У.Зміст теми заняття

НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. О. О.Богомольця

КАФЕДРА ХІРУРГІЇ СТОМАТОЛОГІЧНОГО ФАКУЛЬТЕТУ

Методична розробка практичного заняття

для студентів II курсу на тему:

(3 години)

Хірургічні маніпуляції та оперативна хірургічна техніка. Хірургічна операція. Передопераційна підготовка та ведення післяопераційного періоду. Курація хірургічних хворих. Десмургія.

Склав: асистент Ярошук Д.В..

ЗАТВЕРДЖЕНО

На методичній нараді кафедри

________2011 р. протокол №

Зав. каф. хірургії стомат. ф-ту,

професор М.І. Тутченко

Київ-2011

І. Актуальність теми:

Вся хірургічна діяльність прямо або опосередковано зв’язана з хірургічною операцією яка має різносторонній вплив на організм хворого та займає значне місце у житті хірурга. Знання основних принципів приготування хворого до операції, основних видів хірургічних втручань, структури операційного втручання, основних принципів догляду за хворими у післяопераційному періоді необхідно лікарям всіх спеціальностей, а особливо тим, хто планує стати хірургом.

ІІ. Навчальна мета:

А-1. Студент повинен ознайомитись та мати уявлення про:

- основні принципи приготування хворого до планових операцій;

- основні принципи приготування хворого до планових операцій;

- принципи хірургічного втручання та хірургічні прийоми;

- основні правила хірургічних доступів;

- основні принципи догляду за хворими у післяопераційному періоді.

А-2. Студент повинен знати:

- історичні передумови сучасних хірургічних втручань;

- деонтологію при проведенні операційних втручань;

- визначення поняття хірургічної операції;

- класифікацію хірургічних втручань;

- визначення етапів проведення хірургічного втручання;

- задачі передопераційного періоду;

- основні принципи догляду за хворими в післяопераційному періоді;

- особливості догляду за тяжкохворими та агонуючими;

- узагальнювати методи профілактики внутрішньо лікарняної інфекції.

А-3. Студент повинен вміти:

- доглядати за шкірою оперованого хворого;

- гоління волосся:

- очищення кишечнику за допомогою клізм;

- перекладати і транспортувати хворого в операційну та з операційної;

- укладати хворого на операційний стіл;

- харчувати хворого в післяопераційному періоді;

- організувати підготовку і стерилізацію перев’язочного матеріалу, хірургічної білизни, хірургічного інструментарію.

А-4. Студент повинен опанувати практичні навички:

- доглядати за шкірою оперованого хворого;

- гоління волосся:

- очищення кишечнику за допомогою клізм;

- перекладати і транспортувати хворого в операційну та з операційної;

- укладати хворого на операційний стіл;

- харчувати хворого в післяопераційному періоді;

- організувати підготовку і стерилізацію перев’язочного матеріалу, хірургічної білизни, хірургічного інструментарію.

ІІІ. Виховна робота.

1. Виховувати у студентів усвідомлення відповідальності хірурга при виконанні хірургічного втручання, а таким чином важливості набуття теоретичних і практичних знань.

2. Розвивати у студентів розуміння важливості дотримання деонтологічних принципів в хірургічному відділенні.

ІУ. Між предметна інтеграція.

У.Зміст теми заняття.

Сучасна хірургія починає свій розвиток з 16-го століття 1846 року, коли вперше в Массачуетсі зубний лікар Вільям Мортон сірковим ефіром приспав пацієнта, якому хірург Джон Варлен проводив операцію з приводу підщелепної судинної пухлини.

Введення наркозу в хірургічну практику призвело до грандіозних змін в хірургії. Раніше операції могли продовжуватися всього декілька хвилин, оскільки хворий не в змозі був переносити біль на протязі тривалого проміжку часу - розвивався больовий шок, хворий гинув. Хірурги до наркозної епохи були блискучими операторами. Військовий хірург Наполеона Ларрей в 1812 році в битві під Бородіно в польових умовах виконав 200 ампутацій кінцівок. Екзартикуляцію нижньої кінцівки в кульшовому суглобі він виконував за 4 хвилини. Лістон ампутував кінцівку всього за 25 секунд. Пирогов за 2 хвилини виконував видалення каменя сечового міхура.

Наркоз дуже швидко знайшов розповсюдження у всьому світі. Більш не потрібно було так спішити. Операції стали проводити більш старанно, збільшуючи об’єм оперативних втручань.

Асептика і антисептика, розроблені Зімельвейсом, Пастером, Лістером відкрили хірургам шлях в черевну і грудну порожнини-почали розробляти операції на шлунку, кишечнику, серці, легенях. Почалася розвиватися нейрохірургія. Були розроблені методи видалення пухлин головного мозку, мозочка, гіпофізу, спинного мозку.

Інтратрахеальний наркоз дозволив хірургам виконувати операції на відкритому серці, спочатку на працюючому, а потім, після розробки апарату для штучного кровообігу, і на зупиненому.

За допомогою апарату для штучного кровообігу кров забирають із великої магістральної вени і вона направляється в оксигенатор, який являє собою штучні легені, насичується киснем і за допомогою насосу направляється в артеріальне русло. Таким чином з’явилась можливість виконання тривалих і значних за обсягом операцій як трансплантація серця, цей напрям успішно розробляється останні 25 років.

Лише на початку 18 сторіччя з’явились спеціальні приміщення для операцій - операційні.

В наш час у склад операційного блоку входять такі приміщення: операційна, передопераційна, стерилізаційна, кабінет переливання крові, наркозна, матеріальна, гіпсова, кабінет завідуючого операційним блоком та старшої операційної сестри, кімнати персоналу, санпропускник операційної.

Операційний блок розташовується ізольовано від інших приміщень стаціонару. Він може знаходитись біля хірургічних відділень, що обслуговуються ним, займати цілий поверх, окрему будівлю або прибудову до хірургічного відділення.

До складу операційного блоку входять: операційні для асептичних операцій: гнійна операційна розташовується або поза або в його складі, але ізольовано від останнього. Операційна для екстрених операцій повинна бути розташована поряд з приймальним відділенням.

Операційна-спеціально устатковане приміщення для проведення хірургічних операцій. Операційні для проведення асептичних операцій у типових лікарнях розгортаються з розрахунку 2 на 100 хірургічних ліжок, у клініках та інших науково-дослідних клінічних закладах з розрахунку 3-4 палати на 100 хірургічних ліжок.

У лікарнях для однієї операційної з одним столом відводиться приміщення площею 36-48 м², заввишки має бути не менш ніж 3.5 м, шириною 5 метрів. Повітря операційної має бути 22-25°С, вологість–50% та вентиляція, що забезпечує обмін повітря до 3-4 разів на годину.

Для створення умов антисептики при проведенні операцій в операційному блоці повинно здійснюватись чітке зонування приміщень:

-до 1 зони належать приміщення, до яких щодо асептики висовуються найсерйозніші вимоги, операційні зали та стерилізаційні інструментарії,

-до 2 зони – приміщення, безпосередньо зв’язані з дверима операційної – передопераційна, наркозна;

-до 3 зони - приміщення для зберігання та приготування крові, для зберігання переносної апаратури. Апаратні для обслуговування операційних, кімнати медперсоналу, лабораторія термінових аналізів, чиста зона санпропускника;

-до 4 зони – приміщення, вхід в які не зв’язаний з проходженням повз санпропускник або спеціальний шлюз: це кабінет завідуючого операційним блоком та старшої операційної медсестри.

В основі хірургічної праці лежить виконання операцій з приводу того чи іншого захворювання. В свою чергу операції поділяються на дві групи – криваві та безкровні. Під першим видом операцій розуміють хірургічне втручання, яке упроваджується розсіченням тканин, накладанням швів при з’єднанні тканини та іншими маніпуляціями в залежності від характеру оперативного втручання. Другий вид хірургічних маніпуляцій, які не пов’язані з розсіченням тканин і при яких відсутня кровотеча. До таких оперативних засобів належить вправлення вивихів, співставлення кісткових відламків. При тому чи іншому оперативному втручанню, особливо кривавих операціях передбачається комплекс профілактичних засобів, спрямованих на попередження інфекції у післяопераційному періоді, добре знеболення і старанну зупинку кровотечі із розсічених тканин.

Класифікація хірургічних втручань:

1. За терміновістю виконання: негайні; екстрені; невідкладні; планові.

2. За видом: А) радикальні (одномоментні та багатомоментні), а в онкології – типові – видалення ураженого органу в межах здорових тканин разом з лімфатичними вузлами та клітковиною; розширені радикальні – типова операція та видалення лімфатичних вузлів третього порядку; комбіновані радикальні – коли видаляють два суміжних органи. Б) паліативні – продовжують життя хворого за рахунок часткового руйнування патологічного процесу. В) симптоматичні – усувають важкі симптоми захворювання; Г) пробні – спроба радикального оперативного втручання. Д) діагностичні – коли інші методи не дають можливості діагностики патологічного процесу. Е) реабілітаційні – пластичні та відновні(реконструктивні).

3. В залежності від важкості операційної травми(О.Б.Мілонов та співавт., 1990). – 1гр. операції малого об’єму і травматичності, тривалість до 1 год, ймовірність післяопераційних ускладнень 0,5 1%, 2гр. операції середнього об’єму та травматичності – тривалість 2 – 3 год, п/о ускладнення від 5 до 25%; 3гр. операції великого об’єму та травматичності – тривалість більше 3 год, п/о ускладнення 28 – 60%;

Враховуючи принцип залежності безпосереднього результату лікування від початкового стану хворого та об’єму оперативного втручання існують ступені операційного ризику(Г.А.Рябов, 1988р.).

Ступені операційного ризику:

1а. - соматично здорові пацієнти при операціях малого об’єму і травматичності, прогностична п/о летальність – 0%;

1б. - соматично здорові пацієнти при операціях середнього об’єму і травматичності, прогностична п/о летальність – 0 – 0,01%(випадкова);

2а. – пацієнти з відносною компенсацією систем життєзабезпечення при невеликих операціях. прогностична п/о летальність – 0 – 0,01%(випадкова);

2б. - пацієнти з відносною компенсацією систем життєзабезпечення при операціях середньої важкості. прогностична п/о летальність – 0,01 – 0,1%;

2.в. - пацієнти з відносною компенсацією систем життєзабезпечення при важких операціях. Прогностична п/о летальність – 0,01 – 1%;

3а. – пацієнти з субкомпенсацією систем життєзабезпечення при невеликих операціях. Прогнозована п/о летальність – 0,01 – 1%.

3б. – пацієнти з субкомпенсацією систем життєзабезпечення при операціях середньої важкості. Прогнозована п/о летальність – 0,1 – 2%.

3а. – пацієнти з субкомпенсацією систем життєзабезпечення при важких операціях. Прогнозована п/о летальність – 1 – 5%.

4а. – пацієнти з важкими розладами систем життєзабезпечення при невеликих операціях за екстреними показами. Прогнозована п/о летальність – 2 – 5%.

4а. – пацієнти з важкими розладами систем життєзабезпечення при операціях середньо тяжкості за життєвими показами. Прогнозована п/о летальність – 30 – 50%.

В останні роки отримали розвиток ендоскопічні, лапароскопічні та мікрохірургічні операційні втручання.

Покази до операції – абсолютні захворювання загрожує життю, а операція є єдиним методом спасіння пацієнта; умовно відносні – захворювання порушує здоров’я, понижує працездатність, а операція є єдиним методом який може в більшості випадків відновити здоров’я та працездатність; відносні - захворювання порушує здоров’я, понижує працездатність, а операція є одним із методів який може в більшості випадків відновити здоров’я та працездатність.

В історії хвороби має бути записаний передопераційний епікріз, де хірург обгрунтовує передбачувану операцію.

Операційний стрес – багатокомпонентний вплив факторів, які викликають дезорганізацію функцій тканин, органів та систем(психічна травма, положення хворого на операційному столі, знечулення, штучна вентиляція легень, механічне ушкодження органів та тканин, крововтрата, інфузійна терапія).

УІ. План та організаційна структура заняття.

6.1. Тривалість заняття – 2 академічні години

6.2. Етапи заняття.

Поиск по сайту: