Основні засади Конституції ЄС

29 жовтня 2004 року у Римі лідерами країн Євросоюзу була підписана загальна Конституція, за якою у Європи тепер буде президент і певні атрибути федеративної держави.

Конституція ЄС містить чотири розділи: інститути ЄС, компетенція інститутів ЄС та її здійснення, політика ЄС у різних сферах, порядок перегляду Основного закону.

У преамбулі конституції зазначається, що вона "надихається культурною, релігійною й гуманістичною спадщиною Європи”. А у її текст включена Європейська хартія основних прав і свобод громадян.

Конституція змінює структуру і функції інститутів Євросоюзу. У Раді ЄС з'явиться посада президента. Зараз пост глави Ради за принципом ротації кожні півроку передається з однієї країни ЄС до іншої, президент же буде призначатися Радою строком на два з половиною роки, при цьому його повноваження будуть дуже обмежені.

У Євросоюзі також з'явиться міністр закордонних справ, що буде представляти єдину європейську зовнішню політику. Однак країни - члени ЄС як і раніше зможуть виробляти власну позицію з будь-якого питання, і глава МЗС Євросоюзу зможе говорити від його імені тільки в тому випадку, якщо буде досягнутий консенсус.

Конституція розширює повноваження Європарламенту, який буде не тільки затверджувати бюджет, але й займатися проблемами, пов'язаними зі станом громадянських свобод, прикордонного контролю й імміграції, співробітництва судових і правоохоронних структур всіх країн ЄС.

Зараз у Раді Європи рішення досягаються за згодою всіх країн, що затягує їх прийняття. Конституція ж вводить поняття «подвійної більшості»: для того щоб закон був прийнятий, за нього повинні проголосувати 55 відсотків країн, де проживають не менш як 65 відсотків населення ЄС. Окремі держави, відповідно до конституції, не будуть мати права вето. При цьому, якщо яка-небудь країна буде незадоволена постановою або рішенням Європейської Ради, вона зможе зупинити його дію за умови, що її підтримають ще як мінімум три інших держави.

Число депутатів Європарламенту тепер не зможе перевищувати 750 осіб. Обмежено буде й число членів Еврокомісії: якщо сьогодні у кожної держави-члена повинен бути в "уряді" ЄС свій представник, те незабаром їх буде всього 18.

Закони ЄС будуть прийматися за наступною процедурою: Еврокомісія розробляє законопроект і направляє його в Європарламент. При схваленні більшістю голосів у Європарламенті, законопроект направляється в Європейську Раду, яка повинна затвердити його кваліфікованою більшістю.

Переглядати ж Конституцію можна тільки одностайною ухвалою всіх держав-членів. Така ж одноголосність потрібна і при прийнятті рішень, що стосуються оборони Союзу.

Конституція міняє структуру і функції інститутів ЄС:

У Раді ЄС передбачена посада президента. Зараз пост розділу Ради з принципу ротації кожні півроку передається від однієї країни ЄС інший — згідно Конституції, президент повинен був призначатися Радою строком на 2,5 роки.

Передбачена також посада міністра закордонних справ ЄС, який, по думці авторів, повинен представляти єдину європейську зовнішню політику — нині зовнішньополітичні функції розділені між верховним представником ЄС по зовнішній політиці (сьогодні цей пост займає Хавьер Солана) і членом Єврокомісії, відповідальним за зовнішні зв'язки (Беніта Ферреро-вальднер). Проте країни — члени ЄС як і раніше можуть виробляти власну позицію з будь-якого питання, і розділ МЗС Європи зможе говорити від імені ЄС тільки в тому випадку, якщо буде досягнутий консенсус.

Проект Конституції припускав скорочення складу Єврокомісії: зараз діє принцип «одна країна — один єврокомісар», але з 2014 року число єврокомісарів повинне було скласти дві третини від числа країн-членів.

Проект Конституції розширював повноваження Європарламенту, який, як передбачалося, повинен був не тільки затверджувати бюджет, але і займатися проблемами, пов'язаними із станом цивільних свобод, прикордонного контролю і імміграції, співпраці судових і правоохоронних структур всіх країн ЄС.

Проект конституції, серед іншого, припускав відмову від принципу консенсусу і заміну його на принцип так званої «подвійної більшості»: рішення по більшості питань (окрім питань зовнішньої політики і безпеки, соціального забезпечення, оподаткування і культури, де зберігається принцип консенсусу) вважається прийнятим, якщо за нього проголосували не меншого 15 країн-членів, що представляють не меншого 65 % населення всього союзу. У окремих держав не існуватиме «права вето», проте, якщо ухвалу Ради ЄС викликає незадоволеність однієї країни, вона зможе зупинити його дію за умови, що її підтримають ще як мінімум 3 інших держави.

Поиск по сайту: