ІНФЕКЦІЙНИЙ МОНОНУКЛЕОЗ

Інфекційний мононуклеоз (лат.: mononucleosis infectiosa; син.: хвороба Філатова, залозиста гарячка) - це гостра вірусна хвороба людини, яка супроводжується системним збільшенням лімфатичних вузлів, тонзилітом, гарячкою, збільшенням печінки і селезінки, появою в крові атипових мононуклеарів.

Етіологія. Збудник - герпес людини 4-го типу (ВЛГ-4), або вірус Епштейна-Барра. ДНК-вмістовий, вибірково уражає лімфоїдну тканину. Малостійкий.

Епідеміологія. Джерело – хворі, які заразні з перших днів хвороби, реконвалесценти. Перехворілі можуть виділяти вірус 6-12 міс. Джерелом можуть бути вірусоносії. Вірус міститься в привушних залозах і виділяється зі слиною.

Зараження відбувається повітряно-крапельним шляхом, при поцілунках, а також аліментарним, контактно-побутовим через інфіковані слиною предмети і зрідка трансфузійним шляхами. Частіше хворіють діти до 2-х років, інфекційний процес у них перебігає здебільшого безсимптомно.

Часто хворіють підлітки і особи до 25 років, старше 40 років - рідко. Сезонність - холодна пора року, можливі групові спалахи (у сім'ї і колективах)

Імунітет стійкий.

Патогенез. Вірус проникає через слизові оболонки рото глотки і верхніх дихальних шляхів, з кров'ю і лімфою проникає в мигдалики, лімфатичні вузли, селезінку та ін. органи, в яких є скупчення лімфоїдної тканини, спричиняючи гіперплазію. Суттєве значення мають алергічні реакції, що зумовлює хвилеподібний перебіг.

Клінічні прояви. Інкубаційний період 2-50 діб (частіше 12-20). розрізняють типову і атипову форми.

Типова форма.

Інколи спостерігають продромальні симптоми (2-3 дні): втома, озноб, зниження апетиту, біль у м'язах.

Частіше починається гостро: загальна слабкість, головний біль, пітливість, міальгія й артралгія, дещо пізніше – біль в горлі. Температура тіла 38-40 *С. Гарячка може тривати

1 міс і більше. Іноді температура тіла субфебрильна і навіть нормальна.

Хворий має типовий вигляд: набряклі повіки і надбрівні дуги, напіввідкритий рот, сухість і почервоніння губ, хрипле дихання, значне збільшення лімфатичних вузлів. Унаслідок ураження лімфоїдного кільця носоглотки з'являється закладеність носа, утруднення носового дихання, голос часто стає гугнявим, проте виділень із носа в гострий період майже немає.

З перших днів хвороби у хворого тонзиліт (катаральний, лакунарний або виразково-некротичний з утворенням фібринозних плівок, іноді вони нагадують дифтерійні). Нальоти можуть поширюватись за мигдалики. Іноді тонзиліт відсутній.

Лімфаденопатія – типовий симптом хвороби. Частіше збільшуються шийні лімфатичні вузли – підщелепні і задньошийні. Збільшення цих вузлів помітне на відстані під час повертання голови вбік. Вони еластичні, помірно болючі на дотик, не спаяні між собою, рухомі, шкіра над ними не змінена. Часто виявляють збільшення пахвових і пахвинних лімфатичних вузлів. Уражуються не тільки периферійні лімфатичні вузли. У деяких хворих виникає гострий мезаденіт (збільшення й болючисть брижових л. вузлів).

У 10-25% хворих відзначають екзантему, яка частіше з'являється на 3-5-й день хвороби і носить макулопапульозний, дрібно плямистий, розеольозний, папульозний чи петехіальний характер. Висипка утримується 1-3 дні і безслідно зникає.

У більшості хворих з 3-5-го дня хвороби збільшується печінка й селезінка. Особливо виражені зміни печінки при жовтяничних формах: помірна жовтяниця, підвищена активність амінотрансфераз і лужної фосфатази. Збільшення печінки до 3-4 тиж. і більше.

Іноді можливий рецидив хвороби, легший за перебігом, із менш тривалою гарячкою. Здебільшого хвороба триває від 7-10 діб до 4-6 тиж, однак можливий затяжний перебіг (до 3-х міс) і навіть хронічний (до 2 років).

Характерні зміни виявляють у розпалі хвороби: помірний лейкоцитоз за рахунок лімфоцитів, моноцитів, плазматичних клітин, збільшення ШОЕ (у перші дні хвороби може – нейтрофільний лейкоцитоз). Атипові мононуклеари можуть з'являтись із перших днів хвороби, однак здебільшого виявляються на 2-му тижні і складають 10-80%. З 4-го тиж. хвороби кількість атипових мононуклеарів починає знижуватись. Лімфоцитоз може зберігатися довше, часом декілька місяців.

Атипові форми характеризуються відсутністю якогось основного симптому (тонзиліту, лімфаденопатії, збільшення печінки й селезінки), субклінічно або виникненням незвичайних симптомів – значно вираженої жовтяниці, ураження центральної нервової системи (психоз). Можливий також стертий і безсимптомний перебіг. На фоні латентної інфекції вірусом Епштейна-Барр може відбутися ВІЛ-інфікування, що призводить до активізації мононуклеозної інфекції.

Вірус Епштейна-Барр може викликати самостійні нозологічні форми таких злоякісних пухлин, як лімфома Беркітта (внутрішньочерепні пухлини, частіше у дітей старшого віку), апластична карцинома носоглотки (поширена в Китаї). З цим вірусом пов'язують і виникнення лімфом в осіб з ослабленим імунітетом.

Ускладнення. Перебігає сприятливо, однак можливі - енцефаліт, менінгіт, мієліт, параліч черепно-мозкових нервів, психоз, розрив селезінки, гемолітична анемія, тромбоцитопенія, інколи - отит, інфекційно-алергічний міокардит, пневмонія та ін..

Розрив селезінки – тяжке ускладнення, що виникає на 10-20-ий день у зв’язку з різким збільшенням органу, травмою живота (характерно - біль у животі, або тільки –падіння АТ)

Лабораторна діагностика. Використовують серологічні методи - реакцію аглютинації на виявлення антитіл до вірусу Епштейна-Барра.

Імуноферментний метод дає змогу виявити антитіла ІgM, які виявляються лише 2-3 міс, тому саме вони є ознакою первинного інфікування та анти-Ig G, що виявляються в досить високих титрах після хвороби протягом всього наступного життя.

Одночасно беруть мазки з слизової мигдаликів на дифтерію, тому що дифтерія має подібну до інфекційного мононуклеозу клінічну картину, треба обстежувати і на наявність антитіл до ВІЛу.

Поиск по сайту: