ПОЛ СОЦІАЛІЗ В УКРАЇНІ

Фактори соціалізації особистості як сім‘я, група ровесників, система освіти і виховання, засоби масової інформації, трудовий колектив та інші. Вирішення проблем політичної соціалізації особи в Україні, неподільно пов‘язане з вирішенням загальнодержавних завдань перебудови суспільства на засадах демократизму. Найважливіші передумови успішної реалізації в Україні завдань політичної соціалізації, мусять включати: поглиблення демократичного процесу, створення основ правової держави та громадського суспільства, динамічний економічний та соціальний розвиток, встановлення рівноваги сил і досягнення порядку в суспільстві, об‘єднання народу навколо державницької ідеї.

В умовах, що склалися, коли недостатньо розвинута економічна, соціальна та духовна сфера і перехід до нової системи починається в основному з перебудови політичних інститутів, держава, по суті справи, є єдиною силою, на яку покладається завдання докорінних змін в усіх сферах життєдіяльності суспільства та здійснення процесу політичної соціалізації особи. Самоцінність особи, її головне місце в ієрархії відносин значною мірою тільки проголошується. Сподівання та надії людей не виправдались, а звідси — така розбіжність думок, а отже, і наявність різного типу політичної участі.

Відзначено також, що громадсько-політичні організації — політичні партії, політичні об‘єднання, рухи та інші як засоби політичної соціалізації, діючи в межах закону і порядку, сприяють політичній активності суспільства в цілому та особи зокрема, виробляють певні норми та принципи політичної культури, політичної діяльності, політичного світогляду.

Політична культура — чи не один з найбільш важливих елементів політичного життя суспільства. Рівні її розвитку свідчать про якість самої системи. Зазначається, що політична культура, відображаючи політичну та юридичну компетентність громадян, громадських та політичних діячів, їх політичну поведінку, має значний вплив на формування і функціонування політичних і державних інститутів, надає значущості політичним процесам і визначає місце особи в них.

неполітичні фактори соціалізації особи при входженні її в політичні зносини — сім‘я, установи освіти, засоби масової інформації, трудові колективи є не менш впливовими в процесі формування політичного світогляду особи, її політичної поведінки, відповідальності і свідомості. Особливо детально показується роль сім‘ї та засобів масової інформації. Підкреслюється думка про те, що в умовах, коли в суспільстві спостерігаються досить виражені конфлікти на соціально-політичному та етнонаціональному ґрунті, на ґрунті зіткнення партійних платформ та партійних інтересів, — за цих умов розвиток демократично організованих засобів масової інформації мусив би стати однією з основних гарантій стабільності суспільства.

Проблема політичної соціалізації людини загострюється під час переходу суспільства від одного стану до іншого. Українське суспільство переживає саме такий перехідний період. Нестабільність, невизначеність суспільних процесів, швидка зміна політичної, економічної ситуації — усе це ставить надто суворі вимоги до пересічної людини. Питання входження людини до ринку, її ставлення до влади, можливості адаптації до кризи — економічної, соціально-політичної, духовно-ідеологічної — усе це стосується кожного. Реалізація програми переходу до ринку кардинально змінює економічний устрій держави, систему відносин власності, становище людини в економіці. Ринкова економіка базується на багатоманітних формах власності, змаганні самостійних товаровиробників, розвинутій системі фінансів, на дії могутніх стимулів особистої і колективної заінтересованості в досягненні високих кінцевих результатів праці. «Двадцяте століття, — пише російський політолог і суспільний діяч А. М. Яковлєв, — повністю підтвердило: тільки ринкова економіка здатна забезпечити високу ефективність народного господарства. Світова політика не знає жодної високорозвиненої країни, де не було б ринкової структури, і, навпаки, приклад негнучкості, низької ефективності, уповільнення технічного прогресу демонструють країни, де нема ринкової економіки. Ринок виявився явищем, народженим людською цивілізацією через відбір» [14].

21. РІЗНЕ ЗНАЧЕННЯ ТЕРМІНУ ЕЛІТА

У сучасній західній політології мають місце два основних підходи до визначення політичної еліти та її ролі в суспільстві - функціональний і ціннісний. Прибічники функціонального підходу головною ознакою політичної еліти визнають соціальний статус людини, її місце і роль в системі владних управлінських структур. Еліта - це меншість населення, яка приймає важливі в суспільстві рішення і керує більшістю (П.Шарон), здійснює найбільш важливі функції в суспільстві, має найбільшу вагу і вплив (С.Келер). Ці та інші автори підходять до визначення еліти з функціональних позицій, вбачають у ній відносно вузьку, специфічну владно-політичну групу правлячого класу, яка офіційно репрезентує і реалізує на практиці законодавчу і судову владу. Прихильники ціннісного підходу визначальною «ознакою еліти вважають духовний аристократизм, заслуги, особисті переваги (культура, освіта, мораль, воля) одних людей над іншими». Так, Х.Ортега-і-Гассет елітою вважає тих, хто володіє найвищим почуттям відповідальності. За З.Фрейдом, це позначена особливими якостями група, яка діє на людей подібно магнітній силі. Належність до політичної еліти в даному випадку визначається культурно-психологічними особливостями людини, з якими вона народжується або яких набуває. Останніми роками здобуває поширення концепція множинності (плюралізму) еліт, згідно з якою еліти нібито врівноважують одна одну і запобігають встановленню тоталітаризму (О.Штаммер, Д.Рісмен). Значного поширення набули також демократичні концепції еліт (Р.Даль, Й.Шумпетер, Х.Зіглер, Т. Дай, К.Манхейм), які розглядають еліту не лише як групу, здатну до управління, а й як силу, покликану оберігати суспільство від неконтрольованого натиску й неврівноваженості мас. Еліта оголошується головним захисником демократичних цінностей.

22. ТЕОРІЯ ДЕМОКРАТИЧНОГО ЕЛІТИЗМУ І ПЛЮРАЛІЗМУ ЕЛІТ

В основі концепцій елітарної теорії демократії лежать положення і установки про ціннісні якості еліт. Використовуючи запропоноване Й.Шумпетером визначення демократії як конкуренції між потенційними керівниками за довіру і голоси виборців, політологи підкреслюють важливу роль еліт в управлінні. Прибічники елітарної демократії вважають, що лише керівний прошарок здатен стримати частину властивих масам ірраціоналізму і радикалізму (Т.Дай, Х.Зіглєр Отже, до принципів демократичного елітизму потрібно додати також: відкритість еліти, її відповідальний характер та обов’язково високий якісний склад. Основні постулати концепції елітарної демократії:

1. Політична нерівність є однією з необхідних умов існування будь-якої політичної структури.

2. Демократія як народовладдя є міфом, оскільки народ до нього не здатен, а його безпосереднє втручання в політику руйнує структури управління. Маса – це неосвічена, політично пасивна більшість населення

3. Роль народу зводиться до вибору однієї з конкуруючих еліт, представлених політичними партіями.

4. Вибори мають символічну цінність і допомагають лише пов’язати маси з політичною системою, пропонуючи їм активну участь тільки під час виборів.

5. Наявність єдиного, відносно ефективного способу впливу на еліти та їхній політичний курс – відмова переобрати представників еліти

Представники ліберальної та плюралістичної концепцій демократії критикують елітистів за те, що вони хибно відображають в теорії соціальну структуру сучасного західного суспільства, де домінуючою соціальною верствою є середній клас (який має освіту, навички політичного життя).

Плюралстичні теорії еліт (О. Штаммер, Д. Рісмен та ін.) визнають множинність еліт у будь-якому суспільстві. Жодна з них не здатна домінувати в усіх сферах суспільної діяльності. Еліти поділяються на професійні, регіональні, релігійні та ін., кожна з яких покликана виражати інтереси своїх базових груп. Згідно з цими теоріями, за допомогою різноманітних механізмів (виборів, референдумів, опитувань, впливу преси, груп тиску) можна обмежити або й відвернути дію "залізного закону олігархії", втримати еліти під впливом мас. Таким чином, теорія елітарної демократії виходить із розуміння демократії як вільного суперництва претендентів за голоси виборців, як форми правління еліт, більш-менш підконтрольних народу особливо під час виборів. Суть концепції елітарної демократії полягає в ідеї плюралізму еліт, «що виростають» на основі взаємодії суспільних груп. Ідея плюралізму еліт протиставляється ідеї влади в руках однієї еліти. Теорія елітарного плюралізму (або елітарної демократії) заперечує розуміння демократії як правління народу й обґрунтовує демократичнее правління еліт. Вона стверджує, що існує чимало еліт і жодна з них не домінує в усіх сферах життя. Між елітами, що переслідують різноманітні політичні цілі, але й мають загальну згоду щодо «правил гри», точиться

конкуренція. Численність протиборчих еліт створює в суспільстві певний «баланс сил, який забезпечує демократичне вирішення питань влади».

23. ЛІВОЛІБЕРАЛЬНІ КОНЦЕПЦІЇ

(Ч. Міллс, Р. Мілібанд та ін.) ґрунтуються на таких основних положеннях: головний елі-тоутворюючий чинник — не видатні якості представників певної еліти, а володіння командними позиціями, керівними постами; еліта, що здійснює владу в суспільстві, не обмежується політичними діячами, а включає керівників корпорацій, найвищих державних службовців, офіцерів, а також інтелектуалів з високим суспільним статусом; між елітою й масою існують значні відмінності, реальних шансів зайняти високі посади у представників народу майже немає; основна функція еліти в суспільстві — забезпечення власного панування.
У широкому спектрі західних підходів і наукових теорій досить цікаве саме розуміння еліти. Найчастіше до неї належать: люди, що досягли найбільших висот у сфері своєї діяльності (Парето); найактивніші у політичному відношенні люди, орієнтовані на владу (Моска); особи, що інтелектуально чи морально стоять над масою, з розвиненим почуттям відповідальності (Ортега-і-Гассет); наділені владою люди (Ет-ціоні); особи, які мають формальну владу в організаціях та інституціях, що визначають суспільне життя (Дай); особистості, наділені харизмою (Фройнд); творча меншість суспільства (Тойнбі); найкваліфікованіші фахівці: менеджери, найвищі службовці у системі бюрократичного управління (послідовники технологічних теорій). Кожен з розглянутих напрямів елітарних теорій відображає певні аспекти політичної дійсності, орієнтується на конкретні історичні періоди й країни. Однак попри всі ці розбіжності, найважливіші риси й аспекти суспільно-політичного розвитку такого феномену дають змогу визначити еліту в найзагальнішому розумінні.

Поиск по сайту: