Поняття, види витрат та їх значення

Витрати по провадженню цивільної справи

Витрати по провадженню справи у цивільному судо­чинстві — це витрати, які несуть сторони, треті особи із самос­тійними вимогами у справах позовного провадження, заявни­ки і заінтересовані особи у справах окремого провадження за вчинення в їхніх інтересах цивільних процесуальних дій, пов'язаних з розглядом справи у порядку цивільного судочин­ства. У ЦПК України вони мають назву «Судові витрати» (розділ І, глава 8), яка не зовсім точно відображає їх правову природу.

Витрати по провадженню справи у цивільному судочинстві складаються з судового збору і витрат, пов'язаних з розглядом справи (ст. 79 ЦПК України).

Відповідно до п. 5 розділу XI «Прикінцеві та перехідні поло­ження» ЦПК України до набрання чинності законом, який ре­гулює порядок сплати і розміри судового збору, судовий збір при зверненні до суду сплачується у порядку і розмірах, вста­новлених законодавством для державного мита.

Державне мито справляється державними органами в уста­новленому розмірі з фізичних і юридичних осіб за вчинення в їхніх інтересах окремих дій та видачу документів, що мають юридичне значення. У цивільному судочинстві державне ми­то — грошовий збір, що справляється в судових органах із за­яв і скарг, які подаються фізичними і юридичними особами до суду, та за видачу їм копій документів — судових рішень, ух­вал, який зараховується до бюджету органів місцевого само­врядування.

Обов'язок сплачувати державне мито за ведення цивільних справ у судах, що покладений на заінтересованих у справі осіб, має на меті забезпечити компенсацію державі певної ча­стини коштів, що витрачаються на утримання і функціону­вання судової влади та на виконання соціально-економічних програм, які фінансуються з бюджету. Справляння державно­го мита позитивно впливає на поведінку сторін матеріально-правових відносин, стимулює їх до добровільного і своєчасно­го виконання своїх обов'язків і запобігає пред'явленню до них безспірних позовних вимог. Введення державного мита за провадження цивільних справ у суді (правильне за своєю сут­тю) може мати й негативні наслідки — перешкоджати надан­ню державою судового захисту. Тому розмір такого мита не­значний, а інколи громадяни у визначених законом випадках, а також з врахуванням їхнього майнового стану, зовсім звільняються від його сплати.

Витрати, пов'язані з розглядом справи, складаються з ви­трат: на інформаційно-технічне забезпечення; на правову до­помогу; сторін та їх представників, пов'язаних з явкою до су­ду; залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та прове­денням судових експертиз; пов'язаних з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи (ч. З ст. 79 ЦПК України). Розмір витрат, пов'язаних з розглядом справи у суді, на відміну від державного мита, залежить не від ціни заявлених позовних вимог та їх характеру, а від фактичних затрат, пов'язаних з участю у справі свідків, експертів, перекла­дачів і з виконанням ними своїх функцій. Витрати, пов'язані з розглядом цивільної справи у суді і покладені на сторін та інших заінтересованих осіб, покликані: гарантувати доб­ровільне виконання ними своїх обов'язків зі спірних ма­теріальних правовідносин, запобігати тяганині, пред'явлен­ню безпідставних позовів, виникненню недобросовісних спорів проти законних і обґрунтованих вимог сторони і спри­яти економії цивільних процесуальних засобів.

Правовий режим справляння державного мита і сплати інших витрат по провадженню цивільної справи у суді врегульований статтями 79-89 ЦПК України, іншими законами і підзаконними актами України.

Судовий збір

Об'єктом справляння судового збору (державного мита) у судах є цивільні процесуальні документи, чіткий і повний пе­релік яких визначений у нормативному порядку. Державне мито справляється із: 1) позовних заяв; 2) зустрічних позов­них заяв; 3) заяв третіх осіб, які заявляють самостійні позовні вимоги на предмет спору між сторонами; 4) апеляційних і ка­саційних скарг на рішення судів; 5) заяв і скарг у справах на­казного і окремого прозадження; 6) за повторну видачу копії судового рішення, ухвали, постанови.

До позовних заяв, з яких справляється державне мито, на­лежать заяви про присудження відповідної суми грошей, про право власності на будівлі чи інше майно, про визнання права одного із подружжя на частку у спільному сумісно нажитому за час шлюбу майні, про поділ майна в натурі, про виділ част­ки майна із спільної часткової власності, про визнання дого­ворів відчуження майна (купівлі-продажу, дарування, за­повіту) та інших недійсними, інші заяви, що подаються особа­ми для захисту порушених, невизнаних чи оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, які виникають з цивіль­них, шлюбно-сімейних, житлових, земельних, трудових, при­родоохоронних та інших матеріально-правових відносин.

Перелік заяв у справах окремого провадження, з яких справляється мито, встановлений ст. 234 ЦПК України. За­значене правило застосовується з урахуванням ч. 7 ст. 235 ЦПК України, за якою при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються у справах окремого проваджен­ня, якщо інше не встановлено законом.

Зі скарг на рішення і ухвали судів, які подаються на пору­шення апеляційного, касаційного провадження та за винят­ковими обставинами, справляється мито (статті 297, 327, 355 ЦПК України). За подання і розгляд скарги у зв'язку з винятковими обставинами на підставі визнання судового рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, таким, що порушує міжнародні зобов'язання Ук­раїни, судовий збір не оплачується (ч. 5 ст. 355 ЦПК України). Інші заяви і скарги, що не належать до позовних заяв, заяв і скарг у справах окремого провадження, апеляційних, ка­саційних скарг не підлягають оплаті державним митом. Це окремі скарги (подаються окремо від апеляційної, касаційної скарги), якими оскаржуються ухвали суду, постановлені од­ноособово і колегіально у передбачених ст. 293 ЦПК України випадках.

Державне мито справляється у такому розмірі ставок:

а) із позовних заяв — 1 % ціни позову, але не менше 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

б) зі скарг громадян на рішення, дії або бездіяльність органів держави, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб — 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

в) із позовних заяв про розірвання шлюбу — 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

із позовних заяв про розірвання повторного шлюбу — 1 неоподатковуваний мінімум доходів громадян; у разі поділу майна при розірванні шлюбу — згідно із зазначеним вище пунктом «а»;

г) із позовних заяв про розірвання шлюбу з особами, визнаними у встановленому законом порядку безвісно відсутніми або недієздатними внаслідок душевної хвороби чи недоумства, або з особами, засудженими до позбавлення волі на строк не менше трьох років — 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

ґ) із позовних заяв про зміну або розірвання договору найму жилих приміщень, про продовження строку прийняття спад­щини, про скасування арешту на майно та з інших позовних заяв немайнового характеру (або таких, що не підлягають оцінці) — 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

д) із заяв, скарг у справах окремого провадження — 0,5 не­оподатковуваного мінімуму доходів громадян;

є) із позовних заяв з переддоговірних спорів — 0,5 неопо­датковуваного мінімуму доходів громадян;

є) із позовних заяв про розгляд питань захисту честі і гід­ності — 1 неоподатковуваний мінімум доходів громадян;

ж) із апеляційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що набрали законної сили, — 50 % ставки, що підлягає сплаті у разі подання позовної заяви, іншої заяви і скарги, а з
майнових спорів — ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми;

з) за повторну видачу копії судового рішення, вироку, ухвали та іншої постанови суду — 0,03 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожний аркуш копії (п. 1 ст. З Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»).

Встановлені ставки справляння мита свідчать про те, що їх розмір визначений: а) у відсотковому відношенні до ціни позо­ву; б) у розмірах частин неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діє на час сплати мита (з 1 жовтня 1995 р. — 17 грн).

Ціну позову складає грошова сума у гривнях, яка відобра­жає заявлену матеріально-правову вимогу позивача до відпо­відача і визначається за правилами, встановленими ст. 80 ЦПК України:

1) у позовах про стягнення грошей — стягуваною сумою;

2) у позовах про витребування майна — вартістю відшукуваного майна;

3) у позовах про стягнення аліментів — сукупністю всіх виплат, але не більше як за шість місяців;

4) у позовах про строкові платежі і видачі — сукупністю всіх платежів або видач, але не більше як за три роки;

5) у позовах про безстрокові або довічні платежі і видачі — сукупністю платежів або видач за три роки;

6) у позовах про зменшення або збільшення платежів або видач — сумою, на яку зменшуються або збільшуються платежі чи видачі, але не більше як за один рік;

7) у позовах про припинення платежів або видач — сукупністю платежів або видач, що залишилися, але не більше як за один рік;

8) у позовах про дострокове розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла — сукупністю платежів за користування майном протягом строку, що за­лишається до кінця дії договору, але не більше як за три ро­ки;

9) у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить громадянам на праві приватної власності, — дійсною вартістю, а з нерухомого майна, що належить юридичним особам, — не нижче їх балансової вартості;

10) у позовах, які складаються з кільках самостійних вимог, — загальною сумою всіх вимог.

Ціна позову вказується у позовній заяві. Якщо зазначена ціна позову явно не відповідає дійсній вартості стягуваного, то ціну позову і розмір мита має визначити суддя, постановив­ши про це відповідну ухвалу. Якщо у заяві не вказана ціна по­зову і встановити її в момент подання неможливо, суддя, приймаючи позовну заяву, попередньо визначає розмір на­лежного до сплати мита, зважаючи на приблизну ціну позову. Тоді остаточна ціна позову і розмір мита визначаються в рішенні у справі зі стягненням недоплаченого або повернен­ням переплаченого мита. Якщо при ухваленні судом рішення загальна сума позову збільшується, мито обчислюється зі збільшеної суми позову.

При поданні позову кількома позивачами до одного або кількох відповідачів державне мито обчислюється виходячи із загальної суми позову і сплачується позивачем пропорційно частки поданих кожним вимог.

Із загальної суми позову мито справляється при поданні по­зову одним позивачем до кількох відповідачів та при об'єд­нанні суддею в одне провадження кількох однорідних вимог (ст. 32 ЦПК України).

Позовні заяви колективних сільськогосподарських під­приємств, селянських (фермерських) господарств до грома­дян, які займаються підприємницькою діяльністю, до інших громадян про визнання договорів недійсними або про зміни і доповнення їх умов, оплачуються державним митом за став­ками, встановленими для позовних заяв з переддоговірних спорів, — 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів грома­дян, незалежно від того, оспорюється договір у цілому чи в певній частині.

З позовних заяв про право власності на майно, про визнан­ня недійсним договорів відчуження майна, про визнання пра­ва на частку в майні, при виділенні частки із загального май­на і про витребування спадкоємцями належної їм частки майна держане мито сплачується на підставі вартості відшу­куваного майна або його частки. У тих випадках, коли позов­на заява має водночас майновий і немайновий характер, мито сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового і немайнового характеру. З позовних заяв про розірвання шлюбу водночас з поділом майна державне мито справляється як за розірвання шлюбу, так і за поділ майна.

Державне мито із зустрічних позовних заяв та із заяв тре­тіх осіб, які заявляють самостійні позовні вимоги, спла­чується на загальних підставах. Аналогічний порядок вста­новлений для сплати мита належним позивачем при заміні ним неналежного позивача, а також правонаступником пози­вача, якщо мито не було сплачено позивачем.

У випадках виділення судом однієї або кількох із об'єдна­них позовних вимог у самостійне провадження державне ми­то, сплачене при поданні позовної заяви, не повертається і пе­рерахунок його розміру не провадиться, а за виділеною у самостійне провадження вимогою мито повторно не спла­чується.

З повторно поданих позовних заяв, які раніше були зали­шені без розгляду, мито сплачується знову на загальних підставах. При цьому, якщо у зв'язку із залишенням позовної заяви без розгляду, мито підлягає поверненню, але не було по­вернуто, до повторно поданого позову може бути доданий первісний документ про сплату мита, якщо не минув рік з дня зарахування його до бюджету.

У справах, які підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства, державне мито сплачується до подання позовної заяви, заяви і скарги та до повторної видачі копії судового рішення чи іншої постанови за місцем виконання таких про­цесуальних дій. Сплачується мито шляхом безготівкового пе­рерахунку з рахунка платника, митними марками або готівкою до кредитної установи. Приймання кредитними ус­тановами державного мита від громадян здійснюється у всіх випадках з видачею відповідної квитанції за встановленою формою, а перерахування — видачею примірника платіжного доручення, завіреного кредитною установою.

З позовів, що подаються до суду в іноземній валюті, дер­жавне мито сплачується в іноземній валюті.

Митні марки наклеюються на позовну заяву, заяву, скаргу і погашаються підписом судді із зазначенням дати. Квитанція банку і завірене ним платіжне доручення додаються до позов­них заяв, заяв і скарг та залишаються у цивільній справі у суді.

Сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у порядку і випадках, передбачених ст. 83 ЦПК Ук­раїни, ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів «Про державне мито»:

1) зменшення розміру позовних вимог або внесення мита у більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством;

2) відмови у відкритті провадження у справі

3) повернення позивачу позовної заяви, заявнику — заяви чи скарги, а особі, яка оскаржила рішення суду, — апеляційної, касаційної скарги у разі невиконання ними вимог судді про виправлення недоліків, виявлених у зазначених процесуальних документах;

4) закриття провадження у справі на підставі, що остання не підлягає розглядові в судах, чи заінтересованою особою, яка звернулася до суду, не додержано встановленого для даної категорії справ порядку попереднього позасудового вирішення спору або коли позов пред'явлений недієздатною особою;

5) залишення заяви або скарги без розгляду з підстав, що заінтересованою особою, яка звернулася до суду, не додержано встановленого для даної категорії справ порядку попереднього позасудового вирішення справи і можливість застосування цього порядку втрачена, якщо державне мито вже було стягнуто у прибуток бюджету. Державне мито підлягає поверненню і в інших випадках, передбачених законодавством України.

Сплачене державне мито повертається за ухвалою судді чи суду фінансовим органом того району чи міста, до бюджету якого воно надійшло, на заяву платника мита, подану ним протягом року з дня зарахування мита до бюджету.

Заява платника про повернення державного мита, сплаче­ного в іноземній валюті, і висновок з цього питання органу, в якому було сплачено мито, подаються в Експортно-імпортний банк України, який вирішує питання повернення мита плат­нику в іноземній валюті.

На забезпечення більш повного доступу громадян і юридич­них осіб до правосуддя і судового захисту їхніх майнових і осо­бистих немайнових прав та реалізації положень принципу публічності у цивільному судочинстві чинним законодавством, поряд з іншими гарантіями, встановлені пільги щодо сплати державного мита окремими категоріями осіб. Відповідно до ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів від 21 січня 1993 р. «Про дер­жавне мито» від сплати державного мита звільняються:

1) позивачі — робітники та службовці — у справах, що виникають з трудових правовідносин; члени колективних сільськогосподарських підприємств, працівники селянських (фермерських) господарств — у справах, пов'язаних з їх трудовою діяльністю;

2) позивачі у справах, що випливають з авторського права, а також з права на відкриття, винахід, раціоналізаторську пропозицію та промислові зразки;

3) позивачі у справах про відшкодування збитків, заподіяних каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю годувальника;

4) позивачі за позовами про стягнення аліментів;

5) громадяни (сторони) у апеляційних скаргах і скаргах на рішення, що набрали законної сили, у справах про розірвання шлюбу;

6) сторони у справах, пов'язаних з відшкодуванням збитків, заподіяних громадянинові незаконним засудженням, незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, незаконним застосуванням такого заходу, як взяття під варту, або незаконним накладенням адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, а також у справах, пов'язаних з виплатою грошової компенсації, поверненням майна або відшкодуванням його вартості громадянам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» від 17 квітня 1991 р. № 962-ХІІ;

7) позивачі у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих злочином;

8) громадяни, віднесені до першої та другої категорії потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи;

9) громадяни, віднесені до третьої категорії потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи, які постійно проживають до відселення чи самостійного переселення або постійно працюють на території зон відчуження, безумовного (обов'язкового) і гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. проживали або відпрацювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років;

10)громадяни, віднесені до четвертої категорії потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи, які постійно проживають або постійно працюють і проживають на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що за станом на 1 січня 1993 р. вони проживали або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років;

11)інваліди Великої Вітчизняної війни та сім'ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи, інваліди І та II груп;

12)державні і громадські органи, підприємства, установи, організації та громадяни, які звернулися у випадку, передбаченому чинним законодавством, із заявами до суду на захист прав та інтересів інших осіб; споживачі — за позовами, пов'язаними з порушенням їх прав;

13)органи місцевого та регіонального самоврядування: за позовами про стягнення з громадян збитків, завданих інтересам населення, місцевому господарству, навколишньому середовищу їхніми діями або бездіяльністю, а також внаслідок невиконання рішень органів місцевого та регіонального самоврядування; за позовами про припинення права власності на земельну ділянку;

14) органи соціального страхування та органи соціального захисту — за регресними позовами про стягнення з особи, яка заподіяла шкоду, сум допомоги і пенсій, виплачених по­терпілому або членам його сім'ї, а органи соціального захис­ту — також за позовами про стягнення неправильно виплаче­них допомоги та пенсій;

15)позивачі і відповідачі — фінансові органи та державні податкові інспекції, органи контролю за цінами;

16)позивачі — Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, Міністерство лісового господарства України та їхні органи на місцях, підприємства Укрзалізниці, які здійснюють захист лісонасаджень, органи рибоохорони — у справах про стягнення коштів на покриття шкоди, заподіяної державі забрудненням навколишнього середовища, порушенням лісового господарства та нераціональним використанням природних ресурсів і рибних запасів;

17)всеукраїнські та міжнародні об'єднання громадян, потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які мають місцеві центри у більшості областей України; Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), громадські організації інвалідів, їхні підприємства та установи; республіканське добровільне об'єднання «Організація солдатських матерів України» — за позовами, з якими вони звертаються до суду;

18)Національний банк України та його установи, за винятком госпрозрахункових;

19)Генеральна прокуратура України та її органи — за позовами, з якими вони звертаються до суду в інтересах громадян
і державних юридичних осіб;

20)Українська державна страхова комерційна організація
та її установи — за позовами, з якими вони звертаються до суду в усіх справах, пов'язаних з операціями обов'язкового страхування;

21)Пенсійний фонд України, його підприємства, установи й організації; Фонд України соціального захисту інвалідів і його відділення; Фонд винаходів України;

22)громадяни за позовами про відшкодування збитків, завданих неповерненням у терміни, передбачені договорами або установчими документами, грошових та майнових внесків, що були залучені до акціонерних товариств, банків, кредитних установ, довірчих товариств та інших юридичних осіб, які залучають кошти та майно громадян;

23)Антимонопольний комітет України і його територіальні
відділення;

24) державні органи приватизації за позовами у справах, пов'язаних із захистом майнових інтересів держави;

25) державні замовники і виконавці державного замовлення — за позовами у справах про відшкодування збитків, завданих укладанням, зміною державних контрактів, а також їх неналежним виконанням.

Місцеві ради мають право встановлювати додаткові пільги для окремих платників щодо сплати державного мита, яке за­раховується до місцевих бюджетів, а Міністерство фінансів України — щодо державного мита, яке зараховується до дер­жавного бюджету України (ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»).

Суд або суддя, зважаючи на майновий стан громадянина, має право звільнити його від сплати державного мита у дохід держави, зменшити його розмір, надати розстрочку і відстрочку (ст. 82 ЦПК України).

Витрати, пов'язані з розглядом справи у суді

До витрат, пов'язаних з розглядом цивільної справи у суді в порядку цивільного судочинства, згідно з ч. З ст. 79 ЦПК України належать витрати: 1) на інформаційно-технічне за­безпечення; 2) на правову допомогу; 3) сторін та їх представ­ників, пов'язані з явкою до суду; 4) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; 5) пов'язані з проведенням огляду доказів за міс­цем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

До витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгля­ду справи відповідно до ст. 81 ЦПК України належать витра­ти, пов'язані з інформуванням учасників цивільного процесу про хід і результати розгляду справи, а також витрати, пов'язані з виготовленням та видачею копій судових рішень та ухвал. Розмір та порядок оплати таких витрат встанов­люється Кабінетом Міністрів України залежно від категорії справ. Водночас звільнені від оплати витрати на інформа­ційно-технічне забезпечення у справах про обмеження діє­здатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздат­ною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; на­дання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку; про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного за­кладу; відшкодування шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.

Звільнені від оплати при зверненні до суду, а покладаються на сторони після розгляду справи судом витрати на інфор­маційно-технічне забезпечення у справах про: поновлення на роботі; стягнення заробітної плати, компенсацій працівникам вихідної допомоги, відшкодування за затримку їх виплати; відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкод­женням здоров'я або смертю фізичної особи; стягнення алі­ментів; визнання батьківства або материнства.

Оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи суд може відстрочити чи розстрочити, врахо­вуючи майновий стан сторони, постановляючи про це ухвалу на заяву такої сторони. Відстрочка або розстрочка оплати ви­трат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи можлива на визначений судом строк, але не більше як до ух­валення судового рішення у справі. У разі несплати встанов­лених витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгля­ду справи заява залишається без розгляду або стягується за рішенням суду, до ухвалення якого була допущена відстрочка або розстрочка (ч. 2 ст. 82, п. 8 ч. 1 ст. 207 ЦПК України). Вра­ховуючи майновий стан сторони, суд може зменшити за її за­явою розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, або звільнити повністю від їх оплати, поста­новляючи про це ухвалу. Для забезпечення законності оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, сплачена сума коштів повертається у випадках: вне­сення коштів у більшому розмірі, як встановлено законом; по­вернення заяви або скарги; відмови у відкритті провадження у справі; закриття провадження у справі, яка не підлягає роз­гляду в порядку цивільного судочинства; залишення заяви без розгляду з підстав: подання заяви особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності; подання заяви від імені заінтересованої особи, яка не має повноважень на ведення справи в суді; провадження у справі було відкрито за заявою, яка не відповідає вимогам статей 119, 120 ЦПК України та яку не було оплачено витратами на інформаційно-технічне за­безпечення справи і позивач не усунув цей недолік у встанов­лений судом строк (ч. 2 ст. 83, пункти 1, 2, 8, ч. 1 ст. 207 ЦПК України). При внесенні коштів у більшому розмірі поверта­ються зайві суми, в інших випадках, зазначених вище — суми повністю.

Витрати на правову допомогу, яка надається адвокатами або іншими фахівцями в галузі права, оплачується сторонами за винятком, коли сторони звільнені від витрат у встановле­них законом випадках (ст. 84 ЦПК України). Граничний розмір компенсації таких витрат також встановлюється зако­ном.

Витрати сторін та їх представників, що пов'язані з яв­кою до суду складаються з витрат, пов'язаних з переїздом до іншого населеного пункту та найманням житла. Такі витрати несуть сторони, але стороні, на користь якої ухвалено судом рішення, та її представникові оплачуються іншою стороною добові (при переїзді до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток, яка обчислюється про­порційно від розміру середньомісячного заробітку, а компен­сація за відрив від звичайних занять — пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати. їх граничний розмір встановлюється Кабінетом Міністрів України (ст. 85 ЦПК Ук­раїни).

Витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз складають­ся із витрат, пов'язаних з переїздом зазначених осіб до іншого населеного пункту, а також найманням ними житла та витрат на проведення судових експертиз. Зазначені витрати несе сто­рона, яка подала заяву про залучення таких осіб. Якщо клопо­тання про проведення експертизи заявлено обома сторонами, витрати на її проведення несуть обидві сторони порівну. Якщо у встановлений судом строк оплата експертизи не була прове­дена, суд скасовує ухвалу про призначення експертизи.

До зазначеної ст. 86 ЦПК України групи витрат належать також добові (при переїзді до іншого населеного пункту) та компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять свідкам, спеціалістам, перекладачам, експертам, які сплачуються стороною, не на користь якої ухвалено рішення. Компенсація обчислюється: а) за втрачений заробіток — про­порційно від середньомісячного заробітку; б) за відрив від зви­чайних занять — пропорційно від розміру мінімальної за­робітної плати. Відповідні витрати відшкодовуються за раху­нок Державного бюджету України у випадках виклику свідків, призначення експертизи, залучення спеціалістів у справах ок­ремого провадження, яке здійснюється за ініціативою суду, а також у випадках звільнення від судових витрат або зменшен­ня їх розміру. При цьому граничний розмір таких компен­саційних витрат встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, несе сторона, яка подала до суду заяву про вчинення зазначених процесуальних дій. А якщо таку заяву подано обома сторонами, то витрати несуть обидві сторони порівну. Граничний розмір таких компенсаційних витрат, не­обхідних для розгляду справи, встановлюється Кабінетом Міністрів України (ст. 87 ЦПК України).

До актів нормативного регулювання витрат, пов'язаних з розглядом справи, належить Інструкція «Про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебу­вають справи про адміністративні правопорушення, та випла­ти державним науково-дослідним установам судової експер­тизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів», затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 1996 р. № 710.

В Інструкції роз'яснюється, що викликаними до суду свідками, спеціалістами, експертами та перекладачами збе­рігається їх середній заробіток за місцем роботи. Якщо зазна­чені особи не є працівниками підприємств, установ, органі­зацій, їм виплачується винагорода за явку до суду або викона­ну роботу. Винагорода виплачується за відрив від звичайних занять з урахуванням їх характеру від 20 до ЗО відсотків неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за один день. При виконанні ними процесуальних обов'язків свідка, екс­перта, перекладача за межами постійного місця проживання, їм відшкодовуються витрати, понесені у зв'язку з переїздом до місця виклику і назад, наймом житла і добові. Свідкам вип­лачується винагорода у розмірі 12 відсотків мінімального розміру заробітної плати на день.

Перекладачам, експертам і спеціалістам, які виконують свої функції не в порядку службового доручення, за виконану роботу виплачується винагорода, що визначається залежно від кваліфікації і складності завдання у межах від 5 до 10 від­сотків неоподаткованого мінімуму доходів громадян за одну годину роботи. При проведенні експертизи особливої склад­ності розмір винагороди збільшується на 25 відсотків.

Перекладачам, залежно від їх кваліфікації, встановлено такі розміри винагород:

за письмові переклади — від 10 до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за один авторський аркуш (40 тис. друкованих (рукописних) знаків);

за усні переклади — від 5 до 10 відсотків неоподатковувано­го мінімуму доходів громадян за одну годину роботи.

Переклади з рідкісних мов, з письмовою в'яззю, своєю графікою, ієрогліфами, клинописом, а також зі стародавніх мов, як і переклади на іноземні мови, віднесені до рідкісних, що мають писемність в'яззю, свою графіку, написання ієро­гліфами, клинописом, оплачується зі збільшенням ставок на 25 відсотків.

За правилами статей 86, 87 ЦПК України кошти, необхідні на оплату свідків, експертів, а також на проведення огляду на місці, вносить наперед сторона, яка заявила відповідне клопо­тання. Якщо виклик цих осіб або огляд на місці провадиться за клопотанням обох сторін або з ініціативи суду, потрібні для цього кошти вносяться обома сторонами порівну. Зазначені суми не вносяться стороною, звільненою від оплати судових витрат. У таких випадках оплата провадиться з коштів, що відпускаються за кошторисом.

Виплата винагороди свідкам, спеціалістам, експертам, пе­рекладачам, а також відшкодування їм витрат у зв'язку з явкою провадиться за ухвалою судді негайно після виконання ними своїх процесуальних обов'язків незалежно від стягнен­ня зі сторін сум, необхідних для цього.

Відшкодування витрат (проїзд, витрати по найму жилого приміщення, добові) військовослужбовців, які викликаються до суду як свідки, законні представники потерпілих, експер­ти, перекладачі провадиться за вимогою військових частин за встановленими нормами. Самим військовослужбовцям ніякі витрати не відшкодовуються.

Окремий порядок передбачено для стягнення витрат, пов'язаних з розшуком відповідача, місце фактичного перебу­вання якого невідоме, у справах про стягнення аліментів, відшкодування шкоди тощо (ст. 78 ЦПК України). Для цього суд (суддя) постановляє ухвалу, покладаючи розшук відпо­відача на органи внутрішніх справ, витрати яких стягуються з відповідача на користь держави у розмірі до п'яти мінімаль­них заробітних плат (постанова Кабінету Міністрів України «Про визначення розміру витрат, пов'язаних з розшуком відповідачів у цивільних справах»).

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать інші витрати, які ст. 79 ЦПК України не включені до судових вит­рат, але, по суті, є такими. Це, зокрема, витрати заявника у справі окремого провадження про відновлення прав на втра­чені цінні папери на пред'явника, пов'язані з публікацією у місцевій пресі оголошення про виклик до суду держателя цінного папера (ст. 262 ЦПК України).

Розподіл судових витрат між сторонами

Витрати, понесені сторонами у справі, розподіляються між ними за правилами, встановленими статтями 88, 89 ЦПК Ук­раїни.

Стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони всі понесені і документально підтверджені су­дові витрати у справі. Якщо позов задоволено частково, витра­ти присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задово­лених судом позовних вимог, а відповідачеві — пропорційно до тієї частини вимог, у якій позивачеві відмовлено. Суд апе­ляційної або касаційної інстанції у разі зміни рішення або ухвалення нового рішення відповідно змінює розподіл витрат між сторонами.

При звільненні від оплати судових витрат сторону, на ко­ристь якої ухвалено рішення, з другої сторони стягуються су­дові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. У випадках звільнення обох сторін від сплати судових витрат, вони ком­пенсуються за рахунок держави у встановленому порядку Кабінетом Міністрів України.

При звільненні позивача, на користь якого ухвалено рішення, від сплати судового збору (мита), він стягується з відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої части­ни вимог. У випадках залишення позову без задоволення, за­криття провадження у справі, залишення позову позивача без розгляду, звільненого від оплати судових витрат, поне­сені судові витрати відповідача компенсуються за рахунок держави.

Якщо позивач відмовився від позову, то понесені ним вит­рати відповідачем не відшкодовуються. Витрати відповідача стягуються за його заявою з позивача. У разі, якщо позивач не підтримує своїх вимог, які були задоволені відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стяг­нення всіх понесених у справі витрат з відповідача.

Якщо сторони у справі уклали мирову угоду між собою, але не вирішили нею питання про розподіл судових витрат, то во­ни несуть їх порівну. У випадках закриття провадження у справі, а також залишення заяви без розгляду, відповідач має право заявити вимогу про компенсацію понесених ним вит­рат, пов'язаних з розглядом справи, з підстав необґрунтованих дій позивача.

Суд на заяву сторони, враховуючи її матеріальний стан, має право постановити ухвалу, щоб відстрочити або розстро­чити сплату судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а також може змен­шити розмір належних до оплати судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, або звільнити від їх оплати (ст. 82 ЦПК України).

Поиск по сайту: