Інші всегрецькі ігри

Окрім Олімпійських ігор, в Давній Греції проводились і інші спортивні свята з атлетичними змаганнями, хоча вони і поступались по своїм масштабам Іграм в Олімпії, однак також являлись крупними та значними подіями в житті Еллади.

Серед тих ігор, відомості про які дойшли до наших днів, найбільш популярними були Піфійські (в Дельфах), Немейські та Істмійські ігри, що носили всегрецький характер. Участь в них приймали представники різних полісів. Атлетичні змагання в місцях проведення Піфійських, Немейських та Істмійських ігор проводились задовго до тих моментів, від яких почався офіційний відлік їх історії. Спочатку вони носили характер місцевих погребальних обрядів, що проводились для віддання почестей героям та видатним особистостям, чії могили ставали центром, навкруг якого розвивалось святилище. Саме з культом померлих було пов’язане проведення місцевих ігор. А в подальшому, після нашестя дорійців, погребальна сторона таких ігор поступово зникла, і вони еволюціонували, відображаючи ідеали давніх греків, що прагнули до гармонійного поєднання в людині фізичного та морального удосконалення.

Історики вважають, що популярність цих Ігор обумовлювалась як географічним положенням святилищь в Дельфах, Немеї та Истмії, так і політичним та економічним положенням місць, вибраних для проведення Ігор, і тих міст, які їх підтримували.

Священні місця, в яких проводились все грецькі ігри, мали три важливіших споруди: храм на честь бога – для молитв; стадіон – для атлетичних змагань; театр – для музичних, поетичних та драматичних змагань. Спочатку храм, театр і стадіон знаходились близько один від одного. А в подальшому, по мірі зростання популярності Ігор та набуття ними все грецького характеру, місця проведення змагань і об’єкти,що необхідні для тренування та ін. (стадіон, палестри, роздягальні, бані і т.п.) відокремлювались від священих місць.

Піфійські ігри, що проводились в Дельфах, були в Давній Греції другими по значимості (після Олімпійських) загальноеллінськими іграми.

Спочатку Піфійські ігри проводились кожні вісім років, а з 586 р. до н. е. вони стали проходить раз в чотири роки.

Історики встановили, що в пам’ять по павшим в одній з війн між грецькими містами вперше в 586 р. до н. е. поблизу Дельф відбулись змагання на колісницях. Саме з 586 р. до н. е. почався відлік чотирьохрічний – піфіад. З 582 р. до н. е. ці місцеві торжества в Дельфах перетворились в загально грецькі.

Музичні змагання Піфійських ігор проводились у відкритому театрі міста Дельфи. Кінні змагання проходили на рівнині поблизу сусіднього міста Крісса. А для атлетичних змагань був предназначений стадіон в Дельфах, розташований на склоні гори. Цей стадіон, досить добре зберігся до нашого часу, був побудований з місцевого вапняку в v ст. до н. е., мав розміри 178м х 25-28м.

З північної сторони стадіону по всій довжині окаймлявся дванадцятьма рядами кам’яних лавок метрової ширини, призначених для глядачів, а в центрі розташовувались кресла для почесних гостей. Лави для глядачів були і впродовж південної сторони стадіону.

Нагородою переможцям Піфійських ігор спочатку були яблука, а пізніше – вінки з віття лаврових дерев.

Учасники під впливом спартанських звичаїв виступали в змаганнях голими.

Під час проведення Піфійських ігор встановлювалось священне перемир’я. В місто Дельфи стікались багаточисельні дари.

Але з часом вплив Дельф став слабнути. В 80 –і роки I ст. до н. е. це місто пограбували фракійські племена, але до кінця I ст. до н.е. храм в Дельфах був відновлений.

Піфійські ігри продовжувались і в часи Римської Греції. Однак в цей період вони, як і Олімпійські ігри, претерпіли суттєві зміни.

По відомостям, що дійшли до нас, останні Піфійські ігри були проведені в 394 р. до н. е. В подальшому зв’язку з забороною культу Аполлона і закриттям храму в Дельфах Піфійські ігри були заборонені в соответствии з наказом римського императора Феодосія I.

Немейські ігри, що проводились, як Олімпійські ігри, на честь бога Зевса, проходили в Немеї – місті, розташованому в південно-східній частині півострову Пелопоннесу.

Згідно легенді, Немейські ігри стали проводит на честь одного з подвигів Геракла – перемоги над Немейським львом. А згідно з іншою версією, вони проводились в пам’ять про Офельте – молодого сина царя.

Історики ж вважають, що в основі заснування Немейських ігор лежало святкування (в 573 р. до н. е.) падіння тиранії Орфагоридів в Сикіоні.

Перші Немейські ігри відбулись в 573 р. до н. е. В подальшому вони проводились кожні два роки: через рік після Олімпійських ігор (в другий рік олімпійського чотириріччя) і за рік до наступних Олімпійських ігор (в четвертий рік олімпійського чотириріччя).

Спочатку руководство Немейськими іграми виконувало місто Клеонай. А після того,як в 450 р. до н. е. він був завойований іншим грецьким містом – Аргосом, саме той став керувати проведенням Немейських ігор.

Під час археологічних розкопок в Немеї були знайдені залишки спортивних споруд, в том числі стадіону (з трибунами для великої кількості глядачів), а також фундаменти бань, басейну для плавання, багаточисельних постоялих дворів та трактирів.

В програму Немейських ігор входили біг на один стадій, метання диску, метання спису, боротьба, кулачний бій, стрельба з луку, пентатлон, панкратіон, кінні гонки на колісницях. Переможцем Немейських ігор в змаганнях на колісницях став навіть афінський полководець Алкивіад.

Переможці нагороджувались вінками, звитими з листя сельдерея з Аргоса.

Засновники Немейських ігор неодноразово намагались добитися дотримання загального миру в Елладі під час їх проведення. Однак, хоча такий порядок і був прийнятий, мир неодноразово порушувався - особливо спартанцями.

Істмійські ігри були організовані на честь бога Посейдона – володаря морів. Однак, як вважають історики, Істмійські ігри виникли (або, в крайньому випадку, отримали загальногрецьке значення) після того, як в Коринфі була скинута(приблизно 582 р. до н. е.) тиранія Кипселідів.

Коринф, поблизу якого проходили Істмійські ігри, був в ті часи багатим і впливовим містом. А тому ці ігри проводились пишно і привертали багато народу.

Як і олімпіоніків (переможців Олімпійських ігор), тих, хто перемагав на Істмійських іграх, восхваляли давньогрецькі поети.

Істмійські ігри проходили, починаючи з 572 р. до н. е., весною в сосновій рощі і проводились вони раз в два роки (в перший і третій роки кожної Олімпіади).

Керували проведенням Ігор коринфяни, але афіняни мали там почесне представництво. Элійцям на ці ігри доступ був закритий.

На час проведення Істмійських ігор об’являлось священне перемир’я.

В програму входили різні атлетичні змагання – біг, боротьба, кулачний бій, пентатлон, панкратіон, кінні скачки і гонки на колісницях. До цього пізніше добавились музині змагання (виступи флейтистів і кифаретів).

Переможці Істмійських ігор нагороджувались вінками з соснового віття.

З 228 р. до н. е. в Істмійських іграх стали приймати участь не тільки греки, але й римляни.

Основні все грецькі ігри проходили з строгою циклічністю. Причому,їх строки були узгоджені, що можна проілюструвати таким прикладом:

Ігри Олімпіади (літо) - 460 р. до н. е.;

Немейські ігри(літо) - 459 р. до н. е.;

Істмійські ігри (весна) - 458 р. до н. е.;

Пифийские ігри (лето) - 458 р. до н. е.;

Немейські ігри(літо) - 457 р. до н. е

Істмійські ігри (весна) - 456 р. до н. е.;

Ігри Олімпіади (літо) - 456 р. до н. е.

Кожний еллін був на все грецьких торжествах бажаним гостем, він міг прийняти участь в атлетичних змаганнях, якщо тільки не зап’ятнав себя проступком – вбивством, святотатством, ухиленням від захисту свого народу і т.п. Необхідно відмітити, що далеко не всі з давніх греків витримували перевірку, що влаштовували строгі і непідкупні жерці. Наприклад, одного разу вони не допустили до участі в олімпійських торжествах правителя Сиракуз Гірона, що зап’ятнав свою честь тим, що він відмовився від участі в загальній боротьбі греків проти персів.

Траплялись на все грецьких Іграх і неприємні спроби окремих осіб привернути до себе увагу і набути популярності, використовуючи для цього скандали, обманні поступки, цинічні виходки. До прикладу, в історію олімпійських свят увійшов оригінальний поступок Мінекрата (лікаря з Сиракуз), який, перш ніж приступить до лікування своїх пацієнтів, брав з них зобов’язання – постійно супроводжувати його в Олімпії. І ось в один з днів там здивовані зіваки стали свідками невиданного видовища – шествія божественного кортежа олімпійців, попереду якого йшов Зевс в пурпурній мантії, з золотим вінком на голові і з скипетром в руці, а за ним – багато чисельні боги и герої, в том числі Аполлон, Гермес, Асклепій, Геракл та інші (з притаманними їм атрибутами). Як оказалось, цими ряженими були Минекрат своїми пацієнтами.

Питання для самоконтролю:

1.Які Ви знаєте легенди про зародження Стародавніх Олімпійських ігор?

2.Які ще ігри проводились на території Стародавньої Греції?

3.Хто мав право приймати участь в Стародавніх Олімпійських іграх?

4.Що таке «екехерія»?

Література:

1. Столбов В.В. История физической культуры / Учебник для педагогических институтов, М., 1989.

2. История физической культуры / Учебник для институтов физической культуры / Под ред. Столбова В.В., М.: ФиС, 1983.

3. Волошин В.П., Ксензенко Ф.М. У Олимпийской черты, стр. 5-7.

4.Олимпийский спорт: в 2т./В.Н.Платонов, М.М.Булатова, С.Н.Бубка [и др.]; под общ.ред.В.Н.Платонова. – К.: Олимп. Л-ра, 2009.-Т.1. – С98-166.

5.М.М. Булатова Енциклопедія олімпійського спорту в запитаннях і відповідях. – К.: Олімпійська література, 2009. – 400с.:іл

Лекція №4

Тема: Історичні особливості розвитку міжнародного олімпійського руху.

Особливості розвитку міжнародного спортивного руху сучасності.

План.

1.Відродження Олімпійських ігор сучасності.

2.Характеристика І – V Олімпійських ігор сучасності.

3. Спортивний рух у європейських країнах та країнах Латинської Америки.

4.Мілітаризація фізичної культури й спорту.

Мета лекції: ознайомити студентів з історичними особливостями міжнародного олімпійського руху, особливостями розвитку міжнародного спортивного руху сучасності.

Завдання лекції: дати знання студентам з питань розвитку спортивного руху у Європейських країнах та країнах Латинської Америки, мілітаризації фізичної культури та спорту, І -V Олімпійським іграм.

Ключові слова: фізична культура, спортивно – гімнастичний рух, спортсмени, військово – спортивні організації, учасники змагань, Олімпійські ігри, переможці.

Ідея відновлення традиції проведення Олімпійських ігор у су­часних умовах знайшли своє практичне здійснення понад сто років тому.

Спроби проводити змагання на кшталт Олімпійських ігор — панелінські Ігри як суто грецькі (1759, 1770, 1875, 1889) успіху не мали.

У 1894 році на міжнародному атлетичному конгресі в Пари­жі за пропозицією французького барона П'єра де Кубертена було вирішено утворити Міжнародний Олімпійський Комітет і про­вести у 1896 році перші Олімпійські ігри сучасності. Ці істори­чні змагання відбулися на батьківщині Олімпійських ігор — в Греції.

Цікаво, що у підготовці і роботі Конгресу брав участь сора­тник П'єра де Кубертена, українець з Полтавщини, генерал ро­сійської армії Олексій Бутовський.

Лише в переддень нового тисячоріччя зусиллями французького педагога й громадського діяча Пьєра де Кубертена Олімпійські ігри знову вдалося відродити.

25 листопада 1892 р. як генеральний секретар “Союзу легкоатлетичних французьких товариств” він запропонував у Сорбоні на лекції відродити Олімпійські Ігри. В 1893 році створюється комітет з підготовці й скликанню Установчого Конгресу, і 16 червня 1894 року він зібрався в Сорбоні, де було ухвалене рішення про створення Міжнародного Олімпійського Комітету, затверджена Олімпійська хартія, місце й термін проведення I Олімпійських Ігор сучасності – 1986 рік, у столиці Греції Афінах.

I Олімпійські Ігри сучасності проходять в 1896 році в Афінах - єдиному місті Європи, що має стадіон. Участь приймають Австралія, Австрія, Болгарія, Великобританія, Угорщина, Німеччина, Данія, США, Франція, Швейцарія й Швеція.

Марафон - 2386 років тому грек - знаменитий воїн Фідіппід починав цей біг. Стартував і марафон. Учасників за день завезли в це місто.

На Олімпійські ігри відправлялися й одесити, але вони змогли доїхати тільки до Константинополя, на подальшу дорогу в них не вистачило коштів. А кияни Микола Ріхтер заявився на боротьбу й стрілянину, але не брав участь за станом здоров'я - не встиг акліматизуватися.

У неофіційному заліку місця на перших Олімпійських іграх розподілилися в такий спосіб:

II Олімпійські Ігри

Як відомо, місце проведення II Олімпіади було визначено на установчому конгресі МОК в 1894 році в знак визнання заслуг Пьєра де Кубертена. Це Париж, 1900 рік.

Організатори Олімпійський Ігор зіткнулися з великими труднощами. У цей час у Парижу проводилася Третя Всесвітня виставка. Тому проведення двох грандіозних заходів викликало великі труднощі в організаторів. Дотепер точно не визначений день відкриття Олімпійських Ігор - 14 або 20 травня. Так само точно не можуть назвати дату закриття Олімпійських Ігор - приблизно 28 жовтня. Точно не можуть сказати скільки по програмі ігор провели змагань. На турнір по фехтуванню з'їхалися в основному аматори, але для більшої видовищності дозволили брати участь і вчителів «маестро», тобто професіоналам. Зрозуміло, повну перемогу одержали «маестро» із Франції й Італії.

Невідомо, хто переміг у четвірках з кермовим в академічному веслуванні. Тому що проводилося два заїзди - в одному перемогли німці, в іншому голландці.

Лише через 12 років вручили медаль переможцеві марафонської дистанції Мішелю Теато - не знали точно, якої довжини дистанція була прокладена в Булонському лісу.

Метальникам молота заважали верхівки дерев - якщо молот чіплявся за гілки результат не зараховувався, а друга спроба не дозволялася.

Героєм Олімпійських Ігор був американець Крайцлен, що завоював 4 золоті медалі в бігу на 60, 110 і 200 м з бар'єрами, а також у стрибках у довжину.

Ніде в офіційних джерелах не згадується про участь спортсменів з Росії. У Росії був організований збір коштів для поїздки спортсменів на Олімпіаду, але, мабуть, цих коштів не вистачило.

Підсумки II Олімпійських Ігор:

III Олімпійські ігри проходили в Сент-Луїсі 1 липня - 29 жовтня 1904 року. Брало участь 625 спортсменів з 12 країн. Були розіграні 103 комплекти медалей в 17 видах спорту.

Ці Олімпійські Ігри також проходили одночасно із Всесвітньою виставкою, що негативно позначилося на Олімпійських іграх. У зв'язку з дорогим проїздом через океан не всі країни приїхали на Олімпійські Ігри, хоча організаційний комітет збирався спеціально надіслати кораблі для європейських спортсменів.

Американські газети писали, що з 390 спортсменів, відзначених нагород на Олімпійських Іграх у Сент-Луїсі, 211 були американцями.

Рен Юрі виграв 3 види стрибків. Його результат у стрибках у висоту з місця був не набагато нижче, ніж в інших у стрибках з розбігу.

Казус відбувся з американцем Фредом Лоренцем у марафонському бігу. Він увесь час біг у лідируючій групі, ногу схопила судорога. Вболівальник підібрав його в машину й за 8 кілометрів до фінішу висадив. Фред прибіг на стадіон, і його нагородили золотою медаллю. Але через півгодини прибігли інші учасники, і обман був розкритий.

Японець Масао Фудзі застосував свій спосіб стрибків із жердиною. Поставивши жердину в ящику упору, спортсмен швидко піднімався на нього, як на дерево, а потім, відштовхнувшись від жердини, перелітав через планку. Його попросили повторити спробу більш звичним способом, але він відмовився, посилаючись на нечесність у правилах змагань. Після цього федерація легкої атлетики внесла відповідні корективи - стрибати із жердиною не змінюючи хвата рук і не переміщаючись на жердині.

Якщо в Парижу в змаганнях брали участь 2 жінки, то в Америці їх було вже 8, і всі американки.

IV Олімпійські Ігри. Лондон (Великобританія), 27 серпня - 29 жовтня 1908 року, 2034 спортсмена з 22 країн, 106 комплектів нагород в 23 видах спорту.

Ці ігри повинні були проходити в Італії, але відбулося непередбачене виверження Везувію. За короткий строк в Англії був побудований стадіон на 100000 глядачів, навколо якого проклали трасу для легкоатлетів і велосипедистів. Спорудили плавальний басейн із довжиною доріжок 100 м і шириною 15 метрів. Англійці завчасно розіслали програми й правила змагань. Вони вперше запропонували проводити ритуали відкриття й закриття Ігор.

Збірна Великобританії виступала в складі 710 чоловік. Взяли участь і 8 спортсменів Росії. Це Микола Панін - переможець у фігурному катанні. Борці Орлів і Петров - обидва дійшли до фіналу й отримали по срібній медалі. Борці Дьомін і Замотін. Легкоатлети Лінд, Петровський, велосипедист Мартінсон (не потрапили навіть у десятку).

Знову на легкоатлетичних доріжках не було рівних американцям. Вони встановили 13 олімпійських рекордів.

6 медалей завоював на попередніх Олімпіадах Рей Юрі. І на цій він був першим у стрибках у довжину й висоту з місця. Усього 8 золотих медалей на трьох Олімпіадах за 12 років.

Два золоті медалі вручили в стрибках із шостому двом американцям, що показали однаковий результат - 3 м 71 див.

Знову не обійшлося без драм на марафонській дистанції. Завзяту боротьбу вели два найсильніших марафонця світу - Чарлз Хефферсон - африканець, і кондитер з Італії Дорандо Пієтрі. За 6 кілометрів до фінішу сили залишають Хефферсона, він падає, встає й повільно продовжує рухатися. У цей час відсталий на цілий кілометр італієць знаходить у собі сили для прискорення й виривається вперед. З'явившись на стадіоні під ревіння трибун, він робить ряд незрозумілих рухів: у нього заплітаються ноги, рухи неконтрольовані й він не потрапляє у фінішний створ, але йому допомагають преса, судді, лікарі. І все-таки, коли він побачив, що до фінішу наближається американський марафонець Джонні Хейс, італієць знайшов у собі сили перетнути лінію фінішу, щоправда, не без сторонньої допомоги. Судді позбавляють його нагороди - стадіон в обуренні, але судді залишаються непохитні. Нагороджують американця.

З цього моменту стає крилатою фраза американського єпископа на, сказана честь Пієтри: «На Олімпіаді головне не перемога, а участь», і її не один раз повторював Пьєр де Кубертен.

V Олімпійські Ігри, Стокгольм (Швеція), 1912 рік. 2547 учасників з 28 країн, 197 комплектів нагород по 16 видам спорту.

Заявку на проведення Олімпійських Ігор Швеція написала ще в 1904 році. Вилучивши з програми всі ігрові види окрім футболу і тенісу, шведи запропонували учасникам прийняти старти в таких видах програми, як: пентатлон, декатлон, кінний спорт, плавання на 100 м для чоловіків і жінок, стрибки у воду для жінок.

Спортсмени з Росії прибули до Стокгольма на океанському пароплаві «Бірма», зафрахтованому в Східно-азіатському пароплавному суспільстві. На ньому вони і проживали (не вистачило грошей, не були своєчасно оформлені візи і паспорти). Це був перший офіційний виїзд російських спортсменів на Олімпіаду.

Цікаво проходили змагання по боротьбі. По положенню, кожна сутичка повинна була продовжуватися не більше години, але у фіналі і півфіналі боролися до перемоги. Взявши в півфіналі верх над фоном, після 10 годин боротьби, наш багатир М. Клейн був тут же викликаний на килим для фінальної зустрічі з шведом К. Юхансоном, що відпочивав більше доби. Представник Росії генерал Військов подав офіційний протест, але він не був навіть розглянутий. Наш борець відмовився від боротьби і золота медаль була віддана шведу, а Клейн нагороджений сріблом.

2 медалі одержали російські стрілки. Третім в стрілянині по голубах, що підкидаються, був спортсмен з Росії, він уразив 91 мішень. Наша яхта «Галлія-2» завоювала третє місце.

У стрілянині з однозарядних дуельних пістолетів наша команда з чотирьох чоловік не зробила жодного промаху, хоча йшов сильний дощ і краплі води висіли на мушках. Після наших спортсменів стріляють шведи і займають перше місце, а наші одержують срібні медалі. Судді знайшли у росіян 2 косих кулі.

Драма розігралася у фіналі бігу на 5 000 метрів. Всі чекали захоплюючої боротьби між фіном Ханнесом Колехмайненом і французом Жаном Буеном. Фін перед цим виграв 10 000 м, встановивши новий олімпійський рекорд. А французу належали 2 світових рекорду на тій і іншій дистанціях.

Всю дистанцію попереду йшов Буен, лише на останньому крузі Колехмайнен виходить вперед. Але не надовго. 17 разів спортсмени обходять один одного перед самим фінішем. І лише кидок на стрічку приносить перемогу фінському спортсмену – світовий рекорд покращують відразу на 30 с.

V Олімпійські ігри виявилися могутнім поштовхом для розвитку спорту в Росії.

Перемога Жовтневої революції в Росії відкрила нову еру в історії людства. Світ розколовся на дві суспільні системи: соціалістичну й капіталістичну. Це з'явилося головною особливістю розвитку фізичної культури й спорту в період між першою й другою світовими війнами.

У капіталістичних країнах спортивно-гімнастичний рух розвивається у двох напрямках - робочому й буржуазному.

Робочий спортивно-гімнастичний рух розвивається під впливом ідей Жовтневої соціалістичної революції.

Створений після революції радянський фізкультурний рух явив приклад для всіх робочих спортивних організацій світу. Робітники інших країн бачили, що в Радянському Союзі фізкультура й спорт доступні всім.

До 1920 року число членів робочих спортивних організацій закордонних країн досягло 1 мільйона чоловік. А число робочих спортивних організацій у Німеччині, Франції, Фінляндії, Угорщині виросло в десятки разів.

Робітники-спортсмени Фінляндії вступили в Червону гвардію. У рядах Червоної армії знаходилися робочі спортсмени Угорщини.

Зростання робочого спортивного руху проходило в умовах жорстокої класової боротьби.

В 1920 році створюється Люцернський спортивний інтернаціонал. Його керівники, які пропагували нейтралітет і аполітичність робочого спорту, намагалися створити блокаду навколо СРСР. Вони забороняли контакти з радянськими спортсменами. Це політика правих соціал-демократів. У відповідь створюється лівий революційний спортивний робочий рух. Це Червоний спортивний інтернаціонал, створений в 1921 році в Москві.

У переддень 30-их років у Німеччині засновується Центральна комісія робочого спорту, що очолили праві соціал-демократи. Ця комісія поєднує 11 робочих спортивних організацій, до 1,3 мільйонів чоловік.

Провідною організацією цієї комісії є Робочий спортивно-гімнастичний союз - 740000 чоловік, що має у своєму розпорядженні власну газету «Робоча спортивно-гімнастична газета», власну школу фізичного виховання. Керівники цієї комісії виключили зі своїх рядів всіх революційних робітників-спортсменів - 60000 чоловік, і спрямували спортивний рух на мілітаризацію й фашизацію Німеччини.

У відповідь проти розколу пролетарського спортивного руху в 1930 році засноване Товариство боротьби за червону спортивну єдність. Керував товариством Ернст Грубе, нараховувало воно 250000 чоловік. У робочій спортивній організації брали активну участь: Э. Тельман, В. Ульбріхт, Э. Хонеккер. Із установленням фашистської диктатури всі спортивні робочі організації Німеччини були ліквідовані.

У Фінляндії в січні 1919 року робітники-спортсмени створюють свою організацію «Робочий спортивний союз» (ТУЛ), у яку ввійшли 56 клубів. До середини 20-х років цих клубів налічувалося вже близько 500.

Лідери ТУЛ, які наголошували гасло «Спорт поза політикою», в 1939 році провадили військову пропаганду, готовлячи спортсменів до війни проти Радянського Союзу.

В Угорщині менше півроку проіснувала радянська влада. У числі декретів народної влади був закон «Про заснування директорії по справах фізкультури». Були націоналізовані буржуазні спортивні клуби, і створений відділ спорту в угорській Червоній Армії. Також організовані курси підготовки викладачів і інструкторів.

В 1921 році в Чехословаччині виникає «Федерація робочих спортивних суспільств». У її статуті було записано: «Федерація є складовою частиною Комуністичної партії Чехословаччини, і вона підтримує бойкот проти проведення Олімпіади у фашистському Берліні». Проводить антифашистський зліт в 1937 році за участю 50000 робочих спортсменів.

В 1919 році у Франції створюється Робоча спортивна федерація, що нараховувала 600000 членів і знаходилася під ідейним керівництвом Компартії Франції. В 1923 році створюється «Робочий союз спортивно-гімнастичних товариств». А в 1934 році в Парижу створюється «Робоча спортивно-гімнастична федерація Франції».

У цей період робочо-спортивні організації виникають також у колоніальних і залежних країнах Азії, Африки, Австралії й Латинської Америки.

Так, у Латинській Америці Кубинська секція (КСИ) нараховує більше 2000 чоловік. Червона спортивна федерація робітників Уругваю - 2800, Бразилії - 1700, Аргентини - 3400 чоловік.

Робочі спортивні об'єднання функціонували в Чилі, Мексиці, Колумбії, Венесуелі й іншим країнам Латинської Америки.

З ризиком для життя окремі робочі спортсмени на зібрані гроші членами робочих спортивних союзів приїжджають у Європу й Радянський Союз.

Уругвайські робітники-спортсмени за участь у Всесвітній спартакіаді в Москві в 1928 році всі були звільнені з роботи й оштрафовані. За ту ж провину 14500 робочих спортсменів з ТУЛ були виключені зі складу союзу.

Країни, переможені в Першій Світовій війні - Німеччина, Японія, Італія, утворили агресивний фашистський блок для реваншу й переділу світу. Переможці (Англія, США, Франція) прагнули поліпшити своє положення.

У період між війнами сильно зросло військово-політичне значення фізичної культури й спорту. Буржуазія використовувала фізичну культуру як засіб мілітаризації населення, поневолювання трудящих, підвищення інтенсифікації праці, знаряддя бізнесу.

У зв'язку із цим, буржуазія централізує керування фізичною культурою й спортом і тримає під контролем держави. Особливо добре це видно в Німеччині, де в 1917 році засновується Німецький державний комітет фізичних вправ, що керував всіма найбільшими буржуазними спортивними союзами - 3,8 млн. чоловік.

В 1931 році він уже нараховував 6 млн. чоловік і 49 союзів. Німецька націонал-демократична робоча партія на чолі з Гітлером здійснює масову допризовну підготовку молоді.

Крім 3 годин обов'язкових уроків фізичного виховання у всіх школах Німеччини вводяться «післяучбові гри».

В 1920 році в Берліні відкрита Німецька вища школа фізичних вправ. Її завдання - підготовка кваліфікованих кадрів для буржуазних спортивних товариств. В 1925 році відкриваються інститути фізичного виховання при університетах.

В 1935 році Гітлер проголошує ідею створення «Кола чоловіків» - кожний чоловік, «чистий арієць» - він повинен мовчати, перемагати й пройти «жорстоку школу»: з 10 до 13 років - «Юнгфольке», а з 14 до 18 - «Гітлер югенд» (фашистська дитячо-юнацька організація), де повинні здати практичні норми й іспити й отримати «військове свідоцтво».

Основу підготовки юних гітлерівців становив введений в 1934 році гелендешпорт (спорт на місцевості): тривалі марші з викладенням, нічліги в лісі, орієнтування на місцевості, стрільба, метання гранати, плавання в одязі, біг з перешкодами, подолання боліт, лазіння по деревах і скелям. Все це - до знемоги й при повній покорі, без міркувань.

По закінченні школи 18-35 років чоловік обов'язково здавав норми на імперський значок трьох ступенів (бронзовий, срібний і золотий).

З 1937 року в школах уводиться 5 уроків фізкультури й один спортивний день у тиждень. У ВНЗ фізичним вихованням займаються на 3-4 семестрах, на старших курсах обов'язкове відвідування занять по військово-фізичній і технічній підготовці.

Порушивши умови Версальського договору, відповідно до якого Німеччина могла тримати 100000 армію, гітлерівці до 1935 року створили 5-мільйонну армію, що підготували за допомогою спорту. Це класичний приклад використання спорту буржуазією для створення армій.

В 1936 році в Німеччині відбулися XI Олімпійські Ігри. 4006 учасників з 49 країн, 144 комплекту медалей, 21 вид спорту.

Місце проведення Олімпіади зважувалося на сесії МОК у Барселоні в 1932 році, а через рік до влади в Німеччині прийшли нацисти-фашисти. Вони й чути не хотіли про Олімпіаду (боячись інтернаціоналізму), але Гітлер вирішив інакше. Він побачив у підготовці до Олімпіади можливість політичних маневрів - щотижня влаштовувалися нацистські ходи, паради, мітинги.

У знак протесту проти Берлінської Олімпіади в Празі в 1936 році проводяться Народні ігри. Але вони зриваються, тому що в Іспанії відбувається фашистський заколот.

Кращим спортсменом і героєм Олімпіади стає негритянський спортсмен Джессі Оуенс. Він встановлює рекорд на 100 м, виграє золоту медаль. Наступного дня ще одне золото й ще один рекорд - тепер уже на 200 метрів. А ввечері того ж дня виграє стрибки в довжину у найсильнішого німецького спортсмена Луца Лонга. Наступного дня Оуенс «Чорна блискавка» перемагає в складі естафети 4х100 м. Рекорд 1936 року - 39,8 с - протримався 20 років.

Мілітаризація охоплює Італію, Японію, Францію.

В Італії розвиток фізичної культури й спорту проходило під гаслом боротьби з комунізмом. Італійська система фізичного виховання - тоталітарна й фашистська по ідеології.

У Японії фізична культура й спорт сполучалися із шовінізмом і релігійним фанатизмом. Обов'язкова військово-фізична підготовка в системі народної освіти здійснювалася в обсязі 400 годин. У середніх спеціальні й вищих навчальних закладах 300-400 годин. У військових і поліцейських підрозділах, спортивно-гімнастичних об'єднаннях, скаутських організаціях, християнських, буддійських і сіоністських союзах молоді.

У навчальних програмах широко використовуються національні види фізичних вправ: дзюдо, караті, сумо, кендо. Шанування імператора, муштра, підготовка самураїв і камікадзе (самогубців).

У Фінляндії ідея «великої Фінляндії від Балтії до Уралу» - фінська реакція під девізом «Лижі - на Схід» формувала фашистські юнацькі підрозділи - «Білячі роти» - підготовка спортсменів до війни проти СРСР.

Елементи військово-фізичної підготовки з німецького гелендешпорту були включені в навчальні програми шкіл Бразилії, Аргентини, Чилі, де викладали німецькі офіцери.

В Аргентині створювалися військово-спортивні організації фашистського типу «Гітлерівська гвардія».

В 1941 році в Аргентині налічувалося 300000 нацистів. Чилійські військово-спортивні групи штурмовиків «Тропас насістас ас сальто» копіювали молодчиків з «Гітлер югенда».

До початку 30-их років поширився міжнародний скаутський рух, що нараховував більше 2 мільйонів чоловік. Буржуазія готувала з них, за словами Б. Шоу «снобів і спортсменів, для яких бійка - це релігія, а вбивство - прикраса чоловіка».

У руках буржуазії спорт стає ефективним знаряддям її ідеології. Із цією метою в Америці створюється ціла індустрія: Асоціація масових спортивних розваг, Федерація пляжного спорту в Бразилії, Асоціація активного відпочинку в Англії й США.

В Америці спортивне видовище стає ідолом. Напередодні II світової війни тільки за вхідні квитки на спортивні видовища боси професійного спорту США щорічно отримували понад 4 млрд. доларів.

У Франції основу мілітаризованого фізичного виховання становить адаптована прикладна-природно-прикладна гімнастика в сполученні зі шведською «Лінг-системою». Також широке поширення отримали військово-спортивні табори.

По-новому до спорту стала ставиться й церква, перейшовши від ворожнечі до заступництва.

У багатьох країнах виникають католицькі, християнські, євангелістські, баптистські, єврейські, буддістські, мусульманські спортивні клуби.

Посилюють діяльність Міжнародна католицька федерація фізичного виховання й спорту, Департамент спорту всесвітнього альянсу молодих християн, Всесвітній союз Маккабі.

В 1929 році засновується Католицький спортивний інтернаціонал із центром у Ватикані, що вів непримиренну війну із Червоним спортивним інтернаціоналом.

Питання для самопідготовки:

1. Роль фізичної культури й спорту в підготовці націонал-соціалістів демократів.

2. Охарактеризувати І-ІІ Олімпійські Ігри сучасності.

3. Охарактеризувати ІІІ- IV Олімпійські Ігри сучасності.

4. Охарактеризувати V Олімпійські Ігри сучасності.

Література:

1. Столбов В.В. История физической культуры / Учебник для педагогических институтов, М., 1989.

2. История физической культуры / Учебник для институтов физической культуры / Под ред. Столбова В.В., М.: ФиС, 1983.

3. Волошин В.П., Ксензенко Ф.М. У Олимпийской черты, стр. 5-7.

4.ВП.Платонов, СИ.Гуськов.Олимпийский спорт Киев»Олимпийска литература»,1994,с.105 -110.

Лекція № 5

Тема: ‘’Розвиток фізичної культури і спорту в Україні”.

План.

1. Фізична культура - невід’ємна частина національної культури нашого народу.

2. Розвиток фізичної культури в Україні у 19-20 століттях.

3. Розвиток туризму в Україні.

4. Історія розвитку фізичної культури і спорту в Миколаївській області.

Мета лекції: ознайомити студентів з витоками, розвитком фізичної культури та спорту в Україні.

Завдання лекції: дати студентам знання з питань розвитку фізичної культури східних слов’ян, розвитку фізичної культури в Україні у 19-20 століттях, зародження і розвитку фізичної культури і спорту на Миколаївщині в дореволюційний період,фізичної культури і спорту на Миколаївщині в післявоєнні роки.

Ключові слова: фізична культура, фізичні вправи, слов’яни, біг, плавання, боротьба, види спорту, учасники змагань,переможець змагань, місто Миколаїв, яхт-клуб,плавання, веслування,спортсмени, змагання, фізична підготовка, спорт.

Фізична культура і спорт – невід’ємна частина національної культури і здоров’я. Фізичні вправи здавна були частиною побуту українського народу.

Предки слов'ян, одного із самих великих народів Європи, здавна займали частину Східної Європи й жили по берегах Вісли й на південному узбережжі Балтійського моря, а також по Дніпрові, Дністру й на узбережжі Чорного моря. Слов'яни займалися полюванням, скотарством, рибним ловом. Їм була відома обробка металів. Слов'яни мешкали родовим ладом. У них існувало патріархальне рабство. З V століття слов'яни починають набіги на Візантійську імперію. Головною метою цих набігів було захоплення здобичі й бранців.

Із середи общинників поступово стали виділятися старійшини, у руках яких зосереджували найбільші ділянки землі. Під час війн з їхнього числа вибирався проводир-князь.

Слов'яни були рослими, сильними, приділяли увагу веслуванню. На своїх човнах вони досягали Константинополя і Криту. Візантійський письменник Маврикій відзначав, що слов'яни були дуже хоробрі, волелюбні, витривалі; легко переносили жару, холод, дощ. Слов'яни дуже добре плавали, могли подовгу сидіти під водою з очеретяною трубкою, вичікуючи зручний момент для нападу.

Вони використовували різноманітні ігри й фізичні вправи: стінка на стінку, фехтування на ціпках, кулачні бої, стрільба з лука, метання каменів у ціль, ігри «чур», «бабки», «узяття містечка» і інші. До епохи військової демократії відносяться ігри «узяття містечка» і виникнення російської гри «городки». Вивчення народних ігор дозволяє вловити сліди фізичного виховання, фізичної підготовки племінних дружин.

У грі «стінка на стінку» призвідниками виступали діти, потім у гру вступали юнаки 17-19 років, а потім чоловіки 25 років і більше. Правила кулачних боїв - «битися віч-на-віч» і «груди із грудьми» відображають прагнення знищити супротивника у відкритому бої.

Кулачні бої, фехтування на ціпках, різні ігри з елементами перегони мали велике значення в підготовці народу до оборони. Широко були поширені «ведмежі бої» і єдиноборство з биком.

Слов'яни, минувши рабовласницький лад, відразу перейшли до феодалізму.

Фізична культура слов'ян по своєму ідейному змісту й народностям була більше прогресивною, ніж фізична культура рабовласницького суспільства західних держав.

На початку Х століття Наддністрянщина й землі, що примикали до неї, об'єдналися під владою князя Олега. Олег спочатку панував над новгородськими слов'янами, але потім, спустився по Дніпру й опанував Києвом. Олег об'єднав Новгородські й Київські племена слов'ян, і це об'єднання отримало назву Русь. Центром Русі був Київ. У Київській державі російський народ згуртував різні народи Східної Європи.

У період утворення Київської Русі у східних слов'ян продовжували зберігатися й розвиватися самобутні традиції фізичного виховання. Молоді, починаючи в дитячого віку, прищеплювалися здібності й навички, потрібні у військовій і трудовій справі. Основними засобами фізичної підготовки були численні ігри й фізичні вправи. Юнаки змагалися в стрільбі з лука, піднятті тягарів, ходьбі на лижах, плаванні, бігу, кінських аренах, метанні списа й т.п. Серед дорослих популярна була гра з домашнім биком, а також ігри-хороводи. Значення масових ігор і вправ було величезним. Вони виробляли в молоді вправність у праці, прищеплювали колективізм, ініціативу й винахідливість.

На початку IX століття зародилася князівська дружина - професійна військова організація. Вона складалася із трьох груп. У першу дружину входили найбільш знатні бояри. Друга група складалася з дітей. Вони знаходилися при князі, мешкали на його дворі, будучи його слугами й охоронцями. За це їм покладалися зброя, одяг, їжа, частина військової здобичі й данини, що збирається князем. Третю групу становили власне військові. Вони були з народу й зберігали з народом тісний зв'язок.

Дружинників учили вести бій у ближньому ладі й застосовувати холодну зброю. У системі фізичного виховання дружин велику роль грала гребна справа, що мала військово-прикладне значення. Веслування використовувалося дружинниками у військових походах в інші країни. Особливо часто ці походи проводилися в IX-X століттях. У війську Олега було 2000 човнів по 40 веслярів у кожній.

Величезну роль у фізичному загартуванні російського народу грав мисливський промисел, разом з яким розвивалися й мисливські ігри.

Фізична культура в період феодальної роздробленості Русі (XI-XIII століття). Основною галуззю господарства Київської Русі було землеробство. Серед общинників виділялися найкрупніші землевласники, які зосереджували у своїх руках великі земельні наділи. Місцеві феодали прагнули звільнитися з-під влади київських князів і підтримували своїх місцевих князів у боротьбі з Києвом за самостійність.

Таким чином єдність Київської Русі стала порушуватися й змінилася феодальною роздробленістю. Сини Ярослава отримали окремі князівства: Київське, Новгородське, Чернігівське, Переяславське, Ростово-Суздальське. Нові соціально-класові відносини накладали відбиток і на розвиток фізичної культури.

У цей період у слов'ян були широко поширені «грища», що робили величезний вплив на розвиток фізичної культури. «Грища» влаштовували на місцях, де проходив обмін, похоронні обряди, суд, де сходилися дороги.

За допомогою масових змагальних ігор збагачувався народний досвід фізичного виховання.

Широко були поширені ігри в «бабки», стрільба з лука по бабках, встановленим у всю ширину вулиці. У народному середовищі мали широке поширення фізичні вправи: біг, лазіння, плавання, ходьба на лижах, метання в ціль; застосовувалися різні засоби в іграх: м'ячі, ціпки, ходулі, тичини, ключки. Народні ігри регламентувалися цілим рядом неписаних правил. Наприклад, у боях стінка на стінку: лежачого не бити, битися віч-на-віч, заначку в рукавицю не класти, на чужий бік не переходити, підніжки не ставити. Тільки в чесних боях зараховувалася перемога.

У феодальної знаті військово-фізична підготовка стала системою фізичного виховання. З'явилися нові елементи фізичної підготовки - верхова їзда, ігри в шахи, шашки, кості. Великою популярністю користувалося спортивне полювання з ловчими птахами.

Святкові народні ігри, їзда верхи, кулачні бої, плавання, біг, веслування, підняття ваги були дуже популярні у народі. У свій час саме вони стали основою системи фізичної підготовки запорізьких козаків, які відрізнялись незаурядною силою та витривалістю. Українці були спритними наїзниками, борцями, фехтувальниками, лучниками. У всьому світі відомі школи східних єдиноборств, однак і в Україні була своя школа бойових мистецтв. Деякі прийоми козацького бою, як стверджують спеціалісти, і зараз можна побачити у гопаку – танці, який знають і люблять не тільки на Україні. Колись це була продумана і випробувана у боях система бойової підготовки. Бойовий гопак відрізняється від інших видів бойових мистецтв тим, що заснований не на блокуванні удару, а на відхиленні від нього. Окрім бойової підготовки, козаків вчили пірнати, не боятись вогню, “спілкуватись” з землею та космосом. Бойовий гопак мав декілька різновидів. Один з видів у наш час практикують харківські спортсмени. Назва цього стилю “метелиця” походить від українського слова “метелити”, тобто бити неприятеля, поки він не звалиться замертво.

З кінця XIX віку в Україні почали поширюватись європейські види спорту, створювались спортивні гуртки і об’єднання, культувались окремі види спорту, насамперед футбол. Ця командна гра 14 липня 2004 року відсвяткувала 110-й “день народження” в Україні. Саме в цей день сто років назад у матчі у Стрийському парку Львова місцева команда “Сокіл”одержала перемогу над збірною міста Кракова (Польща). Однак у той час спортивних кружків було небагато, їх членами були в основному забезпечені люди. Але й такі невеликі спортивні товариства пропаганду вали фізичну культуру і спорт як складову гармонійного розвитку особистості. Вже у 1855 році у програмі учбових закладів Києва з’явились заняття з гімнастики, а в 1859 році була організована фехтувально - гімнастична школа. Ентузіасти розповсюдження і розвитку спорту створювали різні клуби і товариства. На початку XX століття у Києві вже існували “Київське скакове товариство”(в яке входили прихильники кінного спорту), “Київське атлетичне товариство”, “Шахове товариство”, “Товариство прихильників голубиного спорту”, “Київське товариство велосипедистів - любителів”, яхт – клуб, клуб автомобілістів, “Київський кружок парусників”, а також товариства “Спорт” і “Сокіл”.

Великий вклад у розвиток Київського атлетичного товариства вніс його засновник лікар Гарнич – Гарницький. Він був не тільки головою цього спортивного об’єднання, але й начальником гавані, віце – командором яхт – клубу, членом клубу прихильників рисистих бігів, туризму і повітря плавання. Дякуючи таким ентузіастам з кожним роком все більше людей починали інтересуватись спортом.

Одним із сильніших фехтувальників того часу був Петро Заковорот. У 1899 році на міжнародних змаганнях у Будапешті він завоював свою першу золоту нагороду, а через рік на змаганнях, що проходили у рамках Всесвітньої виставки у Парижі, повторив свій успіх. З часом, уже в радянські часи, Петро Заковорот викладав у Харкові і підготував не малу кількість розрядників і майстрів спорту.

Відносно статистичним даним 1908 року, в Україні нараховувалось 196 спортивних об’єднань, членами яких були вісім тисяч людей. Правда, у більшості випадків керували цими об’єднаннями люди, які не мали спеціальної підготовки. Перші двохмісячні курси для підготовки спеціалістів фізичного виховання були організовані у Києві у 1912 році.

Гордістю України став Іван Піддубний, який народився на Полтавщині. У сім’ї Піддубних всі чоловіки були дуже міцними фізично і мали відмінне здоров’я. У народі Івана Піддубного називали “Іван - непереможний”і “Людина - гора”. На протязі сорока років він виступав як атлет – гирьовик і борець (російська боротьба на поясах і французька боротьба). Іван Піддубний не програв за свою кар’єру ні одного поєдинку і отримав, крім багато чисельних нагород, світове признання як “чемпіон чемпіонів”. (Слово ‘’чемпіон’’ походить від англійського ‘’ champion‘’ і означає спортсмена чи спортивну команду – переможця у змаганнях з любого виду спорту).

Українці приймали участь в олімпійському русі ще на етапі його становлення у 80-х роках 19 століття. Генерал Олексій Бутовський, уродженець Полтавщини, став одним з основників олімпійського руху. З 1894 по 1900 роки він був членом Міжнародного олімпійського комітету(МОК). Через століття, у 1994 році, ще один українець, всесвітньо відомий спринтер Валерій Борзов теж займав цю почесну посаду.

У 1913 році у Києві відбулась Перша всеросійська олімпіада, яка була присвячена 300-річчю правління сім’ї Романових. З цього випадку вперше у Російській імперії був побудований стадіон, пристосований спеціально для спортивних змагань – з біговими доріжками, велотреком і трибунами на п’ять тисяч місць. У програму олімпіади входили: легка атлетика, марафонський біг, футбол, боротьба, підняття гир, фехтування, плавання, гімнастика, кінні змагання, вело – і мотогонки по маршруту Чернігів – Київ. Представники Києва отримали 37 призових місць із 83 (для порівняння: Петербург 33, Москва – 5). На цих змаганнях киянка Н.Попова встановила світовий рекорд у бігу на 100метрів (13,1 секунди), також успішно виступала у фехтуванні, у стрибках в довжину (встановила рекорд країни) і висоту. У ті часи спортивні змагання для жінок були явищем незвичайним, і тому виступ Н.Попової здалось журналістам “чудним”: “З чого це жінки так розстрибались?”(Рекорд (англ. Record) – височайше досягнення, показане у спортивних змаганнях. Рекорди бувають особистими і командними, країни, Європи, світу, олімпійські).

З роками розвиток фізичної культури і спорту набув форми масового руху, який охопив широкі маси населення. Після Жовтневої революції (1917) масові спортивні змагання і свята фізкультури стали регулярними. З 1921 року проводились Всеукраїнські спартакіади, переможці яких приймали участь у Всесоюзних спартакіада. Так, на спартакіаді 1928 року, на якій проводились змагання з 22 видів спорту, збірна команда Української РСР зайняла друге місце.

Процес підготовки спортсменів набув системного характеру і зросла необхідність у кваліфікованих педагогах. Тому у 1925 році у Харківському інституті народної освіти була відкрита кафедра фізичної культури, яка готувала тренерів і вчителів для шкіл і інших учбових закладів. Щоб задовольнити потреби у постійній інформації про розвиток спорту і досягнень спортсменів, у 1922 році був заснований журнал “Фізична культура”(з 1928 року він виходить під назвою “Фізкультура і спорт”). Видатною подією у житті Києва стало відкриття найбільшого на той момент “Красного стадиона”, трибуни якого вміщали п’ять тисяч болільників.

Введення у 1931 році комплексу ГПО (“ Готовий до праці та оборони”) і дитячого комплексу БГПО (“готовий до праці і оборони”) привело у ряди фізкультурників майже все праце дійне населення. Значки ГПО та БГПО у ті роки були своєрідними фізкультурними орденами. А для спортсменів, які досягли видатних спортивних перемог, були введені три спортивних розряди і звання “ Майстер спорту”.У 1930 році у Харкові відкрився перший в Україні Державний інститут фізичної культури, а в п’яти містах – технікуми.

Особливу популярність у 1930-х роках 20 століття набули лижні та велопробіги, велотури, піші і лодочні походи, естафети і кроси. Найбільш відомі велопробіги, в яких приймали участь українські спортсмени, проходили по маршрутам Одеса – Владивосток (14 317км) і “ Вздовж кордонів СРСР”(30872 км). Ці пробіги у чомусь схожі на відомі багатоденні гонки,що проводяться у наш час, наприклад “Тур де Франс”.

Видатними спортсменами довоєнного часу були гімнасти А.Абдулаєва, Є.Бокова, Т.Демиденко,М.Дмитрієв; важкоатлети Г.Попов, Я.Куценко; легкоатлети Г.Раєвський, В.Калініна,З.Синицька, К.Адаменко; плавці Т.Литвинова і В.Фурманюк.

У роки Великої Вітчизняної війни видатні майстри спорту із зброєю в руках воювали з фашистськими окупантами. Багаторазовий чемпіон СРСР з велосипедного спорту Юрій Гаммерштедт приймав участь у відомій нічній атаці Зелеєвських висот і штурмував Берлін. А після війни, у 1950 році він завоював звання чемпіона СРСР по шосейним гонкам.

Багаторазовий чемпіон по плаванню Микола Корнієнко, щоб своєчасно доставити важливі відомості командуванню, проплив у льодяній воді Сиваша 17км. За цей подвиг він був нагороджений орденом Бойового Червоного Прапора. Кращим снайпером 545 –го мотострілкового полку став шестиразовий рекордсмен країни з легкої атлетики Гавриіл Раєвський. А його рідний брат Іван, теж відомий легкоатлет, відзначився у боях під Сталінградом. Він загинув, звільняючи своє рідне місто Харків.

Рекордсмен – десятиборець Олександр Коккинакі пройшов шлях від сержанта – командира кулеметного відділення – до підполковника, начальника кафедри Київського вищого інженерно – артилерійського училища. Не дивлячись на важке поранення руки, він повернувся у спорт, став чемпіоном СРСР в метанні молота і встановив шість всесоюзних рекордів.

Не відставали від чоловіків і жінки – спортсменки. Відважним снайпером була Людмила Павлюченко, яка у роки війни знищила 186 фашистів і була нагороджена Зіркою Героя Радянського Союзу. Видатна спортсменка – лижниця з Харкова Людмила Пашкова у роки війни довгий час воювала у партизанському загоні, пізніше закінчила курси парашутистів – десантників і командувала особливою лижною знищувальною ротою. Вона приймала участь в обороні Москви і Ленінграду, в боях на Орловсько – Курській дузі, у звільненні рідного міста.

В історію українського і світового спорту увійшов легендарний “Матч смерті”. Футболісти, які по різним обставинам залишились в оку4пованому Києві, перемогли в серії матчів німецьку команду “flakelf”. В останньому матчі вони, знесилені, все ж перемогли противника з рахунком 4: 2. У 1965 році футболісти,що залишились в живих, були нагороджені медалями “За бойові заслуги”, а ті що загинули у німецькому концтаборі Н.Трусевич,А.Клименко, Н.Коротких були посмертно нагороджені медалями “За відвагу”

Приймав участь у боях за звільнення України і чотирьохразовий чемпіон СРСР з гімнастики і акробатики Леонід Свєшніков. Він командував ротою автоматників, а закінчував війну вже начальником розвідки полку, кавалером восьми бойових нагород.

Після закінчення війни, коли тільки почалось налагоджуватись мирне життя, у вересні 1945 року була проведена Українська спартакіада, в якій прийняли участь представники всіх областей країни. Відновлювались зруйновані у роки війни і будувались нові стадіони(Київський республіканський стадіон,1944 рік, Палац фізкультури, 1948 рік), почала друкуватись газета “Советский спорт”(1949), з 1965 року – “Спортивна газета ”. Крім змагань, проводились спортивні паради, присвячені різним святковим датам.

Розвитій системі масового спорту необхідні були спортивні споруди і організація по підготовці спортсменів. До 1970 року в Україні було 705 стадіонів, 287 басейнів для плавання і тисячі спортивних баз і залів. В одинадцяти вищих школах спортивної майстерності велись заняття по двадцяти видам спорту. Дякуючи цьому українські спортсмени у всесоюзних і міжнародних змаганнях завжди займали високі місця в особистих і командних змаганнях. Так, на V спартакіаді народів СРСР у 1971 році українські спортсмени завоювали 304 медалі (з них 101 золоту) і встановили 47 рекордів.

Туризм (франц. Tourisme, от tour – прогулянка, поїздка) – мандрівка, похід у вільний час. Існує багато видів і форм туризму: міжнародний, внутрішній, самодіяльний, організований, пізнавальний, дитячий, водний, гірський, кінний, лижний, пішохідний, спортивний та ін..

В Україні знаходиться велика кількість природних і історичних пам’ятників, і це завжди звертало увагу мандрівників. Туризм, як доступний для всіх верств населення вид активного відпочинку, у нашій країні виник у кінці 19 століття. Тоді в Одесі був створений “Кримський гірський клуб ”, філіали якого зьявились потім в Ялті, Севастополі, Єкатеринославлі та в інших містах. У радянський час організацією туризму спочатку займались органи освіти і комсомольські організації, потім відділи Укртура. З 1936 року туристично – екскурсійну справу було передано профспілкам, а керівництво різноманітними секціями – комітетам по справам фізичної культури і спорту. У 1984 році в Україні діяло 219 туристичних баз, 135 бюро мандрівок і екскурсій, 96 туристичних клубів. На території країни було прокладено 320 туристичних маршрутів. Кожного року ними користувались майже вісім мільйонів наших громадян і більше одного мільйона іноземних туристів з 28 країн світу. А за перше півріччя 2004 року Україну відвідали більше 700 тисяч людей. І в то самий час більше 500 тисяч українців мандрували по Польщі, Угорщині, Росії, Турції та інших країнах.

Багато видатних спортсменів прийшли у великий спорт з туристичних клубів. Насамперед це стосується гірських, кінних і лижних секцій, де приклад дорослих спонукав дітей і підлітків до професійних занять спортом. Так прийшов в альпінізм Сергій Бершов. Одного разу він поїхав в гори по туристичній путівці і разом з інструктором подолав свою першу вжитті висоту – Віатау (3100м). А пізніше, він тричі ставав чемпіоном СРСР, здійснив 95 сходжень 5 –тої і 6 – тої категорії складності, в тому числі 22 рази він був першопрохідцем. Неодноразово йому підкорились Еверест, Дхаулагірі, Лхоце, Канченджанга, Шиша – Пангма, Нанга – Парабат, Манаслу, Аннапурна. Крім цих вершин Сергій Бершов здійснив 20 сходжень на “семитисячники”.

Державним комітетом молодіжної політики, спорту і туризму України розробляють програми розвитку кожного виду спорту, створюють можливості для покращення роботи спортивно – оздоровчих комплексів. Особлива увага відводить туризму. Самими популярними туристичними регіонами України являються Крим, Причорноморьє, Придністровья, Поділля, Волинь, Карпати, міста Київ, Одеса, Львів.

В останній час особливо популярним видом активного відпочинку стали кінні походи. Центри кінного туризму знаходяться в Білогірському районі, недалеко від Ялти (клуб “Карьєр”), біля підніжжя гори Демерджи (Алушта), в районі Севастополя і Судака. Багатоденні кінні походи проходять по самим живописним місцям гірського Криму і Чорноморського узбережжя. Крупні кінно – туристичні бази знаходяться на вершині Ай – Петрі і в селі Солнєчносілля Бахчисарайського району.

Різні об’єднання скаутів і пластунів приділяють значну увагу розвитку дитячого пізнавального туризму. Цілі загони мандрують козацькими шляхами, вивчають традиції і побут тих часів. В Івано – Франківській області у живописній місцевості знаходяться два міжнародних табора пластунів. В одному діти вивчають українське народне мистецтво, в другому на дельтапланах покоряють небо. Життя в палатках на свіжому повітрі, зустрічі і спілкування з цікавими людьми, нові враження і знання, здоровий спосіб життя – саме цим туризм так притягує як дорослих, так і дітей.

Датою народження міста Миколаєва прийнято вважати 27 серпня 1789 року. Миколаїв потрібен був Росії для будівництва кораблів. Моряки і робочі верфі складали основне населення міста. Вони займалися постановкою вітрил, лазінням по канатах, веслуванням на військово-морських шлюпках, плаванням. Виконання подібної роботи вимагало хорошої фізичної підготовки. Виробнича необхідність привела до зародження фізичної культури в місті Миколаєві.

Першими змаганнями в Миколаєві були змагання по веслуванню на півтори милі в 1857 році. Дистанція проходила біля нинішнього заводу „61 комунара”. У змаганнях брали участь в основному військові моряки.

У 1887 році створюється міський яхт-клуб за ініціативою офіцера чорноморського флоту Євгенія Миколайовича Голікова. Це була дерев'яна споруда на лівому березі Південного Буга. Заняття в яхт-клубі проходили по вітрилу, веслуванню, плаванню і мали розважальний характер для привілейованих верств населення.

В день відкриття яхт-клубу 24 травня 1888 року були проведені перші офіційні змагання по народному веслуванню. Існував яхт-клуб на членські внески і пожертвування приватних осіб. Стать його членами могли далеко не всі. Яхт-клуб мав 8 яхт і налічував 13 членів.

Перші парусні гонки в Миколаєві були проведені 7 травня 1898 року. У них брало участь 8 яхт, 4 з них належали яхт-клубу, а 4 – приватним особам: «Гроза» (Рябініну М.А.), «Кармен» (Франку В.С.), «Мімоза» (Грігоровічу В.С.), «Сухум» (Боровікову К.В.).

У 1904 році на честь відкриття нової будівлі яхт-клубу була проведена крейсерська гонка Очаків-Миколаїв.

У 1906 році пройшли змагання між Миколаєвом і Одесою. Миколаїв виставив 5 яхт, а Одеса – 11. Миколаївці програли.

У 1897 році в Миколаєві організована перша школа плавання. Керівниками її були колишній офіцер Петро Андросов і Ліза Задорожная. Потім в 1900 організована друга школа плавання.

Міський футбол почав свій шлях з території морського порту, де ігри проводили, в основному, моряки англійських кораблів, що зупинялися тут, а потім почали грати і миколаївці.

У 1908 році організований перший футбольний клуб для спроможних верств населення, під назвою «Зебра». Пізніше для робочих організований клуб «Діагора».

Перший офіційний матч відбувся 11 вересня 1911 року між футболістами одеського «Атлетик-клубу» і «Зеброю». З рахунком 1-0 виграли миколаївці.

У 80-х роках минулого сторіччя в Миколаєві почав розвиватися велоспорт. Дозволялося їздити на велосипеді в м. Миколаєві з 1 години до 4 після полудня по алеях і бульварах по крайній від грат алеї бульвару.

11 грудня 1897 купець І.М. Штіфельман звернувся до військового губернатора з проханням про видачу йому дозволи на будівництво відкритого манежу для гімнастики, верхової і велосипедної їзди.

Він був побудований і мав завширшки і довжину 25 сажнів (50 м). Були дві кругові доріжки: одна для їзди на велосипеді, інша для скачок коней, лавки для глядачів. У середині виконували вправи гімнасти. Лавки знаходилися під парусиновим навісом.

28 червня 1893 року в Миколаєві було установлене шахове суспільство.

20 травня 1908 року в Миколаєві був установлений аероклуб. Організатором його вважається інженер морського порту Олександр Діонісович Поддерчин.

Поиск по сайту: