Типи щепних препаратів

Для активної імунізації використовують вакцини та анатоксини.

Вакцини бувають:

- живі, які приготовлені з живих, але ослаблених збудників внаслідок фізико-хімічних впливів або пасажів через організм тварин. При цьому відбирають штами зі зниженою вірулентністю, але високо імуногенні. Це вакцини: БЦЖ, поліомієліт на, проти кору, краснухи, епідемічного паротиту. Вони створюють сильний і тривалий імунітет (до 5 років)

- вбиті вакцини:

-корпускулярні вакцини отримають із культур мікроорганізмів вбитих нагріванням, формаліном. Проти кашлюку, лептоспірозу. Створюють короткочасний імунітет до 6-12 міс;

-молекулярні вакцини містять специфічні антигени, видобуті з бактерій та їх токсинів хімічними способами (гідролізом, ферментацією). Черевнотифозна, тулярійна;

- анатоксини отримають шляхом знешкодження мікробних екзотоксинів за допомогою формаліну та тривалого витримування при Т 30-40* С. Протидифтерійний, протиботулінічний, протиправцевий анатоксини.

Способи введення імунобіологічних препаратів: через рот, нашкірно, внутришкірно, підшкірно, внутришньомязово.

Імунобіологічні препарати повинні зберігатися за вимогами "холодового ланцюга " – безперервно функціонуюча система, що забезпечує оптимальний температурний режим зберігання і транспортування на всіх етапах переміщення МІБП від підприємства-виробника до споживача.

Для транспортування використовують холодильні камери, термоконтейнер - ємність різних розмірів з термоізолювального матеріалу, яка герметично закривається кришкою. Температура в контейнері, яка досягається завдяки розміщенню в них холодоелементів, повинна зберігатися протягом 48 год у межах від 0 до 8* С при температурі зовнішнього середовища плюс 43* С.

Оптимальною для зберігання бак препаратів є Т від 2 до 8* С, для тривалого зберігання пероральної поліомієлітної вакцини рекомендується утримання в замороженому стані при Т мінус 15 до мінус 25* С.

Імунопрофілактика – захист організму від інфекційних хвороб шляхом проведення профілактичних щеплень вакцинами і анатоксинами (активна імунізація) та введення імунних сироваток або імуноглобулінів (пасивна імунізація)

Вакцинопрофілактика є найбільш ефективним заходом щодо низки інф. хвороб дихальних шляхів (дифтерії, кору, краснухи та ін.). Результати вакцинації в значній мірі залежать від якості препаратів, стану організму, який імунізується та суворого дотримання календаря щеплень.

Показання до імунізації:

1. Щеплення за віком (згідно календаря щеплень).

2. Щеплення за станом здоров'я – пацієнтів з високим ризиком виникнення та тяжкого перебігу інфекції (щеплення не передбачено в плані щеплень за календарем).

3. Щеплення, які проводяться на ендемічних і ензоотичних територіях та за епідемічними показниками – проти туляремії, бруцельозу, сибірки, лептоспірозу, чумі та ін..

4. Рекомендовані щеплення – проти вітряної віспи, гепатиту (медпрацівникам, персоналу дитячих дошкільних закладів, військовослужбовцям та ін.)

Будь-які щеплення повинні проводитись тільки здоровим людям.

Відповідно НАКАЗУ № 48-2006р у переліку абсолютних проти показів є

Проти показами є - порушення імунітету (онкологічні захворювання, живі вакцини при ВІЛ, імунодепресія внаслідок проведення цитостатичної терапії, вживання кортикостероїдів понад 14 діб та ін.); анафілактичні реакції на яєчний білок, антибіотики, якщо вакцина виготовлена на їх основі; неврологічні порушення (судоми частіше ніж 1 раз на 6 міс, гідроцефалія в стадії декомпенсації, епілепсія та епілептичний синдром з нападами частіше ніж 1 напад за 6 міс; вагітність - живі вакцини не вводяться (АП, АД-М анатоксини вводять, якщо ризик захворювання великий, можна вводити незалежно від терміну вагітності);. гострі захворювання (щеплення проводяться після одужання); хронічні захворювання (щеплення проводять у стані клініко-лабораторної ремісії); автоімунні захворювання (вакцинацію проводять в умовах стаціонару в стані клініко-лабораторної ремісії); недоношеність 3-го ступеня (діти не щеплюються до 2 міс життя); недоношеність 4-го ступеня (не щеплюються до 3 міс життя); анемії

(протипоказанням є рівень гемоглобіну нижчий за 80 г/л). Існує багато і інших проти показів - планова вакцинація відкладається до закінчення гострих проявів захворювання, щеплення БЦЖ та проведення проби Манту не повинні проводитися протягом 4 тижнів після інфекційного захворювання з гарячкою та під час карантину. Після проведення ОПВ пропонується обмежити парентеральні втручання протягом 40 діб, проведення щеплень КПК після введення препаратів крові та імуноглобуліну не раніше ніж через 3 міс.

Контакт з інфекційним хворим не є протипоказанням до щеплення (крім БЦЖ). Категорично забороняється проведення щеплень вдома.

Поствакцинальний період найчастіше проходить безсимптомно. Проте у 5-30% щеплених можуть виникнути допустимі вакцинальні реакції.

Фізіологічні реакції.

Для них характерна короткочасність (від декілька годин до 1-2 діб). Місцеві реакції з'являються через 1-2 доби і спостерігаються 2-8 діб. При введенні АКДП може виникнути безболісне затвердіння, яке розсмоктується протягом 15-30 діб. Місцеві реакції виникають після введення живих бактеріальних і вірусних вакцин.

Поствакцинальні реакції – підвищення температури до 39* С,біль, набряк м'яких тканин більше 50 мм, гіперемія у місці введення більше 80 мм, інфільтрат більше 20 мм.; лімфаденопатія, головний біль; дратівливість, порушення сну; висипання неалергічного ґенезу, анорексія, нудота, біль у животі, диспепсія, діарея; катаральні явища; міальгія, артралгія.

Поствакцинальні ускладнення – це стійкі функціональні та морфологічні зміни в організмі, що виходять за межі фізіологічних коливань і призводять до значних порушень стану організму. До них належать - абсцеси, анафілактичний шок, алергічні реакції (набряк Квінке, кропивниця), гіпотензивний-гіпореспонсивний синдром (гостра серцево-судинна недостатність, гіпотонія, короткочасне порушення або втрата свідомості), артрити, безпреривний пронизливий крик (від 3 г од і більше), судоми, менінгіти, енцефаліти, генералізована БЦЖ-інфекція, остеомієліт, остеїт, колоїдний рубець та ін..

Ними вважають летальні випадки, що трапляються протягом 30 діб після імунізації, а також випадки госпіталізації протягом 35 діб після щеплення.

Вакцинація препаратом припиняється до отримання результатів експертизи препарату і визначення щодо її подальшого використання.

Післявакцинальні ускладнення підлягають обліку, про що негайно сповіщається СЕС (не пізніше 24 год) і проводиться розслідування за участю епідеміолога, педіатра або терапевта і вузьких спеціалістів - невропатолога, алерголога, дерматолога, фтизіатра.

Профілактика поствакцинальних ускладнень залежить від якості вакцини, стану здоровя, вихідного рівня імунітету. наявності сенсибілізації до препарату, умов зберігання препарату, імуногеності та реактогеності препарату.

Поиск по сайту: