Український рушник у звичаях, традиціях і обрядах

Імпровізована українська хата, рушники, вишиванки, рядна, ікони, портрет Т.Г.Шевченка. Дівчата в українських костюмах співають пісню “Вишиванка” й вишивають рушники, інші вироби.

1 дівчина:

3 вечора тривожного аж до ранку

Вишивала дівчина вишиванку.

Що тоненька ниточка, мов шнурочок,

І ще тонший в дівчини голосочок.

2 дівчина:

Що червона ниточка — то кохання,

А що чорна ниточка — розставання.

Щоб червона ниточка легко слалася,

А щоб чорна ниточка часто рвалася.

3 дівчина:

Ой, піду в неділеньку на гулянку,

Подарую милому вишиванку.

Сердься, мій соколику, чи не сердься,

Будеш ти носить її біля серця.

(Входять дві ведучі, одягнені в українські строї).

1 ведуча:

Рідне слово, хліб, сорочка-вишиванка, рушники на стіні... Все це народні берегині.

2 ведуча: Рушник на стіні. Давній наш народний звичай. Його можна порівняти з піснею, вишитою чи викоханою на полотні. Не було, здається, в Україні жодної оселі, котрої не прикрашали рушниками. Хоч би яке убоге судилося кому життя, а все ж естетична принада повсякчас знаходила місце в помешканнях — хай то була одинока хатина вдови, тісна багатодітна оселя — всюди палахкотіли багатством кольорів рушники. “Хата без рушників, — казали в народі, — що родина без дітей”. Рушник відтак був своєрідним обличчям оселі, а, значить, і господині.

1 ведуча: Рушникам в українських оселях і обрядах відводиться велике значення. При зведенні житла ним застеляли підвалини, рушниками піднімали сволоки, а потім їх дарували майстрам. Весною, коли заврунювалися жита, люди входили в поле і родиною тричі обходили лан, несучи на рушниках хліб-сіль. Ними скріплювали купівлю-продаж домашніх тварин, щоб “велося в господарстві” та багато іншого.

2 ведуча: Вишитий рушник створював настрій, був взірцем людської працьовитості. Ніщо, здається, не характеризувало жіночу вправність краще, ніж ті вимережені рукотвори. Мистецтво виготовлення рушників широко відоме з часів Київської Русі. Ця традиція постійно розвивалася, удосконалювалася, набираючи оригінальних ознак. Відрізняються за своїм способом виготовлення, сюжетними оздобленнями, кольоровою гамою різні рушники.

У переважній більшості це були рослинні, геометричні та геометризовані орнаменти, вишиті низинкою, гладдю, хрестиком. На Київщині. Чернігівщині, Полтавщині, Житомирщині переважали рослинні візерунки в формі вазонів, котрі символізували дерево життя; на Поділлі були традиційними геометричні та геометризовані візерунки з використанням анімалістичного орнаменту або малюнків стилізованих жіночих фігурок, пташок, тварин; для суто поліських виробів характерні сюжети з символами оберегів.

Кожен район мав свої кольорові гами. Якщо для Галичини, Буковини, Закарпаття властиві яскраво-барвисті відтінки, то на Київщині, Полтавщині, Чернігівщині переважали рослинні орнаменти червоного та чорного з синім кольорів, а для корінного Полісся здебільшого характерний чорний та червоний колір. Подивіться на карту України. Ви бачите і кольори, і види вишиванок, орнаментів. Який багатий і щедрий народ, яка жива кольорова гама!

(Дівчата у різних варіантах українських костюмів несуть різні види рушників, характерних для різних місцевостей України).

У багатьох рушниках домінує чорний колір з невеликим додатком червоного. В одному давньому рукописі розповідається про те, що чорний колір був наслідком трагедії після повстання 945 року. Згідно з “Повістю врем'яних літ” в той час відбулося перше в Київській Русі антифеодальне повстання древлян. Як відомо, місцеві люди під проводом коростенського князя Мала дали рішучий бій Ігоревим воякам, а самого князя розірвали навпіл. Роком пізніше, зібравши численне військо, княгиня Ольга вирушила походом на древлян і жорсторко розправилася з ними. Жіночу тугу за своїми вірними охоронцями символізувала саме чорна гама. Впродовж століть вишивка древлян носить однотонність з незначним додатком червоних відтінків. Як тут не згадати поетичний образ Д.Павличка:

Два кольори мої, два кольори,

Червоний — то любов, а чорний — то журба.

1 ведуча: Рушник. Він символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові. Він пройшов через віки до своїх дітей, хто не черствіє душею; він щедро простелений для близьких і далеких друзів, гостей. Хай символ цей завше буде в нашій добрій хаті, як ознака великої любові і незрадливості.

(Лунає пісня “Мамина світлиця”).

2 ведуча: (бере в руки вишитий рушник). Вишитий прабабусин рушник — літопис життя нашого. Нехай у кожного з нас на мить в уяві оживе світлий образ прабабусі, її вправні натруджені руки, які мережили довгими зимовими вечорами при свічці оцей рушник, залишили нам на згадку таку неповторну красу і талант.

1 дівчина:

Висить рушник на стіні

В нашій теплій привітній оселі

Тільки квіти на ньому чомусь

Вже поблідли й не дуже веселі.

Квіти поблідли, бо роки пройшли,

Вишивала його ще моя прабабуся.

2 дівчина:

Зупинись на хвилиночку, мить.

Розкажи про життя прабабусі моєї,

Розкажи, як жила, як росла,

Розкажи, як мережила квіти

На оцьому ллянім полотні.

3 дівчина:

Розкажи, як голубила діток,

Як навчала добра і краси.

Оживають ці квіти сьогодні,

Набираються сили й наснаги.

Бо рушники ці — це наше коріння,

Без коріння не можна рости.

(Дівчата співають пісню на сл. В.Вихруща “Коріння”).

1 ведуча: А скільки праці, недоспаних ночей потрібно було, щоб виткати таке біле домашнє полотно? Ткали полотно, вимочуючи його у воді, вибілювали на сонці, і потім оживали на ньому букети яскравих різнокольорових квітів.

(Бажано, щоб із спогадами виступила мешканка села похилого віку або працівник музею, вчитель чи народознавець.)

2 ведуча: Не було в Україні сім'ї, котра б не сіяла конопель чи льону. В наших краях з давніх-давен полотно ткали з конопель. Коли приходила пора жнив, люди, як ті бджілки, вибирали коноплі, зв'язували їх у невеликі снопи, мочили в річці. Мокли коноплі тиждень-два. Пізніше сушили на сонці, тіпали, знову сушили, витирали на терлиці, а тоді чесали й пряли. Виходило і клоччя, і повісма. Вечорами, співаючи, пряли.

(Показують прядлицю, кужіль, веретено. Показують, як прясти).

Ось так народжувалося на світ полотно. Воно, як людські долі.

1 ведуча: Рушники мають різне призначення. Так, у побуті для витирання рук і обличчя він мав назву утирач. Господиня на знак поваги до гостя давала йому рушник на плече: брала кухлик з водою й люб'язно пропонувала свої послуги. Про рушник-утирач говориться:

Вода в відеречку, —

Братику, вмийся,

Рушник на кілочку, —

Братику, утрися.

Для витирання посуду, стола, лави використовувався стирок. Рушник, яким обвішували стіни, ікони, фотографії — це покутник.Плечевим рушником пов'язували сватів, а подарунковий дарували на весілля.

2 ведуча: Крім побутового призначення, рушники виконують і обрядове: з рушником, як і з хлібом, приходять до породіль, вшановуючи появу немовляти в родині; з ним проводжають і в останню путь. Пригадаймо слова Т.Г.Шевченка:

Не хочу я панувати,

Не піду я, мамо,

Рушниками, що придбали,

Спустіть мене в яму.

Рушником також прикривають хліб на столі, виряджають в далеку дорогу батька й сина, чоловіка, коханого, зустрічають рідних та гостей.

1 ведуча: 3 рушником найбільш пов'язаний обряд весілля, який ми відтворимо разом із героями повісті І.Нечуя-Левицького “Старосвітські батюшки і матушки”.

(Сценка).

Ведуча: В домі почалася надзвичайна біганина. Бігала важка Терлецька, бігала Олеся, бігав сам Терлецький, бігала Килина, навіть баба в пекарні вертілася, як муха в окропі. Олеся знала, що Балабуха не жвавий до розмови, та попросила його у садок.

Олеся: Чи ви бачили мої квітки?

Балабуха: Ні, не бачив.

Олеся: Ходім, я вам покажу мої квітки.

Ведуча: Поки молоді гуляли в садку, старости в кімнаті домовлялись про придане.

Староста: А що, отче Петре! Сказати правду, ми оце приїхали сватати вашу дочку Олесю. Чи віддасте, чи нехай підросте?

Батько: Ми з жінкою ладні оддати. Не знати, що скаже дочка.

Сваха: Коли вже, дякувати вам, така ваша воля, то треба й дарити дітей. Що ж ви думаєте дати за дочкою?

Батько: Дам сто карбованців.

Староста: Сто карбованців — гроші, то правда, але, сказати правду, невеликі.

Сваха: Вже ж невеликі. Гроші грішми, але треба чогось і до грошей. На господарстві треба й корів, треба й волів, треба й возів, треба й коней, треба й до коней. Треба миски й ложки, треба чогось до ложки. І вже, Господи, що й то казати! Ви самі здоровенькі, знаєте, чого треба на господарстві, та ще й новому, молодому, часом необміркованому.

Мати: Та вже, свахо, Олеся — наша дочка. Ми не випихаємо її босу з хати з порожніми руками та скринями.

Сваха: Борони, Боже! Я сама мати, маю дочок, хвалити Бога я вже надбала повні скрині всякого добра для своїх дочок: в мене готова їм і одежа, і плахта, і запаски, й намітки, і скатерті. Я вже назначила їм корови, телиці й кабани, й льохи, й гуси, й індики! Що то й казати. Певно, й ви надбали для Олесі всякого добра. Чи багато корівок та воликів думаєте дати?

Батько: Дві пари волів та корову.

Староста: Мало.

Сваха: Їй Богу, мало! Двома парами не потягнеш й плуга на полі. Та з однієї корови не назбирати ні сиру, ні масла. Треба, свахо, дві корови, бо ви самі здоровенькі знаєте, що з однієї корови не наїстися масла та сиру. Воно й добре було й масла, й сиру наїстися, ще й на ярмарок вислати на продаж. А скатертів багато думаєте дати?

Староста: Та що там, жінко, скатерті. За гроші всього накупити можна. Я все, бачте, про гроші. Отче Петре, їй Богу мало сотні карбованців. Що тепер 100 карбованців? То колись можна було за сотню трохи не село купити. Треба дві або й три сотні, та ще й з хвостиком.

Батько: Подумаємо, подумаємо. В нас не одна дочка, самі знаєте.

Сваха: Та й панщанних людей таки дайте дітям. В вас таки багатенько людей. Дайте хоч одну сім'ю.

Мати: Де ті люди в мене? Чисто всі порозбігалися, неначе їх якийсь нечистий порозганяв! Тільки й зосталися самі каліки: одна баба та горбата Килина.

Сваха: 3 тієї горбатої роботи, як з цапа молока. Дайте таки здоровеньких, ба міцний чоловік, як міцний горщик, не розкипить на жару.

Мати: Але все ж таки, Килина глядітиме дітей, буде за няньку. Килину дамо, а більше людей, ні.

Сваха: І за Килину спасибі. Але ж прикиньте ще хоч бабу.

Староста: Як же оце воно буде? Чи на словах умовимося, чи напишемо на папері?

Сваха: На папері, серденько, на папері краще буде, бо сказано: “Як написано пером, то не вивезеш волом”.

Ведуча: Свати говорили, поки не виговорили зайву сотню карбованців, ще одну корову, третю пару волів, ще й Килину. Сваха все поглядала скоса в вікно чи багато на дворі курей, гусей та індиків. Вона дуже любила гусятину, любила м'які пухові подушки й все настоювала, щоб Терлецька дала Олесі багато гусей.

(Поки старі договорювалися, в світлицю увійшли молоді. Балабуха був червоний, неначе пікся на жару. Олеся була спокійна, неначе вона тільки походила, погуляла по садку.)

Сваха: Чи скінчили ви своє діло?

Балабуха: Скінчили, слава Богу.

Сваха: Поздоровляємо вас! Даруй же вам, Боже, щастя та здоров'я!

Староста: Роди вам, Боже, жито-пшеницю, а в запічку — дітей копицю.

Ведуча: Всі почали поздоровляти молодих.

Сваха: Коли скінчили, то й ми скінчили, тепер, свате, можна й на папері нашу розмову записати.

Ведуча: Принесли води, розвели чорнило. Килина побігла на двір, впіймала гуску, висмикнула з неї пера і принесла в хату. Батюшки написали на папері розмову.

Староста: А що, отче Петре, можна приступити до заручин.

Батько: Треба сповнити закон.

Ведуча: Терлецька засвітила свічки перед образами. Килина з бабою принесли саморобний килим і рушники. Килим застелили перед столиком.

Сваха: Щасти вам, на все добре, на весь рік, на весь рід, на ваших дітей.

2 ведуча: Проте найбільше з рушником пов'язаний обряд весілля.

За давнім звичаєм, як тільки підростала дівчинка, мати заздалегідь турбувалась про рушники. Довгими зимовими вечорами дівчата мережили, вишивали. Від того, якими вони виходили, скільки встигла дівчина підготувати рушників, складалася думка про її працьовитість, вдачу, вміння, талант. Вважалося за велику образу, якщо дівчина пов'язала рушниками сватів, а опісля відмовлялася від шлюбу. Дарувати рушник — означало готуватися до весілля.

Мати:

Дожидай, доню, та йди додому,

Бо троє у тебе аж є гостей,

Аж троє гостей, всі три старости.

Ой, одні стали аж за садами.

Другі стали під воротами,

А треті — під сіньми кіньми.

Що за садами — тим відказали,

За воротами — тим слово дали,

Під сіньми кіньми — рушнички дали.

1 ведуча: На весіллі рушниками обдаровували родину молодого, перев'язували бояр, заквітчували весільне кільце:

А в коморі сволок,

На ньому рушників сорок,

Біжіте, несіте,

Та бояр прикрасіте.

2 ведуча: На шлюбний рушник ставали, з'єднуючи свої долі. Стати на рушник — це поетичний образ, оповитий високим символом, він утвердив не тільки працьовитість матері та дочки, а й чистоту почуттів, з'єднував у родинні стосунки сім'ї і молодого, і молодої, стелився життєвою стежкою.

(Дівчина та хлопець стають на рушник. Дівчата співають ніжну весільну мелодію: “Не впади, горошино, на весільний рушник” або “Туман яром, туман долиною”).

1 дівчина:

Стелися, доріжко, до щастя стелися.

Два дружні серця в єдине вплелися.

2 дівчина:

Ми вишиєм квіти дорогою тою,

Де йдуть зустрічатись закоханих двоє.

1 ведуча: Материна пісня, як крила у нас за плечима. Вона гріє, наче вогонь, вона світить щиро і ясно.

(Звучить “Пісня про рушник”:

Рідна мати моя, ти ночей недоспала,

Ти водила мене у поля край села,

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала

І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка.

І зелені луги, й солов'їні гаї,

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

І засмучені осі ласкаві твої).

1 ведуча: Рушник... Він пройшов крізь віки, і нині символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до своїх дітей, до всіх, хто не черствіє душею, він щедро простелений близьким і далеким, друзям та гостям.

2 ведуча: 3і сльозами на очах цілують вишитий рушник люди, яких доля змусила покинути, залишити не за власною волею рідну домівку, але Україна залишилася рідною матір'ю-ненькою. І, як найдорожчий дарунок, везуть вони з України вигаптуваний рушник. Бо на ньому оживають до болю знайомі і рідні спогади: шум діброви, китиця калини, довгі коси українських верб — все те, чого немає там, на чужині...

(Звучить пісня “Два кольори” Д.Павличка).

1 ведуча: Український рушник є в кожній оселі. Давайте згадаємо, що саме кажуть наші старші товариші, наші бабусі та дідусі про рушничок.

(Звучить пісня “Смерекова хата”).

1 учениця:

Рушник, що мати вишивала,

Пісні співаючи мені,

Надовго я запам'ятала,

Висить він в хаті на стіні.

2 учениця: Хай рушник, як символ вічного зв'язку поколінь, завжди буде в нашій добрій хаті, як ознака великої любові, незрадливості, тепла, ласки, матері, ніжної материнської пісні, яка кличе нас завжди, оберігаючи в дорозі до рідного порога.

1 учениця:

Висить рушник, а роки йдуть,

Вже й я почала вишивати,

А рушничок матусин наш

Завжди оселю буде прикрашати.

(Голосно звучать останні рядки пісні “Смерекова хата”).

Додаток 4

Сценарій свята

“0й, на Івана, ой, на Купала”

Ведуча: 3 давніх-давен наш народ славився своєю мудрістю, стійкістю, хоробрістю, дотепністю, влучними жартами, народними переказами, легендами, думами, баладами, звичками, обрядами та піснями, які збереглися й дійшли до нас у неповторній красі.

Ведучий: Одним з найулюбленіших літніх свят є свято Івана Купала. Купайло — таке ж свято українського народу, як Коляда зимова. Обоє вони пов'язані з річним циклом сонця. Коляда зимова відмічається через 15 днів після найдовшої ночі — 7 січня. Купайло відмічається через 15 днів після — найкоротшої ночі — 7 липня. Отже ці два свята з колядками та купайлівськими піснями розділяють рік навпіл. Від Купайла до Коляди і від Коляди до Купайла рівно півроку.

Ведуча: Свято Івана Купайла — урочистість переважно молодіжна, але її духовна сила така всеохоплююча, що святкувати на березі річки чи ставка збираються майже всі мешканці села: від малого до старого.

Ведучий: В житті хлібороба свято Купала зводилось до проведення обряду напередодні жнив. В цей день людина мала очиститися від гріхів, купаючись у воді і стрибаючи через вогонь.

Ведуча: Було й інше значення свята. Вважалося, що в ніч на Івана Купала зацвітає папороть. Здавна в народі були сміливці, котрі хотіли здобути її цвіт. За народним повір'ям, опівночі бруньки папороті з тріском розкриваються і з'являється жовтовогненна квітка, лише на мить блиск освітлює усе навколо, а після цього зразу ж зникає.

Ведучий: Вважалося, що хто встигне зірвати цю жовту квітку, той здобуде чарівну силу, котра допоможе знайти скарб, передбачити долю людей, зцілювати й лікувати їх. Природа цієї сили нечиста, тому квітка може зробити людину багатою, але ніколи — щасливою.

Ведуча: Давайте, дорогі діти, згадаємо разом це веселе свято, згадаємо, як його святкували наші предки, як вони славили Землю-годівницю, як славили життя, як творили, мислили, співали, жартували.

Ведучий: Ще напередодні свята все село готувалося до нього. Білили хату, прибирали у кімнатах, на подвір'ї, прикрашали браму, чепурилися молодички.

В цей час господині обходили свої городи, обдивлялися, як зав'язується гудина на огірках, інших овочах, обривали гудину-пустоцвіт і викидали її на перехрестя доріг, промовляючи:

І дівчина: Щоб пусте топталося, а на гудині в'язалося!!!

II дівчина: Оте пусте, що тільки цвіте, а плоду немає — нехай пропадає!!!

Ведуча: Не сиділи без діла й хлопці. Вони на гарбах об'їжджали все село, збирали трухле, непотріб, пустоцвіт, хмиз, сміття. Все це для вогнища на святі.

(Лунає пісня).

Ясно, красно стало

Так, як на Купала.

Рано-вранці сонце зійшло...

Йдуть хлопці поруч з підводою (на якій хмиз, сміття, гудина тощо) збирають і промовляють:

І хлопець: Щоб воно прахом пішло у вогонь Купайла!!!

II хлопець: Хай погане і зле пропаде, а гарне й добре зостається і розвивається.

Ведучий: Дівчата заздалегідь готували квіти до цього свята, любовно їх вирощували з весни.

І дівчина: Йде з квітами і співає:

У вишневому садочку

Скопали ми грядочку

Та посіяли квіточок,

На Купала, на віночок.

Йдуть дівчата з оберемками квітів, сідають на галявині, плетуть віночки.

II дівчина: (співає)

Заплету віночок,

Заплету шовковий

На щастя на долю,

На чорнії брови

Ой, Івана, ой, на Купала

Там дівчинонька вінок сплітала.

Ведуча: Дівчатам — особлива радість. Вінок — то символ їхньої честі, вроди, сонячної долі. Яке в котрої вміння, такий і вінок. У кожної свій, неповторний, свій вінок життя. А щоб вони були ще красивішими, дехто з дівчат споліскує вінок у джерельній воді.

Дівчата зі своїми вінками йдуть в напрямі до річки, ставка (басейну). Сідають у круг, співають пісні про кохання, про жіночу долю, страждання, про коханого: “Цвіте терен”, “Ой, на горі два дубочки”, “Чого вода каламутна?”, “Чом ти не прийшов?”.

Ведучий: А яке ж свято без Купайла?

Дівчата піснею закликають на свято Купайла:

Наше Купайло з верби, з верби,

Котре краще, прийди, прийди,

Котре краще, прийди, прийди,

Котре гірше, не йди, не йди!!!

Ведуча: Купайлиця — символ дерева життя. У нас в Україні купальню готують з верби. Вона найскоріше розвивається в час весняного пробудження. Верба уособлює розквіт природи разом з віночком квітів — основним символом Івана Купайла.

В цей час з'являються хлопці з розкішною вербою, вкопують її в землю. Дівчата починають прикрашати її віночком, стрічками і співають:

І. Наше Купайло високе!

II. Наше Купайло широке,

III. Наше Купайло з гілоньки,

Що вбирають всі дівоньки!

IV. Його вбираєм, співаєм,

Свого ми щастя шукаєм!

V. Купайло, Купайло, де ти зимувало?

VI. Зимувало в лісі,

Ночувало в стрісі.

Зимувало в пір'ячку.

Літувало в зіллячку.

Всі: А в нас Купайло з верби, з верби,

А ти, Іване (Степане) прийди, прийди

До нас Купайла оглядати

І Ярославу цілувати.

Бо як не прийдеш на Купайла,

То вийде з тебе душа і пара.

І дівчина: Чи не бачили ви мого Кострубенька?

(Дівчата відповідають: Пішов у старости!)

Доля моя нещаслива,

Що я собі наробила,

Кострубонька незлюбила.

Вийди, вийди, Кострубоньку,

Стану з тобою до шлюбоньку.

II дівчина: Чи не бачили ви мого Кострубайла?

(Дівчата відповідають: Поїхав по квітку папороті).

Де за горою, за кам'яною

Стоять коні та й готові,

Посідлані, погнуздані,

Тільки сісти та й їхати,

Цвіт папороті шукати.

Ведучий: Обов'язково на святі Купайла присутні Кострубенько — символ краси, молодечої сили, вроди, здоров'я; Кострубайло — втілення застарілого, гнилого.

Три хлопці вносять Кострубенька у вишиваній сорочці, у гарному капелюсі, і Кострубу в брудних штанях, порваній сорочці, а за ними їде гарба зі сміттям, яке вони назбирали на багаття.

Ведуча: Дівчата та хлопці співають пісні і танцюють навколо Купалиці та Кострубенька, деякі дівчата йдуть до річки, щоб пустити на воду свій віночок.

І дівчина:

Пливи, пливи, віночок, за водою,

Пливи, доля, за тобою.

Пливи, вінок, до бережечка

І до розкішного кущечка,

Пливи, доле, за водою,

А я услід за тобою.

II дівчина співає:

Та пущу віночок,

На биструю воду,

На милого вроду.

ІІІ дівчина:

Ой, пливи, віночку,

Тихо за водою.

На щастя, на долю

Милому зі мною.

IV дівчина:

Ой, там на Йвана, на Купайла,

Там ластівка купалася,

На березі сушилася,

А на Миколу дивилася.

V дівчина:

Ще рушників не пряла,

А вже Степана сподобала.

VI дівчина:

Летіли гуси білокрилі

Та в Івана всю гречку з'їли.

Біжи, Марусю, гони гуси,

Цілуй Івана у самі вуса.

І хлопець: Там, за горою, собака бреше,

А там Микола кілля теше.

II хлопець:

Теше він, теше, притешує,

І сам до себе приказує:

— Ой, слава Богу, не журюся,

Бо у неділю оженюся.

III хлопець: Коли не в цю, то в другую,

Візьму Марусю молодую.

Дівчина:

Ой, на Івана-Купалочка

Не виспалася Наталочка,

Погнала бички, дрімаючи,

На кілки ніжки збиваючи,

Приточи, Боже, більше ночі

На Наталчині чорні очі.

Він: Гуляння продовжується. Заходить сонце, настає час запалити купальницький вогонь. Право запалити вогонь надається найстарішому, найшанованішому мешканцеві села.

І дівчина: Вогонь Купайла — вогонь душі! (Кидають у вогонь Кострубу).

І хлопець: Оцього негідного, неспроможного в житті нам не потрібно, нехай горить.

II хлопець: А дужий Кострубенько нехай в землю корінь пускає, росте, розквітає та красою наливається.

(Вогнище горить, освітлює обличчя всіх присутніх на святі: і малечі, і старших людей. Усі дівчата мають віночки, стрічки).

Лунають пісні:

На сіно, дівчата, на сіно

Щось наших парубків насіло,

Понадувалися як ті сичі,

Посідали з батьками на печі.

Ведуча: Хлопці, гайда до дівчат.

З тією, що серцю люба і мила, попарно перестрибують через вогнище.

Лунає сміх, підбадьорливі слова: гори, гори, ясно, щоби не погасло!

Очисти нас від скверни! Дай вогню в душу!

(Загинув у вогні Коструба. А пісні наздоганяють одна одну. А очищувальний животворний вогонь Купайла від смеркання до смеркання має палати; хлопці всю ніч підтримують цей вогонь.

Ведучий: А тут щось шубовсь у воду. Це дівчата постаралися, тепер хто кого. Жарти, сміх не припиняються.

Співають пісні:

Ой, купався Іван, тай у воду впав,

Ой, купався Клим, тай у воду вплив,

Ой, купався Степан, доведеться і нам,

Ой, купався Мусій, доведеться нам всім,

На калину роса впала —

У нас в селі Купала.

Хлопці дістають з води віночки, а дівчата співають:

На городі Чорнобиль той зацвів,

Наїхало козаків повен двір.

Наїхало козаків повен двір,

Пізнай, пізнай Марусенько, котрий твій.

Огороджу терном річку,

Пущу лебедя й лебідку.

В наших селах кажуть: як візьме віночок своєї судженої, то й візьме її за дружину.

Ведуча: Стало традицією при проведенні свята Івана-Купайла хлопцям викрадати в дівчат Купальницю. В хлопців мета — викрасти, в дівчат — відстояти її.

І дівчина: Тут вам не бувати, Купальниці не брати!

II дівчина: Йдіть своє колесо качайте, а нашої Купальниці не займайте!

І хлопець: Будемо і колесо качати, і вашу Купальницю брати.

II хлопець: Ваша Купальниця кругом славиться,

Ми це добре знаємо і не поламаємо!!!

III хлопець: Покладем її у воду

На ще кращу вроду.

Дівчина: Наше з нами буде, славне є і славне буде!!!

(Хлопці з дівчатами “борються” з Купальницю. Хлопці перемагають, несуть Купальницю до води: Щоб наша Купала

Та ще кращою стала!

Стороною дощик іде...

Ведучий: Хлопці вносять Купальницю у воду і примовляють:

І щоб росла буяла, а на той рік ще кращою стала!

А в деяких українських селах Купальницю не топлять, а розламують на гілки. Кожна дівчина намагається зірвати більшу, красивішу гілку. Пізніше купальні вінки та гілки кладуть на свої городи для того, щоб був гарний урожай на другий рік.

Ведуча: Свято до кінця підходить. Хтось додому збирається, а хтось, як Купайло, то ні! Тут же з'являється купальська вечеря: вареники з вишнями, киселиця, вишняк. Неперевершений то смак: їсти просто неба, на землі, чути її пахощі, спів птахів, чарівність ночі.

Ведучий: Свято закінчилося. Але свято живе! Не дають цьому святу люди стати минувшиною. Живе в чарівності ночі, в сонячному теплі, в духовній чистоті, живе в пошуках життєдайних джерел, в потягу до світла, добра, у вогні душі, в легендах і невмирущих піснях.

Додаток 5

Сценарний план гри

Додаток 6

Конкурс ерудитів

“Що? Де? Коли?”

В конкурсі беруть участь 2 команди: “Амазонки” і “Орхідея”.

Правила гри:

Команди сидять за окремими столами в різних кінцях сцени. На авансцені ще один столик, на якому розкладені питання вниз пакетом, зверху, на якому приклеєний символ галузі знань, до якої входить питання (наприклад, кружечок — питання з історії, ромбик — з географії і т.д.). Конкурс проходить у кілька етапів. Кожне питання оцінене певною кількістю балів і команда отримує їх, якщо дасть правильну відповідь. Якщо команда не може дати правильної відповіді, то це може зробити команда-суперник, але отримує лише половину зазначених балів. Якщо ж і суперники не відповіли правильно, право на відповідь мають окремі болільники, їм теж зараховується половина балів. В окремих випадках ведучі можуть дати підказку, але таку, яка все ж таки вимагає знань гравців з даної галузі. Наприклад, якщо питання з літератури, то можна процитувати інші рядки з цього ж твору або назвати інші твори певного автора. Але в цьому випадку команда знову отримує половину балів.

Команда, яка отримала найбільше балів, перемагає. Ті глядачі, котрі отримали найбільше балів, нагороджуються спеціальними призами. Так само нагороджується і найактивніший гравець конкурсу.