ОСНОВНІ НАПРЯМИ МЕДИКАМЕНТОЗНОЇ ТЕРАПІЇ

Дія ліків на організм визначається характером, хімічною будовою речовини, їх фізико-хімічними властивостями, дозою, станом організму хворого, його статтю, віком. Дитячий організм більш чутливий до дії ліків, тому що прискорений метаболізм, чутливіша нервова система, активніший обмін речовин.

У людей старшого віку також свої особливості реагування на медикаменти (сповільнений обмін, повільне всмоктування, вікові зміни судин, органів). Жінкам в період вагітності забороняється приймати послаблюючі, сечогінні, подразнюючі, гормональні препарати, оскільки це може призвести до викиднів, передчасних пологів. У період годування жінкам також забороняється вживати ліки наркотичної групи, стрихнін, атропін.

На дію ліків впливають також фізіологічні ритми. Наприклад, препарати седативної дії краще приймати перед сном, ферментативні засоби лікування відразу після їжі, а стимулятори шлункової секреції - безпосередньо перед нею.

Різні патологічні процеси, що виникають в організмі, можуть змінювати дію ліків. Так, серцеві глікозиди проявляють свою дію лише при серцево-судинній недостатності, а транквілізатори та антидепресанти краще діють при збудженні центральної нервової системи. І таких прикладів можна навести безліч.

Види дії ліків. Реакція організму на повторне введення ліків. Різні групи ліків по-різному діють на організм в цілому, та на його органи, чи системи зокрема Як уже було сказано, надто багато факторів впливають на їх дію. Тим не менше існує класифікація ліків за видом їх дії.

Місцева дія. Дія речовин безпосередньо в місці застосування. Це гірчичники, мазі, краплі, примочки. Хоча і при місцевій дії, якась частина ліків всмоктується, потрапляє в кров і розноситься по організму, однак вона дуже незначна і нею нехтують.

Резорбтивна дія: розвивається одразу після всмоктуванняречовин в кров і розповсюдження по системі кровообігу. Тому дозування таких ліків можна проводити шляхом створення депо ліків під шкірою, чи на шкірі у вигляді мазей, чи в м'язах у вигляді підсадок, трансплантантів.

Пряма дія. Дія ліків на якийсь орган. Так, серцеві глікозиди діють безпосередньо на серцевий м'яз, наркотичні засоби - на центральну нервову систему.

Непряма дія. Дія ліків на інші органи та системи, окрім прямої дії. Майже всі ліки мають, крім прямої, ще й побічну дію. Наприклад, димедрол - протигістамінний препарат має також і седативну дію, серцеві глікозиди - дають ще й сечогінний ефект.

Рефлекторна дія. Дія при посередництві безумовних рефлексів на органи та системи. Як приклад - гірчичники, банки, нашатирний спирт при непритомності. Останні роки почав розвиватись певний напрямок у медицині - рефлек- сотерапія, тобто лікування хвороб шляхом впливу на рефлекторні зв'язки між органами та системами.

Основна дія. Найбільш виражена, провідна дія ліків, заради якої вони використовуються. Антибіотики - антибіотична дія, наркотики - наркотична.

Побічна дія. Небажані ефекти, що виникають поряд з основною дією, але є не бажаними для хворого. Наприклад, стрептоміцин - антибіотик, який при тривалому використанні значних доз дає ототоксичний ефект зі зниженням слуху. Побічна дія поділяється на дію неалергічної природи, алергічної реакції, токсичні та інші ефекти. Побічні дії можуть бути первинними (внаслідок прямої дії препарату на певний субстракт: нудота, блювота при подразнюючій дії на слизову шлунка) і вторинними (дія безпосередня, наприклад, гіповітаміноз при пригніченні кишковоі флори антибіотиками).

Алергічні реакції виникають дуже часто при прийомі медикаментів і залежать від дози препарату. В їх формуванні беруть участь імунні процеси. Розрізняють алергічні реакції негайного і сповільненого типу.

Клінічна картина алергічних реакцій різноманітна. Можуть бути шкірні висипання, кропивниця, сироваткова хвороба, бронхіальна астма, порушення кровотворення, лихоманка, гепатит, холестатична жовтяниця, анафілактичний шок.

Токсичні ефекти виникають при використанні дози, яка перевищує терапевтичну. Це може проявитись у вигляді порушень функції органів і систем (зниження слуху, сліпота, ураження печінки, кровотворення, важливих центрів подовгастого мозку). Основною причиною є передозування (випадкове або свідоме). Також можливе накопичення токсичних речовин в організмі внаслідок порушення їх метаболізму (патологія печінки) або при сповільненому їх виведенні (ураження нирок).

До інших ефектів належить мутагенна, канцерогенна дія. Мутагенна дія - це властивість речовини викликати стійке пошкодження генетичного апарату клітини і проявляється це зміною генотипу нащадків. Канцерогенна дія - це властивість речовини викликати розвиток злоякісних пухлин.

Медикаментозна залежність розвивається при повторному введенні препаратів. Вона проявляється постійним бажанням до прийому даного препарату з метою підвищення настрою, поліпшення самопочуття, ліквідації неприємних відчуттів. Розрізняють психічну і фізичну залежність. При психічній медикаментозній залежності виникає емоційний дискомфорт після відміни препарату (кокаїн, галюциногени). Фізична залежність більш виражена, вона викликає важкий стан пацієнта, що проявляється, крім психічних змін, ще й і різноманітними серйозними соматичними порушеннями, пов'язаними з розладами функцій багатьох систем організму. Такий стан виникає після відміни морфіну, героїну.

До лікарської залежності відносять і такі важкі захворювання, як наркоманія і токсикоманія. Наркоманія - це група захворювань, які проявляються бажанням до постійного прийому у збільшених дозах наркотичних речовин внаслідок стійкої психічної та фізичної залежності.

Токсикоманія - це систематичне вживання токсичних речовин, яке супроводжується формуванням психічної залежності, ростом толерантності, виникненням абсти- нентного синдрому і різноманітними психічними, соматичними і соціальними порушеннями. Виділяють такі групи токсичних речовин, які можуть викликати хворобливу пристрасть до них, при неправильному їх використанні:

- седативні і снодійні препарати;

- транквілізатори;

- стимулятори (алкалоїди, кофеїн - чай_г кава);

- анальгетики (анальгін, амідопирин);

- антипаркінсоїчні (циклодол);

- антигістамінні (димедрол, піпольфен);

- алкоголь;

- кокаїн;

- ароматичні речовини (розчинники, лаки, фарби, що містять ацетон, клей).

Етіотропна дія. Вплив ліків на причину захворювання вибірково. Наприклад, препарати миш'яку діють на збудники сифілісу, препарати йоду - на функцію щитовидної залози.

Симптоматична дія. Вплив ліків на окремі симптоми захворювання, без дії на нього. Наприклад, анальгін, аспірин, валідол.

Кумуляція. При повторному введенні деякі ліки, у зв'язку з повільним видаленням та руйнуванням, накопичуються в організмі. При цьому спостерігається посилення терапевтичного ефекту по мірі накопичення (кумуляція) цієї речовини. Наприклад, серцеві глікозиди, наркотичні речовини.

Комбінована дія ліків. Використання кількох медикаментів приводить до взаємодії їх в організмі. При цьому можливе посилення терапевтичної дії кожного з них (синергізм) або, навпаки, зниження ефекту (антагонізм). І перший, і другий тип взаємодії повинен враховуватись при призначенні кількох ліків одразу. Явище антагонізму найчастіше використовується при гострих отруєннях чи при передозуванні ліків, антидотній терапії.

ЗАХВОРЮВАННЯ ОРГАНІВ ДИХАННЯ

Гострий бронхіт - це запальний процес у трахеї, бронхах чи бронхіолах, що характеризується гострим перебігом і дифузним оборотним пошкодженням слизової оболонки.

Гострий бронхіт є найчастішим з клінічних етапів ГРЗ (гострих респіраторних захворювань), значно рідше він може бути як самостійне захворювання. Найчастіше гострий бронхіт спостерігається навесні та восени. Переважно хворіють люди похилого віку і діти.

Етіологія. Збудниками гострого бронхіту можуть бути віруси грипу, парагрипу, аденовіруси і мікоплазми. Інфікування відбувається аерогенним, бронхогенним та гематогенним шляхом. Вірусна інфекція, що викликає запальний процес в слизовій оболонці нижніх відділів бронхів, порушує їх бар'єрну функцію, і сприяє нарощуванню бактеріальної, умовно-патогенної і сапрофітної флори, що розміщується у верхніх відділах бронхів.

Етіологічними факторами розвитку гострого бронхіту можуть бути і фізичні впливи (вдихання гарячого повітря, сильне охолодження організму), хімічні речовини (вдихання парів кислот і лугів, різних токсичних речовин, органічна пилюка та інші пилові частинки).

Клініка. Гострий бронхіт може розвинутись за декілька годин або поступово наростати декілька днів. Якщо бронхіт є наслідком гострого респіраторного захворювання, то йому передують такі ознаки: нежить (реніт), першіння в горлі і болі при ковтанні (фарингіт, ангіна), охриплість голосу (ларингит), печія та першіння за грудиною (трахеї).

(Хворі скаржаться на загальну слабкість, нежить, втрату апетиту, м'язову біль у спині та у кінцівках. Кашель у перші дні спостерігається сухий, з виділенням незначної кількості тягучої мокроти. Потім кашель стає частішим, що може призводити до бронхоспазмів і прояву задишки і ціанозу. Температура тіла підвищується до 37,2-37,8°С. При огляді хворого можна помітити блідість шкірних покривів з ціанотичним відтінком, а під час кашлевого приступу - почервоніння шкіри на лиці.

Дихання спостерігається поверхневе, часте з ознаками задишки. При аускультації прослуховуються вологі дрібнопухирчасті та сухі хрипи. Розрізняють декілька варіантів протікання гострого бронхіту:

- гострий (не більше 2-х тижнів);

- затяжний (до І місяця);

- рецидивуючий (до 3 і більше разів протягом року).

Середня тривалість неускладненого гострого бронхіту

залежить у значній мірі від етіологічного фактора.

- Грипозний бронхіт характеризується некротичними і дегенеративними змінами слизової оболонки трахеї і бронхів. При огляді зіву та задньої стінки глотки і слизової оболонки носа привертає увагу гіперемія з ціанотичним відтінком, набряк слизової та точкові геморагії. Можуть спостерігатись носові кровотечі, гематурія, прожилки крові в мокроті, що свідчить про підвищену проникність і ламкість судин і капілярів.

- Аденовірусний гострий бронхіт поряд з типовими клінічними ознаками відрізняється різко вираженим ексудативним компонентом із втягненням у запальний процес слизової оболонки верхніх дихальних шляхів, очей і реакцією лімфоїдної тканини. При цьому загальний стан хворого задовільний, навіть при підвищеній температурі тіла.

- Пиловий бронхіт виникає при вдиханні великої кількості неорганічної пилюки (особливо оксидів кремнію), пилюки рослинного та тваринного походження. Гострий бронхіт протікає з маловираженими клінічними проявами.

- Алергічний гострий бронхіт характеризується вираженими нападами задухи, внаслідок швидкого порушення прохідності бронхів при вдиханні респіраторних алергенів. Нападоподібний кашель супроводжується виділенням світлого, скловидного харкотиння.

Для попередження гострого бронхіту проводять різноманітні методи загартовування організму, ліквідують подразнення верхніх дихальних шляхів (куріння, промислові шкідливості), проводять лікування та профілактику хронічних захворювань носа та гортані. Призначають антибіотики та сульфаніламіди, бронхолітики (ефедрин, еуспиран). Рекомендують банки, гірчичники, теплові компреси, ножні ванни.

БРОНХІАЛЬНА АСТМА - це хронічний запальний процес у дихальних шляхах, що проявляється періодичними нападами задухи. Бронхіальна астма - це найбільш поширене алергічне захворювання. Воно вражає 0,5-3,0% дорослого населення і 2,5% підлітків. Чоловіки і жінки хворіють майже з однаковою частотою. Найчастіше хворіють діти і особи старші 50 років.

Етіологія. Бронхіальна астма - це поліетіологічне зах­ворювання. В її виникненні відіграють велику роль як зовнішні агенти (екзогенні алергени), так і внутрішні (ендогенні алергени). В залежності від цього розрізняють різні форми бронхіальної астми (інфекційно-залежна, аутоімунна, дисгормональна і т.д.).

Напади астми можуть викликатись різними запахами - трави, квітів, сіна, одеколону, одежі, бензину, пилюкою і т.д., деякими продуктами (яйце, суниця, краби та ін.), лікарськими речовинами. Напади можуть виникати навіть при появі хворого в певному місці (кімната, будинок, вулиця), де вперше відбувся напад астми або при нагадуванні про це місце.

До ендогенних алергенів, що викликають напади астми, відносяться антигени мікроорганізмів, які утворюються при різних запальних процесах в організмі людини (хронічний бронхіт, пневмонія, гайморит).

Дія алергена в організмі проявляється тільки при певних умовах. Однією з таких умов є змінена реактивність людського організму, а сприяють цьому спадково-конституційний фактор, кліматичні умови, реакція парасимпатичної, нервової системи, гормональні порушення (наднирники).

Найчастіше напад задухи відбувається в холодний та вологий період погоди, який спостерігається весною та восени.

Клінічна картина. В розвитку нападу бронхіальної астми виділяють 3 періоди: період провісників, період розпалу та період зворотного розвитку.

1. Період провісників проявляється за декілька хвилин або годин різними за характером та інтенсивністю симптомами: відчуття сухості в носовій порожнині, свербінням очей, приступоподібним кашлем, затрудненням відходження харкотиння, задухою, а часом своєрідним відчуттям "легкого" і "вільного дихання". Вказані вище симптоми можуть супроводжуватись головними болями, втомою, розладом травлення, надмірним діурезом, відчуттям свербіння м'якого піднебіння, шкіри в ділянці шиї, міжлопаткової області. Нападу бронхіальної астми можуть передувати дратівливість, зміна настрою, психічна депресія.

2.Період розпалу починається раптово і швидко протікає, триває від декількох хвилин до декількох годин чи діб. Затяжний напад задухи називають астматичним станом, при якому може настати смерть з попереднім розвитком, коматозного стану з асфіксією.

Задуха часто має експіраторний характер і супроводжується відчуттям здавлення за грудиною, що не дає можливості вільно дихати. Відчуття задухи і стискання в грудній клітині можуть виникати раптово, серед ночі, або в будь-який час доби, і за декілька хвилин сягнути досить великої сили. В цьому випадку напад задухи розвивається без періоду провісників. Вдих стає коротким, видих повільним, судомним, в 2-4 рази довшим від вдиху. Видих супроводжується звучними тривалими, свистячими хрипами, які чути на відстані. У деяких хворих під час задухи затруднений як видих, так і вдих.

Щоб полегшити вдихання, хворий займає вимушене положення, при якому відчуття недостатності повітря і задухи турбує менше. Хворий сидить, нахилившись уперед, спираючись ліктями на коліна, або спершись руками на край стільця або ліжка, і "ловить повітря" при диханні. Мова майже неможлива, за винятком коротких розірваних фраз. Хворий стурбований, переляканий; обличчя одутловате, бліде з синюшним відтінком, покрите холодшш^потом, відображає страх і неспокій. Крила носа роздуваються при вдиханні. Грудна клітка в положенні максимального вдиху. В диханні беруть участь м'язи плечового пояса, спини і черевної стінки. Міжреберні проміжки і надключичні ямки втягуються при вдиханні. Під час вдихання нижні відділи грудної клітини втягуються всередину, шийні вени розширені.

Дистантні хрипи під час нападу перериваються кашлем, який у деяких хворих супроводжується тяжким відходженням харкотиння, після чого дихання стає більш легким.

Харкотиння, як правило, клейке і в'язке, часом піняве. Воно може містити білі щільні кульки і нитки, які часом мають розгалужений вигляд і являють собою грудки слизу, який знаходиться в дрібних бронхах і виділяється при затиханні нападу.

Іноді під час нападу задухи підвищується до субфібрильних цифр температура тіла. Дихання сповільнене до 10-12 разів на хвилину. У деяких хворих, навпаки, прискорене, без вираженої паузи між вдихом і видихом. Над легенями перкуторний звук з пімпанічним відтінком. Нижні межі легень опущені. Рухливість легеневих країв різко обмежена, відносна серцева тупість зменшена в розмірах, абсолютна тупість визначається важко. Над легенями на фоні послабленного дихання під час вдиху, і особливо видиху, прослуховується багато сухих, свистячих хрипів різних відтінків, які деколи чути і на відстані.

Пульс слабкого наповнення, частий, при важких нападах у хворих похилого віку відмічається миготлива аритмія, екстрасистолія. У деяких хворих артеріальний тиск має іенденцію до підвищення.

При довготривалих нападах задухи можуть з'явитись ознаки недостатності правого шлуночка серця, збільшення печінки, край якої стає болючим при пальпації. Часто спостерігається здуття живота і метеоризм.

3. Зворотній розвиток може закінчитись швидко, без будь-яких видимих наслідків з боку легень і серця. Мокрота розріджується, краще відкашлюється, кількість сухих хрипів зменшується, появляються вологі незвучні різнокаліберні хрипи. Після нападу напруга послаблюється, настрій піднімається. Деякі хворі переживають сильний голод і спрагу. В інших випадках зворотний розвиток нападу може продовжуватись декілька годин і навіть діб. Деколи напади задухи виникають дуже рідко (один раз у рік або в декілька років), у інших хворих спостерігається тяжкий перебіг захворювання, тому напади стають частими і тяжко переносяться.

Лікування. В першу чергу потрібно усунути причину виникнення нападу астми. Під час нападу добре допомагають банки, гірчичники, гарячі ніжні ванни. Напад бронхіальної астми знімається підшкірним введенням 1 мл 0,1% розчину гідрохлориду адреналіну або 1 мл 5% розчину ефедрину. Застосовують також інші, бронхолітичні препарати, в тому числі в інгаляторах.

ГОСТРА ПНЕВМОНІЯ - це гостре запалення легень, що виникає самостійно або як ускладнення інших захворювань.

Вона займає значне місце серед усіх захворювань внутрішніх органів. Захворюваність на пневмонію складає в середньому 10-16 випадків на 1000 населення. Гостра пневмонія займає 5 місце серед провідних причин смерті.

Частіше хворіють діти і особи у віці 40-59 років. Захворюваність і смертність серед чоловіків вища, ніж у жінок.

Етіологія. Якщо колись збудником пневмонії вважався тільки пневмокок, то тепер суттєву роль стали відігравати умовно-патогенні мікроорганізми - грамвід'ємні коки, які є представником нормальної мікрофлори дихальних шляхів, але вони можуть набувати ознак вірулентності.

По етіології гострі пневмонії поділяються на:

- бактеріальні (пневмококові, стрептококові, стафілококові);

- вірусні (грипозні, аденовірусні, орнітозні);

- мікогілазмові;

- пневмоцистні;

- рикетсиозні;

- паразитарні;

- грибкові (кандидомікоз).

Для виникнення пневмонії, крім інфекційних агентів необхідний певний комплекс патологічних факторів: певний шлях передачі інфекції (вдихання з повітрям, аспірація із носоглотки і ротоглотки, гематогенне поширення із вилу­ченого вогнища інфекції, безпосереднє поширення з проникаючої рани грудної клітини), порушення захисних механізмів дихальних шляхів і ослаблення імунологічних сил організму.

Поиск по сайту: