Сиваш (Гниле море)

Сиваш – мілководна затока на заході Азовського моря, на півночі Криму і півдні Херсонської області. Від Азовського моря відокремлюється Арабатською стрілкою, сполучається з ним Генічеською протокою. Береги Сиваша дуже порізані дрібними затоками. Чонгарський півострів розділяє Сиваш на дві частини – Західний Сиваш і Східний Сиваш.Глибина Сиваша невелика, максимальна – 3,2 м. Площа Сиваша змінюється від 2400-2500 до 2700 км.Коливання рівня Сиваша пов’язані з нагонами води з Азовського моря, що обумовлені північними вітрами.Для Сиваша характерні так звані засухи – рівні ділянки з могутнім шаром відкладів. Дно Сиваша покрите шаром сірого і сіро-зеленого мулу. Товщина цього шару мулу в Західному Сиваші до 8-10 м, а у Східному – до 15 м.Живиться Сиваш переважно водами Азовського моря, одержуючи щорічно біля 12 млн. т солей. Протягом року Сиваш може давати до 44 млн. т солей і до 146 млн. т NaCl.Унаслідок інтенсивного випаровування води солоність Сиваша Західного становить 230-260, тоді як Азовського моря – 11-14.Серед солей найбільш розповсюджені хлористі сполуки натрію (до 80), магнію (до 10), сульфату магнію (до 7), бромистого магнію (0,23).Загальна кількість солей Сиваша становить біля 200 млн. т.Солі Сиваша є важливою сировиною для хімічної промисловості. Тут працюють бромовий і содовий заводи, завод по виробництву титану.Сиваш входить до складу Азово-Сиваського національного природного парку.На дні Сиваша зустрічаються своєрідні бездонні колодязі – чаклаки.Сиваш – це місце зимівлі багатьох видів перелітних птахів, а також місце їх відпочинку при весняних та осінніх перельотах.На Сиваші зустрічаються термальні джерела.Рекреаційні можливості Сиваша реалізуються дуже слабо.Специфічні флора і фауна Сиваша.Узбережжя Сиваша вкрите специфічною рослинністю (особливо тюльпанами).У 1993 році з метою збереження цього унікального природного комплексу було створено Азово-Сиваський національний парк (Херсонська область).Сиваш характеризується особливим населенням, яке відрізняється від життя в Азовському морі. Це зумовлено мілководними, дуже розчленованими лагунами, дуже інтенсивним випаруванням, тому вода, що потрапляє на схід через Генічеську протоку з Азовського моря, стає дуже солоною (рапою) з вмістом 150-200 г солі на 1 л води. У водах Сиваша часто зустрічається зяброногий рачок артемія (Artemia solina). Цей рачок у водах Сиваша не має природних ворогів і конкурентів, тому розмножується у великій кількості (до декількох десятків тисяч в 1 м).Окрім артемії, подібні умови солоності витримують личинки комарів виду Chirononuus salinerius та мухи-ефідри (Ephydra).З рослинних організмів типовими солелюбними видами є дуналілея (Dunaliella salina) та деякі інші одноклітинні жгутикові водорості, які слугують кормовою базою рачків і можуть викликати "цвітіння води".Ближче до Генічеської протоки з’являється все більше тварин та рослин, характерних для Азовського моря: скупчення кладофери (Cladophera sivaschensis), зарості зостери радеста (Potaneogeton pectinatus).Зустрічаються тут серцевидка, молюски, ракоподібні. У північно-східну зону Сиваша входить ряд видів бичків– трав’яний, цуцик, мартовик, деякі інші, а також кефалі, атерина, камбала-глосса (Platichthys flesus luscus), азовська камбала-калкан (Scophthalneus neacoticus torogus)

Азовське море

Азовське море (Міотійське озеро, стародавня назва – Сурозьке море) входить до басейну Атлантичного океану. З Чорним морем сполучається Керченською протокою.Площа моря 40 тис. км, середня глибина – 8,5 м, найбільша – 13,5 м, об’єм води – 3,9 тис. км. Береги переважно низькі, складені піщано-ракушняковими відкладами; на півдні береги круті. На сході від Керченської протоки вздовж 100 км берег Азовського моря утворює низинну дельту річки Кубань.Узбережжя порізане багаточисельними затоками, найбільші з них – це Таганрозька, Арабатська, Бердянська, Темрюкська, Обиточна.Для узбережжя є характерними намивні коси: Крива, Білосарайська, Бердянська, Обиточна, Арабатська.До Азовського моря впадають річки Дон, Кубань, Міус, Кальміус. Деякі з них утворюють широкі лимани: Єйський, Углюкський,Міуський.Рельєф дна Азовського моря майже рівний, має незначний нахил у центральній частині. Дно покрите піском, ракушняком, мулом.У південно-східній частині моря зустрічаються грязеві вулкани.Гідрологічний режим Азовського моря визначається його ізольованістю, мілководдям, значним притоком річкових вод, водообміном з більш солоним Чорним морем і напрямком пануючих вітрів.В Азовському морі спостерігається загальна кругова течія проти годинникової стрілки.Мілководдя і невеликі розміри обумовлюють швидке нагрівання води, а також охолодження її, перемішування на всій глибині. Азовське море характеризується значною залежністю від зовнішнього середовища.Солоність води у відкритій частині моря біля 11%, а в період, коли віють південні вітри, – 13-14%. За солоністю вода Азовського моря займає проміжне положенняміж прісними та солоними водами.Замерзає море тільки біля берегів з грудня до березня. Іноді в дуже морозні зими замерзає на всій площі.Прозорість води через її перемішування по всій товщі дуже погана.Тваринний світ Азовського моря нараховує біля 350 видів. З рибних ресурсів найбільше значення мають судак, лящ, тюлька, камса, оселедці, таранька, осетер, бички, камбала, калкан.Птахи: мартини, чайки, качки.Азовське море відіграє важливу транспортну роль; українські порти: Маріуполь, Бердянськ, Генічеськ.Особлива рекреаційна роль Азовського моря (всього узбережжя).Азовське море – найміліше в світі. Ріки Дон і Кубань за кожні 8 років обновлюють його води повністю. Під час весняних паводків площа нерестилищ у півтора раза перевершувала площу самого моря. Це найменш солоне море.

Азовське море – це найпродуктивніше море світу. Тут з гектара водної поверхні виловлюють до 80 кг риби, це в 6 разів більше, ніж у Каспійському, і в 25 разів більше, ніж у Чорному морі. В минулі роки місцеве населення засолювало значні обсяги осетрової ікри. Але сьогодні екологічна ситуація Азовського моря, коли був збудований Цимлянський гідровузол на Дону і введена в дію Невинномиська зрошувальна система на Кубані, загрожує катастрофою; порушена екологічна рівновага, що формувалася два мільйони років. Щорічно Азовське море недоодержує третину річкової води, різко знизились рибні ресурси, велика кількість ікри викидається на берег і пересихає в мулі. Оскільки обміліли ріки, які живлять Азовське море, то пішла в наступ солона вода з Чорного моря. Разом із солоною водою з’явились медузи, яких тут не було. Медузи в таких умовах інтенсивно розмножуються і досягають особливо значних розмірів. Довершують справу і ріки, які впадають у море; вони несуть промислові скиди, бруд, токсини. Забруднюють море скиди Маріупольського металургійного та коксохімічного комбінатів. Ще у 1976 році була прийнята урядова постанова, в якій передбачалось до 1985 року повністю припинити скид у море неочищених господарсько-побутових та промислових вод, але вона не виконана донині, хоча вже

Азовське море – водоймище унікальне в багатьох відношеннях. Воно останнє в ланцюгу морів, пов’язаних з Атлантичним океаном і опоясуючих південні береги

Європи. Одна із характерних його особливостей – це мілководдя. Ще в стародавній Греції Азовське море називали озером Міотідою, з’єднаним з Понтом (Чорним морем). Азовське море мутне, з низькими топкими берегами його заток і лиманів. Є думка і нині вважати Азовське море затокою Чорного моря. Розміри його в 1,5 раза менші Аральського, у 2,4 рази – Білого, у 10 – Каспійського і в 11 разів – Чорного.

Глибина Азовського моря не перевищує 13,5 м, а середня (без Таганрозької затоки) становить 8,5 м. Тоді як максимальна глибина Аральського моря становить 68 м, Каспійського – 100 м, а Чорного – 2245 м. (Між іншим, у дельті Дону зустрічаються ями глибиною до 25 м).Островів в Азовському морі мало: Бірючий, дрібні – Піщаний, штучний –Черепаха і дуже дрібні острови поблизу узбережжя. Зате є ціла серія кіс по всьому периметру моря. Ці утворення мають мало аналогів у всьому світі.У Керченській протоці, розділяючи води Азовського і Чорного морів, лежить острів Тузла – це закінчення однойменної коси, яка в 1925 році була прорвана бурею. На схід утворюють ворота Таманської затоки Маркитанська і Рубанова коси. На північ від них, починаючи від мису Ахілеон, у Керченську протоку пролягає коса Чушка.

В Ахтарський лиман розвернули віяло своїх островків коси Ачуєвська й Ахтарська. Бейсугський лиман від моря відділяє коса Ясенська, а Єйський лиман –Глафіровська і Єйська коси. У відкрите море, відділяючи Таганрозьку затоку, спрямовується коса Довга, парною з нею формою розміщена коса Камишовата. В південно-східній частині моря знаходяться миси Чумбурський, Сазальник, Очаківська коса.Біля західного узбережжя, намивши понад 300 млн. м ракушняка і піску, море створило Арабатську стрілку довжиною 112 км.

На північному березі знаходяться шість дрібних кіс: найменша – Беглицька, Крива (довжиною 10 км), Білосарайська, Бердянська, Обиточна, Федотова, довжиною відповідно 14, 23, 30 і 50 км.Геологічно всі коси є дуже молодими утвореннями, складеними з морського алювію і частково виносу піску рік і балок, матеріалів амбразії берегів.Рельєф кіс – рівнина з закономірним чергуванням незначних підвищень. Між ними зустрічаються мілководні солоні лагуни, що називаються в Приазов’ї бакаї. Зустрічаються на косах прісноводні озера і болотисті впадини.Своєрідна флора азовських кіс. Тут поєднується рослинність приморських пісків, озер, лиманів, солончакових луків і вологих солончаків, літоральних боліт, різнотрав’я цілинних ділянок.

Тваринний світ цієї місцевості багатий. Він представлений всіма класами наземних хребетних; надзвичайно багата орнітофауна. У травні-липні місця, придатні до гніздування, покриваються майже суцільним килимом гнізд куликів, крячок. Тут можна зустріти степову дрофу, залітає чорний лелека, представниця тундри –казарка, гірський гриф. Північно-західна частина Приазов’я належить до групи А водно-болотних угідь і відповідно до Рамсарської конвенції має міжнародне значення як місце гніздування біляводних птахів. Зуйки ловлять свій корм, доганяючи прибій.У цьому регіоні зосереджені крупні промислові підприємства, інтенсивно ведеться сільське господарство, зростає рівень рекреаційного використання узбережжя

Чорне море

Чорне море є внутрішнє море басейну Атлантичного океану, розташоване між

Європою і Азією. Воно омиває береги України, Росії, Грузії, Турції, Болгарії, Румунії.Керченською протокою воно з’єднується з Азовським морем, протокою Босфор – ізМраморним морем, а потім протокою Дарданелли – із Середземним морем.Із заходу на схід воно простягається на 1140 км, а з півночі на південь – на 611 км.Довжина берегової лінії моря становить 3400 км, а площа – 422 км. Береги Чорногоморя круті, малорозчленовані. Найбільшими затоками є

Карканитська, Ягорлицька,Тендрівська, Каламитська, Феодосійська, Цемеська бухта, Джарилгачська,Самсунська, Синопська і Бургаська. Деякі з них відрізані від моря піщаними косами(Тендрівська коса, Кінбурнська коса).

Далеко в море виступає Кримський півострів. Островів мало, серед них:Зміїний,Березань, Джарилгач, Кефкен.У Чорне море впадають річки: Дунай, Дністер, Південний Буг, Дніпро, Ріоні,Ешиль-Ірмак, Кизил-Ірмак та інші. В дельтах річок утворюються великі лимани(Дністровський, Тилігульський, Дніпровський та інші).У рельєфі дна Чорного моря виділяють глибоководну котловину глибиною2000 м, що оточена полосою материкової мілини (шельфу). Ширина шельфу впівнічно-західній і північно-східній частинах моря досягає 200 км і більше, а впівденній частині – 2,5-15 км. Дно в межах шельфу покрите піском, ракушняком,мулом, характерні обламкові відклади. На глибоководних ділянках поширені пелітовімули і піски.

Температура повітря над акваторією Чорного моря в лютому від -1 до +8 С, а всерпні від +22 до + 25 С. Кількість опадів зростає з заходу на схід від 200 до 2000 ммі більше за рік. Середньорічна температура до глибини 75 м змінюється від +15 до +7С, з глибиною вона зростає до +9 С. Середня температура води на поверхні улютому коливається від 0 до +8 С, а в серпні – від +24 до +26 С. Замерзає Чорнеморе в холодні зими біля північно-західних берегів.

Від берегів до центру моря солоність води змінюється від 16,5-17,5 до 18%. У

шарі води від 50 до 200 м вона зростає на 2-5%, у більш глибоких шарах

підвищується поступово, досягаючи біля дна 22-22,5%. Значний градієнт солоностіводи, а також її щільність є перешкодою перемішування поверхневих і глибиннихвод, обумовлюючи відсутність кисню та забрудненість шару сірководнем з глибини200 м. Глибина Чорного моря 2245 м. Поверхневі течії Чорного моря становлять систему циклічних коловоротів,

основний з них проходить уздовж берегів моря проти годинникової стрілки,західнийі східний коловороти утворюють внутрішні циклонічні течії. На обмін природних вод Чорного моря суттєво впливає двошарова система течій – поверхнева течія доМармурового моря і глибинна – в протилежному напрямку.Органічне життя зосереджене головним чином у поверхневому шарі моря. ВЧорному морі нараховується більше 2000 видів морських організмів. Рибні ресурсипредставлені понад 160 видами риб; промислове значення мають камса, ставрида,шпроти, кефаль, камбала, оселедець, осетрові (білуга, осетер, севрюга).

У Чорному морі зустрічаються три види дельфінів, промисел на них заборонений з 1966 року.З нерибних ресурсів велике значення мають водорості (філофлора, цистозіра,зостера) і безхребетні м’якотілі: мідії, креветки, устриці та інші.

Велике значення мають різні аквакультури, зокрема штучне розведення мідій,

форелі, а також акліматизація лосося, окуня, далекосхідної кефалі.

Із стародавніх часів Чорне море має велике транспортне значення. Найбільші

порти на морі є Одеса, Іллічівськ, Миколаїв, Севастополь, Керч; у Росії –

Новоросійськ, у Грузії – Батумі; у Румунії – Констанца; у Болгарії – Варна,Бургас; у Турції – Трабзон, Самсун, Зонгулддак. Узбережжя Чорного моря є важливою рекреаційною зоною, широко відомі чорноморські курорти.

Стратегічний план дій для відновлення та захисту Чорного моря був прийнятий в місті Стамбулі 30-31 жовтня 1996 року. Через Дунай надходить більше половини біогенного забруднення Чорного моря. Недостатнє очищення стічних вод є джерелом мікробіологічних забруднень. Серйозним забруднювачем екосистеми Чорного моря є нафта. Вона в море потрапляє з суден і наземних джерел. Вимагає удосконалення система експлуатації моря (вилов риби, ерозія берегів, неконтрольований розвиток промисловості).

Ліси України

Ліси є найбільш поширеними та цінними порівняно з іншими типами рослинності та всіма категоріями природних ресурсів планети. В наш час вони вкривають біля 5,5 мільярдів гектарів, або 38% поверхні суходолу. Найбільші їх площі знаходяться в Азії, Південній та Північній Америці, Африці. У Європі лісів мало, лише біля 6% території. Найбільш залісеними європейськими країнами є Швеція та Фінляндія, де лісами вкрито біля 70% території. Найбідніша на ліси Великобританія.Лісами планети на сьогодні накопичено 82% всієї фітомаси Землі, або біля 1960 млрд. т. Кожного року в усьому світі заготовляється 2,5 млрд. мдеревини. На ліси припадає до 60% усього кисню, що виділяють рослини.Усе це свідчить про глобальне значення лісів як для підтримання життєдіяльності біосфери, ії функціонування, так і для всіх форм та проявів діяльності людини.Але, на жаль, їх площі швидко скорочуються. Тільки протягом історичного часу нашої ери на Землі знищено понад 500 млн. га лісів, тобто на 2/3. За даними Міжнародної спілки охорони природи (1996), зараз ліси на планеті вирубуються із швидкістю 20 га на годину. Тому у 1992 в Ріо-де-Жанейро була прийнята Конвенція ООН "Про біологічне розмаїття". Україна приєдналась до країн – учасниць Конвенції у 1994 році. З огляду на виключно важливе значення лісів, однією з найважливих проблем для всіх європейських країн є збереження і невиснажливе використання їх лісового біорізноманіття.Ліс – це біологічна система, домінуючим компонентом якої є дерева. Дерева поділяються на вічнозелені і ті, у яких у певні сезони року майже одночасно опадає листя, а весною появляється нове. Вічнозелені дерева стоять з листям по декілька років і втрачають його по мірі росту нового.Дерева і більшість інших рослин лісу підпорядковані річним циклам.Найбільш масові дерева називають масовими, домінуючими видами. Різні дерева в різній мірі пристосовані до певного ґрунту, температури, вологості, освітлення.

Дві тисячі років тому ліси покривали більшість просторів Європи, Азії, Америки; нині вони представляють майже третину поверхні Землі. Є території, де лісів дуже мало, так, в Англії лісів менше 10% від загальної території. Ліси – це легені планети, середовище для багатьох тварин, джерело будівельних матеріалів, цінних плодів і ягід, лікарських рослин тощо.62 Ліс містить біля 90% наземної біомаси. Ліси служать незамінним життєвим середовищем для величезної кількості різноманітних комах, грибів, птахів, звірів, у тому числі рідких та зникаючих. Вони зберігають ріки, джерела від забруднення і висихання, забезпечують атмосферу вологою і великою кількістю кисню, є фільтрами атмосфери, поглинають з неї СО2, стабілізують і пом’якшують клімат. Крім того, лісове повітря володіє лікувальними властивостями, велике й естетичне значення лісів і парків.Судячи з багатьох палеогеографічних даних та явних історичних свідчень, лісові масиви, як і будь-яка природна система, мають межу стійкості – екологічної пластичності.За ХХ століття навіть площа найбільш важливих у глобально-кліматичному відношенні африканських лісів скоротилась майже удвічі. За даними Б.Небела (1933), площа тропічних лісів щорічно скорочується на 100 тис. км. До того ж тільки в цих лісах зберігається найцінніший генетичний фонд Землі. Вони розповсюджені на 70% суші і є середовищем мешкання 40-50% видів, відомих на планеті, в тому числі 100 тис. видів рослин. Лісам Північної півкулі загрожують нині масові вирубки, кислотні дощі, часті пожежі.Все це вказує на глобальність проблеми раціонального використання лісів, охорони тропічних лісів і тайги, створення лісових масивів у таких регіонах, як, наприклад, Південь України тощо.В Україні ліси займають площу 8,62 млн. га і входять у структуру територій всіх ландшафтних природних комплексів суші. За ландшафтними природними комплексами лісові площі розподіляються так: на Поліссі зосереджено 42,2% лісів країни, в Лісостепу – 23,0%, Степовій зоні – 11,4%, Карпатах – 20,0%, Гірському Криму – 3,4%.Порівняно з кінцем І тисячоліття після народження Христа, коли ліси вкривали майже всю територію сучасної України, за винятком степової зони, їх площа зменшилась у 3,5 раза, у тому числі з кінця XVIII століття – 1,6 раза. Звертає на себе увагу, що в Україні протягом останніх 50 років площа лісів зросла на 4% завдяки штучному лісовідновленню та лісорозведенню.За площами лісів та запасами деревини Україна належить до малолісистих районів Європи (на душу населення припадає 0,17 га лісів і 16,4 мдеревини).Поширення, видовий склад та продуктивність лісів України визначається фізико-географічними умовами зони, які загалом є сприятливими для зростання лісів. У Карпатах ліси зростають до висоти 1250-1650 м, а в Гірському Криму – до 1200-1300 мнад рівнем моря.На Поліссі ліси зростають переважно на дерново-підзолистих, у Лісостепу –сірих лісових, у Карпатах – на бурих, у Степу – чорноземних, а в Криму – на коричневих та бурих лісових ґрунтах.В Україні у створенні лісів беруть участь понад 30 деревних порід: сосна звичайна, дуб звичайний, ялина європейська (смерека), бук європейський, береза повисла, вільха клейка, граб звичайний, ялиця біла, тополя, верба тощо.Тривалість процесу лісовідновлення становить 80-100 років для хвойних порід, 200-250 років для кедра, 20-30 років для листяних порід.Значення лісів у житті людини велике і багатоманітне. Ліси мають вплив на всю природу – клімат, грунт, умови формування поверхневого стоку, регулюють рівень води в річках, фільтрують воду й очищають повітря тощо. Ліс продукує органічну масу, накопичує сонячну енергію, виробляє кисень. Водночас він залишається джерелом деревини і забезпечує цінною сировиною різні галузі народного господарства.В Україні всі ліси за принципом використання їхніх різноманітних властивостей поділяють на дві групи. Ліси першої групи складають 48,1% лісового фонду. До них належать зелені зони навколо міст і промислових центрів, водозахисні смуги вздовж річок, навколо озер та інших водойм, полезахисні та ґрунтозахисні лісові смуги, курортні ліси, заповідні ліси, захисні смуги вздовж залізниць та доріг. Найбільші площі лісів першої групи зосереджені в Лісостепу, Карпатах та Гірському Криму.На сьогодні на землях лісового фонду створені і функціонують більше 2800 територій та об’єктів усіх категорій з різним режимом охорони – від повного невтручання людини (заповідники) до певних обмежень господарської діяльності. Загальна площа заповідних територій складає більше 845 тис. га, що становить майже 10% усіх лісів.Лісові угіддя охороняються практично в усіх заповідниках України. З них найбільше значення мають такі заповідники, як Карпатський біосферний (Закарпатська область), Поліський (Житомирська область), Канівський (Черкаська область), "Розточчя" (Львівська область), "Горгани" (Івано-Франківська область), Ялтинський гірсько-лісовий, "Мис Мартьян", Карадазький (Автономна Республіка Крим), Дніпровсько-Орільський (Дніпропетровська область), Медобори (Тернопільська область). Невеликі за площею лісові масиви охороняються в Чорноморському біосферному заповіднику, зокрема Волижин ліс (Херсонська та Миколаївська області), в Луганському Українському степовому заповіднику та в Дунайському біосферному заповіднику. Загалом у заповідниках охороняється біля 105 тис. га лісів.В Україні створено шість національних природних парків, в яких охороняється більше 74 тис. га лісів. Це Карпатський національний природний парк (Івано-Франківська область), Шацькі озера (Волинська область), "Синевір" (Закарпатська область), Вижницький (Чернівецька область), Азово-Сиваський (Херсонська область), Подільські Товтри (Хмельницька область).У лісах організовано більше 200 заказників загальнодержавного значення площею 310 тис. га. Для збереження у природному стані окремих унікальних природних утворень, що мають особливе природоохоронне, наукове, пізнавальне й естетичне значення, 13 визначних лісових об’єктів оголошено пам’ятниками природи загальнодержавного значення і 1100 пам’яток природи мають місцеве значення. Особливою категорією в національній природно-заповідній мережі є заповідні урочища, які створюються з метою збереження у природному стані цілісних ландшафтів, зокрема лісових. На сьогодні в державному лісовому фонді виділено 530 заповідних урочищ загальною площею 65 тис. га.

Поиск по сайту: