Особливості німецької економічної моделі

Стратегічною метою нової політики Німеччини було – забезпечення соціальної справедливості та високого рівня соціальних гарантій, проте шлях реалізації основних складових нової моделі лежав через “шокову терапію” малопопулярних, але необхідних заходів оздоровлення економіки, ними виявилися: 1. Грошова реформа, у ході якої рейхсмарки було скасовано і кожний німець отримав по 40 дойчмарок, потім до них додали ще по 20. Половина збережень німців в банках переоцінювалася за курсом 1:10, а друга за – 1:20. Також було анульовані практично всі фінансові зобов’язання установ фашистського рейху. 2. Реформа цін. Через відміну різних обмежень і адміністративного регулювання ціни досягли піку, а потім почали знижуватися у відповідності з попитом та пропозицією на окремі товари та послуги. Було ліквідовано “чорний ринок” продуктів харчування, а коливання цін чітко гармонізувалася з підвищенням зар плати, яка залежала тепер від зростання продуктивності праці. 3. Реформа підприємницької моделі. Основною ланкою гос-ва ФРН у повоєнні роки став малий та середній бізнес, а за діяльністю монополій вводився нагляд з боку держави, що викликало незадоволення основних післявоєнних товаровиробників, які прагнули до контролю над німецьким ринком. 4. Кредитна та податкова реформа, яка зробила доступними отримання кредитів під невисокий відсоток представниками бізнесу та окремими громадянами, зниження податкового тиску сприяло підвищенню ділової активності. 5. Соціальна реформа, головною метою був рівномірний розподіл соціальних благ: безоплатна освіта, страхова медицина, довготермінова допомога по безробіттю тощо.

Проведене системне реформування гос-ва призвело до швидких змін в економіці і в середині 50-х країна вийшла на провідні позиції в Зах Європі, а згодом й одні з перших у світі. Саме з цього періоду почалось “німецьке економічне диво”.

У післявоєнний період країна 4 рази пережила падіння нац ви-ва. Найбільш значною була криза 1966-67, яку наз структурною. Наприкінці 60-х країна вичерпала свій ресурс екстенсивного зростання, а її макроекономічна політика потребувала докорінних змін. Так, на зміну неоліберальної моделі розвитку прийшла неокейнсіанська, яка передбачала впровадження “глобального регулювання”, що складалося з рівномірного ек росту, повної зайнятості, стабільності цін та рівновазі платіжного балансу. Держава взяла на себе функції антициклічного регулювання, прогнозування та програмування. Такі заходи Уряду дали свій ефект на самому початку 70-х років, коли було відновлено високі темпи зростання. Проте вже у 1974-1975 рр. країна зіштовхнулася з кризою перевиробництва, коли значно зросло банкрутство компаній, збільшилися інфляція та рівень безробіття, що говорило про наявність стагфляції, яка відмічалася тоді у більшості розвинутих країн.

Нарощування диспропорцій та подорожчення енергоносіїв, пов’язаних із світовою енергетичною кризою, падіння норми прибутку та загострення міжнар конкуренції призвели до кризи 1980-82,викликало перехід до пом’якшеного варіанту неоконсервативн моделі розв.

Проте найбільш глибокою кризою була криза початку 90-х років. Особливість її полягала у тому, що на циклічну кризу наклався процес приєднання Східної Німеччини, більшість підприємств якої не витримала конкуренцію з боку європейських компаній. Внаслідок цього швидко зростало безробіття. Негативні наслідки об’єднання долаються ще й досі за рахунок залучення трансфертів державних фінансів із Західної у Східну Німеччину.

Поиск по сайту: