Система місцевого самоврядування. Правовий статус місцевого самоврядування в містах Києві, Севастополі, в АРК

Спеціальним законом, що визначає статус столиці України та особливості її публічної адміністрації, є Закон України «Про столицю України – місто-герой Київ». Стаття 7. Система місцевого самоврядування у місті Києві

Система місцевого самоврядування у місті Києві включає:

територіальну громаду міста;

міського голову;

міську раду;

виконавчий орган міської ради;

районні ради (у разі їх утворення);

виконавчі органи районних у місті рад;

органи самоорганізації населення.

2. Районні ради можуть утворюватися за рішенням територіальної громади міста Києва, прийнятого шляхом проведення місцевого референдуму, або за рішенням Київської міської ради.

Рішення територіальної громади міста Києва або Київської міської ради щодо утворення (неутворення) районних рад повинні бути прийняті до дня чергових виборів.

Стаття 8. Основні форми здійснення місцевого самоврядування

1. Місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.

2. Члени громади мають право в установленому порядку організовувати і брати участь у зборах громадян за місцем проживання, ініціювати розгляд у раді будь-якого питання місцевого самоврядування, створювати органи територіальної самоорганізації населення.

3. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України зупиняються в установленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Основною відмінністю від функціонування органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади в інших адміністративно-територіальних одиницях України є одночасне виконання Київською міською державною адміністрацією функцій місцевої державної адміністрації як органу виконавчої влади та функцій виконавчого органу Київської міської ради, який є складником системи місцевого самоврядування. Аналогічний принцип організації передбачено і для районів у місті Києві.

Вищевказані положення передбачені ст. 10 Закону про столицю, відповідно до якої Київська міська та районні в місті ради мають власні виконавчі органи, які утворюються відповідно Київською міською радою, районними в місті радами, підзвітні та підконтрольні відповідним радам.

Офіційне тлумачення до цієї статті наведено в Рішенні Конституційного Суду України № 21-рп/2003 від 25.12.2003. Відповідно до п. 1.1. резолютивної частини цього Рішення Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному плані органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади. З питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, цей орган підзвітний і підконтрольний Київській міській раді, а з питань здійснення повноважень у сфері виконавчої влади – Кабінету Міністрів України [10].

Аналогічним є визначення статусу виконавчих органів районних у місті Києві рад. Також у абз. 1 п. 2 Прикінцевих положень Закону про столицю зазначено, що міська та районні в місті Києві ради протягом місяця після набрання чинності цим Законом вирішують питання щодо формування власних виконавчих органів на базі відповідних державних адміністрацій, які паралельно виконують функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві.

У п. 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 9-рп/2005 від 13.10.2005 визначено, що районну в місті Києві державну адміністрацію має очолювати лише особа, обрана головою районної в місті Києві ради, яка Президентом України призначається на посаду голови районної в місті Києві державної адміністрації [11]. Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону про столицю питання організаціїуправління районами в місті Києві належать до компетенції Київської міської ради і вирішуються відповідно до Конституції, цього та інших законів України, рішень міської ради про управління районами міста.

Офіційне тлумачення цієї статті наведено в Рішенні Конституційного Суду України № 11-рп/2001 від 13.07.2001, згідно з п. 2 резолютивної частини якого під поняттям «організація управління районами в містах», що міститься в ч.5 ст. 140 Конституції України, в системному зв’язку з її ст. 142, 143 треба розуміти повноваження міських рад як органів місцевого самоврядування в містах із районним поділом приймати рішення щодо визначення обсягу і меж повноважень районних рад у порядку, визначеному Конституцією та законами України. Так само необхідно розуміти поняття «організація управління районами в місті Києві», що вживається в ч. 1 ст. 11 Закону України про столицю, за винятком повноважень приймати рішення щодо неутворення районних рад у місті, які відповідно до цього Закону (ст. 6–9) є обов’язковим складником системи місцевого самоврядування в м. Києві [12]. Принципово іншу модель організації публічної влади в м. Києві наведено у проекті Закону України «Про внесення змін до Закону України “Про столицю України – місто-герой Київ”» № 4463, прийнятому в першому читанні 10.06.2009 (далі – проект Закону) [13]. Так, згідно зі ст. 6 проекту Закону місцеве самоврядування в м. Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в м. Києві ради та їх виконавчі органи.

Особливістю організації місцевого самоврядування в м. Києві є розподіл повноважень між Київською міською радою та районними в м. Києві радами, визначений цим Законом.

Виконавчу владу у м. Києві здійснює Київська міська державна адміністрація. Особливістю виконавчої влади у столиці є виконання Київською міською державною адміністрацією контрольно-наглядових і координаційних функцій.

Галузеві повноваження виконавчої влади в м. Києві, передбаченіст. 17–27 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» та іншими законами України, здійснюються виконавчими органами Київської міської та районних у м. Києві рад з урахуванням особливостей визначених цим Законом. У районах м. Києва можуть створюватися структурні підрозділи Київської міської державної адміністрації.

Стаття 17. Додаткові повноваження Київського міського голови

1. Крім повноважень, зазначених у статті 13 цього Закону, у зв'язку з забезпеченням здійснення містом Києвом столичних функцій Київський міський голова має такі додаткові повноваження:

1) бере участь у підготовці проектів законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, відповідних програм, що стосуються міста Києва;

2) бере участь у вирішенні питань щодо проведення у місті заходів загальнодержавного та міжнародного характеру;

3) бере участь у засіданнях Кабінету Міністрів України з правом дорадчого голосу при розгляді питань, що стосуються столиці України - міста Києва;

4) вносить на розгляд Президента України, Кабінету Міністрів України проекти відповідних нормативно-правових актів та інші пропозиції з питань, що стосуються міста Києва як столиці України;

5) бере участь у вирішенні питань щодо розміщення у місті Києві державних органів, представництв інших держав та міжнародних організацій, а також у протокольних заходах, що стосуються міста Києва;

6) вносить до відповідних органів виконавчої влади пропозиції щодо передачі до сфери управління Київської міської ради, передачі або продажу у комунальну власність територіальної громади міста Києва чи районів у місті Києві підприємств, організацій, установ, їх структурних підрозділів та інших об'єктів, що належать до державної або інших форм власності, а також часток (акцій, паїв), що належать державі в акціонерних товариствах, розташованих на території міста Києва, якщо вони мають важливе значення для забезпечення виконання містом Києвом столичних функцій;

7) дає згоду на призначення та звільнення керівників підприємств та міських органів виконавчої влади подвійного підпорядкування;

8) погоджує питання щодо створення, перепрофілювання або ліквідації підприємств та організацій загальнодержавного значення, розташованих на території міста Києва;

9) одержує інформацію щодо діяльності всіх підприємств, установ та організацій на території міста, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, в частині, що стосується життєдіяльності міста Києва, та впливає на виконання містом Києвом столичних функцій.

Стаття 22. Додаткові права Київської міської ради, пов'язані зі здійсненням містом Києвом столичних функцій

У зв'язку зі здійсненням містом Києвом функцій столиці України Київська міська рада та Київська міська державна адміністрація, кожна в межах своєї компетенції, встановленої законами України, мають право:

1) придбавати у власність жилі і нежилі приміщення, адміністративні, виробничі та інші об'єкти, що належать до інших форм власності, якщо вони необхідні для здійснення містом столичних функцій;

2) встановлювати порядок утримання та експлуатації об'єктів, розташованих у місті, та прилеглої до них території, правила благоустрою, торговельного, побутового, транспортного, житлово-комунального та іншого соціально-культурного обслуговування, визначати особливості землекористування та використання інших природних ресурсів;

3) встановлювати умови і розміри компенсаційних виплат відповідних органів, організацій і громадян, що не входять до складу територіальної громади міста, на покриття витрат, пов'язаних з використанням міської інфраструктури;

4) здійснювати управління об'єктами державної власності, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, а також частками (акціями, паями) акціонерних товариств, розташованих у місті Києві, які передаються до сфери управління Київської міської державної адміністрації у встановленому порядку;

6) виступати гарантом вітчизняних та іноземних інвестицій і кредитів, що надаються підприємствам, майно яких перебуває в комунальній власності або передано до сфери управління Київської міської державної адміністрації;

7) здійснювати облік і контроль за використанням нежитлового фонду державними органами, підприємствами, установами та організаціями, які засновані на державній власності, розташованими у місті, брати участь у вирішенні питань оренди нежилих приміщень, що належать державним підприємствам, установам та організаціям, в порядку, визначеному Фондом державного майна України;

8) брати участь в укладанні міжнародних договорів, що стосуються міста;

10) затверджувати проекти будівництва об'єктів розрахунковою кошторисною вартістю понад 5 млн. гривень, реалізація яких на території міста Києва на замовлення міської адміністрації та районних виконавчих органів здійснюватиметься із залученням коштів державного та місцевих бюджетів;

11) припиняти право користування земельними ділянками та іншими природними ресурсами у випадках, передбачених чинним законодавством України;

12) приймати рішення про звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок та знесення самовільно збудованих будівель та споруд без відшкодування витрат, здійснених за час незаконного користування;

13) встановлювати, за поданням відповідних центральних органів виконавчої влади, більш високі нормативи екологічної безпеки та плати за забруднення навколишнього природного середовища в місті, враховуючи підвищені вимоги до охорони довкілля столиці;

14) користуватися у встановленому порядку банками даних центральних органів, використовувати державні, в тому числі урядові, системи зв'язку і комунікації, якщо це необхідно для виконання столичних функцій;

15) визначати порядок організації та проведення недержавних масових громадських заходів політичного, релігійного, культурно-просвітницького, спортивного, видовищного та іншого характеру;

16) координувати діяльність підприємств усіх форм власності щодо енергопостачання споживачів з метою забезпечення надійного функціонування систем життєзабезпечення міста.

Поняття та правове регулювання компетенції місцевого самоврядування

У Конституції України, Європейській хартії місцевого самоврядування та інших законодавчих актах України широко застосовуються терміни «компетенція місцевого самоврядування», «сфера компетенції місцевого самоврядування», «повноваження місцевого самоврядування», але відсутність їх нормативних визначень спричинила різне їх тлумачення в науковій літературі. Немає одностайності поглядів і щодо терміна «компетенція», а наявні його законодавчі визначення, як правило, застосовуються залежно від мети конкретних законів.

Слово «компетенція» походить від латинського «сотреіепііа», що в одному із значень перекладається як «погодженість частин, розмірність, симетрія», «відання, здатність, належність по праву» і має два найбільш розповсюджені значення: а) перелік питань, у яких особа чи кілька осіб мають знання («відають щось») і б) коло повноважень - прав та обов'язків («відати чимось»). У зв’язку із цим говорять про фактичну компетентність у тих чи інших питаннях і про офіційну компетентність органів та посадових осіб.

Серед численних поглядів щодо визначення поняття «компетенція» можна виділити три основні підходи:

Обмежувальний - виявлявся в тому, що компетенцію ототожнювали з предметами відання (підвідомчістю) або лише з правами й обов’язками державного органу

Розширювальний - полягає в тому, що до елементів компетенції відносять повноваження (права й обов’язки), предмети відання, функції, нормативно встановлені цілі, завдання, які стоять перед органом, територію його діяльності, відповідальність.

Класичний - його прихильники розглядають компетенцію як сукупність предметів відання і повноважень, ця позиція заслуговує підтримки тому, що саме таке тлумачення компетенції дає істинне уявлення про сутність цього явища.

Питання місцевого значення можуть вирішуватися територіальною громадою - первинним суб’єктом місцевого самоврядування. Тобто в механізм реалізації компетенції включена вся система суб’єктів місцевого самоврядування, а не тільки органи і посадові особи. Цим зумовлено виокремлення саме компетенції місцевого самоврядування в цілому, а не лише компетенції його органів і посадових осіб.

Компетенцію місцевого самоврядування можна визначити як сукупність закріплених Конституцією і законами України предметів відання і повноважень територіальної громади, органів та посадових осіб місцевого самоврядування щодо вирішення питання місцевого значення.

В основу класифікації компетенції місцевого самоврядування можуть бути покладені різні критерії: а) за сферами діяльності; б) за характером; в) змістом і обсягом повноважень.

Компетенція територіальної громади має загальний (універсальний) характер, органи та посадові особи місцевого самоврядування мають загальну та виключну компетенцію; компетенція у свою чергу може поділятися на власну, делеговану (наділену) і договірну.

Застосування різних видів класифікацій дає змогу глибше розібратись у сутності об’єкта дослідження, змісту компетенції місцевого самоврядування.

В п. 2 ст. 4 Європейської Хартії місцевого самоврядування, в якому говориться, що органи місцевого самоврядування в межах, установлених законом, мають повну свободу для здійснення власних ініціатив із будь-якого питання, яке не виключене з їхньої компетенції і не віднесене до компетенції іншого органу влади На практиці в першому випадку це перелік дозволів, а в другому - перелік заборон.

Дотримання першого принципу дасть змогу врегулювати компетенцію органів і посадових осіб місцевого самоврядування, визначити нормативні актами по можливості повно й вичерпно, що відповідає положенням, закріпленим у ст. 19 Конституції України. Відповідно до другого принципу має бути встановлена ком-петенція місцевого самоврядування. За територіальною громадою необхідно закріпити право вирішення усіх питань, віднесених до компетенції місцевого самоврядування Конституцією і законами України, і питань місцевого значення, що прямо не віднесені до відання органів державної влади. Конституційний Суд України в рішенні у справі № 1-39/2001 про адміністративно-територіальний устрій від 13 липня 2001 року зазначає, що Конституція України визнає право за територіальною громадою та органами місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України, що цілком узгоджується з положеннями пункту 2 статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, відповідно до якого місцева влада в межах закону має повне право вирішувати будь-яке питання, що не вилучено із сфери її компетенції і вирішення якого не доручено жодному іншому органу. При цьому «в межах закону» означало не безпосереднє закріплення конкретного повноваження за органом у законодавстві, а діяльність суб'єктів місцевої влади з дотриманням загальних законодавчих приписів, сутність яких проявилась у праві вирішувати будь-яке питання, що не вилучено із сфери компетенції місцевого самоврядування і вирішення якого не доручено жодному іншому органу.

Поиск по сайту: