АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Основні шляхи реалізації режиму охорони

Читайте также:
  1. I.4. ОСНОВНІ МОДЕЛІ ЗВЕРТАННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ
  2. II. МЕТА, ЗАВДАННЯ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИКОННАННЯ.
  3. II. Основні напрями роботи, завдання та функції управління
  4. III. Основні правила та обов’язки працівників
  5. IV. Основні обов’язки власника або уповноваженого ним органу
  6. IV. Основні поняття і визначення,
  7. N 1243, 31.10.2011, Наказ, Про Основні орієнтири виховання учнів 1-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів України, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
  8. VI. Напрями, операційні цілі та заходи з їх реалізації
  9. VIII. Шляхи, умови та очікувані результати реалізації Концепції формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя у дітей та молоді
  10. XI. Требования к режиму дня
  11. А. ОСНОВНІ ФОРМУЛИ, ЯКІ НЕОБХІДНО ВИКОРИСТАТИ
  12. Адаптація. Характеристика адаптацій. Основні концепції адаптаційних пристосувань

Після того, як для конкретної ділянки визначені пріоритети її охорони, визначається й її охоронний режим. Хоча цей режим можна постійно коригувати, та часто змінювати пріоритети не варто, оскільки така зміна не забезпечує необхідної послідовності та узгодженості природоохоронних заходів.

Для територій з пріоритетом захисту при відсутності господарських завдань єдиним режимом є режим суворої пасивної охорони. При цьому мають бути заборонені будь-які регуляційні та господарські втручання. Цей режим є основним для природних заповідників, заповідних зон біосферних заповідників і національних природних парків, заповідних урочищ. Для територій з лісовою рослинністю при такому режимі мають бути заборонені всі типи рубок, в тому числі вибіркові санітарні, рубки догляду, реконструкційні та ландшафтні рубки, а також очищення від захаращеності. Особливу увагу на територіях з таким режимом слід приділяти відсутності антропогенних втручань після нерегулярних явищ – вітровалів, пожеж, снігових лавин тощо. Господарські заходи після таких подій є різновидом антропогенного впливу, а тому на територіях протекційної охорони є непотрібними і навіть шкідливими. На територіях з режимом суворої пасивної охорони також мають бути заборонені косіння, випасання домашньої худоби, випалювання, полювання, рибальство, інші господарські заходи. На деяких природно-заповідних територіях (заказники, господарські зони парків) протекційний тип охорони може поєднуватися з господарською експлуатацією природних ресурсів. При цьому пріоритети охорони та регуляційні заходи відсутні, а захист природи полягає в обмеженні її господарської експлуатації.

Якщо територія має созологічні пріоритети консерваційного типу, то важливою складовою управління цією територією є оцінка ефективності режиму. Якщо, наприклад, пріоритетним завданням є охорона певного виду рослин або тварин, то необхідно здійснювати періодичний контроль за станом популяції виду, оцінюючи її чисельність та інші характеристики популяції й їх зміни у часі. Потрібним є з'ясування факторів, що негативно або позитивно впливають на стан пріоритетного об'єкту. В окремих випадках можуть бути корисними порівняльні дослідження ефективності різних режимів. Той режим, який виявиться найбільш ефективним, вводиться пізніше на більшій площі.



Для збереження певної ділянки в незмінному стані часто доцільно зберегти той режим, який існував на цій території раніше, і який був умовою формування певного природного комплексу. Так, наприклад, якщо потрібно зберегти цінну ділянку сінокосної луки, то досить зберегти той самий режим викошування, який існував на цій луці раніше.

В повночленних степових екосистемах копитні тварини вилучають близько 50% приросту наземної фітомаси. Це відповідає пасовищному навантаженню біля 200 кг біомаси травоїдних тварин на 1 га протягом року. На більшості природно-заповідних територій України дикі степові копитні відсутні. В умовах, коли немає вилучення наземної фітомаси з травостою може випадати ряд характерних степових видів рослин, зазнає змін і фауна цих ділянок. Отже, для попередження цих деградаційних процесів необхідне запровадження режиму, при якому частина наземної фітомаси вилучається шляхом викошування, випасання диких або домашніх копитних, випалювання. Разом з тим певна частина територій із степовою рослинністю (або із степовою рослинністю на момент заповідання) має мати протекційний пріоритет охорони і бути захищеною від регуляційних втручань навіть у випадку сильної трансформації. Ряд степових тварин, наприклад, байбаки, потребують низького травостою, тому для їх охорони потрібне або інтенсивне випасання, або часте викошування.

Лучна рослинність ще менш стабільна, ніж степова. Майже всі рівнинні луки і велика частина гірських лук мають антропогенне походження. При відсутності викошування і випасання луки можуть сильно зарости чагарниками за кілька років. Тому для охорони лучної рослинності потрібні здебільшого щорічні регуляційні заходи. Переважно це сінокосіння. Видовий склад і домінанти лучної рослинності сильно залежать від часу косіння, кількості викошувань на рік, висоти зрізання рослин. Суттєво інша рослинність розвивається на тій самій ділянці в умовах випасання. Здебільшого негативний вплив на флористичну цінність лук має внесення добрив, особливо азотних.

‡агрузка...

Різні види травоїдних тварин при випасанні по різному впливають на рослинність. Для випасання з регуляційною метою на ділянках із степовою рослинністю серед домашніх тварин найкраще використовувати коней, випасання яких призводить до формування рослинності найбільше наближеної до тої, яка існувала в степах до їх господарського освоєння, оскільки коні були органічною складовою степових екосистем.

Серед природних заповідників України найбільшу частину території з регульованим режимом має Український степовий природний заповідник. Серед відділень цього заповідника найбільшу частку території з регульованим режимом має відділення "Михайлівська цілина". Це пов'язано з тим, що ця ділянка заповідника розташована в лісостеповій зоні. Тому степова рослинність тут найменш стійка і при пасивній охороні зазнає найшвидших змін. Разом з тим, навіть у цьому відділенні заповідника частину території (49 га із загальної площі 202 га) виділено для пасивної охорони. В близькому за природними умовами Центрально­чорноземному заповіднику (Росія) ще при його організації у 1935 році В.В.Альохіним сінокосний режим визнаний як ос­новний. Абсолютно заповідна площа в цьому заповіднику займає 19%. Невеликі площі мають режим випасання і випалювання. В південній частині степової зони (наприклад у заповіднику "Асканія-Нова") степова рослинність в умовах пасивного режиму охорони і відсутності суттєвого випасання як правило стабільна і не зазнає великих змін на протязі всього часу спостереження (кілька десятків років).

В природному заповіднику "Медобори" прийнято рішення зберегти всі степові ділянки, які існували на момент створення заповідника (0,8% території заповідника). В тих місцях, де відбувається заростання чагарниками і деревами, проводиться їх вирубування. Із 200 га лук (2% території), які використовувалися до створення заповідника як сінокоси, близько половини віднесені до територій з пасивною охороною і на них поступово природним шляхом відновлюється лісова рослинність. На решті лук проводиться традиційне викошування.

Відвідування природно-заповідних територій людьми, навіть у тих випадках, коли вони не здійснюють навмисних впливів на природу, є в цілому небажаним із суто природоохоронної точки зору. Разом із тим, забезпечення контакту між людиною і природою є одним із основних завдань природно-заповідних територій деяких категорій. При цьому важливим завданням природоохоронного впорядкування природно-заповідних територій є мінімізація негативних впливів з боку відвідувачів.

Одним із способів зменшення впливу людей є зонування території, при якому виділяються території з різним ступенем рекреаційного навантаження. Більшу частину відвідувачів у національних природних парках і регіональних ландшафтних парках приймає зона стаціонарної рекреації. Багато відвідувачів парку не прагнуть до контакту з більш дикою природою і обмежуються відпочинком в стаціонарних рекреаційних закладах або оглядають територію з автомобільних шляхів і спеціальних оглядових майданчиків. Крім просторової диференціації відвідування, можна диференціювати відвідування у часі, зменшуючи його в ті періоди часу, коли його негативні наслідки є найпомітнішими (наприклад періоди тиші під час гніздування, пожежонебезпечні періоди). При відвідуванні більш природних частин парків (здебільшого це зона регульованої рекреації) зменшення антропогенного впливу можна досягти шляхом спрямування людей по стежках, мінімізуючи їх перебування за межами стежок. Одним із способів досягнення цього є благоустрій самих стежок, зокрема створення покриття стежки. В деяких парках світу застосовують штучні перешкоди, які розміщені поблизу стежки і ускладнюють пересування за її межами.

На територіях з менш інтенсивним відвідуванням, навпаки, одним із факторів антропогенного впливу є наявність стежок і особливо доріг. Існуванню доріг сприяє проведення лісогосподарських заходів, яке неможливе без транспортних комунікацій. Нормальна природна захаращеність лісу, яка виникає при припиненні лісогосподарських заходів, ускладнює пересування по території за межами доріг. Ефективним заходом, який широко застосовується на природно-заповідних територіях для зменшення проникнення на природно-заповідну територію автомобільного транспорту, є перекопуваня доріг.

Відвідування людьми територій ПЗФ не обов'язково має сильно корелювати з наявністю або відсутністю експлуатації природних ресурсів, наявністю або відсутністю регуляційних заходів, протекційним або консерваційним типом пріоритету. Так, наприклад, можливим є відвідування територій з протекційним пріоритетом і відповідно з пасивним режимом охорони. І, навпаки, трапляються випадки, коли відвідування є небажаним на територіях, які мають регульований режим. Обмеження відвідування потрібне в найбільшій мірі на ділянках із самими вразливими природними об'єктами.

Крім суто територіального підходу, який реалізується у формі різних видів зонування територій природно-заповідного фонду, для ефективного здійснення природоохоронних заходів потрібною є розробка і реалізація планів охорони окремих типів природних об'єктів (менеджмент-планів) без точної територіальної прив'язки. Найчастіше це плани охорони окремих біологічних видів. Такі плани існують як на міжнародному, так і на державному рівнях. Розробляються вони і для окремих природно-заповідних установ – природних та біосферних заповідників, національних природних парків.

Менеджмент-плани розробляються для окремих пріоритетних об'єктів, наприклад, для видів тварин або рослин, для існування яких на даній території існує найбільша загроза. План охорони конкретного виду має включати дані про чисельність і поширення виду, зміни цих характеристик за останні десятиріччя і роки. Мають бути з'ясовані фактори, що негативно і позитивно впливають на цей вид, оцінене значення кожного із цих факторів. На основі цих даних розробляється власне план заходів, які необхідно здійснити для охорони даного виду. Ці заходи можуть включати підтримку або відновлення певних біотопів, реінтродукцію, влаштування штучних гніздівель, пропаганду певних знань та ідей, прийняття нормативних актів тощо. Менеджмент-план може містити дані про ділянки природно-заповідної території, найважливіші для охорони виду. На основі цього плану такі ділянки можуть бути виділені як ділянки з консерваційним типом пріоритету спеціально для охорони даного виду.

Дані про пріоритети охорони і режими природно-заповідних територій та їх ділянок, в тому числі картографічні матеріали, відображаються в офіційних документах, які мають юридичну силу – положеннях про природно-заповідну територію, проектах організації території, рішеннях науково-технічних рад заповідників і національних природних парків. Інформація про режим подається також у Літописах природи.

Одним із заходів щодо забезпечення режиму територій та об’єктів природно-заповідного фонду України є встановлення єдиних державних знаків та аншлагів на цих територіях – інформаційно-охоронних, межових охоронних знаків та інформаційних щитів відповідно до положення про них, що затверджене наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 29.03.1994 р. № 30, що зареєстрований Міністерством юстиції України 08.04.1994 р. за № 72/281.

Забезпечення режиму та охорони

Охорону та забезпечення режиму використання біосферних заповідників, природних заповідників та національних природних парків здійснюють однойменні природоохоронні установи, що мають статус юридичних осіб. Управління регіональними ландшафтними парками, ботанічними садами, дендрологічними парками і зоологічними парками загальнодержавного значення здійснюється їх спеціальними адміністраціями. Такі адміністрації можуть створюватися також для управління ботанічними садами, дендрологічними парками, зоологічними парками місцевого значення та парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва за рішенням органів, у віданні яких вони перебувають. Господарська діяльність та контроль за територіями та об’єктами ПЗФ України, для яких не створюються спеціальні адміністрації, забезпечується постійними землекористувачами та землевласниками, на земельних ділянках яких оголошено ці території та об'єкти.

До складу спеціальних адміністрацій зазначених природоохоронних установ загальнодержавного значення входить підрозділ, який має назву “служба державної охорони”. Очолюють ці служби керівники спеціальних адміністрацій установ ПЗФ. Саме на службу державної охорони й покладається безпосередня робота по охороні використання території ПЗФ та контроль за її режимом. Служби державної охорони відповідних природоохоронних установ входять до складу Служби державної охорони природно-заповідного фонду України, положення про яку затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 14 липня 2000 р. Координацію діяльності служби державної охорони ПЗФ України здійснює орган управління територіями та об’єктами природно-заповідного фонду України Міністерства екології та природних ресурсів України, а саме – Державна служба заповідної справи, до компетенції якої також відноситься здійснення державного контролю за додержанням режиму територій та об’єктів ПЗФ.

Основними завданнями служби державної охорони ПЗФ України є забезпечення додержання режиму охорони територій та об'єктів ПЗФ, а також попередження та припинення порушень природоохоронного законодавства України.

На посадові особи служб державної охорони установ ПЗФ покладено широке коло завдань. У межах відповідної території ПЗФ вони здійснюють охорону природних комплексів, диких тварин і місць їх перебування, забезпечують порядок використання природних ресурсів, додержання вимог щодо відвідування територій ПЗФ, попереджують пошкодження лісових насаджень унаслідок незаконних рубок, здійснюють заходи щодо запобігання виникненню, поширенню пожеж, інших надзвичайних ситуацій та їх ліквідації, інформують відповідні державні органи про надзвичайні ситуації, забезпечують реалізацію заходів з профілактики та захисту природних комплексів від шкідників і хвороб, підтримують у належному стані межові та охоронні знаки, інформаційні аншлаги, квартальні та ділянкові стовпи а також протипожежні споруди.

Виконання таких відповідальних завдань можливе лише при наданні працівникам служб державної охорони установ ПЗФ широких прав. Зокрема, посадові особи служб державної охорони мають право:

вимагати від громадян і службових осіб пояснення у зв’язку з порушенням ними режиму територій та об’єктів ПЗФ та їх охоронних зон,

перевіряти у громадян і службових осіб посвідчення на право перебування, використання природних ресурсів та провадження іншої діяльності в межах відповідних територій та об'єктів ПЗФ,

доставляти порушників природоохоронного законодавства у територіальні органи внутрішніх справ чи до виконавчого комітету селищної, сільської ради з метою з'ясування особи,

складати протоколи про порушення адміністративного законодавства у галузі охорони довкілля і використання природних ресурсів,

вилучати у порушників предмети і знаряддя неза­­­конного використання природних ресурсів, транспортні засоби, незаконно добуту продукцію, відповідні документи,

проводити особистий огляд осіб, речей, транспорт­­­них засобів та перевірку знарядь і продукції, одержаної в результаті природокористування,

безперешкодно відвідувати і перевіряти підприємства, установи, організації, судна та інші транспортні засоби в межах територій та об’єктів ПЗФ стосовно додержання вимог природоохоронного законодавства,

давати обов'язкові для виконання приписи з метою усунення порушень, виявлених у межах територій та об'єктів ПЗФ,

подавати клопотання про припинення, зупинення чи обмеження будь-якої діяльності, що провадиться з порушенням вимог природоо­­­хоронного законодавства, або забороняється згідно з режимом охорони територій та об'єктів ПЗФ,

носити під час виконання службових обов’язків форму встановленого зразка, табельну зброю та спеціальні засоби самозахисту (бокс. 5.2),

направляти в установленому порядку матеріали про порушення природоохоронного законодавства до відповідних органів для вирішення питан­­­ня щодо притягнення винних до кримінальної відповідальності.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 |


Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.009 сек.)