 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
ОСНОВНІ ТЕЗИ. Ø Загальне поняття політичного процесу, макро- та мікровиміри його аналізу
Ø Загальне поняття політичного процесу, макро- та мікровиміри його аналізу. Політичний процес як функціонування політичних інститутів, інтегральна активність соціально-політичних акторів. Концептуальні підходи до інтерпретації політичного процесу.
Ø Структура та типи політичного процесу. Політичні зміни та розвиток. Режими протікання політичного процесу.
Ø Концептуальний підхід Г.Алмонда та Б.Пауелла до визначення основних фаз політичної динаміки: артикуляція та агрегування інтересів, прийняття та реалізація рішень, контроль та корегування.
Ø Суб’єкти політичного процесу, Внутрішня динаміка політичного процесу як розстановка та співвідношення соціально-політичних сил, сукупність їх акцій та інтеракцій. Поняття „політична сцена”.
1.1. Сутність та зміст політичного процесу. Дослідження політичного процесу дозволяє розглянути політичну систему суспільства у функціонально-динамічному вимірі, з’ясувати основні механізми її розвитку та взаємодію з навколишнім середовищем.
Поняття процес (лат. продовження) означає динамічний стан будь-якого об’єкту, що розвивається, сукупність послідовних дій для досягнення будь-якого результату. Це поняття має універсальний характер, оскільки відображає реальний стан природи та суспільства. Процеси в цілому складають форму функціонування суспільства, політичні процеси складають форму розвитку та функціонування політичної системи. У самому широкому сенсі політичні процеси можна визначити як форму активності суспільства. В „Міжнародній енциклопедії соціальних наук” політичний процес визначається як діяльність людей в різноманітних групах з приводу боротьби за її використання для досягнення індивідуальних та групових інтересів.
Процесом у будь якому випадку є зміна відносно до визначеного початкового стану середовища. Ця зміна має координати в просторі та часі, об’єкти процесу характеризуються сталими зв’язками.
Спираючись на загальнонаукові висновки, поняття політичного процесу може бути визначене як сукупність взаємопов’язаних явищ політичного життя, що спрямовані на досягнення певного результату.
Уявлення про динаміку політичного життя почало формуватися ще на початку історичного розвитку держав. Так, Полібій в своїй «Історії в сорока книгах» висловив ідею про цілісний колообіг політичного життя, який складається з становлення, розквіту, упадку держав. В такому ж контексті розглядали політичні явища Платон та Аристотель.
Сучасна теорія політичного процесу пов’язана з іменами В.Парето та А. Бентлі. В.Парето в «Трактаті по загальній соціології» обґрунтовував ідею про те, що еліти виступають у якості суб’єктів політичного процесу. Сутність соціально-політичної динаміки В.Парето пов’язував з ”циркуляцією еліт”, яка полягає в постійному процесі оновлення елітних прошарків активними та компетентними представниками народних мас.
А.Бентлі трактував політичний процес як боротьбу соціальних груп, що змагаються за державну владу. В праці “Процес управління” було сформульовано його концепцію груп інтересів або зацікавлених груп, введено до наукового обігу поняття артикуляції та ідентифікації групових інтересів у якості первинних для вивчення політичного процесу. Продовжив розвиток теорії політичного процесу Д.Трумен, що в 1951 році опублікував працю „Процес управління”. Під політичним процесом він розуміє боротьбу соціальних груп за владу та контроль за розподілом ресурсів. Його сутність виступає як цикл переходу від нестабільних взаємодій до встановлення відносної рівноваги між групами інтересів, до відтворення старої моделі стабільності чи створення нової.
Системний підхід до дослідження політичного процесу в західній політології пов’язаний з працямиТ.Парсонса та Д.Істона. Вони виділяли чотири фази політичного процесу: 1) вхід – вплив зовнішнього середовища на політичну систему у формі її підтримки та висування вимог до неї; 2) конверсія – перетворення вимог у рішення; 3) вихід – реакція політичної системи у вигляді рішень та дій; 4) зворотній зв’язок - повернення до рівноваги. Така модель циклічного функціонування політичного процесу була надзвичайно популярною і лише у другій половині ХХ століття почала поступатися більш сучасним підходам.
Основні засади моделі політичного процесу як адаптації політичної системи до мінливих умов зовнішнього середовища сформулював Г.Алмонд. У своїй концепції він намагався поєднати діяльність соціальних груп та функціонування усієї системи. Д.Ептер та інші американські політологи широко використовували ідеї Г.Алмонда для дослідження політичних процесів останньої чверті ХХ сторіччя у країнах Азії, Африки та Латинської Америки.
Характеристика політики як процесу дозволяє більш глибоко проаналізувати взаємодію суб’єктів з приводу державної влади. В цьому контексті деякі науковці ототожнюють політичний процес з політичною сферою в цілому (Р.Доуз) або з усією сукупністю поведінкових дій суб’єктів влади, зміною їх статусів та впливів (Ч.Мерріам). С.Хантінгтон пов’язує політичний процес з функціонуванням та трансформацією інститутів влади. Д.Істон розуміє його як сукупність реакцій політичної системи на виклики навколишнього середовища. Р.Дарендорф особливу увагу звертає на суперництво груп за статуси та ресурси влади, а Дж. Мангейм та Р.Річ визначають його якскладний комплекс подій, що визначають характер діяльності державних інститутів та їх впливу на суспільство.
Можна виділити наступні трактування сутності політичного процесу:
1. Політичний процес як форма функціонування політичної системи, що еволюціонує у часі та просторі.
2. Політичний процес як один з суспільних процесів, на відміну від економічних, соціальних та ін.
3. Конкретний політичний процес з визначеним результатом (формування партії, проведення виборів).
4. Політичний процес як сукупність суспільних змін, обумовлених активністю суб’єкта інтересу, що адаптується до політичної структури.
5. Політичний процес як боротьба конкурентних груп за статуси та ресурси влади.
6. Политический процес як сукупність дій формальних та неформальних суб’єктів по здійсненню власних специфічних функцій у сфері влади.
Узагальнюючи різноманітні підходи, можна вважати, що політичний процес представляє собою сукупність усіх динамічних змін в поведінці та відносинах суб’єктів, які функціонують у політичному просторі під впливом зовнішніх та внутрішніх чинників. Доволі поширеним є також наступне визначення: політичний процес – це внутрішньо пов’язана послідовність політичних подій та явищ, а також сукупність дій різноманітних суб’єктів політики, спрямованих на досягнення, утримання та використання політичної влади в суспільстві.
В аспекті такої інтерпретації політичного процесу, його центральною характеристикою виступають зміни, які означають модифікацію структури та функцій, інститутів та форм, постійних та змінних рис, темпів еволюції та інших параметрів політичних явищ. У якості джерела політичних змін політична наука зазвичай розглядає конфлікт, який виступає як варіант взаємодії політичних суб’єктів. Як джерело політичного процесу конфлікт представляє собою різновид та результат конкурентної взаємодії суб’єктів (груп інтересів, держав, індивідів), що змагаються за розподіл владних повноважень або ресурсів.
Поняття політичного процесу використовується у двох відношеннях – як макро- та мікро зміни. В макро аспекті його визначають як хід розвитку, відтворення політичної системи під впливом діючих на неї факторів, тобто як універсальну динамічну характеристику. В мікро аспекті під політичним процесом розуміється рівнодіюча дій різних соціальних та політичних суб’єктів, тобто сукупність субпроцесів.
Таким чином, політичний процес є динамічною характеристикою політики, яка визначає розгортання політики у часі та просторі у вигляді послідовності дій та взаємодій. Формами його існування виступають політичні зміни та політичний розвиток. Політичні зміни – це виникнення нових характерних рис в засобах та характері взаємодії між політичними суб’єктами, між політичною системою та навколишнім середовищем.
На відміну від змінкатегорія політичний розвиток використовується для визначення якісних, сутнісних змін політичної системи, її вихід на новий рівень існування. Відповідно до цього політичний розвиток може бути визначений як процес якісних змін політичної системи, її складових або самого політичного процесу.
Таким чином, між поняттями політичних змін та політичного розвитку є сутнісна різниця. Політичні зміни розглядаються як перетворення структур, функцій та цілей в сфері розподілу та здійснення владних повноважень в межах будь-якого суспільства. Політичні зміни сприяють або пристосуванню існуючої системи влади до нових вимог соціального середовища, або заміні даної системи політичного управління на іншу для підтримки життєдіяльності. Основні типи – політична реформа, революція державний переворот, реставрація, перегляд конституції.
Політичний розвиток – це сукупність динамічних процесів, що розгортаються в даному суспільстві, які визначають зміни всередині політичної системи або її заміщення іншою, як правило більш здатною ефективно відповідати на актуальні вимоги та виклики. Закономірності політичного розвитку відображають сталі взаємовідносини між соціальними групами та практичну діяльність акторів в політичній сфері. Вони виявляються як тенденції, що сумують сполучення або конфлікт різноманітних інтересів, які обумовлюють характер політичних дій.
Політичні зміни постійні, оскільки не існує повністю статичних політичних систем, та застиглих в одному стані суспільств. В той же час, стабільність та досконалість політичних систем залежить від здатності суспільств змінюватися та пристосовуватися до нових умов. Стабільність політичної системи не означає, що в ній не відбуваються зміни. Навпаки – усталеність – це характеристика системної здатності вчасно адаптуватися до внутрішніх та зовнішніх впливів. Політичний розвиток системи відображає її активну реакцію на структурні, фінансові, ресурсні та інші кризи сучасного суспільства. Мобілізуючи власний потенціал та проводячи перегрупування соціально-політичних сил, суспільство може відтворити життєздатність політичної системи вже на більш високому рівні.
Структура політичного процесу складається з суб’єкта процесу, об’єкта, який необхідно досягти, методів, ресурсів та виконавців, які пов’язують суб’єкт та об’єкт.
Дослідження політичного процесу має велике наукове значення. Воно дозволяє:
1. Описувати стан політично організованого соціального середовища.
2. Вивчати сутність та спрямованість динаміки соціального середовища.
3. Створювати об’єктивну базу для формування теорій, що забезпечують засоби досягнення цілей, їх залежність від середовища протікання.
В науковому аналізі політичного процесу виділяють глобальні та локальні підходи. З точки зору глобального підходу, політичний процес – це рух форм інтеграції цілого по специфічній осі історичного часу, яка існує суб’єктивної об’єктивно (в сфері суспільної свідомості). Цей рух детермінується попереднім досвідом, об’єктивними початковими цілями та ідеологічними перспективами. Структура політичного процесу в цьому контексті включає в себе три головні елементи:
1. Система соціальних зв’язків.
2. Способи інтеграції груп навкруги загально соціальних цілей.
3. Форми адаптації крупних соціальних груп до створених умов задоволення потреб та реалізації інтересів.
Суб’єкти політичного процесу можуть існувати на трьох основних рівнях:
- Групи в цілому.
- Організації групи.
- Політичної ролі індивіда.
Виходячи з цього, аналіз політичного процесу повинен ґрунтуватися на трьох основних характеристиках.
1. Суб’єкта політики в умовах, при яких реалізуються потреби або задовольняються інтереси. Необхідно з’ясувати, від якого імені здійснюється дія.
2. Рівня адаптації сили впливу різноманітних рівній політичної суб’єктності. Тут треба знайти відповідь на питання – хто або що (який орган) діє.
3. Чинники впливу на політичні дії та їх виявлення в політичній системі. Основне питання – як і в яких умовах діють суб’єкти.
Другий підхід до аналізу політичного процесу зосереджує увагу на окремих процесах, що відбивають рух політичного життя в цілом у. Такий різновид аналізу дозволяє вивчати ціле шляхом пошуку загальних причин протікання частних процесів. Наприклад, вплив політичної системи на навколишнє середовище означає розвиток наступних процесів:
1. Виявлення соціальними групами потреб, прагнень, інтересів. Формулювання групової мети.
2. Артикуляція інтересів.
3. Процес систематизації та репрезентації інтересів.
4. Реалізація інтересів.
Таким чином, політичний процес – це різновид соціального процесу, що характеризує часову послідовність цілісних станів відносин людей з приводу влади у просторі її легітимного підтримування; становить собою рівнодіючу індивідуальних і групових лій та взаємодій, тобто сукупної політичної активності даного суспільства; включає в себе засоби взаємодії держави та громадянського суспільства, інститутів політичної системи та соціального середовища, влади та громадянина, відтворення та оновлення структурно-функціональні та інституціональні складові політичного порядку.
Поиск по сайту: