ДОЛІКАРСЬКА ДОПОМОГА ПРИ ЗАХВОРЮВАННЯХ ТА ОТРУЄННЯХ

Здоров'я і хвороба - різноманітні, але взаємопов'язані (норми життєдіяльності організму у навколишньому середовищі. Для здоров'я характерно: адаптація до навколишнього середовища, добре самопочуття.

Що ж таке хвороба?

Хвороба - це не тільки анатомічне чи функціональне порушення, що виникло у результаті дії патогенного чи іншого подразника, це зміна організму у відповідь на подразнення чи пошкодження І проявляється у функціональних і морфологічних процесах.

Першою ознакою хвороби є пошкодження організму (порушення цілісності, структури, розлади функцій, відсутність ферментів або інших біологічно активних речовин).

Другою ознакою є реакція організму на різні пошкодження. Потрібно пам'ятати, що хвороба є загальною реакцією орга­нізму, яка регулюється нервовою і гуморальною системами; пошкодження окремого органу - місцевий виражений прояв, реакції цілого організму. Дуже часто реакція організму сприяє ліквідації дефекту і зумовлює виживання цілого - це пристосувальна реакція. Хворі виліковуються без лікування, бо перенесене захворювання попереджує в майбутньому знову перехворіти цим захворюванням, залишаючи специфічний чи неспецифічний опір патогенним факторам. Але не завжди реакції можуть бути пристосувальними, вони можуть бути і небезпечними, нап­риклад, реакція організму при аутоалергії чи розвиток пухлини.

С. П. Боткін писав: «Поняття про хворобу нерозривно пов'язане з її причиною, яка завжди зумовлена зовнішнім середовищем, що діє або безпосередньо на хворий організм, або через близьких, або віддалених родичів».

Розрізняють такі причини захворювань:

1.Механічні (закриті і відкриті травми, струс і т. д.)

2.Фізичні (висока чи низька температура, електричний струм, радіація, випромінювання)

3.Хімічні (отрути харчові, побутові, промислові, бойові)

4.Біологічні (дія мікроорганізмів, що проникли в організм)

5.Психогенні

6.Генетичні (спадкові).

У більшості хвороби розвиваються внаслідок сумісної дії ряду факторів (неповноцінне харчування, перевтома), які порушують регуляцію і захист центральних відділів нервової системи, тому знижують пристосування організму до різних умов зовнішнього середовища. В таких випадках зменшується опірність організму до різноманітних шкідливих причин (інфекція, отрута і т. д.). Тому може виникнути хвороба. У походженні хвороби велику роль відіграють вроджені або набуті особливості та властивості організму, які послаблюють його опірність до зовнішніх факторів середовища.

В одних випадках захворювання починається раптово і продовжується недовго - це гострі захворювання. Хронічні захворювання характеризуються тривалим перебігом і періо­дичними загостреннями. Основне захворювання може зумовити розвиток нового набагато тяжчого захворювання - це ускладнення хвороби. Деколи захворювання через певний проміжок часу після одужання може відновитись - це рецидив. У хворого може бути не одне, а декілька захворювань. У таких випадках більш серйозна хвороба буде основною, а інші - супутніми. Хвороба може закінчитись повним одужанням або перейти у хронічну форму, чи призвести до летального випадку (смерть).

Правильно розпізнати хворобу можна тільки знаючи її прояви, вміючи знайти певні зміни в організмі, по яких можна визначити, що людина хвора певним захворюванням. Для цього використовують різні методи дослідження, починаючи з опитування хворого, вимірювання температури тіла та ін.

Здорова людина не має неприємних відчуттів. Біль або нудота, збільшення деяких внутрішніх органів відмічається тільки при захворюванні і вважається проявом хвороби або симптомами. Одні симптоми свідчать про зміни, що виникають у цілому організмі, а інші про порушення окремого органу чи зміни будови органа.

Відчуття болю, нудоти, печії відносяться до суб'єктивних симптомів. Ці відчуття є відображенням об'єктивних змін в організмі. Поява гіперемії чи цианозу, збільшення печінки чи патологічна рухомість кінцівки та інші прояви, які відзначає лікар - є об'єктивними симптомами хвороби.

На підставі тільки одного симптому розпізнати захво­рювання неможливо. Хвороба визначається при наявності декількох симптомів і данних обстеження.

МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ХВОРИХ

Для повного правильного обстеження людини вико­ристовують певний план. Починають з опитування хворого. З'ясовують скарги, розвиток захворювання, відомості про життя хворого. Друга частина складає об'єктивне дослідження (огляд, пальпація, перкусія і т. д.). Третя частина - це лабораторні та інструментальні методи дослідження.

Фізичні методи дослідження. Більш точні дані про загальний стан та стан окремих органів отримують, використовуючи спеціальні методи діагностики. Діагностичні методи дослідження поділяються на основні і додаткові. До основних методів належать: опитування хворого, огляд, перкусія, аускультація та вимірювання. Ці методи використовуються для обстеження кожного хворого. Лікар тільки після їх використання може вирішити, який із додаткових методів потрібно використати для розпізнання й уточнення хвороби. До додаткових методів дослідження відносяться різноманітні лабораторні та інструментальні методи дослідження.

Загальний огляд. Загальний огляд хворого проводиться поступово при денному світлі або при лампочках денного світла. Огляд тіла і грудної клітки проводять у вертикальному положенні тіла. Живіт потрібно оглянути, як у вертикальному, так і горизонтальному положенні. Всі частини тіла огля­даються симетрично. Спочатку виконують загальний огляд, як визначення загального стану хворого: стану свідомості, психічний стан, положення та будова тіла хворого. Свідомість може бути ясною або порушеною:

1. Ступорозний стан - хворий погано орієнтується у навколишньому середовищі, відповідає на питання із запізненням. Такі стани спостерігаються при отруєнні.

2. Сопорозний стан - це стан сну хворого, із якого він виходить на короткий проміжок часу при голосному оклику чи тормосінні. Рефлекси збережені. Такий стан виникає при тяжких інфекційних хворобах.

3. Коматозний стан - хворий знаходиться без свідомості, відсутні реакції на подразники, рефлекторні реакції. Йде порушення діяльності кори головного мозку.

Положення хворого можуть бути активними (при легких захворюваннях), пасивними (хворий знаходиться без свідомості, нерухомий), вимушеними (хворий його приймає для зменшення або зниження больових відчуттів - кашель, задишка).

У поняття "будови тіла" входить конституція, зріст і вага тіла хворого. Конституція - це сукупність функціональних і морфологічних особливостей тіла, що склались на основі спадкових і набутих властивостей, яка визначає його реакцію на дію ендо- і екзофакторів. Розрізняють три конституційні типи: астенічний, гіперстенічний і нормастенічний.

Астенічний тип характеризується переважанням подовгастих розмірів тіла над поперечними, кінцівками над тулубом, грудної клітини над животом. Серце і паренхіматозні органи малих розмірів, легені подовжені, кишківник короткий. Артеріальний тиск понижений, збільшена життєва ємкість легень (ЖЄЛ), зменшені секреція і перестальтика шлунка, вміст гемоглобіну, рівень холестерину, кальцію, цукру. Відмічається гіперфункція щитовидної залози.

Гіперстенічний тип характеризується відносним переважанням поперечних розмірів тіла. Кінцівки короткі, живіт значних розмірів, всі внутрішні органи великі. Кишківник довгий, ємкісний. Артеріальний тиск високий, високий вміст гемоглобіну, еритроцитів, холестерину в крові. Спостерігається гіпофункція щитовидної залози, гіперфункція статевих залоз і наднирників.

Нормостенік відрізняється пропорційною будовою тіла і займає проміжне місце між астеніком і гіперстеніком.

Лікар оглядає голову, обличчя, шию пацієнта. Якщо голова великих розмірів, то це свідчить про водянку головного мозку. "Квадратна голова" може свідчити про перенесений рахіт або уроджений сифіліс. Самовільні рухи головою (трясіння) виникають при паркінсонізмі. Вираз обличчя відіграє також значну роль у діагностиці.

Жіночі риси обличчя у чоловіків, а чоловічі у жінок - свідчення ендокринних порушень. Набрякле обличчя спостерігається внаслідок загального набряку при хворобі нирок, місцевого венозного застою при нападах задухи, кашлю, при здавленні лімфатичних судин при великих випотах у порожнині плеври, перікарду, при пухлинах середостіння.

- Лихоманкове обличчя - гіперемія шкіри, блискучі очі. збуджений вираз.

- Акромегалічне обличчя - збільшені окремі частини обличчя (ніс, підборіддя, вилиці).

- Базедове обличчя - виникає при підвищеній функції щитовидної залози, таке обличчя рухоме, із розширеними очними щілинами, блискучими очима, витрішкуватістю, що надає обличчю виразу страху.

"Маска Паркенсона'^, - анімічне обличчя, властиве хворим енцефалітом.

- Обличчя Гіпократа - запалі очі, загострений ніс, шкіра бліда з синюшнім відтінком, покрита холодним потом - спостерігається при тяжких захворюваннях органів черевної порожнини (перитоніт, перфорація виразки).

Далі оглядають очі, розмір очної щілини, колір повік, реак­цію зіниць на світло. При огляді рота звертають увагу на фор­му та колір губ, висипання чи наявність тріщин. Оглядають слизову оболонку рота, наявність зубів, рухи язиком та роз­міри і колір його. Червоний колір язика буде при виразці шлун­ку, малиновий - при скарлатині, сухий з тріщинами - при трива­лих інтоксикаціях.

При огляді шиї звертають увагу на пульсацію сонних артерій (при тиреотоксикозі), набухання яремних вен (при недостатності трьохстулкового клапана), збільшення лімфатичних вузлів (при туберкульозі, метастазах пухлин), збільшення щитовидної залози (тиреотоксикоз, зоб, пухлина).

Звертають увагу на колір шкіри: коричневий відтінок при малярії, жовтушний - при анемії, землистий - при пухлинному захворюванні крові, синюшний - при гіпоксії та недос­татньому кровообігу.

Визначають еластичність і вологість шкіри, звертаюсь увагу на наявність висипань, міхурців, лущіння шкіри.

Розвиток підшкірно-жирового шару може бути нормаль­ним, пониженим (недоїдання, порушення функції органів травлення), підвищеним (при ожирінні, малорухомому способі життя_;при порушенні функції ендокринних залоз).

Визначають ступінь розвитку м’язової системи, кісток, суглобів. При огляді кінцівок можна виявити варикозне розширення вен, набряки, деформацію, гіперемію суглобів при різноманітних захворюваннях.

Пальпація (прощупування) - це клінічний метод обстеження, який дає можливість вивчити фізичні властивості тканин і органів, їх чутливість і топографічне співвідношення між ними.

Шкіру і м'язи прощупують, взявши їх у складку для визначення товщини, щільності, еластичності та інших властивостей. Пальпаторно обстежують пульс, стан лімфатичних вузлів. Велику роль відіграє пальпація при захворюваннях органів черевної порожнини.

При перкусії (вистукуванні) різних ділянок тіла виникають певні звуки, на основі яких можна сказати про стан органу.

Всі щільні, обмежені частини, які не містять повітря, а також і рідини віддають глухий перкуторний звук, який подібний до звуку, що виникає при постукуванні по стегні.

Вистукування виконують молоточком по пластинці (плесиметр) або пальцем по пальцю. Звуки, що виникають при перкусії, розрізняють за силою (ясністю), висотою та відтінком. За силою розрізняють ясний і тихий (тупий), за висотою - високий і низький, за відтінком - тимпанічний, нетимпанічний і звук з металічним відтінком. Ясний звук буде над органами, що містять велику кількість повітря (легені, шлунок, кишечник).Тихий звук виникає гіри перкусії серця, печінки, м'язів. Тимпанічний звук за характером нагадує звук, що виникає при ударі по барабану. Він виникає у тих органах, де є повітря і зменшене напруження стінки органа,- шлунок, кишечник. Тимпанічний звук виникає при появі повітряних порожнин у легенях або при попаданні повітря в порожнину плеври.

Аускультація - це вислуховування самостійно виникаючих в організмі звуків. Аускультація здійснюється шляхом прикла­дання до поверхні тіла людини вуха або інструмента (стетоскоп, стетофонендоскоп, фонендоскоп) для вислуховування.

Акт дихання, скорочення серця, рухи шлунка і кишок викликають коливання тканинних структур, частина яких досягає поверхні тіла і може бути вислухана. При вислуховуванні в приміщенні повинно бути тихо і тепло. Хворий при аускультації може стояти, сидіти чи лежати. Потрібно регулювати дихання пацієнта.

Лабораторні та інструментальні методи дослідження. Ці методи дослідження дуже різноманітні, і з кожним роком їх стає все більше. Широке використання цих методів дозволяє глибше вивчити захворювання, відкрити нові раніше не відомі хвороби і проводити ранню діагностику.

Антропометрія - за допомогою цього методу вимірюються морфологічні і функціональні ознаки людини. Основними вимірами є зріст і вага тіла людини. Використовують ростомір. Вагу тіла виміряють за допомогою спеціальних медичних ваг, переважно зранку після фізіологічних відправлень. Для визначення ідеальної маси тіла використовують таблицю:

Термометрія - вимірювання температури тіла у людини за допомогою медичного термометра. Нормальна температура тіла становить 36,0-36,9°С. Протягом дня вона може мінятись у межах 0,6°С.

Лихоманка (підвищення температури) - це реакція організму на інфекцію. Неінфекційного походження лихоманка буває при злоякісних пухлинах, омертвінні тканин (інфаркт), крововиливах у тканини, швидкому розпаді еритроцитів у крові.

Гіпотермія (зниження температури нижче норми) виникає при критичному стані і спаді високої температури при колапсі, після сильних кровотеч, при голодуванні чи охолодженні.

Рентгенологічні дослідження. Найчастіше використовують рентгеноскопію (обстеження тіла людини рентгенівськими променями за рентгенівським екраном). Це дає можливість дослідити органи, які дають на екрані тіні різної інтенсивності (серце на фоні прозорих легень ущільнене в легеневій тканині). При потребі зафіксувати деякі зміни в органах використовують рентгенографію. Для дослідження порожнистих органів використовують контрастну речовину, яка вводиться в певні органи за допомогою клізми, в/в ін'єкції, або випиваючи її. Рентгенівське дослідження нирок - пієлографія, жовчного міхура - холецистографія, бронхів - бронхографія. Пошарова рентгенографія органів називається томографією. Новітнім методом є комп'ютерна томографія, магнітний резонанс, який легко виявляє пухлини, запальні інфільтрати та інше.

Ендоскопія - дослідження порожнинних і трубчастих органів за допомогою ендоскопа, який вводиться безпосередньо в орган і оглядається його внутрішня поверхня. Огляд шлунку - гастроскопія, огляд товстого кишківника - колоноскопія, - огляд бронхів - бронхоскопія. Діагностична цінність ендоскопії збільшується при можливості взяти матеріал з поверхні слизової оболонки органа для цитологічного аналізу (вивчення форми і структури клітин даної тканини) або шматочки тканин для гістологічного дослідження (біопсія).

Інструментально-функціональні методи дослідження. Вони поділяються на три групи:

І група - методи, засновані на реєстрації біопотенціалів, що виникають під час виконання певної функції органом: електрокардіографія, електроенцефалографія, електроміографія.

ІІ група - методи реєстрації рухової активності органів: спірографія і пневмотахометрія (відображення функції апарату зовнішнього дихання.

ІІІ група - методи реєстрації звукових явищ, що виникають при рухах і скороченні органів: фонокардіографія (запис звуків роботи серця).

Радіоізотопні методи дослідження. Сканування - це метод, заснований на введенні радіоактивного препарату в організм пацієнта і властивості концентруватись у певному органі. Потім хворого кладуть під апарат для сканування (сканер) і детектор ловить радіоактивні імпульси і реєструє у вигляді штрихів, цифр чи фотореєстрації (сканограма).

Сканування дозволяє визначити зміщення, збільшення, чи зменшення розмірів органу, або зниження його функціональної активності.

Ультразвукова ехографія - метод, який працює на розпізнання ультразвукових хвиль, які проходять через тканини і середовище організму з різною щільністю. Ультразвукові хвилі по-різному поглинаються різними тканинами і відбиваються від них. Відбиті ультразвукові сигнали ловляться, трансформуються і передаються на відновлюючий пристрій (осцилоскоп). Ультразвукове дослідження дуже широко почало використовуватись для діагностики внутрішніх органів: серце, печінка, підшлункова залоза, нирки, щитовидна залоза та ін., для дослідження головного мозку, очей, в акушерстві та гінекології, в урології.

Лабораторні методи дослідження. Вони також мають широке клінічне використання. Досліджують випорожнення, кров та ін. Ці дослідження проводяться для вивчення загальних властивостей матеріалу (кількість, запах, колір.) мікроскопічного дослідження, хімічного та бактеріологічного дослідження.

Лабораторні методи дослідження - це і загальний і спеціальний аналіз крові, загальний аналіз сечі, аналіз калу, мокроти, дуоденального вмісту, блювотних мас і промивних вод бронхів та шлунка і ін.

Поиск по сайту: