Водно-болотні угіддя України

У 1971 році прийнята Міжнародна конвенція МСОП у Рамсарі (Іран) про охорону водно-болотних угідь (ВБУ) – оптимальне життєве середовище для водоплаваючих птахів. До таких угідь належить Полісся і території Чорноморського біосферного заповідника України.Відповідно до визначення Рамсарської конвенції під водно-болотними угіддями розуміють райони мілководдя, боліт, торф’яників, водойм природних та штучних, постійних або тимчасових, стоячих або проточних, прісних, солонуватих або солоних, а також включаючи морські акваторії, глибина яких не перевищує 6 м під час відливу.У XIX столітті багато країн світу втратили більше 50% своїх водно-болотних

угідь.На Азово-Чорноморському узбережжі України всього лише за декілька останніх десятиліть знищено або порушено природне життя 25% водно-болотних угідь.Площа водно-болотних угідь Азово-Чорноморського регіону України сягає 600 тисяч гектарів, що становить більше половини водно-болотних угідь всього побережжя Чорного й Азовського морів. Це підкреслює на тільки особливе значення нашої країни серед шести причорноморських країн в охороні водно-болотних угідь регіону, а також і особливу відповідальність України за збереження цієї світової природної спадщини.Водно-болотні угіддя Азово-Чорноморського узбережжя України: Озеро Кругле, озеро Картал, Кілійське гирло, озеро Сасик, система озер Шагани – Алібей – Бурнас, міжріччя Дністро – Турунчук, Північний берег Дністровського лиману, Тилігульський лиман, дельта Дніпра, Тендровська затока, Каркиницька і Джарилгачська затоки, Центральний Сиваш, Ягорлицька затока, Молочний лиман, коса Обиточна і затока Обиточна, гирло ріки Берда, коса Бердянська, затока Білосарайська, коса Білосарайська, затока Крива, коса Крива.Деградація водно-болотних угідь часто обумовлена господарською діяльністю, спрямованою лише на вузькогалузеву вигоду. Приносячи короткочасну вигоду одному з відомств, створюються умови для деградації водойм, знижується довготривала вигідність, а в перспективі необхідно буде витрачати значні сили і багато коштів для їх відновлення.

Основні причини деградації ВБУ:

 використання води для зрошування і промислових потреб;

 осушення ВБУ для рибного і сільського господарства;

 поглиблення дна річок і випрямлення їх русел;

 видобування піску і гравію з дна водойм та по їх узбережжю;

 будівництво доріг, житла, промислових об’єктів по узбережжю водойм;

 будівництво дамб, гребель, каналів;

 викиди забруднень;

 розпріснення лиманів і прибережної морської води;

 перепромисел риби та інших водних тварин;

 браконьєрство;

 перевипас;

 заселення нових видів тварин і рослин;

 рекреація (масовий відпочинок, туризм).

Водно-болотні угіддя дуже вразливі екосистеми, здоров’я котрих залежить не тільки від місцевих умов, але і від того, наскільки грамотно люди господарюють у прибережних зонах і на водозбірній площі водойм.

Наслідки деградації ВБУ:

 зникнення цінних видів риб і безхребетних (молюсків, раків тощо), загальне

скорочення промислу;

 скорочення запасів мисливських видів птахів і ссавців;

 зникнення або різке скорочення чисельності багатьох непромислових видів

тварин і рослин;

 значне скорочення потенціалу або неможливість використання водойм для

відпочинку і як джерела чистої питної води;

 підвищення ризику захворювання людей інфекційними й алергічними

хворобами, розвитку і поширення хвороб, пов’язаних з обміном речовин;

 зростання затоплень і підтоплень.

Болотні екосистеми, як і лугові, є азональними. Вони виникають у місцях сильного перезвоження ґрунту. У таких випадках детритний трофічний ланцюг вкорочується та не завершується утворенням гумусу. Рослинний опад накопичується з року в рік у напіврозкладеному стані та утворює торф.Загальна площа боліт Землі становить 350 млн. га. Торфова маса погано прогрівається, бідна на мінеральні речовини, і тому рослинний покрив боліт у цілому досить убогий.Болотному ґрунту властива так звана "фізіологічна сухість". При загальній високій вологості корені рослин ледь отримують з нього воду. Перешкодою є низька температура торфової маси та насиченість води гуміновими кислотами. Відповідно до основних характеристик боліт вони підрозділяються на три види: низинні, перехідні, верхові.

1. Низинні болота виникають у місцях виходу ґрунтових вод або на місці озер. Рослинний покрив таких боліт формується з осоки, очерету, рогози та комишу. Вони є основними торфоутворювачами. Часто такі болота мають розріджений деревостій з вільхи та верб. У низинних болотах мінералізація досить виражена, а болота такого типу визначаються як ефтотрофні.

2. Верхові болота утворюються головним чином на водотривких гірських породах за рахунок атмосферних опадів, але вони ще можуть виникати й на місці низинних боліт. Основу рослинного покриву верхових боліт складають сфагнові мохи. Після відмирання формується торф, потужність залягання якого сягає 5 м.

Сфагновий торф підлягає гуміфікації та мінералізації, тому ґрунти таких боліт бідні, а болота називаються оліготрофними. На сфагнових болотах може розміщуватись розріджений сосновий деревостій. Ростуть тут також чагарники та чагарнички: андромеда, касандра, баглиця та чорниця. Часто зустрічається журавлина. Видове різноманіття вкрай низьке. На 1 мтут нараховується лише 2-5 видів рослин.

3. Перехідні болота є стадією переходу від низинних до верхових боліт. Часто вони розміщуються навколо верхових боліт. За вмістом поживних речовин вони також займають проміжне положення та називаються мезотрофними. Для їхнього рослинного покриву характерна велика кількість осок.

Болотні екосистеми небагаті на тварин. Найчастіше тут зустрічаються птахи.У розміщенні боліт прослідковується загальна закономірність. У зоні лісотундри представлені головним чином бугристі болота. У тайговій зоні переважають аапа-болота, що є грядово-мочажними комплексами з увігнутою поверхнею. У таких комплексах чергуються евтрофні, мезотрофні гряди. Дерева тут не ростуть. На крайньому кордоні зони з’являються грядово-мочажні болота. У лісостепу та степу болота евтрофні, осокові та очеретяні, на півдні степової зони та в пустелях розвиваються зволожені трав’яні болота.

В Україні болота можна спостерігати в усіх трьох природно-кліматичних зонах. В Українському Поліссі найбільш поширені оліготрофні сосново-сфагнові трав’янисті болота. У лісостепу України частіше зустрічаються евтрофні осокові та очеретяні болота. У степу їм на зміну приходять прісноводні та засолені трав’янисті болота. У цілому в Україні можна виділити три основні райони поширення боліт:

а) поліські сфагнові болота;

б) поліські та лісостепові трав’яно-гіпнові болота;

в) поліські лісові болота. Всього болотних формацій в Україні налічується 53.

Ріки України

Територія України порізана мережею річкових долин. Належать вони переважно до басейнів Чорного та Азовського морів. Переважна більшість річок тече з півночі на південь. Кількість водотоків досягає майже 23 тис., 116 з них мають довжину понад 100 км, а загальна довжина річок України становить більш ніж 90 тис. км. Густота річкової сітки найвища в Карпатах (більше 1 км/км), найменша в степовій частині (0,1-0,25 км/км).

Найбільшою річкою є Дніпро, площа басейну якого охоплює більшу частину України. За ним ідуть Прип’ять, Десна, Дністер, Південний Буг, Сіверський Донець. У середній та нижній течіях ці річки мають широкі заплави від 2 до 12 км завширшки.Середні річки – Горинь, Сейм, Псел, Самара, Синюха, Тетерів, Інгулець, Случ –мають заплави від 0,1 до 4-5 км завширшки.На всіх річках, крім південних, виявлена весняна повінь, що на малих річках триває два тижні, а на середніх та великих – 1-1,5 місяця.Основні ріки, які перетинають південь України, – Дніпро, Південний Буг, Дністер, Інгул, Інгулець.Про Дніпро М.В.Гоголь на сторінках роману "Тарас Бульба" пише: "...Вот он сверкает вдали и темною полосою отделился от горизонта. Он веял холодными волнами и расстилался ближе, ближе и, наконец, обхватил половину всей поверхности земли. Это было то место Днепра, где он, дотоле спертый порогами, брал, наконец, свое и шумел, как море, разлившись по воле; где брошенные в середину его острова вытесняли его еще далее из берегов и волны его стлались по самой земле, не встречая ни утесов, ни возвышений".Так і таким протікав Дніпро степом.Дніпро в Україні поетично називають Славутичем, у стародавні часи його називали Борисфеном. Довжина річки становить 2285 км. Протікає річка територією Росії, Білорусії і через всю з півночі на південь Україну. Площа басейну Дніпра становить 504 тис. км.Дніпро бере початок на Валдайській височині з невеликого болота. Впадає в Дніпровський лиман Чорного моря. Спочатку він тече неширокою заплавою, біля білоруського міста Орши пересікає гряду піщаників, утворюючи Кобелякські пороги. Потім заплава розширюється до 12 км, русло розгалужується на протоки, утворюючи острови й озера. Від гирла Прип’яті до Каховської ГЕС Дніпро перетворений у суцільний ланцюг водосховищ, природне русло і значна частина заплави затоплені.На ділянці від Дніпропетровська до Запоріжжя існували відомі Дніпровські пороги, які були значною перешкодою для судноплавства.Нижче Каховської ГЕС заплава Дніпра розширюється до 20 км.Гідрографічна сітка в басейні Дніпра найбільш розвинена у верхній частині, яка лежить у зоні змішаних лісів, і найменше розвинена – в нижній його частині, в межах зони степу. Головні притоки: праві – Березина, Прип’ять, Тетерев, Рось, Інгулець; ліві – Сож, Десна, Сула, Псьол, Ворскла, Орел, Самара.Дніпро є типовою рівнинною рікою. Живлять Дніпро снігові, дощові і підземні води. Головна частина стоку ріки (біля 85%) формується вище Києва. За багаторічний період обсяги річного стоку коливаються від 22,6 до 96 км, середньорічний стік у гирлі становить 52,4 км. Гідротехнічні споруди значно змінили водний режим ріки.Льодостав починається у верхів’ях Дніпра на початку грудня, а у низов’ї – у кінці грудня. Сходить лід у верхів’ї на початку квітня, а в низов’ї – на початку березня.Дніпро є важливим джерелом водних ресурсів України, а також транспортною магістраллю. По Дніпру транспортують вугілля, залізну руду, будівельні матеріали, металолом, зерно, овочі, бахчові культури тощо.З Дніпра починаються канали, воду яких використовують для водозабезпечення і зрошення: Дніпро – Кривий Ріг, Дніпро – Донбас, Північно-Кримський. На Дніпрі споруджені гідростанції Київська, Канівська, Кременчуцька, Дніпродзержинська, Дніпрогес і Каховська.Водами Дніпра зрошується понад 500 тис. га земель. У 1976 році прийнята постанова Ради Міністрів СРСР "Про заходи по попередженню забруднення басейнів Чорного і Азовського морів", які передбачають до 1985 року повне припинення скиду забруднених вод у Дніпро.На берегах Дніпра знаходяться багаточисельні бази відпочинку, пам’ятники природи, розвинений туризм. Південний Буг – одна з найбільших річок України, протікає Хмельницькою, Кіровоградською і Миколаївською областями. Довжина ріки становить 806 км, площа басейну – 63700 км.Південний Буг бере початок на Подільській височині, впадає в Бузький лиман Чорного моря. У верхів’ї – це рівнинна ріка, а нижче, де Південний Буг пересікає кристалічні пороги, долина звужується, в руслі є пороги. У низов’ї виходить на Причорноморську низину.Основні притоки: праві – Вовк, Згар, Ров, Дохма, Кодима; ліві – Бужок, Снивода, Соб, Синюха, Мертвовод, Інгул. Біля 300 річок складають басейн Південного Бугу.Живлення ріки переважно за рахунок снігів та дощів. Середньорічна витрата води в гирлі становить від 40 до 108 м/с; річний стік води становить від 1,2 до 3,39 км. Замерзає в грудні, тане лід у березні.На водний режим Південного Бугу в нижній частині впливають приливно-відливні явища. Вода ріки використовується для водозабезпечення, для зрошення (біля 130 тис. га).На Південному Бузі споруджено багато озер, водосховищ, 13 невеликих ГЕС, Південно-Українська АЕС.Судноплавство здійснюється від Миколаєва до Вознесенська. Розвинуто рибництво; у низов’ї воно має промисловий характер.На Південному Бузі знаходяться такі міста: Хмельницький, Хмельник, Вінниця, Первомайськ, Вознесенськ, Миколаїв.Південний Буг є рівнинною річкою з покрученим руслом.За засоленістю річка відноситься до хлоридно-сульфатного типу, рН дорівнює 7,3

 0,1. Вміст хлоридів у воді становить 45,2  2,0 мг/л, а сульфатів – 121,4  8,5 мг/л, заліза – 0,04  0,01 мг/л. У лимані вода зміщується у лужну сторону.

У Південному Бузі зустрічається біля 73 види риб, з них в 1990 році занесені до Червоної книги України вирезуб, шемая, вусач дніпровський, судак морський. Зустрічаються: судак бузький, корюшка триголкова, сом, щука, верхівка. Дуже рідко, але з Чорного моря заходять білуга, осетер, севрюга, оселедець, вугрі. Зустрічаються молюски: ставовик звичайний, роговидна котушка, беззубка, перловка та інші.

На іхтіофауну Південного Бугу негативно впливає зменшення стоку малих річок і повне зарегулювання ряду з них, а також забруднення середовища в цілому.За останні роки, наприклад, у гирлі Інгулу відмічається в поверхневому шарі води зниження вмісту кисню на 30-40%. Різко збільшився вміст нафтопродуктів як у воді, так і в донних відкладах.Найбільш токсичні для гідробіонтів викиди промисловими підприємствами сполук ртуті, берилію, кадмію, селену, миш’яку, свинцю, цинку тощо.Канцерогенну дію чинять миш’як, селен, цинк, ртуть, тантал, кобальт тощо.

Тератогенний вплив – вплив на ембріогенез, в результаті можуть утворюватися потвори.Тератогенний вплив здійснюють кадмій, свинець, літій, галій.За умов високих концентрацій неорганічних речовин у воді відмічається їх кумуляція в тканинах гідробіонтів. У тілі риб накопичуються свинець і ртуть. Кадмій, мідь, цинк відкладаються в тканинах молюсків у кількостях, що в десятки разів перевищують вміст цих речовин у воді.Заходи щодо покращення гідрологічного режиму Південного Бугу включають врятування малих річок, різке збільшення кількості та якості очисних споруд ріки, грамотну агрохімічну й агромеліоративну обробку сільськогосподарських угідь на схилах долин ріки, створення заповідних зон на певних ділянках середньої і нижньої течій ріки Південний Буг, проведення відповідного природоохоронного комплексу з охопленням приток.

Тератогенез – виникнення виродливостей у тварин і людини. Виродливості (злиття парних органів, недорозвиненість, неправильна форма окремих органів тощо) можуть виникати як порушення на різних стадіях зародкового розвитку організму. Деякі виродливості можуть передаватися спадковістю.Дністер – ріка у північно-західній частині України і на сході Молдови. Довжина дорівнює 1362 км, площа басейну 72100 км.Починається на північно-східних схилах Карпат на висоті біля 1000 м над рівнем моря. Впадає в Дністровський лиман Чорного моря.У верхів’ї Дністер має характер гірської річки, протікає в глибокому каньйоні (90-100 м), ширина русла не перевищує 40 м.В передгірській частині долина річки розширюється до 5-9 км. В середній частині долина знову звужується і поглиблюється іноді аж до 10-12 м.В нижній частині Дністер протікає по Причорноморській низині, утворюючи долину до 16-22 км. Дельта ріки широка, порізана багаточисельними протоками, старицями, озерами, заросла кущами й очеретом.Головні притоки Дністра: праві – Стріл, Ломниця, Бистриця, Бик; ліві – Золота Липа, Стрипа, Серет, Збруч, Смотрич, Мурафа. Живлення змішане, характеризується дощовими паводками, сніговою водою. Витрати води в гирлі 300 м3/с, річний стік – 8,7 км. Льодом ріка покривається на 2 місяці, а в окремі зими льоду не буває.Вода річки широко використовується для водопостачання, зрошення. В басейні ріки споріднено багато водосховищ, діє Дубоссарська ГЕС, у Могилів-Подільському споруджена ГАЕС. По берегах Дністра споруджено багато дамб, запруд.Судноплавство здійснюється від міста Сороки до Дубоссар. Дубоссарська гребля не має судноплавних шлюзів.Рибні ресурси річки незначні. Тут водяться окунь, лящ, щука, карп.Долина Дністра широко використовується для туризму і рекреації.Найбільші міста на Дністрі, які здійснюють значний екологічний тиск: Галич, Залещики, Хотин, Могилів-Подільський та молдовські – Сороки, Рибниця, Дубоссари, Бендери, Тирасполь.Багатий рослинний і тваринний світ ріки. Тут багато птахів, земноводних, рептилій, членистоногих, ссавців

Поиск по сайту: