Процес вступу України до Ради Європи

Рада Європи

Рада Європи була створена 5 травня 1949 року "задля досягнення більшої єдності між її членами з метою забезпечення та втілення ідеалів та принципів, які є їх спільною спадщиною та сприяння економічному і соціальному прогресу". Загальною метою Ради є підтримка основних принципів прав людини, плюралізму, демократії та верховенства права, а також зростання добробуту усіх громадян Європи 1.

До Ради Європи входять 43 країни (див. нижче). Найновішими членами є: Угорщина (1990); Польща (1991); Болгарія (1992); Естонія, Литва, Словенія, Чеська Республіка, Словаччина і Румунія (1993); Андорра (1994); Латвія, Албанія, Молдова, колишня Югославська Республіка Македонія 2 і Україна (1995); Росія і Хорватія (1996); Грузія (1999), Вірменія та Азербайджан (2001).

Рада складається з Комітету міністрів, у якому досягається згода щодо спільних дій урядів та Парламентської асамблеї з 291 члена, яка робить пропозиції щодо нової діяльності і загалом функціонує як парламентський форум. Деякі заходи Ради Європи відкриті і для країн, що не є її членами. Боснія та Герцеговина (з 28 січня 1994 р.) та Федеративна Республіка Югославія (з 22 січня 2001 р.) мають особливий статус гостя на Парламентській асамблеї. У 1997 році статус Білорусі, як спеціального гостя Парламентської асамблеї, був призупинений, а процедура вступу у Раду Європи була заморожена. Канада, Ізраїль і Мексика мають статус спостерігачів у Парламентській асамблеї, а Ватикан, Сполучені Штати Америки, Канада, Мексика і Японія мають статус спостерігача у Комітеті міністрів Ради.

Рада уклала близько 165 міжурядових конвенцій та угод, серед яких основними є Конвенція з захисту прав людини та основних свобод; Європейська культурна конвенція та Європейська соціальна хартія. На саміті у Відні в 1993 році Рада Європи підкреслила свій внесок у безпеку демократії в Європі.

Концепція безпеки демократії має два аспекти: по-перше, абсолютна вимога плюралістичної та парламентської демократії, неподільності та універсальності прав людини та верховенства права і спільної культурної спадщини, збагаченої різноманітністю як основних передумов безпеки; і, по-друге, серйозний наголос на європейській співпраці на ґрунті цих цінностей як на методі зміцнення довіри на всьому континенті, які допомагатимуть запобігати конфліктам і водночас знаходити вирішення спільних проблем.

Поширення безпеки демократії допомагає долати численні ризики для європейської безпеки. Окрім зменшення ризику повернення до тоталітарного правління, вона забезпечує відповідь на серйозні масові порушення свобод і прав людини, до яких належить і дискримінація якоїсь частини населення; серйозні недоліки у забезпеченні верховенства права; агресивний націоналізм, расизм і нетерпимість, а також міжетнічне напруження і конфлікти; тероризм й організована злочинність; соціальна дезінтеграція, розшарування і напруження на місцевому і регіональному рівнях.

Рада Європи провела свій другий саміт в Страсбурзі 10-11 жовтня 1997 pоку, на якому прийняла План дій щодо основних завдань Ради на період до 50-ї річниці у травні 1999 року і надалі. План дій стосується питань демократії та прав людини; соціальної єдності; безпеки громадян; демократичних цінностей і культурного різноманіття. 1 лютого 1998 року набула чинності Рамкова конвенція Ради Європи із захисту національних меншин. Крім того, з 1 листопада 1998 року набуло чинності рішення Ради про створення, згідно з умовами відповідного Протоколу до Європейської конвенції з прав людини, нового широкомасштабного Суду з прав людини.

У Плані дій також передбачено умови призначення Комісара Ради Європи з прав людини. Встановлено також процедуру моніторингу, спрямованого на контроль за виконанням зобов'язань, які взяті державами-учасницями. Конфіденційний, конструктивний і недискримінаційний діалог проходить як на урядовому рівні у Комітеті Міністрів, так і на парламентському в Парламентській асамблеї.

Значне збільшення кількості членів Ради Європи по закінченні холодної війни та досягнуте зростання числа конвенцій демонструють бажання урядів країн-учасниць створити структури співпраці, покликані уникати нових ліній розподілу на континенті і розбудовувати спільну європейську цивілізацію демократичних націй. Таким чином, зусилля Ради Європи в цих сферах доповнюють зусилля Північноатлантичного альянсу. Рада Європи намагається втілювати свій План дій через співпрацю з європейськими та іншими міжнародними організаціями, зокрема з Європейським Союзом і ОБСЄ. Країни - члени Ради Європи

Албанія Естонія Мальта Словенія

Андорра Ірландія Молдова Туреччина

Австрія Ісландія Нідерланди Угорщина

Азербайджан Іспанія Німеччина Україна

Бельгія Італія Норвегія Фінляндія

Болгарія Кіпр Польща Франція

Великобританія Латвія Португалія Хорватія

Вірменія Ліхтенштейн Росія Чеська Республіка

Греція Литва Румунія Швеція

Грузія Люксембург Сан-Марино Швейцарія

Данія Колишня Югославська Республіка Македонія(2) Словаччина

Поиск по сайту: