 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Особливості народних ігор. Особливості хороводних драматичних ігор. Літні народні ігри
Народні ігри, як правило, не вимагають складного обладнання. Інвентарем часто служить підручний матеріал: камінці, горіхи, квасоля. Зі спеціального інвентарю можна назвати: м'яч, гилку, цурку, скралі.
(Гілка — палиця діаметром 3-5 см та завдовжки до 1м. Вона використовується для підбиття м'яча. Цурка — загострена з обох кінців паличка з міцного дерева завдовжки 20-30 см. Для гри в цурку потрібна ще замашна палиця завдовжки 70-100 см і завтовшки 2-3 см. Великою популярністю в народних іграх користувалися ходулі — в дві високі жердини з обох боків вкручувалися маленькі палички або прибивалися дощечки. Можна при виготовленні ходуль дати декілька дощечок: вище й нижче. Часто дві тички з природними розкаракулями використовувалися замість ходуль).
Найдавнішими за походженням є хороводні драматичні ігри, що колись були частиною весняного календарного обряду, в яких і в словах, і в пластиці рухів відтворюються елементи землеробської праці. Пісні в таких іграх прості, легкі для запам'ятовування. Як правило, учасники утворюють коло, співаючи; зміст пісні рухами передає ведучий, який знаходиться в середині кола.
Для прикладу, гра “Грушка”, в якій діти утворюють коло, а в середині хлопчик або дівчинка — “грушка”. Діти співають і рухами допомагають собі при цьому:
| Як послала мене мати Грушки садити. Моя грушка отака, отака, Бийте, дівки, гопака, гопака. | Як послала мене мати Грушки наглядати. Моя грушка отака, отака, Бийте, дівки, гопака, гопака. |
| Як послала мене мати Грушки поливати. Моя грушка отака, отака, Бийте, дівки, гопака, гопака. | Як послала мене мати Грушки трусити. Моя грушка отака, отака, Бийте, дівки, гопака, гопака! |
При цьому грушку починають трусити, а її завдання полягає в тому, щоб вивільнитися, бо “грушку” намагаються піднести вгору.
А ось приклади ігор весняно-великодних свят: “Весняний хоровод”, “Веснянка”, “Хустинка”, “Подоляночка”, “Перепілка” та ін. Ці ігри пробуджують у дітей естетичне ставлення до природи, насолоду її красою, виховують дбайливе ставлення до неї, сприяють розвиткові спостережливості.
Наприклад, гра, в яку частіше граються хлопчики, — “Жучок”. Гравець стає спиною до інших, ставить руку до вуха, другу — до спини. Решта гравців шикуються за ним. Хтось б'є по руці. Коли перший повертається, всі стоять, піднявши догори великий палець, і гудуть, мов жуки. Якщо гравець вгадає, хто його “вкусив”, то той стає на його місце.
Гра “Весняночка” (“Сонечко” ) — діти стають у коло, а по центру — Сонечко в спеціальній шапочці-промінчиках. Всі співають пісню “Сонечко”, виконуючи при цьому відповідні рухи:
Сонце ласкаве в нашім вікні
Світить яскраво нам навесні.
При цьому діти імітують віконечко (права рука на рівні голови, ліва під підборіддям, кисті рук зігнуті паралельно підлозі). Ритмічно хитають голівками, наче виглядають у вікно. Потім стукають носком однієї ноги об підлогу 4 рази, кружляють:
Радіють малята: свято весни
З сонечком разом стрінуть вони.
Всі виконують рухи по типу “ліхтарика” або пружинки:
Сонечко тепле, будь з нами ти,
Дітям маленьким завжди світи.
Діти хитають руками над головою.
Вожатий-вихователь говорить: “1, 2, 3, Сонечко — біжи-дожени!”
Діти розбігаються, а Сонечко доганяє кого-небудь з них.
Літні народні ігри більш динамічні, яскравіші. Прикладом можуть бути ігри, що стосуються свята Івана-Купала (див. додаток). Гра називається “Ой, Іванку-Купайлочку”. Обирають Іванка, який відходить від гурту дітей. Діти ведуть хоровод, співаючи:
Ой, Іванку-Купайлочку,
Знайди свою фіалочку.
Хоч давно в ліску одквітла
Квітка синя ця тендітна.
Може, десь ще у ярочку
Нам зустрінеться привітна
Під сухим вона листочком
Заховалась непримітна.
Ой, Іване-Купайлочку,
Знайди синю фіалочку.
З'являється з кошиком Іванко, збирає штучні квіти. Вітаються з ним, виконуючи далі пісню в діалозі:
Діти: Ой, Іванку-Іваночку,
Знайди синю фіалочку!
Іванко: Вже давно в лісі одквітла
Квітка синя ця тендітна.
Діти: Може десь ще у ярочку
Виростає непомітно.
Іванко: Під сухим вона листочком
Заховалася привітна.
Діти: То чого ж ти, хлопче, ходиш?
Що шукаєш, чого бродиш?
Іванко: Рву барвінок в логовині,
В нього теж очиці сині.
Діти: Покажи нам барвіночок,
Ставай з нами у таночок.
Іванко показує букет, всі танцюють, в середині кола Іванко. Гра повторюється з іншим Іванком.
Дуже популярними серед дітей є такі народні ігри, в яких головними персонажами виступають звірі та птахи. Це ігри сюжетні, тому що хороводні драматичні елементи тісно пов'язані з різноманітними рухами й добре розвиненим діалогом. Участь у таких іграх сприяє вихованню почуття товариськості, єдності, взаємодопомоги, розвиває спостережливість. Наприклад, ігри: “Зайчик”, “Кіт і мишка”, “Діти і ведмідь”, “Курчата й шуліка”, “Ворони і горобці” та ін. (див. додаток).
Серед народних ігор є багато таких, в яких драматизація поєднується з основними спортивними елементами: біганням навздогін, наввипередки, пошуком, прориванням кола. І все це із використанням нескладного інвентарю: палиць, куль, м'ячів, каганців, кісточок, ходуль. Можна педагогу-організатору запропонувати дітям наступні ігри: “Городуб”, “Ой, вийтеся, огірочки”, “У річку гоп”, “Квач”, “Гей, військо йде” (див. додаток).
Технологія організації та проведення національних ігор і розваг. Основні вимоги до проведення масових і групових виховних заходів із використанням національних ігор та розваг в умовах табірного літа.
Основні вимоги до проведення виховних заходів з використанням народних ігор, розваг:
1. Детальне ознайомлення дітей з основними правилами гри (бажано вишикувати дітей у вихідне положення, з якого буде пояснюватися гра).
Несюжетну гру пояснюють коротко й лаконічно. Педагог-організатор створює уявно її зміст, розказує послідовність ігрових дій, розміщення гравців, знайомить, пояснює правила гри.
2. Важливо правильно розмістити дітей перед поясненням гри, щоб вони добре бачили й чули вихователя, педагога-організатора. Існують певні правила:
— якщо до початку гри діти мимовільно утворили коло, педагог-організатор, вихователь під час ознайомлення з грою повинен знаходитися між гравцями, а не в центрі кола, оскільки в такому випадку частина дітей опиниться поза його увагою (за спиною);
— при шикуванні дітей в два кола (одне в середині другого), педагог-організатор займає місце в зовнішньому колі;
— якщо діти стали в два, три й більше кола, то вихователь, педагог-організатор повинен зайняти місце поміж колами;
— якщо гравці вже розподілилися на команди, ставши на великій відстані одна навпроти іншої, то при поясненні доцільно зблизити їх, а потім знову повернути у вихідне положення. В цьому випадку організатор гри стає біля бокової межі і звертається почергово то до однієї, то до іншої команди;
— при проведенні естафет дітей шикують в колону по 2-3-4. Педагог-організатор стає перед колонами, важливо простежити, щоб діти менші за зростом, стояли попереду колон.
— під час пояснення правил гри не можна розміщувати дітей обличчям до сонця або вікна.
3. Пояснюючи сюжетну гру, педагог-організатор повинен коротко познайомити всіх з роллю ведучого, дати послухати діалоги та перейти безпосередньо до розподілу ролей гри.
4. Якщо в грі є лічилка, не слід наперед її вивчати, з нею бажано знайомити дітей несподівано. Такий прийом звільняє від трафаретів, даючи дітям можливість самостійно римувати.
5. Розповідь педагога-організатора при поясненні правил гри не повинна бути монотонною “неживою”, ніби механічною. Вона повинна бути максимально емоційною, живою, образною. Не варто підвищувати голос! Щоб привернути увагу дітей і викликати бажання грати в ту чи іншу пропоновану гру, вихователь повинен говорити спокійно, довірливо, зацікавлено.
6. Поради від Ш.О.Амонашвілі:
— по можливості залучати всіх дітей до гри;
— по черзі всіх обирати ведучим;
— стежити за суворим дотриманням правил гри;
— справедливо визначати переможців гри;
— якомога частіше використовувати метод похвали.
7. Вибір гри залежить від чіткого усвідомлення дітьми та педагогами-організаторами завдань, які вирішуватиме гра, рівня розвитку дітей та місця проведення самої гри.
8. Зміст гри повинен відповідати віковим особливостям дітей, їх фізіологічним та психофізичним можливостям.
Для дітей молодшого шкільного віку, руховий досвід яких дуже малий, рекомендуються ігри сюжетного характеру з елементарними правилами і простою структурою (“Маяк”, “Іди, іди, дощику”, “Ой, вийтеся, огірочки” та ін.).
В середньому шкільному віці діти вже наділені певним руховим досвідом, тому в пригоді стануть ігри: “Ворона”, “Цурка”, “Гилка проста”. Рекомендуються ігри з швидкими рухами та стрибками — “Запорожець на Січі”, “У довгі лози”, “Пускайте нас”.
Для дітей старшого шкільного віку в зв'язку з ростом фізичних можливостей, рекомендуються ігри з короткочасним силовим напруженням: “Перетяжка”, “Вежа” та ін., точними та швидкими рухами — “Гилка складна”, “Ходулі”.
9. Ретельна підготовка місця для гри, що має неабияке значення (незважаючи на уяву дітей, бажано, щоб максимально наблизити місця гри до правил гри).
Народні ігри, як правило, не вимагають створення спеціальних майданчиків.
Під час проведення гри в приміщенні педагогу-організатору слід подбати про виключення гострих, колючих і т.п. предметів.
Якщо ж гра відбувається в лісі — пошукати галявину, не захаращену хмизом, певними відходами життєдіяльності людини; бажано, щоб галявина була без пеньків.
Доцільно привчати дітей до самостійного вибору, готування місця для ігор, при цьому межі ігрового майданчика повинні бути не ближче 3 м від огорожі, сітки та інших предметів, що їх замінюють. Готуючи місце для гри, необхідно привчати дітей робити нескладну розмітку, наводити лінії. Якщо розмітка вимагає багато часу, то це робиться до початку гри.
10. Починати гру потрібно з вибору ведучого.
Це найкраще зробити педагогу-організатору, котрий при обранні ведучого орієнтується на:
— ступінь згуртованості тимчасово створеного колективу дітей;
— рівень їх міжособистісних стосунків;
— рівень їх елементарного знайомства.
При обранні ведучого в пригоді стануть такі поради:
— враховувати власне бажання бути ведучим;
— зважати на результати попередніх ігор;
— враховувати побажання самих дітей; надавати дітям ширших можливостей щодо самостійного обрання ведучого;
— покладатись на результати лічилки або жеребкування.
(При організації гри велике значення мають лічилки (див. додаток), які дають можливість швидко організувати гравців, налаштувати їх на об'єктивний вибір ведучих. Лічилки вирізняються чіткістю, ритмічністю, співучістю:
| Котику сіренький, Котику біленький, Котику волохатий, Не ходи по хаті, Вийди краще нас шукати! | Котилася торба З великого горба, А в тій торбі: Хліб-паляниця, Кому доведеться — Той буде жмуриться. |
Говорячи кожне слово лічилки, діти показують по черзі на гравців. На кого випадає останнє слово, той і стає ведучим, або навпаки — виходить із кола.
Крім лічилок існує і жеребкування. Найчастіше його бажано застосовувати педагогу-організатору, коли дітей потрібно розділити на дві команди. Наприклад, за загальною згодою діти обирають двох капітанів. Решта, поділившись на пари, підходить по черзі до капітанів, питаючи “Соломи чи сіна”? або “Дерева чи заліза”? Ведучі вибирають гравців, формуючи в такий спосіб команди для гри.
Для визначення черговості в народних іграх дуже часто застосовується вимірювання на палиці. Один гравець її підкидає і ловить однією рукою, другий береться за палицю вище тієї руки, котра ловила. Так по черзі переносять свої руки вище до кінця палиці. Чия рука буде останньою — той і починає гру).
11. В ході гри педагог-організатор зосереджує увагу дітей на її змісті, стежить за точністю рухів, дотриманні правил гри, робить короткі методичні вказівки, підтримує певний емоційний настрій і товариське взаємовідношення між гравцями, тобто управляє грою.
12. Головне завдання педагога-організатора — навчити дітей гратися активно і самостійно!!! Лише за такої умови вони привчаються самі в будь-якій ситуації регулювати ступінь уваги і м'язових напружень, швидко приймати рішення, проявляти ініціативу.
13. Починати гру потрібно своєчасно і організовано. Затримка початку гри значно знижує передігровий стан, зменшує готовність дітей до гри. Гра починається за встановленим сигналом (команда, оплеск в долоні, свисток). В процесі гри доцільно педагогові-організаторові робити зупинки, щоб у тактовній, шанобливій формі вказати на допущені порушення правил, певні технічні чи тактичні помилки. Разом з тим, слід залишатися об'єктивним суддею, даючи право на самостійність, максимум ініціативи.
14. Давати сигнал при закінченні гри слід в тому разі, коли бачите, що діти отримали від неї задоволення, а не втомилися. Про закінчення гри можна повідомити словами: “Залишилося 2 хв”, “Граймо до...”. Несподіване закінчення гри може викликати негативну реакцію, зумовити конфліктну ситуацію!!!
15. Після закінчення гри необхідно обов'язково повідомити про її результати. Згідно результатів, не роблячи нікому скидки (хоча деякий процес авансування, безперечно, повинен бути, адже в таборі можуть бути “зневірені” діти, діти з певними фізичними вадами, про які їм не хотілося б зайвий раз чути), враховуючи не лише швидкість, але й якість виконання, лаконічно і чітко визначаємо переможців, керуючись також думкою болільників або самих членів команд.
16. Разом із учасниками гри намагаємося виявити спільні помилки, технічні чи тактичні, шукаємо шляхи їх вирішення. Доцільно згадати: позитивні чи негативні моменти гри; кумедні ситуації, котрі, можливо, виникали в ході гри; враження про міжособистісні стосунки, конфліктність особи, її емоційну реакцію.
17. До аналізу ігрових дій обов'язково слід залучати самих школярів, що привчає їх до відповідальності, критичності, самокритичності, спостережливості, самоаналізу.
Заувага. Рекомендуємо познайомитися з додатками, що стануть в пригоді педагогові-організаторові, вихователеві у роботі із залучення школярів до національних ігор та розваг (див. додаток).
Поиск по сайту: