 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Поняття сучасного суспільства, його відмінності від традиційного
Слово „modernus” вперше було використане наприкінці V сторіччя для відокремлення офіційно визнаної християнської сучасності від римсько-язицького минулого. Потім зміст визначення частково змінювався, але завжди воно означало усвідомлення новостворених епох стосовно минулого та розуміння переходу від „старого” до „нового”. Як стверджує, Ю.Хабермас, така ситуація стосується не тільки Ренесансу, який асоціюється з Новим часом для нас. Люди вважали себе „сучасними” і в епоху Карла Великого, і в XII сторіччі, і в епоху Просвітництва, тобто кожного разу, коли в Європі шляхом оновлення ставлення до давнини формувалося усвідомлення тієї чи іншої нової епохи.
І лише на протязі XIX сторіччя виникає інше, радикалізоване усвідомлення сучасності, яке вивільнюється від традиційних історичних зв’язків та зберігає за собою лише абстрактне протиставлення традиції, історії в цілому. Апофеозом такого усвідомлення сучасності була, наприклад, теорія марксизму та практика комуністичних революцій, які висували гасло створення принципово нового суспільства, що виникає на руїнах попереднього світу.
Характеристика традиційного суспільства міститься в працях Герберта Спенсера, Еміля Дюркгейма, Фердинанда Тьонніса. Особливо чітко це порівняння сформульоване в праці Т.Парсонса «Типові зміни». Польський вчений Петро Штомпка в книзі «Соціологія соціальних змін» провів порівняльний аналіз традиційних та сучасних суспільств. Основні результати аналізу П.Штомпки представлені в таблиці
.
| Критерії порівняння | Традиційне суспільство | Сучасне суспільство |
| Рівень чіткості соціальної структури | Невиразний, незакріплений, спонтанно існуючий характер рівній, груп, соціальних відносин | Специфікація, тобто сформована спеціалізація ролей та відносин, чіткий розподіл праці, що забезпечує взаємодію в групах |
| Засади статусу | Соціальні статуси засновані на родинних зв’язках та наслідуванні | Соціальні статуси засновані в основному на особистих зусиллях та надбаннях |
| Критерій рекрутування | Партикуляризм (вибір та відношення до партнера за соціальними контактами), заснований на унікальних особистих якостях, які не відносяться безпосередньо до даної групи | Універсальний (вибір та відношення до партнерів по соціальним взаємозв’язкам, а також доступ до ролей та груп), що базується на категоріальних рисах, безпосередньо обумовлений завданнями та характером груп або відносин |
| Критерій оцінки | Колективізм, оцінка та сприйняття людей пов’язані з їх членством в групах, колективах, спільностях. Найважливіше, до яких груп належать люди, а не те, хто є вони самі. | Індивідуалізм, тобто оцінка і сприйняття людей на підставі ії індивідуальних якостей та дій. Особливо важливі дії. |
| Роль емоцій | Емоційність – вторгнення емоцій в соціальне життя | Нейтральність, придушення емоційних виявлень, ділова. Раціональна атмосфера соціального життя |
Таким чином, головними рисами суспільства модерну за П. Штомпкою є індивідуалізм, диференціація, раціональність, економізм, експансія.
Модернізація як процес утворення сучасного суспільства спирається на наступні передумови:
1. Консолідація території, національних відносин, етнічного та мовного простору, що створює сприятливі умови для створення національної держави та політичної системи сучасного типу.
2. Здійснення індустріалізації, що веде до якісних зрушень в соціальній структурі. Які в свою чергу викликають оновлення політичної системи.
3. Формування загальнонаціонального відтворювального комплексу, що функціонує в режимі зростання, підкріпленого об’єднаною транспортною та інформаційною інфраструктурами.
4. Урбанізація, яка сприяє виникненню міської культури як способу життя та стилю поведінки, що визначає спрямованість розвитку суспільства.
5. Підвищення соціальної та територіальної мобільності населення та розмивання жорстких суспільних та інституціональних зв’язків традиційного суспільства.
6. Перетворення під впливом вищеназваних інституціональних змін політики в одну із сфер самореалізації людини, а індивіда – в автономного, самостійного суб’єкта політичного процесу.
7. Встановлення нових політичних інститутів, що функціонують в режимі представництва усієї багатоманітності суспільних інтересів.
Брюс Рассет представив більш детальну класифікацію суспільств:
1. Традиційні примітивні суспільства.
2. Традиційні цивілізації.
3. Перехідні суспільства.
4. Суспільства індустріальних революцій.
5. Суспільство високого рівня масового споживання.
В класичних працях Уолта Ростоу «Процес економічного зростання», «Стадії економічного зростання. Некомуністичний маніфест» виділяються наступні стадії модернізації:
1. Секуляризація. Відхід від єдиних релігійних уявлень про суспільно-політичний порядок.
2. Раціоналізація. Заміна бога розумом, деміфологізація світосприйняття та політичного ладу.
3. Конституціоналізація. Формування правового порядку в кожній національній державі, а також європейської міжнародної правової системи. Формування політичних націй, заснованих на громадянстві.
Данкварт Растоу в роботі «Про світ націй» - вмоделі політичної модернізації виділяв її три ключові цілі:
Поиск по сайту: