Економічний зміст та порядок проведення фінансової санації. Санація - система заходів щодо фінансового оздоровлення підприємства, реалізованих за допомогою сторонніх юридичних або фізичних осіб і спрямованих на

Санація - система заходів щодо фінансового оздоровлення підприємства, реалізованих за допомогою сторонніх юридичних або фізичних осіб і спрямованих на запобігання оголошення підприємства-боржника банкрутом і його ліквідації.

Санація - система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових і соціальних заходів, спрямованих на досягнення або поновлення платоспроможності, прибутковості і конкурентно-здатності підприємства-боржника в довгостроковому періоді.

Метою фінансової санації є покриття поточних збитків і усунення причин їхнього виникнення, поновлення або збереження ліквідності, платоспроможності, зменшення усіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу і формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санації.

Санація проводиться в трьох основних випадках:

- до порушення кредиторами справи про банкрутство, якщо підприємство в спробі виходу з кризи вдається до зовнішньої допомоги зі своєї ініціативи;

- якщо саме підприємство, звернувшись в арбітражний суд із заявою про банкрутство, одночасно пропонує умови своєї санації;

- якщо рішення про проведення санації виносить арбітражний суд по пропозиціях, що надійшли, від бажаючих задовольнити вимоги кредиторів до боржника і погасити його зобов'язання перед бюджетом.

Метою фінансової санації є усунення причин, які сприяли виникненню збитків і кризи та покриття поточних збитків, поновлення й збереження ліквідності, платоспроможності підприємств тощо. Відповідно до чинних нормативно-правових документів рішення про фінансове оздоровлення підприємства приймається: у досудовому порядку; у рамках судових процедур. Ефективним інструментом визначення санаційної спроможності підприємства є проведення санаційного аудиту.

Головним критерієм прийняття рішення щодо санації чи ліквідації підприємства є його санаційна спроможність, а саме - наявність у підприємства фінансових, організаційно-технічних та правових можливостей для проведення фінансової санації. Слід пам'ятати, що санаційну спроможність можна визначити за трьома основними показниками, такими як:

- поточна платоспроможність;

- коефіцієнт забезпечення власними засобами;

- коефіцієнт покриття.

Розробка плану санації підприємства може здійснюватися фінансовими і контролюючими службами підприємства, представниками потенційного санатора, не залежними аудиторськими і консалтинговими фірмами.

Мета санації вважається досягнутою, якщо вдаюся за рахунок зовнішньої фінансової допомоги або реорганізаційних заходів нормалізувати господарську діяльність і уникнути оголошення підприємства-боржника банкрутом з наступною його ліквідацією.

Санаційний аудит - це аудит підприємства, що знаходиться в стані фінансової кризи.

Головна мета санаційного аудити - оцінка санаційної спроможності підприємства на підставі аналізу фінансово-господарської діяльності і наявного плану фінансового оздоровлення.

Санаційний аудит проводиться зовнішніми аудиторами в тісному співробітництві з внутрішніми службами підприємства.

Етапи проведення санаційного аудиту:

1. Збір і систематизація інформації про підприємство.

2. Розрахунок та аналіз фактичних показників і тенденцій розвитку (оцінка стану фінансової кризи):

3. Аналіз причин і симптомів фінансової кризи та виявлення слабких сторін діяльності.

4. Ухвалення рішення про санацію або ліквідацію підприємства.

Акт про результати проведення фінансового аудиту повинен відображати реальне положення підприємства і його санаційні шанси. Аналіз причин і симптомів кризи

Аналіз причин і симптомів кризи включає визначення правильності в санаційній концепції причин і факторів кризи. На цьому етапі визначають вид і фазу фінансової кризи, систематизуються сильні і слабкі сторони діяльності підприємства.

У практиці санаційного аудиту часто використовують СВОТ-аналіз. Цей вид аналізу може використовуватися для всього підприємства, по окремих підрозділах і в розрізі окремих видів продукції.

У результаті розробляються рекомендації з ефективного використання наявного потенціалу, по усуненню слабких позицій, по нейтралізації ризиків і використанню додаткових шансів.

За своєю економічною суттю фінансова санація - це система фінансово - економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових і соціальних заходів, направлених на досягнення або відновлення платоспроможності підприємства в довгостроковому періоді. Метою санації є покриття поточних збитків і усунення причин їх виникнення, збереження або відновлення ліквідності і платоспроможності підприємства, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничого значення.

Поняття "санація" є змістовнішим і включає поняття "реструктуризації". Отже, санація включає систему заходів щодо відновлення прибутковості і конкурентоспроможності, які властиві реструктуризації, але і фінансові заходи, направлені на відновлення ліквідності і платоспроможності. Чим раніше буде ухвалено рішення про проведення санації, тим у підприємства більше шансів на її успішне завершення.

Форма санації характеризує той механізм, за допомогою якого досягаються її основні цілі. Умовно розрізняють два види санації, що можуть бути представлені в різних формах.

Види і форми санації:

1. Санація без залучення додаткових фінансових ресурсів:

- зменшення номінального капіталу підприємства;

- конверсія власності в борг;

- конверсія боргу у власність;

- пролонгація термінів сплати заборгованості;

- добровільне зменшення заборгованості;

- самофінансування;

2. Санація з залученням нового фінансового капіталу:

- альтернативна санація;

- зменшення номінального капіталу з майбутнім його збільшенням;

- безповоротна фінансова допомога власників;

- безповоротна фінансова допомога персоналові;

- емісія облігацій конверсійної позики;

- залучення додаткових позичок.

У залежності від джерел мобілізації фінансових ресурсів розрізняють автономну санацію (власні засоби підприємства і капітал його власників) і зовнішню санацію (засобу кредиторів і держави). Окремо виділяють вид санації - за допомогою державної фінансової підтримки, здійснюваної як на поворотній, так і на безповоротній основі. У разі, коли при аналізі стану підприємства робиться висновок не на користь проведення санаційних заходів (втрачено виробничий потенціал, існує незадовільна структура балансу і так далі) - говорять про непереборну кризу. При даній фазі, коли кризовий стан не сумісний з подальшим існуванням підприємства, ухвалюється рішення про ліквідацію господарюючого суб'єкта. Згідно законодавству існує два види ліквідації:

- добровільна ліквідація - це процедура ліквідації неплатоспроможного підприємства, яка здійснюється без залучення судових органів на підставі вирішення власників або угоди складеного між власниками даного підприємства та кредиторами і під контролем кредиторів;

- примусова ліквідація - це процедура ліквідації неплатоспроможного підприємства, яка здійснюється за рішенням арбітражного суду (як правило, в процесі реалізації справи про банкрутство).

Процедура ліквідації підприємства складається з певних етапів, за допомогою, яких ухвалюється рішення про відміну реєстрації і ліквідоване підприємство позбавляється статусу юридичної особи. Позбавлення підприємства такого статусу є основним для виключення підприємства з Державного реєстру підприємств. Протягом десяти днів дана інформація відсилається в органи статистики, державної податкової служби. Життєвий цикл підприємства закінчений.

Таким чином, активні заходи, що приймаються підприємством, такі як реструктуризація, фінансова санація і ліквідація складають основу концепції активного антикризового управління, основний завданням якого є подолання кризової ситуації найбільш ефективний способом. Навіть ухвалення рішення про ліквідацію підприємства, у ряді випадків, є оптимальним рішенням.

Розглянуті фінансові заходи, такі як: реорганізація, санація і ліквідація - є сучасним інструментарієм активного антикризового управління. Кожен з перерахованих заходів виконує покладені на нього функції по виведенню підприємства з кризи. Реорганізація і фінансова санація виконують функції відновлення прибутковості, конкурентоспроможності, платоспроможності та ліквідності. Ліквідація - як результат проведення активної антикризової програми, крім регулюючої і стимулюючої функцій виконує захисну функцію прав всіх учасників процедури ліквідації.

Причини ліквідації (припинення діяльності) підприємств та організацій можуть бути різними. Основними з них є наступні:

- майно продовжує знецінюватися і використовується будь-яка можливість для відновлення його вартості;

- жодна юридична чи фізична особа не звернулася до відповідного органу із заявою про проведення реструктуризації або санації боржника;

- жоден з представлених реструктуризаційних чи санаційних планів не було схвалено кредиторами;

- пропоновані плани виведення підприємства (організації) з кризового стану з тих чи інших причин не можуть бути реалізовані.

Кожна з названих причин може бути достатньою підставою для прийняття судового рішення про ліквідацію боржника: за його власною ініціативою або за клопотанням розпорядника майна, кредиторів, зборів або комітету кредиторів. Після прийняття, арбітражним судом постанови про визнання боржника банкрутом, ця постанова розсилається всім, хто причетний до даного процесу: засновнику визнаної банкрутом юридичної особи; власникові майна банкрута або уповноваженому ним органу; банку, клієнтом якого є банкрут; органом, що зареєстрував банкрута як суб'єкта підприємницької діяльності; всім кредиторам; всім учасникам угод, в яких боржник брав участь; всім учасникам арбітражного процесу; державній службі зайнятості; відповідним профспілковим органам. Цією ж постановою призначаються ліквідатори з представників зборів кредиторів, банків, фінансових органів, а також з Фонду державного майна, якщо банкрутом визнано державне підприємство або організація.

Призначені арбітражним судом ліквідатори стають членами ліквідаційної комісії, яка має широкі повноваження. До цієї комісії переходить право розпорядження майном, банкрута і всі його майнові права та зобов'язання. Ліквідаційна комісія: управляє майном банкрута; здійснює інвентаризацію та оцінку майна; визначає ліквідаційну масу і розпоряджається нею; вживає заходів по стягненню дебіторської заборгованості; реалізує майно збанкрутілого підприємства (організації) і здійснює інші заходи, спрямовані на задоволення вимог кредиторів.

Ліквідаційною масою є майнові активи банкрута, на які з метою погашення боргу може бути направлено стягнення на вимогу кредиторів, тобто фактично все майно боржника, яке належить йому по праву власності або повного господарського відання. Якщо суб'єкт банкрутства є засновником або учасником господарського товариства та відповідно власником частки у статутному фонді товариства, ця частка підлягає висновку (виключенню) зі статутного фонду способом його зменшення. Отримані кошти включаються до ліквідаційної маси. Орендоване майно виключається з ліквідаційної маси.

Оцінка ліквідаційної вартості збанкрутілого підприємства має певні особливості, зумовлені незвичайним характером ситуації. Головна особливість полягає в тому, що це активний вид оцінки, на підставі якої приймаються певні управлінські рішення, здійснюються конкретні практичні дії. Крім того, оцінка ліквідаційної вартості підприємства безпосередньо зачіпає інтереси третьої сторони (крім замовників і оцінювачів), а саме: кредиторів, інвесторів, судових органів.

Ліквідаційна вартість - це чиста грошова сума, яку власник підприємства може отримати при ліквідації підприємства та розпродажу його активів.

У світовій практиці розрізняють поняття упорядкованої та примусової ліквідації, а також відповідно терміни «упорядкована ліквідаційна вартість» і «вимушена ліквідаційна вартість». При впорядкованої ліквідації підприємства продаж активів здійснюється протягом визначеного (розумного) строку з тим, щоб одержати за них найвищу ціну. Для найбільш неліквідних активів цей період може становити до двох років. Вимушена ліквідація передбачає негайний розпродаж активів, як правило, усіх одночасно (на одному аукціоні).

Величина ліквідаційної вартості продажу активів, очищена від супутніх витрат, дисконтується на дату оцінки за ставкою дисконту, яка враховує ризик, пов'язаний із цим продажем. Краще продавати окремо активи, ніж ціле підприємство. У цьому випадку сума виручки, як правило, більше.

Практика господарювання виокремлює певні етапи технологічної послідовності процесу розрахунку впорядкованої ліквідаційної вартості підприємства:

- перший етап - розробка календарного графіка ліквідації активів підприємства;

- другий етап - оцінка поточної вартості активів з урахуванням витрат на їхню ліквідацію;

- третій етап - уточнення обсягу зобов'язань підприємства;

- четвертий етап - визначення різниці між поточною (скоригованою) вартістю активів і величиною зобов'язань підприємства.

Для визначення ліквідаційної вартості активів використовуються дані балансу підприємства, розраховується ринкова вартість земельних ділянок і інших активів за різними методами оцінки (акумуляції активів, порівняльним або ринковим, дохідним). Розрахунок ліквідаційної маси виробляються з метою реалізації активів банкрут і при необхідності інших осіб, які відповідають за його зобов'язаннями, для розподілу виручених коштів між до редіторамі.

Поиск по сайту: