Правова система ЄС: нормативні акти первинного і вторинного права ЄС

Право ЄС володіє оригінальною системою джерел. Форми (джерела) права ЄС утворюють цілісну систему джерел з властивою для такої системи ієрархією актів. Система джерел права ЄС включає дві групи актів - акти первинного права і акти вторинного права.

До актів первинного права відносяться всі засновницькі договори ЄС. По своїй юрид. природі акти первинного права є міжнар. договорами. Норми актів первинного права володіють вищою юрид. силою по відношенню до всіх інших норм ЄС, що містяться в актах вторинного права.

Особливістю ЄС є те, що в його основі лежать декілька міжнародних договорів установчого характеру. В першу чергу це Паризький договір про заснування Євр. об'єднання вугілля і сталі (ECSC) 1951 р., Римський договір, що засновував Євр. Співтовариство 1957 р., Римський договір, що засновував Евратом 1957 р.,, Маастріхтський договір про ЄС 1992 р., так звані «засновницькі договори у вузькому сенсі». Дані договори носять «конституюючий» характер для ЄС. До «засновницьких договорів в широкому сенсі» зазвичай відносять всі перераховані вище акти, а також міжнар. договори, що змінюють і доповнюють їх: Брюссельський договір, що засновував єдину Раду і єдину Комісію євр. співтовариств (Договір про злиття) 1965 р., Бюджетний договір 1970 р., Бюджетний договір 1975 р., Єдиний євр. акт 1986 р., Амстердамський договір про зміну Договору про ЄС, договорів, що засновували євр. співтовариства, і низки пов'язаних з ними актів 1997 р. На Конференції держав-членів, що завершилася 11 грудня 2000 р. в Ніцці, були схвалені чергові зміни в засновницькі договори Союзу (Ніццський договір). Ці зміни були остаточно оформлені 14 лютого 2001 р.

До актів вторинного права відносяться акти, що видаються інститутами Союзу, а також всі інші акти, що приймаються на основі засновницьких договорів. У визначенні джерел вторинного права ми спостерігаємо зіткнення підходів до розуміння джерел в континентальній і англо-саксонській правових сім'ях (визнання як джерела юрисдикційних актів), а також вплив концепції джерел в міжнародному праві.

Вторинне право ЄС має своїми джерелами різні категорії правотворчих форм. 1 категорія актів вторинного права - це нормативні акти, до них відносяться регламенти, директиви, рамкові рішення, спільні вирішення ECSC, рекомендації ECSC. 2 категорія - це індивідуальні акти, до них відносяться рішення (окрім спільних вирішень ECSC). 3 категорія - це рекомендаційні акти, до яких відносяться рекомендації (окрім рекомендацій ECSC) і висновки. Наступною категорією актів вторинного права є акти про координацію Спільної зовнішньої політики і політики безпеки, а також Співпраці поліцій і судових органів в кримінально-правовій сфері. До даної категорії актів відносяться принципи і спільні орієнтири, спільна позиція, спільна акція, спільна стратегія. Окрему категорію актів складають юрисдикційні акти - вирішення Суду. До джерел вторинного права відносяться акти sui generis - «неофіційні» форми права, не передбачені засновницькими договорами акти, що видаються органами Союзу (зазвичай виражаються, як вирішення конкретного органу або резолюція). Останню категорію джерел вторинного права можна позначити як міжнародні акти, в неї входять рішення і акти представників держав-членів, конвенції між державами-членами, увязнені на основі засновницьких договорів, міжнародні договори ЄС.

Поиск по сайту: