Основні поняття лекції: фізична культура, фізичні вправи, фізичне виховання

Теоретичний матеріал

Лекція №1

Тема лекції: Фізична культура в первісному світі

Метою лекції є вивчення задач фізичної культури і спорту, значення фізичної культури, особливостей розвитку фізичної культури в первісному суспільстві, фізичної культури старовинного Сходу, Спарти, Афін, Риму.

Завдання лекції:

1.Дати знання студентам з питань:особливості розвитку фізичної культури в первісному суспільстві, фізичної культури старовинного Сходу, Спарти, Афін, Риму, фізичне виховання феодалів, селян та городян, розвиток педагогічних ідей фізичного виховання у епоху Відродження.

2. Навчити аналізувати вивчений матеріал.

План.

1. Вступ. Дисципліна і задачі фізичної культури і спорту, значення фізичної культури.

2. Особливості фізичної культури в первісному суспільстві.

3. Фізична культура старовинного Сходу, Спарти, Афін, Риму.

4.Фізичне виховання феодалів (лицарів).

5.Фізичне виховання селян та городян.

6.Розвиток педагогічних ідей фізичного виховання у епоху Відродження.

Мета лекції: ознайомити студентів з змістом та задачами ІФК, виникненням фізичної культури та її розвитком на стародавньому Сході, у Греції, Римі,

фізичним вихованням у феодальний період.

Ключові слова: історія фізичної культури, первісний світ, фізична культура, біг ходьба, боротьба, ізда верхи, їзда на колісницях, фізичне виховання феодалів, лицарські турніри.

Основні поняття лекції: фізична культура, фізичні вправи, фізичне виховання.

По засвоєнню матеріалу лекції, студенти повинні знати задачі та значення фізичної культури і спорту, особливості фізичної культури в первісному суспільстві, старовинному Сході, Спарті, Афінах, Римі.

Історія фізичної культури являє собою спеціальну галузь історичних та педагогічних знань. Вона є важливим розділом науки про фізичну культуру.

Предмет її вивчання - загальні закономірності виникнення, становлення та розвитку фізичної культури та спорту на різних етапах існування людського суспільства.

У зміст предмету історії входить вивчення засобів, форм і методів, ідей, теорій і систем фізичної культури. Фізична культура розглядається як органічна частина всієї людської культури, виховання і освіти людей, підготовки їх до трудової та військової діяльності. Історія простежує еволюцію фізичної культури і спорту з стародавніх часів до нашого часу.

У системі теоретико – педагогічних дисциплін, що вивчаються на факультетах фізичного виховання та інститутах фізичної культури відводиться значне місце. Вона належить до профілюючих дисциплін, допомагає майбутнім спеціалістам краще пізнавати свою професію і підвищити педагогічну культуру, готує їх до практичної діяльності.

Складовою частиною предмету історії фізичної культури виступають історіографія та джерело ведення, ступень та рівень вивчення яких визначають її досягнення як навчальної та наукової дисципліни. У процесі свого формування предмет історії фізичної культури увібрав у себе відомості з цивільної та військової історії, етнографії і археології, історії педагогіки та медицини, історії культури. Предмет історії тісно пов’язаний з науковими дисциплінами, що вивчають фізичну культуру з соціологічних, теоретико – педагогічних, медико – біологічних і спортивно – педагогічних позицій.

При вивченні історії фізичної культури і спорту використовуються різні джерела, серед яких:

· Архівні матеріали, літописи, книги, брошури, журнали, газети та інші письмові джерела, що содержат відомості з фізичної культури та спорту;

· Археологічні і етнографічні данні, що свідчать про використання фізичних вправ та ігор;

· Пам’ятки образотворчого мистецтва, художня література, кіно-, фото- і фономатеріали,

Науковою основою науки про фізичну культуру є діалектичний та історичний матеріалізм. На цій підставі розвиток фізичної культури розглядається в залежності від суспільно-економічної формації, географічного положення та національних особливостей. Рівень розвитку фізичної культури, її місце у житті людини завжди залежить від форми виробництва, суспільних відносин, політики, науки, культури.

При первісному устрої фізична культура мала свої особливості, які зникли з появою класів. Так, елементи системи фізичного виховання у докласовому суспільстві характеризувалися зв’язком з трудовою діяльністю людини. У іграх і вправах люди відтворювали конкретні ситуації полювання або іншого виду їх повсякденної діяльності. Особливістю фізичного виховання була його доступність для кожного члену суспільства. Походження фізичних вправ та ігор розглядалось з різних боків. Дехто розглядав з ідеологічних позицій, інші – з матеріалістичних. Перші бачили фізичне виховання як тамування біологічних інстинктів через ігри. Вони казали, що гра старша за труд. Ф. Енгельс розглядав фізичне виховання з матеріалістичних позицій. Завдяки труду, полюванню, людина отримувала необхідні навички та уміння з бігу, стрибків, кидків, лазіння, розвивала в себе витривалість, спритність, кмітливість. Трудова діяльність людини сприяла об’єктивній появі фізичного виховання у суспільстві. Нерідко, людина, перед тим, як піти на полювання, малювала на скелі тварину і наносила по малюнку удари чи кидки, або стріляла з луку. Це сприяло загартуванню волі, виробляло влучність ока, руки. Людина набувала уміння і навички, необхідні на справжньому полюванні.

З появою релігійних вірувань фізичні вправи стали пов’язувати з обрядами, танцями.

Вплив на появу тих чи інших фізичних вправ має також географічне положення, оточуюча середа та кліматичні умови, у яких мешкали первісні люди.

У народів Півночі зі стародавніх часів у праці та побуті використовувались лижі. Племена, які мешкали на берегах водоймищ, практикували плавання, веслування, а взимку ковзани, виготовлені з довгих трубчастих кісток тварин. Кочеві племена навчали дітей їзді верхи.

З розвитком свідомості почали з’являтися нові фізичні вправи, ігри, які цілком відбивали трудові дії.

З появою первісно-родового суспільства з’являється родова община. Розвиток виробничих сил та поширення трудового досвіду призвело до ускладнення фізичного виховання, яке стало носити колективний характер. Поряд з землеробством, скотарством, ремеслами, все більшу роль починає відігравати військова організація родової общини, підготування до військової діяльності.

З’являються зачатки військового виховання: стрільба з луку, кидання різноманітних предметів. Діти разом з дорослими ходять на полювання, рибну ловлю. Міклухо Маклай (папуаси Нової Гвінеї) описує їх ігри, пов’язані з бігом, стрибками, киданнями, різними танцювальними елементами.

У американців (індіанці ескімоси) ігри пов’язані з бігом, киданнями м’яча в ціль, бігом на великі відстані, підніманням камінь, боротьбою, фехтуванням на палках. У багатьох первісних народів був обряд з педагогічною спрямованістю – ініціація (посвячення при переході з однієї вікової групи до іншої, чи при прийомі у рід або плем’я і т.п.). До цього обряду молодь готували спеціально виділені старійшини роду. Готуючись, юнаки тренувались, гартувались, витримували заборони на їжу, дотримувались дисципліни, приймали участь у полюванні. Фізичне виховання починає виділятися в одну з головних функцій родової общини.. Його особливістю стає тісний зв’язок з працею, побутом, безкласовий характер та доступність для усіх членів роду.

Розвиток виробничих сил, пов’язаних з розділенням праці між землеробством та скотарством, поява приватної власності, призвели до розпаду родового строю. Фізичне виховання набирає все більш військову спрямованість. Виділення військової та родової аристократії, ігнорування нею фізичної праці, призвело фізичне виховання до розділення по класовій ознаці.

З розпадом родового строю і появою рабовласницької формації фізичні вправи й ігри все частіше проводяться у формі змагань. У мешканців Океанії у індіанських племен (інки, ацтеки, майя) популярністю користувалась командна гра з м’ячем. Суть її полягала у тому, що одна команда повинна була закинути м’яч у кільце на стіні чи на стовпі, а інша – завадити їм це зробити. Гравці команди-переможця приносилися у жертву на честь Сонця.

Найбільше розповсюдження фізична культура отримала в країнах Старовинного Сходу, античних державах Греції та Рима. Індія – полювання, їзда верхи, фехтування на мечах, перегони на колісницях, стрільба з лука. Деякі фізичні вправи дійшли до наших днів. Це кінне поло, шахи, хокей на траві, хатха-йога та інше. У Стародавній Персії були школи, де дітей навчали їзді верхи, стрільбі з лука. Виховання мало ціль готувати вмілих загартованих воїнів.

При розкопках гробниць фараонів у Давньому Єгипті знайдені поховання ХІІ ст. до н.е., де на фресках зображено більш за 400 фізичних вправ. Знайдені зображення боротьби, стрільби з лука, плавання, їзди на колісницях. Основні засоби фізичного виховання народу – ігри, боротьба, акробатичні вправи, біг, стрибки, кидання, піднімання ваги (каміння). Фізичне виховання рабовласників та аристократів проходило в школах, побуті й армії. Крім різних фізичних вправ було полювання на колісницях, їзда верхи, стрільба з лука, використовувався змагальний метод – змагання з фехтування. Фараони славилися своєю пере важністю у військово-фізичній підготовці.

Свого найвищого розвитку фізичне виховання досягає у Давній Греції VIII-IV ст. до н.е. Постійні війни між городами сприяли накопиченню рабів. Найбільш ти пічними були Спарта й Афіни, де використовувався різний підхід до фізичного виховання. Афіняни розвивали спритність поряд з фізичною силою, а спартанці розвивали силу, стійкість і витривалість воїнів. Спарта мала 10 тисяч рабовласників і 250 тисяч рабів. Діти до 7 років виховувались у сім’ї. З 7 до 18 років молоді спартанці знаходились у державних виховних установах, де займалися фізичним вихованням. Їх гартували, привчали до голоду, холоду, спраги, терпіння. Юнаки виконували вправи з метання спису, диску, бігу, боротьби, стрибків, вивчали військові ігри, полювали на диких звірів. Юнаки 18-20 років зараховувалися в загони ефебів, де продовжували військову підготовку. Потім їх брали до воїнів і вони несли службу до старості. У Спарті займались і фізичним вихованням дівчат, щоб вони народжували здорових дітей. Довгий час армія Спарти була непереможна. Атлети Спарти брали участь у Олімпійських Іграх.

Інакше було поставлено фізичне виховання у Афінах. Афіни були центром культури, торгівлі, науки. Афіняни вважали, що гармонійний розвиток людини повинен складатися з розумового, морального та фізичного виховання. В Афінах діти до 7 років виховувались у родині під наглядом раба або рабині. Потім хлопців відправляли у школу, а дівчата продовжували виховуватися вдома.

З 7 до 16 років юнаки відвідували приватну або державну школу, тобто проходили навчання в музичній (від слова муза) та гімнастичній (від слова „гімнос” - голий) школах. Гімнастичну школу ще називали Палестрою (від слова „пале” - боротьба). Починаючи з 14 років заняття у музичній школі переходили на другий план – на першому були заняття у гімнастичній школі. в Афінах гімнастика складалась з трьох розділів: палестрика, орхестрика та ігри.

У палестрику входили: біг, стрибки, метання спису, диску та боротьба – це пентатлон, п’ятиборство. Крім цього був ще панкратіон (поєднання боротьби з кулачним боєм), плавання, кулачний бій, їзда верхи, стрільба з лука.

В орхестрику входили, в основному, танцювальні вправи з музичним супроводом.

Ігри також складали розділ гімнастики. Це були вправи з палкою, колесом, ключкою, шаром, м’ячем та іншими предметами.

В 16 років діти заможних батьків поступали до гімназію. В гімнасії поряд з фізичними вправами молоді рабовласники вивчали політику, філософію, літературу.

Фізичне виховання в Давньому Римі VIII-IV ст. до н.е. На чолі роду стояли вожді, вже відокремлювалися патриції та заможні плебеї. Із-за частих війн виховання було спрямовано на укріплення римської армії. В римських школах фізичного виховання не було. Фізичне виховання дітям давали у домашніх умовах. Вчили гімнастиці, володінню зброєю, метанню списа, дротиків, їзді верхи, кулачному бою. Привчали переносити голод, спрагу, холод, навчали плаванню, подоланню річок. З 17 років починалась служба у римській армії. Навчання воїна тоді було суворим: вчили володінню зброєю бігу, стрибкам з жердиною, скелелазінню, боротьбі, плаванню – без одягу і у спорядженні. Заможна молодь займалась фізичними вправами на Марсовому полі в Римі. Разом з тим у Римі поширюються всілякі видовища та змагання, їзда на колісницях, боротьба, кулачні бої, фехтування. так в І ст. до н.е. будується величезний амфітеатр Колізей, розрахований на 50 тисяч глядачів, руїни якого збереглися і до наших часів. У Римі розповсюджуються гладіаторські бої (гладіатори – військовополонені, раби). Для гладіаторів створюються спеціальні школи. Найбільша була в Капує, де в 74-71 рр. до н.е. знаходився Спартак. З 20-их років ХХ століття на честь Спартака проводяться спортивні змагання – спартакіади, його ім’я носять спортивні товариства. В роки правління імператора Антонія Пія (138-161 рр. н.е.) під час бою гладіаторів впали верхні дерев’яні яруси в цирку Максімус, Рим, загинуло 1112 глядачів.

Фізичне виховання феодалів носило класовий і військово-прикладний характер. Виховання лицарів зводилося до оволодіння родину «лицарськими доблещами». Їх навчали: верховій їзді, фехтуванню, полюванню, плаванню, стрільбі з лука, грі в шахи, складанню віршів. З 7 до 14 років майбутні лицарі виконували роль пажа при домі знатного феодала. Після 14 років пажі провадилися в зброєносці, а по досягненню 21 року зброєносців присвячували в лицарі. Готуючись стати лицарями, юнаки багато займалися фізичними вправами. Велике значення надавалося іграм, які ділилися на рухливі, спортивні й військові.

Спортивні - прообраз тенісу, футболу, голландський гольф.

Військові ігри - штурм міських стін, облога замків, укріплення місць.

З видів спорту найбільший розвиток отримали: фехтування, верхова їзда, боротьба, метання (молота, списа), стрибки в довжину, стрільба з лука.

Розвагою й спортом для лицарів було полювання: соколине, псове, кінне, піше. З метою перевірки підготовки проводилися лицарські турніри – масові й одиночні. Перед початком одиночного турніру лицарі давали клятву, що вони готові віддати «життя – королю, серце – дамі, а честь – нікому». Найбільшого розвитку турніри досягли в часи хрестових походів. Ці турніри проводилися в Німеччині, Франції, Англії, Іспанії. В XVI столітті лицарство, як верства суспільства, занепало. Зароджуються нові буржуазні стосунки. Винахід пороху й вогнепальної зброї, найманого війська, призвели до того, що лицарська система фізичного виховання стала непотрібною й почала зживати себе.

Фізичне виховання народних мас у Європі в період феодалізму проходило стихійно. Хоча в ряді випадків приймало організовані форми. Наприклад, у Швеції в XV столітті для юнаків 16-18 років проводилися систематичні заняття з бігу, стрибків, боротьби, метання списа, фехтування на ціпках. Городяни, ремісники, з метою самооборони міст організовували фехтувального й стрілецькі «братерства». На площах і вулицях Англії грали в суль - прообраз сучасного футболу. На міських гуляннях виступали акробати, борці, кулачні бійці. В XV-XVII ст. буржуазія перетворює фехтувальні й стрілецькі братерства в аристократичні клуби.

Своєрідно фізичне виховання склалося в Китаї. Так, після масових повстань селян «Жовті пов'язки» (III-V ст.), діяв указ про здачу населенням усякої зброї. У зв'язку із цим формуються різні фізичні вправи, тобто способи самооборони без зброї. З VI століття розвивається гімнастика ушу - захват зброї голими руками, удари кулаком і долонею в сполученні з ударами ногами, що довгий час конкурує з японськими видами єдиноборств.

У цей же час у Японії розвивається лицарство самураїв, різноманітні види боротьби - джиу-джитсу, карате, фехтування одним і двома мечами, володіння списом, застосовується стрільба з лука в пішому й кінному ладі.

У середні віки (XV-XVII ст.) у європейських країнах з'явилося вчення гуманістів - інтерес до земного життя. Вони були проти аскетизму, не визнавали загробного світу. Це була ідеологія буржуазії, що розвивається.

Основною ідеєю них було використання фізичного виховання не тільки для військової підготовки, але й для зміцнення здоров'я й розвитку фізичних сил. Це була нова прогресивна ідея.

Італійський гуманіст Вітторіо да Фельтре (1378-1446 рр.) організовує школу нового типу для дітей - “Будинок радості”, у ній заохочувалися: допитливість, активність, самостійність, зубріння виключається. Тут в основному використовувалися методи наочного навчання, уперше в навчальний план школи введене фізичне виховання. Дітей у цій школі також навчали: фехтуванню, верховій їзді, іграм, правилам гігієни.

Французький письменник Франсуа Рабле (1494-1553) надає величезного значення фізичному вихованню, такому як: біг, стрибки, метання, верхова їзда, веслування, боротьба, вправи на гімнастичних снарядах, ігри, прогулянки, полювання.

Вершина розвитку гуманістичних ідей це англійці-утопісти Томас Мор (1478-1535) і Томазо Кампанелла (1568-1639), які висловлювали ідею суспільства майбутнього й виховання в ньому підростаючого покоління. У книгах “Утопія” і “Місто сонця” вони бачать головну мету фізичного виховання в зміцненні здоров'я.

Перший підручник в галузі фізичного виховання пише італійський лікар І. Меркурна (1530-1606). Книга називалася «Про мистецтво гімнастики». Він описав всі відомі фізичні вправи й методику їхнього застосування. Розділив вправи на 3 групи:

1 - вправи для зміцнення здоров'я.

2 - військові вправи.

3 - атлетичні вправи для підготовки до змагань.

Його праця більше 200 років залишалася одним з основних керівництв по фізичному вихованню.

Чеський педагог Ян Амос Коменський запровадив принцип природоподібності - він вважав, що потрібно спостерігати природу й дотримуватися її законів.

У цей же час зароджуються анатомія й фізіологія, голландський вчений Андреа Везалій (1514-1584) описує будову людського тіла. Англієць Гарвей (1578-1657) відкриває закони кровообігу, і тим самим покладає початок фізіології.

Леонардо да Вінчі (1452-1519) проводить дослідження в галузі біомеханіки. У такий спосіб створюється ґрунтовний фундамент для розвитку науки про фізичне виховання.

Питання для самоконтролю:

1.Яка роль праці у виникненні фізичних вправ та ігор?

2.В чому виявляється класовий характер фізичного виховання у рабовласницькому суспільстві?

3.Як відбивались питання фізичного виховання у працях давніх філософів, лікарів, ораторів, поетів?

4.Особливості розвитку фізичної культури в середні віки.

5.Як ставилася церква до фізичного виховання?

6.Фізична підготовка феодалів, значення лицарських турнірів.

7.Фізична культура в країнах інших регіонів земної кулі.

8.Погляди гуманістів на фізичне виховання людини.

Література:

1.Столбов В.В. История физической культуры / Учебник для педагогических институтов, М., 1989.

2.История физической культуры / Учебник для институтов физической культуры / Под ред. Столбова В.В., М.: ФиС, 1983.

Лекція №2

Тема: «Фізична культура нового часу. Особливості розвитку спорту нового часу».

План

1. Фізичне виховання як частина загального виховання. Історія видів спорту.

2. Педагогічні основи буржуазної системи фізичного виховання.

3.Розвиток національно-буржуазних гімнастичних і спортивно-ігрових систем фізичного виховання.

4.Виникнення робочих спортивних рухів «Сокольська гімнастика».

5.Фізична культура в період першої російської революції.

Мета лекції: знайомити студентів з розвитком фізичної культури у перший період нової історії.

Завдання лекції: дати знання студентам з питань історії виникнення видів спорту, розвитку національно – буржуазних гімнастичних і спортивно – ігрових систем фізичного виховання.

Ключові слова: фізичне виховання, фізична культура, види спорту, гімнастичні системи, спортивно – ігрові системи, сокольська гімнастика, вправи на снарядах, вправи з снарядами.

По засвоєнню матеріалу лекції, студенти повинні знати історію видів спорту, педагогічні основи буржуазної системи виховання

Виникнення фізичного виховання, як частини загального виховання припадає на середину XIX століття. На цей час в Європі затверджується капіталістичний лад.

К. Маркс розглядає виховання як поєднання праці, навчання й фізичного виховання. Він вважає, що це підвищує продуктивність праці й готує всебічно розвинену людину.

Під виховання К. Маркс розуміє три речі:

1) Розумове виховання.

2) Фізичне виховання.

3) Технічне навчання.

У своїх працях він доводить, що сполучення оплачуваної продуктивної праці, розумового виховання, фізичних вправ і політехнічного навчання підніме робітничий клас вище рівня аристократії й буржуазії.

Ф. Енгельс і К. Маркс розробили вчення про особистість і про її всебічний розвиток в умовах соціалістичного суспільства. Вони вважають фізичне виховання невід'ємною частиною гармонійного розвитку молоді, тобто всебічно розвинутої особистості.

Марксисти розробили основи наукової теорії фізичного виховання. З появою марксизму фізичне виховання працюючих мас ставиться на наукову основу. Теорія й практика фізичного виховання отримали міцний науковий фундамент.

Зародження деяких видів спорту припадає, в основному, на середину XIX століття. Так, перші змагання із плавання, проводилися в Англії в 1877 році. По тенісі (від англ. «галявина») Уімблдонський турнір проводиться з 1877 року, Кубок Девіса - з 1900.

Змагання з фехтування (від нім. «боротися») у Франції починаються з кінця XVII століття. У Росії перші змагання проводяться з 1860 року.

Легка атлетика, у звичному нам виді, зародилася у Великобританії в 18 столітті. У програму Олімпійських Ігор сучасності включена з 1896 року.

Волейбол зародився в США в 1895 році.

Футбол - Англія, середина XIX століття. В 1863 році в Англії створюється перша футбольна ліга. У програму Олімпійських Ігор футбол входить в 1900 р.

Баскетбол зародився в США в 1891 році. У програму Олімпійських Ігор сучасності включений з 1936 року.

Перший період нового часу охоплює час від середині XVII в. до

Паризької комуни (1871 з 18 березня до 28 травня). Після Паризької комуни починається другий період нового часу (загострення протиріч капіталізму й переростання його в імперіалізм).

У перший період нового часу на розвиток основ фізичного виховання значний вплив зробили:

- матеріалістична філософія XVII-XVIII.

- природознавство, фізкультура, гігієна, біологія, анатомія.

- педагогічні теорії.

Найбільше значення для розвитку теорії й практики фізичного виховання мають роботи англійського філософа й педагога Дж. Локка, французького просвітителя Жан-Жака Руссо, шведського педагога І. Песталоцци й французьких філософів матеріалістів Ламерти, Кондорсэ.

Дж. Локк (1632-1704) сучасник англійської буржуазної революції доводив необхідність виховання молодих людей - енергійним, сильними тілом і духом, здатними пробити собі дорогу в житті. Найголовнішим у виховання Локк вважав - виховання сили волі, твердості характеру, фізичного загартування й витривалості. Необхідно добре володіти зброєю, їздити верхи, плавати, керувати вітрилами, веслувати. Він вважав: чим сильніше й загартованіше тіло, тим легше людина справляється з лінощами, страхом та іншими недоліками, тим міцніше її сила волі.

Жан-Жак Руссо (1712-1778) розвивав ідею про вирішальну роль зовнішнього середовища у формуванні особистості людини. Оскільки тіло народжується раніше душі, тому першою повинна бути турбота про тіло. Спочатку загартовування, потім ігри й фізичні вправи зміцнюють тіло дитини, сприяють формуванню його характеру й допомагають легше пізнавати навколишній світ. Він доводили важливу роль фізичного виховання в розумовому розвитку людини.

Іоганн Песталоцци (1746-1827) шведський педагог, його заслуга в галузі фізичного виховання це розробка аналітичного методу. Він вважав, що кращий шлях для навчання рухам і діям - це оволодіння елементарними формами рухів з яких складаються більше складні, виділяв частини, а потім навчав у цілому. Він розділив вправи на елементарні - рухи в суглобах плеча, стегна. Виділив складні - біг, стрибки, метання, лазанья, плавання, верхову їзду, танці й ігри. Така система одержала назву “Суглобної гімнастики” Песталоцци.

Під впливом реформ того часу педагогічних і просвітніх ідей Локка Руссо, Песталоцци фізичне виховання все впевненіше займає своє місце в шкільних системах виховання й освіти. Викладання в школах починає будується на сполученні розумового й фізичного виховання, а також доповнюється ручною працею.

Виникнення й розвиток національно-буржуазних гімнастичних і спортивно-ігрових систем фізичного виховання.

Формування цих систем проходить на початку XIX ст. на основі розвитку капіталістичних економічних відносин буржуазії. Зростання промисловості, науки, техніки, військової справи вимагає поліпшення системи виховання й освіти молоді. Боротьба за ринки збуту вимагає посилення ролі армії. Це стало головною причиною виникнення гімнастичних і спортивно-ігрових систем фізичного виховання. Також істотний вплив на це створюють дослідження анатомів, гігієністів, фізіологів, педагогів.

Гімнастичні системи переважно створюються в країнах Європи, таких як Німеччина, Франція, Швеція.

Наполеонівські війни XIX ст. вимагали великої кількості фізично підготовлених людей. Для армії починають розвиватися гімнастичні системи. Так німецька гімнастика починає розвиток з XIX сторіччя. Германія тоді не була централізованою державою й була захоплена Наполеоном. У Німеччині почався рух за звільнення країни. Тому в 1808 р. організовується таємне політичне суспільство, але французи забороняють його. Починаються пошуки нових форм із метою об'єднання сил опору.

В 1810 створюється перший кружок аматорів гімнастики. Організовує його Фрідріх Ян, який в 1811 р. під Берліном створює гімнастичну площадку (турнплац) з поперечиною, брусами, конем і іншими снарядами. Після розгрому Наполеона турнерскі організації виступають проти феодалів Німеччини, і в 1819 році їх формально забороняють, а в 1840 році, коли зміцніла буржуазія цей рух знову відродився. Турнери займаються німецькою гімнастикою, туризмом, екскурсіями, військово-ігровими вправами, розвивають волю, фізичну силу, витривалість, дисципліну. Але в їхніх методиках немає визначення навантаження, дозування, педагогічного, лікарського контролю. Тому П. Ф. Лесгафт піддає німецьку гімнастику критиці, що вона не була пристосована для поширення в школах.

У цей час у Швеції зароджується своя гімнастика. Засновником шведської гімнастики був Петр Лінг (1776-1839). За його пропозицією в 1813 р. у Стокгольмі створюється гімнастичний інститут існуючий і в цей час.

Вправи шведської гімнастики ділилися на 4 групи:

1. Педагогічна гімнастика - гармонійний розвиток здорових дітей починаючи зі шкільного віку.

2. Військова гімнастика - вправи військової й фізичної підготовки шведського війська.

3. Лікарська гімнастика - вправи корегую чого характеру, застосовувані при лікуваннях захворювань.

4. Естетична гімнастика - розвиток досконалих форм людського тіла й виховання почуття прекрасного за допомогою пластичних рухів.

Урок у шведській гімнастиці будувався так - спочатку давалися вправи для ніг, спини, рук, черевного преса, грудної клітки, а потім вправи в рівновазі, ходьбі, бігу, стрибках і дихальні вправи.

Якщо в німецькій гімнастиці перевага віддавалася вправам на брусах і коні, то у шведській гімнастиці найчастіше використовувалися стінка, лава й колода.

До недоліків шведської гімнастики можна було віднести: відсутність індивідуального підходу, незграбність і статичність виконуваних вправ. Шведська гімнастика отримує поширення в багатьох країнах Європи й Америки.

У північних Скандинавських країнах крім гімнастики популярними були також лижний і ковзанярський спорт.

На початку XIX століття виникає французька гімнастика. Це викликано прагненням буржуазії відродити колишню військову міць своєї армії.

Так, творцем французької гімнастики був Франциско Аморос (1770-1848) - офіцер, іспанець за походженням. Аморос вивчив погляди Песталоцци й в 1817 році в Парижу відкрив приватний гімнастичний заклад. А в 1820 році відкривається державна гімнастична школа по підготовці офіцерів - вчителів гімнастики.

В 60-і роки XIX століття у Франції поширюється також велосипедний спорт, що виник у Європі в 1860-их роках; ігри в гольф, крокет, теніс; стрільба з пістолетів, рушниць, лука.

Німецькою гімнастикою займаються також в Австро-Угорщині, Італії, США, Швейцарії, Данії, Голландії. Шведська гімнастика знайшла більше застосування у Фінляндії, Норвегії й Росії.

Спортивно-ігрові системи створювалися поряд з гімнастичними, їхню основу складали вправи, що містять елементи змагання й спрямовані на досягнення кращих результатів.

На міських і сільських святах виступають борці, кулачні бійці, акробати, фехтувальники, аматори біга, стрибків, метань і підняття тягарів. Жителі північних країн змагаються в бігу на лижах, ковзанах. Багата знать змагається у верховій їзді, фехтуванні, іграх у гольф, крокет, стрілянині з лука й пістолетів. Починають проводитися зустрічі професійних борців і боксерів, гирьовиків і акробатів.

У багатьох країнах відкриваються навчальні заклади (школи, коледжі, університети й ін.) у які заохочується розвиток академічного спорту й спортивних ігор. Так, ігрові види вперше поширюються в Англії. Це футбол, гольф, крокет і ін.

В 50-70 роках у США створюються перші ігрові й атлетичні спортивні клуби, і в них проводяться змагання. Спорт, в основному, стає привілеєм буржуазного суспільства.

В Америці спорт розвивається за прообразом Англії. Найбільше поширення одержує бейсбол. Перші бейсбольні матчі відбувся 19 червня 1846 року. В 1858 році створюється національна асоціація цього виду спорту.

Спортивно-ігрова система в США носить еклектичний характер. Вона створюється на базі спорту й ігор, завезених із країн Європи.

В 1864 році приймається устав аматорів спорту, по якому людям фізичної праці забороняється брати участь у спільних спортивних змаганнях з багатіями. Тільки наприкінці XIX сторіччя робочу молодь стали допускати, з багатьма застереженнями й обмеженнями, до змагань.

В статут буржуазних спортклубів Англії, Франції, Німеччини й інших країн записувалося, що кожний причетний до політики, виключається із клубу. В умовах буржуазного суспільства гімнастичні й спортивно-ігрові системи носять класовий характер.

Другий період нової історії охоплює події від Паризької комуни до жовтневої революції. Це час загострення протиріч капіталізму, які породили робочий спортивний рух, мілітаризацію фізичного виховання, військово-фізичну підготовку молоді.

У процесі боротьби робітничий клас створював свої класові організації. Це гімнастичні організації.

Перший спортивний кружок створений в 1850 році - робітничій турнферейн у Німеччині. Його члени відвідували лекції, займалися фізичними вправами, здійснювали масові виїзди за місто й організовували змагання.

Побоюючись росту робочих спортивних організація капіталісти багатьох підприємств стали самі створювати спортивні й гімнастичні кружки для робітників, залучаючи їх на свою сторону й відволікаючи від політичної боротьби.

В 1913 році в Бельгійському місті Генте скликана нарада робочих спортивних організацій п'яти країн: Англії, Австро-Угорщині, Бельгії, Німеччині й Франції. Це поклало початок міжнародній єдності робочих спортсменів. В 1914 р. перша Світова війна перервала діяльність цього об'єднання. Нові міжнародні спортивні організації виникли після Великої жовтневої Революції й закінчення першої світової війни.

У другій половині XIX століття велику популярність отримав сокольський рух у Чехії. Багато слов'янських народів у той час перебували в складі Австро-Угорської імперії.

У боротьбі проти гніту активність проявляла Чехія. Не маючи можливості створювати воєнізовані організації, керівники цього руху ставили метою згуртувати слов'янські народи, щоб підготується до боротьби. Так виникла організація «Сокіл». Її творцем був чех Мирослав Тирш. Вона створювала різні кружки самодіяльності, добровільні пожежні команди, але головними були гімнастичні суспільства.

Організація «Сокіл» розробила свою систему гімнастичних вправ. Замість німецької системи багаторазового повторення вправ, вони ввели комбінацію різних вправ, звертаючи увагу на чіткість і чистоту рухів, тобто спортивна гімнастика.

«Соколи» ввели єдиний гімнастичний костюм (сокілка й рейтузи), музичний супровід для вільних вправ і вправи із предметами.

Всі вправи в сокольській системі поділялися на 4 групи:

1) вправи без снарядів;

2) вправи на снарядах (поперечина, бруси, кінь) і із предметами (ціпка, булави, шарфи для дівчин, макети холодної зброї для чоловіків);

3) групові вправи (піраміди, вправи акробатичного характеру);

4) бойові вправи (прийоми фехтування, боксу).

Заняття проводилися за наступною схемою: спочатку стройові, потім вільні, вправи зі снарядами і бойові, потім вправи на снарядах у підгрупах, потім загальні вправи (наприклад, піраміди) і, нарешті, знову стройові, після чого заняття закінчувалося.

Завдяки своїй привабливості сокольська система поширилася в інших країнах і замінила стару німецьку гімнастику навіть у Німеччині. Хоча в німецьких школах заняття фізкультурою проводилися вже до трьох годин на тиждень.

Але буржуазія прагне розширити вплив на молодь і створює нові спортивні об'єднання й клуби. Так, у США створюється Союз християнської молоді. В 1902 році починає діяти сіоністська спортивна організація Всесвітній союз «Маккабі», що проводить змагання для єврейської молоді світового масштабу (маккабіади).

В 1911 р. виникає міжнародна ліга католицьких клубів фізичного виховання.

На початку ХХ століття, спочатку в Англії, а потім і в інших країнах отримали розвиток організації бойскаутів (хлопчиків розвідників), які заснував англійський полковник Баден Пауель. Скаути - школа фізичного розвитку й військово-націоналістичного виховання юнаків і дівчат.

Скаути проводили літні канікули у воєнізованих таборах, вчилися орієнтуватися на місцевості без компаса, надавати першу допомогу, готовити їжу. Носили напіввійськову форму, озброювалися «ціпками» для стрибків у довжину, висоту із жердиною, перетягання тичини, гімнастичних вправ.

Скаути здавали нормативи на значок атлета, плавця, моряка, туриста, велосипедиста - носилися значки на рукаві.

Розвиток спорту й поява професіоналізму.

В умовах великих міст спорт стає засобом розрядки постійної нервової напруги, стає одним із хвилюючих видовищ.

Якщо в перший період Нового часу переважним засобом фізичного виховання була гімнастика, то вже не меншого значення набуває спорт - уміння мобілізувати фізичні й вольові зусилля в найкоротший строк.

З'являється професійний спорт серед боксерів, бігунів, велосипедистів. Влаштовуються великі змагання. Спортсмен отримує гроші за участь у змаганнях. Починається продаж і самих спортсмени.

Незважаючи на негативні сторони в галузі спорту прогресивні діячі бачать у ньому засіб фізичного й морального виховання, засіб зміцнення дружніх зв'язків між народами. З'являються нові форми фізичного виховання. Великий розвиток отримали види загально-розвиваючої гімнастики. З'явилася гімнастика для жінок, для дітей молодшого віку. Розвивається художня гімнастика. Використовуються вправи з партнерами: партнер не тільки підтримує займаючогося, але й активно діє, або пручаючись, або роблячи вправу разом.

При стрибках застосовується потоковий метод (один стрибає, інший розбігається, третій виходить на старт). Моторна щільність уроків доводить до межі.

У період переростання капіталізму в стадію імперіалізму буржуазія підсилює використання гімнастики й спорту не тільки для допризовного вишколу молоді, але й для відволікання її від політичної діяльності. Пролетаріат створює свої спортивні організації, з'являються міжнародні робочі спортивні рухи.

Розвиток біологічних й педагогічних наук, накопичений досвід, сприяють поліпшенню фізичного виховання й розвитку спорту.

Питання для самоконтролю:

1.Ідейно-теоретичних основи фізичних виховань.

2.Виникнення й розвиток національних систем фізичного виховання в країнах Європи й Росії.

3.Соціалісти-Утопісти про фізичні виховання.

4.Вчення про фізичні виховання, як про частину загального виховання.

5.Причини, які лежали в основі виникнення самостійних робочих спортивних організацій.

6.Які історичні умови зумовили появу гімнастичної організації «Сокіл»?

7.Які форми й методи роботи скаутських організацій?

8.Як відбувався розвиток аматорського й професійного спорту в другий період нового часу.

Література:

1. Столбов В.В. История физической культуры / Учебник для педагогических институтов, М., 1989.

2. История физической культуры / Учебник для институтов физической культуры / Под ред. Столбова В.В., М.: ФиС, 1983.

Лекція №3

Поиск по сайту: