Поради педагогу-організатору щодо організації й проведення масових та групових виховних заходів із використанням національних ігор та розваг

Із дітьми різних вікових категорій в умовах табірного літа.

Організовуючи ігри та розваги, вихователям, педагогам-організаторам слід керуватися порадами:

— не беріться за гру, якої ви не знаєте;

— домагайтеся суворого виконання правил гри;

— не давайте можливості сильнішим пригнічувати слабших;

— кожна команда повинна поважати одна одну; бути вдячними за роботу суддів, за підтримку болільників;

— у командних іграх діє правило: один — за всіх, всі — за одного. Програш одного учасника ще не означає програшу команди. Боротьба повинна тривати поза всяких умов. Про це потрібно систематично нагадувати гравцям, згуртовуючи їх;

— у грі потрібно обумовлювати правилами штрафні очки, а не повністю ігнорувати дитину, що програла;

— під час гри керівна роль належить педагогу-організатору.Він повинен стежити за її ходом, виправляти, підказувати, створювати умови для гри-радості, гри-творчості, гри-задоволення, гри-розвитку.

9.Роль і місце організованого дозвілля у процесі вирішення проблем самовираження та самовизначення школярів різних вікових категорій в умовах табірного літа.

Рольові ігри як спосіб розвитку самодіяльності учнів молодшого шкільного віку та спонука до їх самовиховання.

У дітей молодшого шкільного віку переважає образне мислення. Це найбільш інтенсивний період формування навчальної діяльності (Д.Б.Ельконін). Діти цієї вікової категорії прагнуть вступати в різні види спілкування з дорослими (ділове, пізнавальне, особистісне); для них властива максимальна рухливість та допитливість, нестійкість протікання емоційних процесів.

Велике значення для дітей цього віку мають рольові ігри, які виступають як спосіб розвитку дитячої самодіяльності та спонука до самовиховання. В молодшому шкільному віці діти із задоволенням грають в дидактичні ігри (сюжетні, предметні, змагальні), складовими елементамияких є: ігрові завдання, ігрові мотиви, навчальне вирішення завдання. Ці ігри створюють оптимальні умови для засвоєння певних знань, сприяють розвиткові пізнавальних інтересів.

Добре організована гра дає можливість кожній дитині зайняти певну позицію в уявлюваній, але життєво правдивій ситуації, є добрим засобом стимуляції дітей до виконання потрібних практичних дій, засобом організації та полегшення навчальної і трудової діяльності дітей. Головний результат гри — задоволення дітей самим процесом, що найбільшою мірою відповідає потребам дійового пізнання навколишнього світу та активного спілкування з людьми.

Заувага. Пропонуємо в оздоровчому закладі провести гру-свято дидактично-рольового спрямування — “Галявина чудесних казок” (Див. додаток 9).

Виховні заходи, що формують самостійність та адекватну самооцінку підлітка, як засіб вирішення проблеми самовираження й самовизначення особистості підлітка в умовах табірного літа.

В психічному розвиткові підлітка основна роль належить формуванню системи соціальних взаємовідносин з оточуючим середовищем. В дітей цього віку самостійність та самооцінка набувають першочергового значення, емоційна сфера їх відрізняється різкою гарячковістю, запальністю.Для емоційного благополуччя необхідно, щоб у підлітка співпадали оцінка і самооцінка. Тому при складанні сценарію виховного заходу слід враховувати інтереси, позицію школяра в осередкові товаришів, наявність цілісного сприймання. Вступ повинен викликати емоційний заряд; головна частина — посилити співпереживання, сприяти формуванню моральних і естетичних почуттів; заключна частина — закріпити піднесений, бадьорий настрій та викликати бажання до активної співпраці на майбутнє.

Заувага. Пропонуємо для підлітків участь в аукціоні “Веселі розваги” (Див. додаток 10).

Організація та проведення виховних заходів для дітей старшого шкільного віку з урахуванням їх позиції у суспільстві — шлях до вирішення проблем самовираження та самовизначення юнаків та юнок в умовах табірного літа.

Старший шкільний вік — це вік юності, вік творчого мислення, енергії, ентузіазму. В порівнянні з підлітком, юнак чи юнка не тільки більш самостійні, але й саме це поняття сприймається ними по-іншому, “його світоглядний пошук і самосвідомість здобувають “позитивну” спрямованість — накреслення життєвого плану, усвідомлення змісту життя, соціальне і моральне самовизначення, практичне входження в доросле життя” (Кон И.С. Какими они себя видят. — М., 1975. — С.71).

Під час організації і проведення виховних заходів необхідно враховувати позицію дітей старшого шкільного віку в суспільстві, їх романтичний настрій, потребу в плідній діяльності та творчості.

Заувага. Пропонуємо ознайомитися з варіантом рольової гри “Турнір майбутніх сімей” для учнів старшого шкільного віку (див. додаток 11).

ДОДАТКИ

НАРОДНІ ІГРИ

Моргалки.

Хлопці та дівчата стають в коло парами так, щоб дівчина стояла перед хлопцем. Один хлопець “зайвий”. Всі дівчата дивляться на нього, котрій він моргне, та мусить до нього перебігти. Хлопці, в свою чергу, “стережуть” своїх дівчат, не даючи їм змоги перебігати до “зайвого”. Постійно тримати дівчину не дозволяється. Якщо якійсь дівчині вдалося втекти, тоді “зайвим” стає той, хто був перед тим із нею у парі.

Аналогічно грають і з “зайвою” дівчиною, лише тепер хлопці сидять навпочіпки перед дівчатами.

Ремінець.

Гравці стають у коло, як і в попередній грі. Двоє залишаються поза межами кола, один з них, “здоганяльник”, має ремінця. За сигналом “здоганяльник” повинен наздогнати “втікача”. Той, пробігши не менш як половину кола, може стати перед котроюсь із пар — тоді крайній з пари стає “втікачем”. Якщо “втікачем” є хлопець, то “здоганяльник” має право бити його ременем, якщо дівчина, то її потрібно спіймати, і вона мусить поцілувати “здоганяльника”. Останній може передавати ремінець комусь із кола, влаштовуючи в такий спосіб, засідку “втікачеві”. Однак варто це робити непомітно, бо якщо втікач зупиниться в парі, куди передано ремінця, то “здоганяльник” потрапить у свою ж пастку.

Заєць-утікач.

Учасників гри троє: “заєць”, “мисливець” і “ведучий”. Інші лише оточують поле гри і підбадьорюють учасників. “Ведучий” тримає за середину недовгу линву, до кінця якої прив'язані “заєць” і “мисливець”. “Мисливець” грає із зав'язаними очима, його завдання — знайти “зайця” і вдарити його ремінцем. Після цього з кола вибирають нового “зайця”, а “мисливець” стає “ведучим”, той, у свою чергу, повертається в коло.

Чорний лицар.

На майдані або галявині розмічають невеличку площадку (завширшки біля 30м, завдовжки — 10м). Всередині неї ходить “чорний лицар”. Гравці вишиковуються по обидва боки від широкої сторони площадки. “Чорний лицар” запитує їх: “Люди, ви боїтеся Чорного лицаря?”. Гравці кричать: “Ні!” і перебігають від одного кінця площадки до другого. “Чорний лицар” повинен упіймати кількох гравців, вдаряючи при цьому їх по три рази хустиною з вузликом на кінці. Спійманий “Чорним лицарем” стає його помічником. Далі все починається знову. Помічники допомагають “Чорному лицареві” ловити гравців, але вони не можуть перетворювати їх на своїх слуг, бо хусточка є лише в “Чорного лицаря”. Помічники тягнуть спійманих гравців до “Лицаря”, а гравці перешкоджають їм це робити.

Корчма.

Двадцять-тридцять гравців обирають трьох ведучих: ведучі роздають гравцям різні найменування — “село”, “вулиця”, “корчма”, “двері”, “шинкарка”, “кишеня”, “карбованець” і т.ін. Після того один з ведучих починає розповідати певну вигадану історію, де часто зустрічалися б ці найменування. Наприклад: “19 століття… Українське село… Ніч перед Різдвом… Вийшов сільський Пан Голова з дверей на вулицю й покрокував до корчми…”. Ведучі змінюють одне одного. Що ж до гравців, то вони повинні, почувши своє “іменування” підняти руку, той, хто проґавить потрібний момент, повинен виконати якийсь фант.

(Наш варіант: за бажанням, на вигадану експромтом історію можна спонтанно виконувати пантоміму)!!!

Заувага. Тривалість гри (цієї, як і попередніх) регламентується за загальною згодою гравців.

6. Діти і ведмідь.

Підготовка до гри.

У кутку майданчика окреслюється “барліг ведмедя”. У середині встановлюється лава. Обирається “ведмідь”. Він залазить у свій барліг і “лягає спати” на лаву. Усі інші, ті, що грають, “діти”, розбігаються по всьому майданчику.

Опис гри.

Під українську танцювальну мелодію (1/16 такти) діти бігають, стрибають, танцюють. Із зупинкою музики всі застигають у різноманітних позах.

Ведмідь прокидається, встає і йде шукати здобич. Того, хто порухається, ведмідь забирає до себе в барліг. Спіймані діти сідають на лаву і знаходяться там до кінця гри.

Під повторення української танцювальної мелодії ті, хто грають, знову рухаються, а ведмідь засинає у барлозі.

Гра продовжується доти, доки ведмідь не забере 7-8 дітей. Після цього обирається новий ведмідь із числа неспійманих, і гра продовжується. Серед дітей перемагають ті, яких ведмідь жодного разу не забрав до барлога. Відзначається і кращий ведмідь — учень, котрий найшвидше зібрав обумовлену кількість дітей і краще за всіх зобразив ведмедя.

Правила гри.

1. За спиною ведмедя, коли він не бачить, діти можуть міняти позу.

2. Вириватися з “лап” ведмедя не можна.

7. Курчата й шуліка.

Підготовка до гри.

На відстані 2-3 м від краю майданчика проводиться риска. За нею — будинок “шуліки”. Перед рискою — “город”, у ньому вишикувані один за одним стоять “курчата” на чолі з “куркою”. Курка тримає руки на поясі, а курчата кладуть їх на плечі, тому, хто стоїть попереду. Всі шикуються за зростом, останнім стоїть найменше курчатко.

Опис гри.

На першу частину музики, що тихо звучить, курчата на чолі з куркою бігають на місці. Курка, дбайливо озираючись, спостерігає за своєю сім'єю. Шуліка, вистежуючи здобич, лопотить крилами.

На другу частину музики, що голосно лунає, шуліка кидається за здобиччю. Його завдання — спіймати або торкнути рукою найменше курчатко. Курка, захищаючи курчат, розводить руки в сторони й намагається не пропустити шуліку в город, якщо шуліці все ж вдається прорватися, курчатка, не знімаючи рук з плечей того, хто стоїть попереду, повинні повертати всю колону, захищаючи найменше курчатко.

Якщо із закінченням другої частини музики шуліка не торкнувся рукою останнього курчатка, гра, не перериваючись, починається спочатку: на тиху музику шуліка йде за риску, а курчата й курка займають вихідне положення. Якщо шуліка торкнувся рукою курчатка, гра припиняється. Обирається новий шуліка, курка і останнє курчатко. Найспритнішим шулікою вважається той, хто швидко упіймав курчатко, а найспритнішою куркою — та, котра не дала його піймати.

Правила гри.

1. Під час нападу шуліки курчатка не повинні знімати рук із плечей того, хто стоїть попереду. Якщо це трапиться, шуліка зможе “мітити” не лише останнього, а й будь-кого з ланцюжка, хто відірвався від колони.

2. Курка й шуліка під час гри не мають права хапати одне одного за руки. Гравці, котрі порушили це правило, замінюються.

3. Якщо шуліка продовжує ловити курчатко, не дивлячись на закінчення другої частини музики, він замінюється другим гравцем.

4. Бажано, щоб усі, хто грають, побували в ролі шуліки й курки.

Поиск по сайту: