Етичний кодекс Американської психіатричної асоціації

1. Психологи можуть пропонувати поради у книгах серії "Допоможи собі сам", у теле- і радіопередачах, у газетних і журнальних статтях при умові, що вони діють відповідально і професійно, а їхні поради ґрунтуються на певних наукових джерелах і практиці.

2. Психологи не повинні фальсифікувати дослідження, займатися плагіатом чи публікувати брехливі дані.

3. Психологи, які дають оцінки і показання на суді, повинні підтверджувати свою думку достатньою інформацією та обгрунтовані дані.

4. Психологи не повинні використовувати своїх клієнтів чи студентів сексуально чи іншим способом. (Обмеження діє протягом 2 років після завершення психотерапії).

5. Психологи повинні дотримуватися принципу конфіденційності. Його можна порушити лише у випадку (1), коли сесія обговорюється з методистом чи супервізором і (2), коли існує небезпека з боку пацієнта для суспільства.

Велике значення у професійній самореалізації лікаря мають його стиль роботи і стиль його спілкування з хворими. Розрізняють два типи взаємостосунків лікаря з пацієнтами:

1 тип ґрунтується на авторитарно-директивній позиції лікаря: лікар – компетентний керівник, що займає активну позицію, а хворий – малоактивна особистість. Такі взаємостосунки інколи виправдані, оскільки вони полегшують здійснення лікарем деяких психотерапевтичних акцій, особливо, коли потрібні авторитет і підвищена віра в чудодійність лікувального засобу. Однак домінування лікаря над пацієнтом, котрому зазвичай надають перевагу незрілі особистості та істероїдні акцентуанти, може призвести до пацифікації хворого і перешкоджає виробленню активної протидії хворобі.

2 тип ґрунтується на “принципі партнерства”: лікар прагне до партнерської взаємодії з пацієнтом, поважаючи його особистість, заохочуючи його активність і проявляючи емпатійне ставлення до нього. Активізовані при цьому механізми наслідування та ідентифікації з лікарем дозволяють хворому краще засвоїти лікувальні настанови лікаря.

На основі дослідження цих моделей взаємостосунків лікаря і хворого В.А.Ташликов рекомендує на першому початковому етапі психотерапевтичного контакту переважну акцентуацію принципу співробітництва, а з утвердженням довіри пацієнта лікар може переходити до більш директивного стилю керівництва поведінкою хворого з метою досягнення адекватної перебудови особистісних відносин. Однак при цьому терапевт (психолог) повинен уникати прямого втручання в життєві позиції пацієнта, не даючи йому рекомендації “в лоб”, а мистецьки спонукаючи до самостійного прийняття тих чи інших рішень.

Однак, деяка група пацієнтів відкидає емпатійний тип поведінки лікаря. Як правило, це хворі з тривожно-помисливою чи педантичною акцентуацією, внаслідок чого вони орієнтовані не “емоційно-нейтральний” тип взаємостосунків більше, ніж на емпатійний.

При домінуванні в сприйнятті хворого захисних механізмів “втечі у хворобу”, “витіснення” чи “заперечення” психотерапевтична тактика повинна бути спрямована на виявлення прихованих негативних емоційних переживань пацієнтів і конфронтації неадекватних сторін Я з реальністю, а при домінуванні механізмів “раціоналізації” та “інтелектуалізації” необхідним виявляється подолання викривлення в оцінці хворими своєї поведінки, яке викликане зниженням відчуття власної повноцінності й нейтралізація емоційно-інтелектуальної дисоціації у способах сприйняття й вирішення своїх проблем.

Психологічна допомога медичному персоналу повинна охоплювати щонайменша зазначені нижче напрямки:

- профвідбір (психодіагностика та консультування) майбутніх медичних працівників на етапі підготовки до вибору професії та професійної підготовки у відповідних середніх спеціальних та вищих навчальних закладах; консультації з питань профпридатності;

- психологічна просвіта медиків – надання необхідної психологічної інформації в індивідуальному чи груповому форматі про загальні психологічні закономірності, феномени і явища, з якими у своїй діяльності зустрічається лікар;

- тренінги формування комунікативної компетентності лікарів;

- тренінги формування навичок самодопомоги (релаксація, аутотренінг, організація ефективного відпочинку, вироблення копінг-стратегій тощо);

- вчасна діагностика синдрому хронічної втоми (СХВ) і синдрому емоційного вигорання (СЕВ);

- індивідуальна та групова психотерапія СХВ і СЕВ;

- групи взаємодопомоги й обміну досвідом для лікарів.

Важливим для ефективної професійної самореалізації лікаря є не лише любов до ближнього (пацієнта), але й добре знання себе і любовне, оберігаюче ставлення до себе.

Я…

Поиск по сайту: