СЕРЦЕВО - СУДИННА СИСТЕМА

Серце - це порожнистий м'язовий орган, що ритмічними скороченнями накачує у артерії кров, яка знову повертається до нього по венах.

Форма, положення та будова серця. Форма серця нагадує сплющений конус розмірами приблизно 12x9x6см. Серце розта­шоване в передній частині грудної клітини, більше зліва, розши­реною основою воно звернене догори і дещо назад, а звуженою верхівкою - донизу, вліво та дещо вперед. Основа сері) фіксована до великих судин, а задньонижня поверхи спирається на сухожилковий центр діафрагми. Серце оточеь оболонкою - навколосерцевою сумкою або осердям (перикард На великих судинах біля основи серця осердя повертається ді середини, продовжуючись у внутрішній листок серозне оболонки - епікард, зрощений із серцевим м'язом.

Серцевий м'яз або міокард - основний шар стінки серця що складається з великої кількості особливих м'язови; волокон. З цих волокон утворена суцільна повздовжн м'язова перетинка, яка розділяє порожнину серця на прав) і ліву половину. Кожна половина має два відділи: верхній < передсердя і нижній - шлуночок. Міокард покритий і: середини тоненькою і гладенькою сполучнотканиннок оболонкою - ендокардом. Біля отворів ендокард утворю* складки - клапани серця. Розрізняють чотири клапани: два атріовентрикулярні (правий і лівий), клапан легеневого стовбура і клапан аорти. Правий атріовентрикулярний клапан складається з трьох стулок ендокарда, лівий - із двох стулок, а два інші клапани мають по три півмісяцеві заслінки. Всі клапани можуть відкриватись тільки в один бік - стулкові до шлуночків, півмісяцеві до судин. Роль клапанного апарата серця полягає в забезпеченні односто­роннього напряму течії крові із передсердь у шлуночки та зі шлуночків в судини.

Передсердя і шлуночки скорочуються самостійно і по черзі, однак між їхніми скороченнями спостерігається чітка узгодженість. Вона забезпечується спеціальним нервово- м'язовим апаратом міокарда, який дістав назву "провідної системи серця". Ця система складається з 5 частин: синусного вузла, який знаходиться у стінці правого передсердя, атріовентрикулярного вузла (знаходиться на межі між стінкою правого передсердя і правого шлуночка) та пучка волокон Гіса, який опускається від атрио- вентрикулярного вузла вниз по міжшлунковій перетинці. Пучок Гіса далі розщеплюється на праву і ліву ніжки, які закінчуються в мускулатурі відповідних шлуночків.

Нервово-м'язові елементи провідної системи мають здатність самостійно зароджувати процес збудження. Збудження приводить до послідовного скорочення (систоли), спочатку мускулатури передсердь, а потім шлуночків, коли хвиля мине - знову настає розслаблення (діастола). У зв'язку і І|4)С!Пдовним чергуванням систол і діастол виділяють 3 фази ДОШеної діяльності: І Систола передсердь \ Систола шлуночків

V Розслаблення мускулатури всього серця (серцева пауза). Гри послідовні фази складають один цикл роботи серця - ні одну хвилину серце робить у середньому 70 циклів. Кожен цикл серцевої діяльності супроводиться звуковими явищами гонами серця, їх два: перший тон - систолічний, другий - Систолічний. Причиною виникнення серцевих тонів є іикривання клапанів: при систолічному - стулкових, при Систолічному - півмісяцевих.

Під основи серця починаються великі судинні стовбури: артерії, по яких кров пливе від шлуночків серця до вени, по яких вона повертається до передсердь. Розгалуження кінцевих іілочок артерій - артеріоли і розгалуження кінцевих гілочок ЦС і і - венули, з'єднуються між собою за допомогою сітки найдрібніших судин - капілярів, внаслідок чого утворюється чамкнута кровоносна система.

Стінки артерій і вен утворені з трьох шарів, з яких найбільше розвинений середній - м'язова оболонка з еластичними волокнами. Два інші шари - сполучнотканинні, з яких внутрішня, так звана власна оболонка судин вистелена ендотеліальними клітинами, завдяки чому дуже гладенька. Особливо добре виражений середній шар, це забезпечує артеріям еластичні властивості і тонус, що необхідно для підтримання регуляції кров'яного тиску. Стінки вен більш м'які і тонкі, а на внутрішній поверхні їх, особливо в нижній частині тіла, є клапани, які запобігають зворотній течії крові. Стінки капілярів дуже тоненькі - вони утворені тільки з одного шару ендотеліальних клітин, що регулюють просвіт капілярів. Капіляри не тільки проводять кров, але й беруть участь в обміні газів та інших речовин між кров'ю і тканинами. Обмінній функції капілярів сприяє різке сповільнення течії крові при проходженні через капілярну частину кров'яного русла.

Кров проходить поперемінно через два кола кровообігу: мале, або легеневе і велике. Мале коло кровообігу починається з правого шлуночка, від якого відходить легеневий стовбур, який ділиться на праву і ліву легеневі артерії. Вони поставляють бідну киснем або венозну кров у капілярну сітку легень. Велике коло кровообігу починається з лівого шлуночка. Від нього бере початок аорта, яка посилає артеріальну кров у артерії, а потім в артеріоли і капілярні сітки всіх органів тіла. Із капілярів венозна кров збирається у венули, а потім у вени, які зливаються у дві великі судини - верхню і нижню порожнисті вени, що приносять кров у праве передсердя, яким і закінчується велике коло кровообігу. Із наведеного видно, що на противагу великому колу, в малому колі кровообігу по артеріях тече венозна кров, а по венах - артеріальна.

Кров рухається під певним тиском, бо стінки судин чинять опір рухові крові. Тиск найвищий у аорті, а також в артеріях і артеріолах, далі наступає різке зниження кров'яного тиску. На величину кров'яного тиску впливає кількість крові, що надходить в аорту внаслідок роботи серця. Так, у стані спокою лівого шлуночка накачується в аорту близько 5л крові за 1 хв, що становить хвилинний об'єм серця. Коли людина починає виконувати фізичну роботу, то хвилинний об'єм серця збільшується, бо до серця подається більше крові із вен, які стискаються м'язами, а серцевий м'яз більш енергійно "накачує" її в аорту, внаслідок чого артеріальний кров'яний тиск підвищується. Величина максимального (систолічного) і мінімального (діастолічного) артеріального тиску є важливим показником функціонального стану серцево- судинної системи.

Діяльність серцево-судинної системи повинна присто­совуватись до змінних потреб організму в забезпеченні киснем та іншими речовинами. Перехід організму від стану спокою до фізичного навантаження супроводиться збіль­шенням хвилинного об'єму крові із 5л/хв до 20-30л/хв і навіть більше, а також підвищенням артеріального тиску та іншими змінами кровообігу.

КРОВ, ЇЇ ФУНКЦІЇ. ПОНЯТТЯ ПРО ГРУПИ КРОВІ І РЕЗУС-ФАКТОР. ЗСІДАННЯ КРОВІ

Кров являє собою одну з різновидностей сполучної тканини. Вона має рідку консистенцію, завдяки чому може вільно переміщуватись по кровоносних судинах. Кров підгримує постійний зв'язок із тканинною рідиною і лімфою, складаючи разом з ними внутрішнє середовище організму. Кров, циркулюючи, виконує ряд життєвих функцій:

1. Постачає тканини киснем і вимиває з них вуглекислий газ (дихальна функція);

2. Постачає в тканини поживні речовини (трофічна функція);

3. Вимиває з тканин кінцеві продукти обміну речовин (видільна функція);

4.Ьере участь у знешкодженні хвороботворних мікробів (захисна функція);

5.Розносить по організму біологічно активні речовини (гуморальна регуляція функцій організму);

Загальна кількість крові становить близько 8% ваги тіла (5-6л). Кров складається з рідкої частини - плазми крові (60% об'єму) і формених елементів крові (40% об'єму).

Плазма крові являє собою напівпрозору, злегка жовтувату рідину, яка містить близько 91% води та близько 9% "сухого залишку" з органічних речовин і мінеральних солей. Плазма містить у собі: глюкозу (0,1%), жири, гормони, пігменти, мінеральні солі, ферменти, вітаміни, а також різні продукти обміну речовин, передусім азотовмісні небілкові речовини - сечовину, сечову кислоту та ін.

У крові знаходиться три види клітин: червоні кров'яні гільця -еритроцити, білі кров'яні тільця - лейкоцити та кров'яні пластинки -тромбоцити. Питома вага цільної крові 1,050- 1,060, еритроцитів - 1,090, плазми - 1,025-1,034.

В'язкість крові біля 5,0; в'язкість плазми крові 1,7-2,2 (по відношенню до в'язкості води, яка приймається за одиницю).

У крові підтримується постійність осмотичного тиску (7,6 атм), потрібне для збереження постійного об'єму клітин та водно-сольового обміну.

Кров має здатність зсідатися й утворювати згусток (тромб). Згортання крові розглядається як складний ферментативний процес. Він починається з взаємодії речовин, які звільняються при пошкодженні тканини і руйнуванні тромбоцитів з іншими речовинами, що містяться у крові. Кінцевий результат цього процесу зводиться до активування ферменту крові тромбіну, який перетворює білок плазми фібриноген у його нерозчинну форму фібрин, останній утворює нитки, що випадають у вигляді сітки, яка є основою тромбу. Потім тромб ущіль­нюється і фіксується до стінок ушкодженої судини. Всі речовини, що беруть участь у процесі зсідання крові, складають систему згортання крові. Звичайно згортання крові починається через 3-4 хв. після виходу її з судин, а через 5- згусток - тромб. При зниженні здатності крові до згортання, а також перед операціями застосовують препарати, які посилюють процес зсідання. До них належать хлористий кальцій, вітамін К, тромбін та ін.

Групи крові. У плазмі крові виявлено особливі антитіла- аглютиніни, які склеюють не мікроби, а еритроцити другої особи, якщо ці еритроцити мають відповідні речовини, що піддаються склеюванню - аглютиногени, аглютинінів два

7. а ір, аглютиногенів також два - А і В. У крові одної особи ніколи немає збігу однойменного аглютиніну й аглютиногену (а з А, (3 з В).

За природним розподілом аглютинінів і аглютиногенів виді­ляють чотири групи крові.

В еритроцитах крові першої, або як її називають 0 групи немає аглютиногенів, а в плазмі є два аглютиніни.

В еритроцитах крові другої групи або групи А, є аглютиноген А, а в плазмі аглютинін р.

У крові третьої групи, групи В, аглютиногена В, а в плазмі аглютинін а.

У четвертій групі, групі АВ, в еритроцитах - два аглютиногена А і В, а в плазмі аглютиніна немає.

Кров однієї людини можна перелити іншій, тільки зважаючи на його групову належність. Перед переливанням крові особливу увагу звертають на аглютиногени еритро­цитів, оскільки вони у людини, якій переливають кров, тобто у реципієнта, можуть зустрічатися з спорідненими аглюти­нінами і склеюватись.

Аглютинінам крові донора не надають рішучого значення, оскільки вони в крові реципієнта значно розбавляються і гублять свою здібність аглютинувати еритроцити реципієнта. Виходячи з цього правила, люди першої групи є універ­сальними донорами, а особи з четвертою групою - універ­сальними реципієнтами.

У 1940р. відкрито в еритроцитах ще одну речовину - резус- фактор, що зустрічається у 85% людей. Переливання резус позитивної крові реципієнтові, у якого немає Rh - фактора, приводить до появи в його плазмі антирезус тіл, здатних аглютинувати еритроцити при повторних переливаннях резус-позигивної крові. Тому потрібно визначити також і Rh - фактор крові. Розвиток резус-позитивноґо плода у резус - негативної матері призводить до резус-конфлікту, який може бути причиною народження мертвої дитини.

ЛІМФАТИЧНА СИСТЕМА

Кровоносна система є замкнутою, тому кров безпосередньо н< контактує з клітинами. Безпосередній контакт клітин ідійснюється тільки з тканиною рідиною, яка заповнює міжклітинні щілини і виконує роль зв'язуючої ланки між клітинами і кров'ю. Тканинна рідина постійно оновлюється. Нона фільтрується артеріальними відділами виконує роль ін'нзуючої ланки між клітинами і кров'ю. Тканинна рідина постійно оновлюється. Вона фільтрується артеріальними від­ділами капілярів внаслідок значного тиску крові в цих відділах і а повертається у їх венозні відділи, де тиск крові знижується. <)дпак частина рідини відтікає із тканини по особливих судинах, нкі дістали назву лімфатичних судин. Рідина цих судин - лімфа, ні своїм складом і властивостями нагадує плазму крові, відрізняючись від неї меншим вмістом білків.

Лімфатичні судини починаються з розгалуженої сітки замкнених капілярів, стінки яких відрізняються високою проникністю та здатністю всмоктувати колоїдні розчини, до яких належить і тканинна рідина. Лімфатичні капіляри впадають у лімфатичні судини, які вводять лімфу до двох найбільших лімфатичних проток - грудної лімфатичної протоки, що є колектором лімфи із трьох четвертих частин нашого тіла, і до правої лімфатичної протоки, яка збирає лімфу із правої верхньої частини тіл. Обидві лімфатичні протоки впадають у підклю­чичні вени - грудна протока в ліву, а права протока - в праву.

Отже, лімфа утворюється внаслідок фільтрації крові, обміну речовин і процесів всмоктування і повертається в кров. Велика частина лімфатичних судин розташовується паралельно з кровоносними судинами, однак на відміну від кровоносних, вони проводять свій рідкий вміст переважно тільки в одному напрямі - від периферичних органів, що дає підставу розглядати їх як систему судин, яка доповнює функцію венозної системи. Лімфа тече повільно. Якщо лімфоутворення перевищує лімфовідплив, то виникає набряклість тканини, або набряки.

На відміну від венозних судин, лімфатичні судини перериваються на своєму шляху невеликими круглими або поздовжніми тільцями - лімфатичними вузлами. Лімфатичні вузли утворені із лімфоїдної тканини і покриті щільною сполучнотканинною оболонкою.

Лімфатичні вузли виконують подвійну роль: це кровот­ворні органи, в яких відбувається розвиток лімфоцитів, і внутрішні бар'єри організму. Бар'єрна функція виконується ретикулоендотеліальними елементами, які затримують різни агентів, що потрапляють у тканини при їх пошкодженні, т^ знешкоджують їх.

Лімфатичні вузли, як правило, розташовані групами Кожна з цих груп контролює лімфовідгілив із певних ділянок тіла, у зв'язку з чим їх прийнято називати регіональними лімфатичними вузлами. Так, пахвинні вузли контролюють! лімфовідплив із відповідної верхньої кінцівки, передньобіч ної стінки грудної клітини та грудної залози, а пахвинні| лімфатичні вузли - з ділянки, що охоплює відповідну нижню| кінцівку, статеві органи, стінку таза і частково стінк черевної порожнини. Є також шийні, підщелепні, ліктьові* підколінні та інші групи регіональних лімфатичних вузлів

Всі органи, в яких утворюється, переміщується і зміню свій склад лімфа, об'єднуються в єдину лімфатичну систему

БУДОВА І ФУНКЦІ ОРГАНІВ ДИХАННЯ

Органи дихання: носова порожнина, гортань, трахея, бронхи, легені. Початковим відділом дихальних шляхів являється порожнина носа, і, водночас, вона є органом нюху. Порожнина носа пов'язана з повітроносними пазухами сусідніх кісток: верхньою щелепою, лобною, ґратчастими пазухами. При захворюванні порожнини носа і носоглотки патологічний процес може розповсюджуватись на придаточні пазухи.

Гортань лежить в ділянці шиї на рівні IV-VI шийних хребців, нижче під'язикової кістки на передній поверхні шиї, утворюючи тут помітне підвищення. При розмові і кашлі гортань зміщуєть­ся, слідуючи за під'язиковою кісткою, з якою вона з'єднана. Вона утворена декількома хрящами - перснеподібним, який розміщений в нижньому її відділі; щитоподібним, який утворює передньо-бокові стінки; зверху отвір гортані прикриває надгортанник; ззаду знаходяться більш м'які парні хрящі: черпакуваті, рожкоподібні і клиноподібні. Хрящі з'єднуються між собою суглобами і зв'язками, і можуть змінювати своє положення один відносно одного завдяки наявності м'язів.

Порожнина гортані вкрита слизовою оболонкою, і по­діляється на верхній, середній і нижній відділи. Найбільш складно створений середній відділ, де на бокових стінках є дві мири складок, між якими утворюються заглиблення - шлуночки

8. ортані. Верхні складки називаються несправжніми голосовими,

9. нижні - справжніми голосовими. В товщі останніх лежать і о юсові зв'язки, утворені еластичними волокнами і м'язами.

Проміжок між правою і лівою голосовою складкою називається голосовою щілиною. Голосові складки натягнуті між щитоподібним і черпакоподібними хрящами і служать для відтворення звуків. Внаслідок зміни положення хрящів під дією м'язів гортані може змінюватись ширина голосової щілини і Ііатяг голосових зв'язок. Повітря, що видихається, коливає голосові зв'язки, внаслідок чого виникають звуки. Розширює голосову щілину один м'яз - задній персне-черпакогюдібний, п звужують декілька.

Трахея, стінки якої складаються з 16-20 неповних хрящових кілець, з'єднаних зв'язками, починається нарівні нижнього краю шийного хребця і закінчується на рівні грудного, де трахея розділяється на два головних бронхи. Це місце називається біфуркацією (роздвоєння). Довжина трахеї - 9-12 см., поперечний діаметр - 1,5-1,8 см.

Від трахеї, майже під прямим кутом, відходять головні бронхи. Правий бронх ширший, але коротший, ніж лівий. Стінка головних бронхів, як і трахея, містить неповні хрящові кільця. З'єднувальна основа їх багата еластичними волок­нами. Головні бронхи діляться в легенях на часткові, які поділяються на сег ментні; останні продовжують ділитись, у творюючи бронхіальне дерево легенів.

Легені містяться в грудній порожнині по обидва боки від серця і великих судин, покриті вісцеральним листком плеври, яка утворює навколо них два замкнутих плевральних мішки. В легенях розрізняють три поверхні. На середостінній поверхні < ворота легені, - це місце, через яке бронхи і легенева артерія входять, а дві легеневі вени виходять з легені, складаючи разом корінь легенів. Кожна легеня за допомогою борозни ділиться на частини: права на три (верхню, середню, нижню), ліва - на дві (верхню, нижню). Частини легенів складаються з сегментів. У кожній легені нараховується по десять сегментів.

Сегментарні бронхи неодноразово діляться в напрямку до нерефирії легені. Бронх з просвітом 1 мм в діаметрі входить в частку легені.

Всередині легені розгалуження бронхів продовжується. Вони отримали назву бронхіол. Респіраторні бронхіоли з гронами мішечків - альвеол, численні гілочки бронхіол – альвеолярними ходами. Для здійснення процесу дихання зовнішня поверхня легень повинна рухатись вільно відносно стінок грудної клітини. Це забезпечується тим, що легені і стінки грудної клітини вкриті гладенькою серозною оболонкою - плеврою, подібною до серозної оболонки серця і черевної порожнини. Легенева, або вісцеральна плевра переходить біля кореня легені в пристінкову, або парієтальну плевру. Пристінкова плевра, залежно від місця прилягання, ділиться на 3 частини: середостінну, реберну та діафрагмальну. Між обома листками плеври знаходиться щілиноподібний простір - плевральна порожнина, яка має незначну кількість серозної рідини, що зволожує плевру, полегшуючи ковзання зовнішньої поверхні легень при дихальних рухах.

Прилягаючи до стінок грудної клітини, легені завжди розтягнуті. Внаслідок протидії еластичної тканини легень силі їхнього розтягнення в плевральній порожнині створюється тиск, нижчий від атмосферного (особливо у фазі вдиху, коли легеня додатково розтягується). Від'ємний тиск підтримується завдяки цілісності стінок плевральної порожнини. їх пошкодження веде до надходження повітря в плевральну порожнину, до утворення т.зв. пневмотораксу. При пневмотораксі сила розтягнення перестає діяти: еластична легеня спадається в напрямі кореня легені і перестає брати участь в диханні, що створює небезпеку удушення (асфіксії), особливо коли повітря проникає в обидві плевральні порожнини.

Простір грудної порожнини між правою і лівою легенями має назву середостіння. В ньому розташовані важливі органи: серце, кровоносні та лімфатичні судини, стравохід, загрудинна залоза, блукаючий та діафрагмальний нерви та ін.

Поиск по сайту: