Значення заповідної справи

Чим інтенсивніше йде освоєння нових земель і перетворення їх людиною, тим більшого значення набувають заповідні території для наукових досліджень. Тільки на ділянках, які не експлуатуються, можна вирішувати фундаментальні проблеми природних процесів, одержувати об’єктивні й достовірні знання про їх закономірності, динаміку біогеоценозів. Сьогодні жодне глибоке і широке екологічне дослідження не може бути здійснене поза заповідними територіями.

Неоціненним є значення заповідних територій для збереження різноманіття форм життя на Землі, для забезпечення його генофонду.

Заповідна справа має виняткове значення для ботаніки, зоології, сільського господарства, лісорозведення, ґрунтознавства; часто це єдині ділянки непорушеної природи різних континентів, що становлять особливий інтерес для науки і практики.

За даними Міжнародної спілки охорони природи та природних ресурсів, у середньому один вид або підвид тварин втрачається кожного року. Понад 1000 видів птахів і тварин нині знаходяться під загрозою вимирання.Згідно з думкою деяких біологів, зникнення якого-небудь виду рослин може призвести до вимирання від 10 до 30 видів комах, вищих тварин або інших рослин.Велике значення заповідної справи для збереження й охорони природи, різноманіття рослинного і тваринного світу.

Заповідні території – це найдосконаліші наукові, створені природою біологічні та екологічні лабораторії. Вони необхідні для рекреації не тількі людини, але і самої природи.Заповідні території є базою підготовки біологів, екологів. Тут студенти проходять ознайомчі, навчальні, виробничі, дослідницькі практики. Заповідники здійснюють велику просвітницьку і профорієнтаційну роботу.Наприклад, в умовах регіонального ландшафтного парку "Кінбурнська коса" знайомлять школярів – переможців олімпіад Всеукраїнських, регіональних, обласних з біології, екології тощо з різноманіттям фауни птахів, їх кормовими міграціями, веденням підрахунку та кільцюванням, виявленням місць гніздування, особливостями їх біології.

Завданням заповідної справи є збереження типових та унікальних природних комплексів, генетичного фонду рослинного та тваринного світу, екологічної рівноваги, а також збереження та відновлення ландшафтної та біологічної різноманітності на всіх рівнях (екосистемному, видовому та генетичному). Окрім того, мережа заповідних територій має виконувати певні соціальні та народногосподарські завдання – екологічний туризм, екологічна освіта і виховання; обмежене невиснажливе використання природних ресурсів. Проте заповідні території ще не складають цілісну систему. Їх розвиток полягає у створенні екологічної мережі зелених коридорів, котра б поєднала заповідні лісові території з лісами, які мають екологічне та захисне значення (водоохоронне, протиерозійне, зелені зони тощо), та іншими природними екосистемами (болотами, луками, степами тощо). Тобто має бути розроблена така система охорони природи, яка б формувалася з урахуванням ландшафтних умов, структури гідрологічних басейнів, динамічних та інших особливостей природних територій; "екологічні вузли" з’єднуються між собою "екологічними коридорами", включаючи і міжнаціональні. Для України з високою щільністю населення (63,3 чол./км), високим ступенем освоєння територій (ступінь розораності земель досягає 81,2%) є актуальним створення такої мережі заповідних територій.Проблема збереження тварин і рослин, які населяють нашу планету, тобто збереження генофондів, створених у процесі еволюції різноманітного органічного світу, нині є актуальною і складає головну задачу заповідної справи. Вирішити це завдання без заповідування, без вилучення певних ділянок території із господарського використання неможливо, тому найважливішою функцією заповідної справи визначають створення резерватів, де забезпечується охорона всіх видів рослинних і тваринних організмів, які створені природою протягом мільйонів років.

Діяльність заповідних територій як резерватів не обмежується тількі охороною живої природи. Окрім своєї території, вони забезпечують цінними рослинами і тваринами також і суміжні території, що перебувають у стані господарського використання. Збагачення живої природи за рахунок заповідних територій відбувається двома шляхами. По-перше, дикі тварини, які розмножуються на заповідних територіях, поступово розселяються за рахунок міграції за їх межі без втручання людини. По-друге, заповідні території є джерелом видового, сортового і племінного репродуктивного матеріалу при плановому, спрямованому штучному розселенні цінних рослин і тварин. По-третє, вони є схованками даних тварин, місцем гніздування птахів.

Важлива функція заповідних територій полягає і в тому, що вони є "еталонами природи". Це поняття було введене в науку В.В.Докучаєвим і розвинуто академіком Б.Келлером, який у 1938 році писав: "Заповідники – це своєрідна мірка-еталон для обліку змін, які ми вносимо в грунт методами агротехніки і хімізації". Зміни у природі, що відбуваються безперервно, мають подвійний характер. Одні обумовлені природними явищами, інші – антропогенні, тобто є прямим наслідком діяльності людини.

Антропогенний тиск на природу в міру розвитку техніки, зростання чисельності людей стає дедалі більшим. Тому дуже важливим є створення заповідних територій –своєрідних лабораторій, де вивчаються процеси, що відбуваються в природі на аренах, де зовсім відсутнє або здійснюється незначне втручання людини в ці процеси. Це є необхідним для оцінки сукупної екологічної ситуації і прогнозування її подальшого розвитку. Але будь-який заповідник не зможе успішно виконувати свої функції резервату генофонду й еталону природи, якщо в ньому не буде на належному рівні проводитись науково-дослідна робота.

Природа для сучасної людини – це не тільки господарсько-економічна категорія, але і наукова, оздоровча, естетична, виховна.

Поиск по сайту: