слабкою. Таким чином соціум намагається забезпечити собі захист, «змушуючи свою молодь пережити найпочатковіші моменти тієї колективної дії, яка визначила існуючий лад, цивілізацію та історію» [11, c. 165].

Окрім ініціації важливим ритуалом є також церемонія поховання. Вона, на думку Ж. Баланд’є, розкриває засадничі суспільні стосунки, встановлює інтенсивний зв’язок із сакральним, й, по тому, як закінчено жалобу, пробиває шлях до очищення і до нового єднання зі спільнотою предків.

З відходом з життя правителя той чи інший соціум тимчасово залишався без покровителя, в результаті чого міг виникнути хаос. Тому дуже часто після смерті вождя і до обрання нового оголошувався траур. Можливо саме тому похованню вождя надавали надважливого значення. У деяких традиційних народів поховання відзначалося особливою пишністю, а для тіла правителя будували спеціальний комплекс (гробницю, саркофаг, піраміду, курган тощо). Під час траурної церемонії до могили вождя опускали одяг, прикраси, зброю і, навіть, їжу та напої. Траурна церемонія як правило закінчувалась багатою ритуальною трапезою з принесенням жертв та підношень богам та майбутньому правителю.

Важливість ритуалу поховання підкреслює й російський етнограф С. Дмітрієв, який зазначає, що в традиційній культурі тюрсько-монгольських кочівників династійні та родові кладовища відносились до священих об’єктів, до останків предків відносились з найвищою повагою, адже вважалося, що вони мають вплив на нащадків. Але у тих же монголів, за словами цього дослідника, була традиція руйнувати поховання своїх супротивників, особливо в династійних війнах. Вважалося, що таким чином зменшувалась сила династії, котра накопичувалася на протязі низки поколінь та забезпечувала владу відповідного роду. Знищення кладовищ виступало в якості зовнішнього фактору зменшення сили старої династії і створення нового географічного та політичного простору для нової. Саме тому більшість кладовищ або ретельно охоронялася, або поховання взагалі були таємними [53, c. 48].

Тобто ми можемо зробити висновок, що не тільки сама церемонія поховання була важливим ритуалом в житті майже кожного архаїчного соціуму, а й традиція руйнування династійних та родових поховань також може розглядатися в якості важливого ритуалу архаїчного суспільного організму.

Але в контексті розгляду ритуалів і їх ролі в політичному житті окрім вищезазначених, існує ще принаймні один найголовніший ритуал, пов’язаний зі сферою владних відносин, – коронація політичного лідера: короля, вождя і т.п., яка обов’язково мала супроводжуватися певними усталеними ритуальними діями, як з боку самого лідера, так і з боку всього соціуму.

Так, сходження нового короля на престол, на думку Ж. Баланд’є, є приводом «символічно повторити дію зі створення королівської влади, засновувальні акти, що її вибудували і легітимували, тобто ґрунтується на певному усталеному ритуалі». Ритуал коронації як правило мав певний релігійний або магічний зміст з діями, обов’язковими для виконання. Саме ритуали, на думку Баланд’є, «приводять у дію засоби, що дозволяють відновлювати її міць через певного роду повернення до її віддалених джерел».

В данному контексті Ж. Баланд’є наводить досить цікавий приклад ритуалу на африканському матеріалі. Так у народу свазі щорічна церемонія коронації співпадає з часом збирання першого врожаю й супроводжується колективними маніфестаціями. Спочатку столиця цього народу нібито піддається пограбуванню, відповідно короля засуджують за те, що він не зміг захистити своїх підданих та їх домівки. Однак король знаходить винуватців і виходить з цих випробувань переможцем. Потім розпочинається церемонія з’їдання перших плодів, яка, як це не дивно, відбувається згідно з соціальною ієрархією, починаючи з суверена. Під час цього дійства суверен нібито вагається очолювати йому знову націю чи ні, врешті решт, поступаючись проханням членів королівського клану, війська та простих громадян, він погоджується на наступний термін панування. Таким чином відновлюється влада, єдність соціуму, ідентифікація короля з народом. Цей ритуал, за словами Ж. Баланд’є, «вивільняє сили незгоди та перетворює їх на чинники єдності, безпеки й процвітання. Він змушує розглядати соціальний лад, як повторення світового й показує їх необхідним чином пов’язаними між собою, адже будь-який розрив тягне за собою загрозу повернення у хаос» [11, c. 163-164].

М. Крадін також приводить декілька цікавих прикладів інаугурації. Так на Таїті та Гавайях церемонія розпочиналася з очищення, а у момент зведення на трон правителю вручалися символи верховної влади (корона, жезл тощо). Коронований лідер приймав новий титул та ім’я, приймав або, навпаки, роздавав подарунки. А у багатьох кочівних імперіях Євразії процес інаугурації відбувався наступним чином. Наприклад, в тюркському каганаті вожді підіймали претендента та дев’ять раз обносили за рухом сонця навколо ханської юрти, потім саджали на коня, стягуючи при цьому горло шовковою тканино і запитуючи скільки років він має намір володарювати [83].

Не можна оминути увагою і те, що більшість ритуалів, особливо інаугурації, іноді були доволі жорстокими. Так, наприклад, мітки на тілі кандидата (шрами, татуїровки тощо) символізували розподіл групи на статуси й таким чином сприяли збереженню влади. Нерідко церемонія коронації супроводжувалась людськими жертвами (стародавні Єгипет та Китай, ацтеки, інки, скіфи, монголи, таїтяни та гавайці). Або як пише Н. Гіренко, яка досліджує різноманітні африканські народи, коронації передувало ритуальне побиття кандидата на посаду вождя членами його вікової та виробничої групи. Мета цього заходу, з точки зору африканців, полягає в тому, щоб виявити, «чи зможе майбутній вождь з гідністю і твердістю нести тягар своєї нелегкої посади» [45, c. 34]. В якості прикладу жорстокості можна також навести дослідження О. Томановської, присвячене народам Нижнього Конго, у яких коронації передував ще один акт, зміст якого не піддається логічному поясненню. Непосвячений наслідувач престолу мав, наприклад, вбити когось зі своїх кланових родичів, а іноді й декількох. Але, слід зазначити, що не у всіх архаїчних народів ритуали носили жорстоких характер, серед них були і достатньо мирні, але головна особливість їх в тому, що ритуал – це певний набір усталених дій, що періодично повторюються та згуртовує соціум.

Таким чином в якості основних ритуалів ми виокремили фієсту, ініціацію, інаугурацію та поховання. А в якості головної мети ритуалів ми можемо виокремити збереження життєдіяльності соціуму, владної ієрархії та відокремлення «своїх» від «чужих» в груповій консолідації.

Поиск по сайту: