ЧЕРЕВНИЙ ТИФ, ПАРАТИФИ А І В

Черевний тиф (лат.: typhus abdominalis) - гостра кишкова інфекційна хвороба з переважним ураженням лімфатичних утворів тонкої кишки, бактеріємією, вираженою інтоксикацією, гарячкою, збільшенням печінки і селезінки, розеольозною висипкою.

Етіологія. Збудник Salmonella typhi –грамнегативна рухома паличка. Має соматичний (О), джгутиковий (Н) і поверхневий антигени та Vi – антиген вірулентності. Добре ростуть на звичайних живильних середовищах, що містять жовч, мають ендотоксин. Помірно стійкий: у грунті, воді можуть зберігатися до 1-5 міс, у фекаліях – до року, на білизні – до 2 тиж, у продуктах – до 1 тиж (у молоці, м'ясному фарші, овочевих салатах здатні розмножуватись при Т 18*С). Під дією дезрозчинів гинуть за декілька хвилин.

Епідеміологія. Черевний тиф - це кишковий антропоноз. Джерелом є хвора людина і бактеріоносій, які виділяють збудника з калом і сечею, рідше – зі слиною, можна виявити у грудному молоці хворої матері. Особливо небезпечні б/н.

Механізм передачі фекально-оральний, шляхи – водний, харчовий, контактно-побутовий, мухи - переносники. Сприйнятливість висока, частіше хворіють від 15 до 30 років. Сезонність літньо-осіння. Реєструються спалахи, особливо в регіонах з жарким кліматом і незадовільним водопостачанням. Імунітет тривалий.

Патогенез. Зараження відбувається через рот. Збудники проникають у лімфатичні утвори тонкої кишки та мезентеріальні лімфовузли, де розмножуються і викликають запалення. Далі вони потрапляють у кров, розвивається бактеріємія, що зумовлює появу клінічних симптомів. Загибель частини бактерій супроводжується вивільненням ендотоксину, який спричиняє інтоксикацію, судинні та трофічні порушення в слизовій оболонці й лімфатичних утворах тонкої кишки. З кров'ю мікроби заносяться в печінку, нирки, селезінку, кістковий мозок, де розвиваються вогнищеві ураження. Одночасно відбувається часткове звільнення організму від збудника зі сечею, калом, слиною, потом. Потрапивши знову в тонку кишку, частина бактерій проникає в сенсибілізовані раніше лімф. вузли, спричиняючи алергічне запалення з некрозом і вираз куванням (2-3 тиж). Утворення глибоких виразок може призвести до кровотечі, перфорації (прорив) у стінки. Завдяки формуванню імунітету (антитіл0 організм поступово звільняється від збудника, зникають прояви хвороби. При недостатній імунній відповіді виникають рецидиви, формується хронічне носійство.

Клініка. Клінічна класифікація. За клінічними формами: типова, атипова (абортивна, стерта). За ступенем тяжкості: легка, середньо-тяжка, тяжка. За характером перебігу: циклічний (в типових випадках), рецидивний, із загостреннями. За наявністю ускладнень: неускладнений, ускладнений.

Інкубаційний період від 7 до 25 днів, частіше 9-14.

Початковий період. Хвороба починається з наростаючого болю голови, безсоння, втрати апетиту. Т східцеподібно підвищується протягом першого тижня хвороби, далі утримується приблизно на одному рівні (39-40*С) 10-14 діб, а пізніше поступово знижується до норми. Гарячка може бути різних типів, але частіше – трапецієподібна, при лікуванні антибіотиками у багатьох хворих – трикутникоподібна, а у осіб, які раніше перехворіли – переміжна.

Випорожнення спочатку 2-4 рази на добу, рідкі, нагадують гороховий суп, у подальшому розвивається запор і метеоризм.

Хворі загальмовані. Обличчя і слизові оболонки бліді. Шкіра суха, гаряча. Відносна брадікардія (частота пульсу відстає від рівня Т тіла), знижений артеріальний тиск. Тони серця ослаблені. У легенях сухі розсіяні хрипи. Язик сухий із сіро-коричневим нальотом, краї і кінчик червоні, з відбитками зубів (черевнотифозний). Живіт здутий, часто відзначається укорочення перкуторного звуку в правій здухвинній ділянці, зумовлене мезаденітом (симптом Падалки).

Період розпалу. З 8-10 дня збільшена селезінка, часто й печінка. На 7-10 добу в половини хворих з'являється дрібна блідо-рожева розеольозна висипка на животі і бокових поверхнях тулуба, нерясна – 5-15 елементів, часом підсипає, може утримуватись довше гарячки. В загальному аналізі крові: лейкопенія, ан- чи гіпоеозинофілія, відносний лімфоцитом, помірне збільшення ШОЕ.

У хворих з тяжким перебігом на 2-му тижні значно посилюються симптоми інтоксикації, що супроводжується потьмаренням свідомості, інколи хворі марять ("тихе марення") – розвивається тифоїдний стан (status typhosus).

Період видужання характеризується нормалізацією Т та поступовим зникненням інших ознак. У багатьох осіб тривалий час зберігається астенія (заг. слабкість, швидка втома, дратівливість). Іноді виникають рецидиви.

В останні десятиріччя частіше спостерігається гострий початок хвороби з швидким підвищенням Т, ознобами та рясними потами, короткий гарячковий період, симптоми інтоксикації виражені слабо.

Паратиф А. Інфекційний період 8-10 днів. Розпочинається гостро, іноді по типу грипу, висипка з'являється в ранні сроки (на 4-7 день розеольозна, петехіальна, кореподібна). Тифозний стан відсутній.

Паратиф В. Інкубаційний період 5-10 днів. Розпочинається гостро, озноб, біль в м'язах, пітливість. Системи інтоксикації сочитаються з явищами гострого гастроентерита. Тифозний стан відсутній.

Іноді супроводжується септичним проявом у вигляді гнійного менінгіту, менінгоенцефаліту. Температурна крива з великими добовими коливаннями. Висипка

з 4 –го дня - розеольозна. Загальний аналіз крові без особливостей.

Ускладнення. При передчасній відміні антибіотиків, порушенні дієти, фізичних та емоційних навантаженнях може захворювання відновитись. передвісниками можливого рецидиву є тривала субфебрильна гарячка, повторна поява розеольозної висипки, тахікардія, побільшення селезінки, анеозинофілія. Рецидив інколи розвивається через 1-2 міс після нормалізації Т. Ускладнення можуть виникнути при любій формі перебігу.

Перфорація виразки у 0,5-3% хворих, переважно на 3-му тижні хвороби. Їй сприяють порушення дієти чи ліжкового режиму, різкі рухи, кашель, метеоризм, груба пальпація живота. Різкий раптовий біль відсутній, тому поява навіть незначного болю в животі повинна насторожити. об’єктивні симптоми мало виражені. Іноді єдиною ознакою є обмежене напруження м'язів у правій здухвинній ділянці, позитивний симптом Блюмберга. Обличчя хворого стає блідим, шкіра вкривається холодним потом, пульс і дихання часті. Через декілька годин інтоксикація і гарячка посилюються, розвивається клінічна картина розлитого перитоніту (метеоризм, гикавка, блювання, лейкоцитоз).

Кишкова кровотеча трапляється в ті самі терміни, що й перфорація кишок. При лікуванні антибіотиками вона може виникнути не тільки в гарячковий період, але і на 3-5 день нормальної температури тіла. Кровотечу причиняє руйнування стінок судин у ділянці черевнотифозної виразки. Виникненню кровотечі сприяють тромбоцитопенія, порушення хворими дієти і режиму (раннє вставання). Вона може бути нерясною або масивною, одноразовою або повторною. Прямою ознакою кровотечі є поява крові в калі. Домішки крові у випорожненнях (дьогтєподібний кал - мелена, або згустки крові в ньому) при невеликій кровотечі можна визначити тільки через 8-12 год після появи кровотечі. При масивній кровотечі вже через 1,5-2 год випорожнення являють собою майже чисту кров (масивна кровотеча може провокувати акт дефекації і в судні буде багато незміненої крові). В інших випадках поява цієї прямої ознаки кровотечі запізнюється (у зв’язку з запором). Кровотеча супроводжується значним зниженням Т і почастішанням пульсу. Свідомість у цей час прояснюється, самопочуття покращується. Але через декілька годин знову посилюється інтоксикація, підвищується Т і з'являються характерні ознаки кровотечі: виражена слабість, блідість шкіри, холодний піт, тахікардія, гіпотонія, загострюються риси обличчя. У тяжких випадках розвивається колапс.

У периферійній крові знижується вміст гемоглобіну, еритроцитів, зменшується показник гематокриту, збільшується число ретикулоцитів.

Інфекційно-токсичний шок – грізне ускладнення, яке характеризується різким падінням артеріального тиску й Т тіла, пульс стає частим і ниткоподібним.

Діагностика ґрунтується на даних клініці, епіданамнезу (контакт з хворим черевним тифом, з хворими з гарячкою останні 25 днів) та специфічної діагностиці.

Поиск по сайту: