ПОНЯТТЯ ПРО ІНФЕКЦІЙНИЙ ТА ЕПІДЕМІЧНИЙ ПРОЦЕСИ, ЕПІДЕМІЧНЕ ВОГНИЩЕ

Для розуміння категорій і законів епідеміології необхідно мати деякі відомості про паразитів і паразитизм.

Є.Н.Павловський визначає паразитизм як форму відно­шення між організмами різних видів, з яких один (паразит) використовує іншого (господаря) в якості джерела їжі і місця постійного чи тимчасового знаходження.

Без проникнення збудника ніякого інфекційного захворювання не настає, але потрапляння заразного початку завжди приводить до захворювання. Стан зараження організму у вигляді хвороби у гострій чи хронічній формі, а також у вигляді носійства і прийнято вкладати в поняття інфекції. Поряд з інфекцією, як біологічним явищем треба розрізняти поняття інфекційний процес, як взаємодію між макроорганізмом і збудником хвороби в умовах оточуючого людину середовища. А сама складна взаємодія мікро- і макроорганізму і оточуючого середовища визначає характер проходження інфекційного процесу, який буде виражений у вигляді різних клінічних ознак чи ступенях і в різноманітності їх взаємодій.

Збудники, паразити за своєю біологічною сутністю, мають різноманітні пристосування, які визначають їх патогенні ішастивості; здатність впливати на організм господаря; здатність виробляти різні ферменти, які мають велике значення для подолання захисних бар'єрів макроорганізму; велика кількість патогенних мікроорганізмів володіє руховим апаратом (іжгутики та ін.) та іншими засобами агресії. Для них характерні мінливість і здатність до пристосування в залежності від умов ювнішнього середовища та організму людини.

Організм не залишається байдужим, якщо в нього потрапили ібудники. У процесі еволюції організм людини (тварини) виробив природну резистентність до багатьох збудників: природні перепони - шкіра і слизові оболонки, які непрохідні для багатьох збудників і бактерицидні властивості слини, ні пупкового соку, жовчі, сльози, лейкоцитів, ретикулоендо- іе.іпальної системи та ін.

Різноманітність процесів взаємодії паразита і господаря визначає хід інфекційного процесу, а також важкість перебігу і закінчення хвороби.

В залежності від вираження клінічних симптомів розрізняють явні, стерті (амбулаторні^) і безсимптомні форми перебігу хвороби. Хвороба може протікати гостро, блискавично або набирати затяжного чи хронічного стану. Безсимптомні форми інфекційного процесу мають велике значення в епідеміології, оскільки більш або менш довге безсимгітомне носійство збудника хвороби може бути прихованим джерелом інфекції.

Багаторічні спостереження показують, що окремі інфекційні захворювання або епідемії виникають лише тоді, коли в даному колективі з'являється хвора людина або носій, від якого і заражаються здорові, якщо своєчасно не вжити заходів профілактики.

Найбільш важливим і постійним джерелом інфекції є хвора людина. Крім хворої людини, джерелом інфекції може бути носій заразного початку. Найбільше значення мають носії збудників з числа перехворілих. При деяких хворобах клінічне видужання не збігається з. видужанням бактеріологічним. Серед інфекційних захворювань людини є захворювання, які називають зоонозами. Ці хвороби притаманні тваринам, але і людина здатна до їх сприймання. Джерелом інфекції людини можуть бути тварини різних видів. Велика і мала рогата худоба є,джерелом таких хвороб людини як бруцельоз, ящур, сибірка. Серед тварин, які є джерелом інфекції для людини, найбільше значення мають гризуни (чума, туляремія, лептоспіроз). При багатьох інфекційних захворюваннях вони є звичайним резервуаром вірусу в природі, створюючи так звану природну вогнищевість.

Для виникнення епідемії або окремого захворювання недостатньо тільки джерела інфекції. Потрібен механізм передачі інфекції, тобто процес переміщення бактеріального початку від хворого до здорового. Він складається з трьох фаз:

1).виведення збудника з організму;

2).перебування його в зовнішньому середовищі;

3).проникнення збудника в новий організм.

Усі елементи зовнішнього середовища, які беруть участь

у передачі заразного початку, називаються факторами передачі інфекції. До них відносяться вода, повітря, грунт, харчові продукти та інші об'єкти, на які можуть попадати збудники, виділені хворим або носієм.

Сукупність, факторів, які беруть участь у передачі інфекції па даній території в певний час, складають шляхи поширення інфекції. Розрізняють декілька шляхів поширення інфекції.

Контактно-побутовий шлях, коли інфекція передається з допомогою прямого або непрямого зіткнення хворого зі здоровим. При прямому, тобто безпосередньому контакті, можна заразитись венеричними хворобами. Розрізняють ще непрямий контакт - передачу інфекції з допомогою предметів домашнього вжитку (білизна, одяг, посуд), які забруднені виділеннями хворих. Цей спосіб передачі інфекційного початку спостерігається при туберкульозі, кишкових інфекціях.

Повітряно-крапельний та пиловий шлях передачі інфекції - це найкоротший шлях поширення інфекційного початку, коли фактором передачі є повітря. При розмові, а особливо при кашлі і чиханні, в повітря потрапляє багато маленьких крапель слизу, в яких міститься збудник відповідної хвороби.

Водний шлях передачі інфекції може мати велике значення, оскільки вода необхідна для життя людини і щоденно використовується всіма людьми. Особливістю водних епідемій є швидке розповсюдження захворювання, оскільки заражаються великі контингенти людей, які користуються водою зараженого джерела.

Грунт як фактор передачі інфекції має самостійне значення лише при деяких інфекціях. Особливе значення має грунт при анаеробних інфекціях (правець, газова гангрена). Збудники цих захворювань потрапляють у грунт з виділеннями тварин, людей, у кишечнику яких вони тимчасово перебувають. Утворюючи спори, вони довго зберігаються в грунті. Закоситься інфекція в рану предметами, забрудненими частинками грунту.

Харчові продукти як фактор передачі ряду інфекційних хвороб мають велике значення. Найбільшу роль відігріють молоко і молочні продукти, оскільки при включенні в епідемічний процес молока інфекційні захворювання набувають масового характеру. При зараженні в процесі переробки молочних та інших харчових продуктів можуть виникати епідемії харчових токсикоінфекцій.

Нарешті, в епідеміології велике значення мають живі переносники. Розрізняють 4 способи такого переносу {будників інфекційних захворювань.

1. Чисто механічний: комахи стикаються з зараженим матеріалом у зовнішньому середовищі, забруднюють збудниками лапки або всмоктують у кишечну трубку і переносять їх на харчові продукти. Так мухи переносять збудників кишкових інфекцій.

2.Перенесення збудника з крові хворої тварини чи людини в кров здорової - здійснюється кровосмокчучими комахами. В кишечнику комах, які напились крові хворого, збудник розмножується і накопичується. Так блохи переносять чуму, воші - висипний тиф. Заразившись, такий переносник залишається заразним протягом усього життя.

3.Перенесення збудника з крові хворого в кров здорового відрізняється від попереднього тим, що в організмі переносника збудник проходить визначений цикл розвитку (плазмодій малярії в організмі комара проходить статевий цикл розвитку).

4.Збудник потрапляє з крові хворого в кров здорового, але в організмі переносника збудник не тільки розмножується і накопичується, а й передається наступному поколінню по спадковості.

Для виникнення нових захворювань чи епідемій разом з джерелом інфекції і відповідним механізмом передачі обов'язкова наявність сприйнятливих до даної хвороби людей. Розрізняють сприйнятливість до інфекційних хвороб людини як індивідуальну так і колективну.

Сприйнятливість - це схильність людського організму чи організму тварини до захворювання при попаданні збудників інфекційних хвороб.

Епідемічний процес - це складне явище, яке виникає в людському суспільстві в результаті появи джерела інфекції наявності механізму передачі та сприйнятливості людей і зумовлена багатьма біологічними та соціальними факторами. Саме соціальні умови життя суспільства роблять можливими чи неможливими виникнення нових вогнищ.

Існують три ступені інтенсивності епідемічного процесу. Це спорадична захворюваність, епідемія і пандемія. Ці три ступені інтенсивності епідемічного процесу історично зумовлені і кількісно нестійкі.

Кількісне вираження залежить від соціально-економічних умов, сучасного рівня знань. Наприклад у теперішній час річна захворюваність грипом складає близько 10 випадків хвороби на 10000 населення. Така захворюваність грипом розглядається як спорадична. Якщо вона збільшується у 5-7 разів, констатують епідемію грипу.

Отже, спорадична захворюваність виражає такий рівень захворюваності, який склався на даній місцевості за певних історичних умов/Деякі хвороби при цьому проявляються в поодиноких випадках.

Епідемією називають такий стан, коли захворюваність для даної місцевості в значній мірі (в 3-5-10 разів) перевищує рівень спорадичної захворюваності для даної місцевості.

Надзвичайно велике розповсюдження інфекційних хвороб в багатьох країнах, що значно перевищує епідемії, звичайні для даної хвороби в даній місцевості і при даних історичних умовах, називають пандемією. В буквальному перекладі це слово означає "всенародний".

Поиск по сайту: