Вільні економічні зони, зони вільної торгівлі, законодавчо-нормативна правова база

Вільні економічні зони (ВЕЗ) міцно увійшли у світову гос­подарську практику та діють у різних державах. Зараз у світі, за різними даними, від 400 до 2000 ВЕЗ, але до них не можна від­нести за одну українську, оскільки ті утворення, які в Україні називаються «вільними економічними зонами», не задовольня­ють міжнародні вимоги, які виставляються до такого роду зон.

Спеціальні (вільні) економічні зони розглядаються як один з важливих інструментів, за допомогою якого досягається відкри­тість економіки нашої держави зовнішньому світові і стимулю­ється міжнародне економічне співробітництво на основі залу­чення іноземних інвестицій.

Правове регулювання спеціальних (вільних) економічних зон в Україні здійснюється шляхом прийняття законів і підзаконних актів Верховною Радою України, нормативних актів уряду (дек­ретів, постанов), видання указів президентом тощо, а також вироблення механізмів їх реалізації та контролю. Закони, зако­нодавчі і нормативні акти визначають об’єкти регулювання, зміст регулювання, відповідальність юридичних і фізичних осіб за їх невиконання. Закони здійснюють функцію довгострокового державно-правового регулювання, а укази, нормативні акти, як правило, – короткострокового чи оперативного.

Правовий режим ВЕЗ в Україні визначається, в першу чергу, Законом України від 13 жовтня 1992 р. «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» (Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 50). Цей Закон визначає порядок створення і ліквідації та механізм функ­ціонування спеціальних (вільних) економічних зон на території України, загальні правові і економічні основи їх статусу, а та­кож загальні правила регулювання відносин суб’єктів еконо­мічної діяльності цих зон з місцевими радами народних депута­тів, органами державної виконавчої влади та іншими органами.

Важливе значення для активізації підприємницької діяль­ності, нарощування експорту товарів і послуг та прискорення соціально-економічного розвитку регіонів шляхом створення ВЕЗ має постанова Кабінету міністрів України від 14 березня 1994 р. № 167 «Про Концепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні», якою зазначена Концепція була схвалена. У ній викладені цілі, правові основи, загальні прин­ципи та передумови створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон в Україні, подано класифікацію таких зон та їх загальну характеристику. Значна увага приділена виз­наченню стратегії розвитку спеціальних (вільних) економічних зон в Україні.

На спеціальну (вільну) економічну зону поширюються поло­ження конвенцій Міжнародної організації праці, ратифіковані Україною. Підприємства, що діють у спеціальній (вільній) економічній зоні, повинні дотримувати принципів тристорон­ньої декларації Міжнародної організації праці про багатонаціо­нальні підприємства і соціальну політику. Законодавчі акти про створення кожної спеціальної (вільної) економічної зони виз­начають конкретні вимоги, що випливають з положень зазна­чених конвенцій і принципів згаданої декларації.

Світова практика виходить з того, що вільні економічні зони створюються з метою інтенсифікації економічного обороту в таких регіонах (територіях). Інше кажучи, в економічному плані у ВЕЗ встановлюється пільговий режим оподаткування, щоб за рахунок збільшення кількості суб’єктів і об’єктів оподаткування в кінцевому результаті мати виграш. Вільні економічні зони створюються в тих регіонах, де є інтенсивні транспортні артерії, транспортна інфраструктура добре розвинута, зона є відносно обмежена, має трудові ресурси і перспективи в спеціалізації на певному виді діяльності за умови дешевизни товару. В Кон­цепції створення і функціонування вільних економічних зон передбачається, що їх основною метою є наступне:

- стимулювання структурних перевтілень в економіці шля­хом притягнення іноземних інвестицій;

- збільшення надходжень на внутрішній ринок високоякіс­них продукції і послуг;

- активізація науково-технічного обміну, притягнення і упровадження нових технологій;

- переймання передового організаційного і управлінського досвіду здійснення ринкових методів господарювання;

- створення сучасної ринкової інфраструктури;

- поліпшення використання природних і трудових ресурсів;

- прискорення соціально-економічного розвитку окремих регіонів і держави в цілому, підвищення життєвого рівня населення.

Рішення цих питань здійснюється на правовій основі. Зако­нодавство у вільних економічних зонах має відносну автономію, з одного боку примикає до інституту зовнішньоекономічної діяльності, оскільки охвачує собою ним врегульовані правовід­носини, а з другого боку – до інвестиційного законодавства, яке розраховане на посилення притоку іноземних інвестицій в державу. Вказуються припущення, що вільні економічні зони – це спеціальний інститут законодавства про підприємництво. Всупереч суперечкам відносно приналежності інституту вільних економічних зон треба підкреслити наступне:

- суб’єкти у ВЕЗ є одночасно суб’єктами підприємницької діяльності або мають управлінські повноваження, в тому числі, і контролюють таку діяльність;

- встановлюється особовий пільговий режим оподаткування здійснення валютно-фінансових, митних та інших операцій суб’єктів підприємництва, який вводиться в особовому порядку згідно із законом на певній території з метою притягнення іно­земних інвестицій і створення сприятливих умов для іноземних інвесторів, збільшення експортних можливостей, притягнення і запровадження нових технологій, передових ринкових методів господарювання («ноу-хау» управлінського характеру, покра­щення і ефективного використання інфраструктури ринку, природних, трудових та інших ресурсів);

- загальна мета створення ВЕЗ – покращення умов життя населення і створення гідних людини умов життя шляхом прис­корення соціально-економічного розвитку країни. На жаль, у деяких нормативних актах така залежність не проводиться і складається відчуття, що ці процеси розірвані. Але вони залежать від основної мети і мають ряд складових:

ü економічна мета: притягнення іноземного і національ­ного капіталу за рахунок стимулювання його активнос­ті на певній території, використання переваг міжнарод­ного географічного положення і розподілення праці, ліквідація монополій зовнішньої торгівлі через усунен­ня перешкод для доступу до них;

ü соціальна мета: задоволення потреб населення у висо­коякісних товарах і насичення внутрішнього ринку, прискорення розвитку відсталих регіонів за рахунок концентрації в них необхідних для цього ресурсів, підвищення рівня кваліфікації працюючих за рахунок упровадження передового досвіду організації і управ­ління фінансами, культури менеджменту;

ü науково-технічна мета: підвищення ефективності ви­користання інфраструктури на території ВЕЗ, приско­рення інноваційних процесів і упровадження, притяг­нення передових вітчизняних й іноземних техніки та технологій, вчених і спеціалістів.

Порядок створення, механізм функціонування і ліквідації спеціальних (вільних) економічних зон на території України визначений Законом України № 2673-12 «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» від 13 жовтня 1992 року. Крім цього, кожна така зона вста­новлюється спеціальним актом законодавства. Тобто, правове регулювання створення і діяльності ВЕЗ здійснюється на загаль­ному і спеціальному рівнях. Правове положення (статус) і тери­торія кожної вільної економічної зони, строк, на який вона ство­рюється, визначається на основі економіки і соціально обумов­лених показників Верховною Радою України, яка на основі пропозицій органів місцевого самоврядування приймає окремі закони індивідуального призначення.

Вільна економічна зона – це частина території України, на якій встановлюються і діють спеціальний правовий режим еко­номічної діяльності та порядок застосування і дії законодавства України.

На території спеціальної (вільної) економічної зони запро­ваджуються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності національних та іноземних юридичних і фізичних осіб.

Необхідно підкреслити дві рішучі особливості ВЕЗ. По-пер­ше, для кожної такої зони характерні специфічні, у порівнянні з усією країною, економічні відносини у сфері виробництва та розподілу необхідного та додаткового продуктів, вироблених на її території. По-друге, здібність ВЕЗ до дифузного розширення та розповсюдження своїх меж на інші, що пов’язані з нею безпосередньо або ж опосередковано, господарчі сфери, галузі та території.

Характерні риси ВЕЗ:

1. Застосування різних видів пільг та стимулів, у тому числі:

- Зовнішньоторговельних (зниження або відміна екс­портно-імпортних зборів, спрощений порядок здійс­нення зовнішньоторговельних операцій);

- Фіскальних, пов’язаних із податковим стимулюванням конкретних видів діяльності. Пільги можуть зачіпати податкову базу (прибуток або доход, вартість майна і т. ін.), окремі її компоненти (амортизаційні відчис­лення, витрати на заробітну плату, транспорт), рівень податкових ставок, питання постійного або тимчасо­вого звільнення від оподаткування;

- Фінансових, які включають різні форми субсидій, що надаються як у прямому вигляді – за рахунок бюджет­них кошт і преференційних державних кредитів, так і в опосередковано – у вигляді встановлення низьких цін на комунальні послуги, зниження орендної плати за користування земельними ділянками і тому подібне;

- Адміністративних, що спростовують процедури реєст­рації підприємств, режиму в’їзду-виїзду іноземних громадян.

У результаті застосування пільг норма прибутку в ВЕЗ скла­дає 30–50 %, а іноді і більше: наприклад, транснаціональні компанії отримують в азіатських ВЕЗ у середньому 40 % при­бутку в рік. Суттєво скорочуються (в 2–3 рази) строки окупності капітальних вкладень (вважається нормальним для ВЕЗ, коли ці строки не перевищують 3–3,5 роки).

2. Наявність локальної, відносно відокремленої системи управління зоною, наділеною правом приймати самостійні рі­шення в широкому економічному спектрі.

3. Всебічна підтримка з боку центральної державної влади.

Згідно з Законом України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» в Україні залежно від господарської спрямованості та економічно-правових умов діяльності можуть створюватися такі ВЕЗ:

- зовнішньоторговельні зони – частина території держави, де товари іноземного походження можуть зберігатися, купува­тися та провадитись без сплати мита і митних зборів або з їх відстроченням. Формами організації таких зон можуть бути вільні порти («порти-франко»), вільні митні зони (зони франко), митні склади;

- комплексні виробничі зони – частина території держави, на якій запроваджується спеціальний (пільговий податковий, ва­лютно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності з метою стимулювання підприємства, розширення зовнішньо­економічних зв’язків, запозичення нових технологій забезпе­чення зайнятості населення. Вони можуть мати форму експорт­них виробничих зон, де розвивається насамперед експортне виробництво, орієнтоване на переробку власної сировини та переважно складальницькі операції, та імпортно-орієнтованих зон, головна функція яких – розвиток імпортозамінних вироб­ництв;

- науково-технічні зони – це ВЕЗ, спеціальний правовий режим яких орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу. Вони можуть існувати у формі регіональних інноваційних центрів-технополісів, районів інтенсивного науко­вого розвитку, високотехнологічних промислових комплексів, науково-виробничих парків (технологічних, дослідницьких, промислових, агропарків), а також локальних інноваційних центрів та опорних інноваційних пунктів;

- туристично-рекреаційні зони – це ВЕЗ, які створюються в регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та істо­рико-культурний потенціал, з метою ефективного його вико­ристання і збереження, а також активізації підприємницької діяльності (в тому числі із залученням іноземних інвесторів) у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу;

- банківсько-страхові (офшорні) зони – це зони, в яких запроваджується особливо сприятливий режим здійснення бан­ківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуго­вування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським та страховим установам, які були створені за участю лише нерезидентів і обслуговують лише ту їхню підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами України;

- зони прикордонної торгівлі – частина території держави на кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі.

ВЕЗ можуть бути класифіковані й за іншими критеріями. Так, за ознакою відкритості розрізняють інтеграційні ВЕЗ (діяль­ність яких спрямована на тісну взаємодію з позазональною економікою країни) та анклавні (орієнтовані на зв’язки із зов­нішнім ринком). Залежно від місця розташування ВЕЗ поділя­ються на зовнішні (розташовані на кордоні з іншими державами) та внутрішні (розміщені у внутрішніх районах країни).

Окремі зони можуть поєднувати в собі функції, властиві різним типам спеціальних (вільних) економічних зон.

Виходячи із завдань, поставлених при формуванні тієї чи іншої зони, висуваються відповідні вимоги і до її розміщення. До найбільш загальних із них відносять:

- сприятливе транспортно-географічне положення по відно­шенню до зовнішнього і внутрішнього ринків та наявність розвинутих транспортних комунікацій і телекомунікаційних можливостей;

- розвинутий виробничий потенціал, наявність виробничої і соціальної інфраструктури, а також ділової (банківське і стра­хове обслуговування, експедиторські, інформаційні й інші служби, біржі та ін.);

- суттєвий щодо запасів і цінностей природно-ресурсний потенціал (у першу чергу – запаси вуглеводневої сировини, кольорових металів, лісних ресурсів і т. ін.);

- певний рівень розвитку промисловості в регіоні, який доз­воляє встановлювати субпідрядні відносини, використовувати кваліфікований потенціал;

- забезпеченість робочою силою і наявність жилого фонду;

- забезпеченість кадрами спеціалістів в області практичного здійснення зовнішньоторговельних зв’язків, інвестиційного й інших форм співробітництва із закордонними державами. Тому, території, найбільш сприятливі для розміщення ВЕЗ, мають, як правило, прикордонне положення по відношенню до закордон­них держав (а в Україні, у тому числі, – і до колишніх союзних республік), а також мають морські торгові порти і магістральну транспортну мережу (залізничну, автодорожню, аеропорти), зі сформованими промисловими науковими і культурними цент­рами, районами концентрації найбільш цінних природних ресурсів.

Сьогодні в Україні, згідно з ухваленими законами, функціо­нують 11 спеціальних економічних зон (СЕЗ) у дев’яти регіонах, в яких діє спеціальний режим інвестиційної діяльності: в Автономній Республіці Крим (7 районів); у Донецькій області (22 міста і 5 районів); Волинській (3 міста і 9 районів); Закар­патській; Луганській (6 міст і 3 райони); Чернігівській області (7 районів), у містах Шостка і Харків.

Найвідоміші серед них – «Донецьк» у Донецькій області, «Славутич» у Київській, «Курортополіс Трускавець», «Яворів» у Львівській, «Миколаїв» у Миколаївській області. Діють спе­ціальні економічні зони зовнішньоторговельної спрямованості – «Азов», «Закарпаття», «Інтерпорт Ковель», «Рені», «Порто-Франко» Одеського морського торговельного порту, «Порт Крим», а також Південнокримська експериментальна зона «Сиваш».

Поиск по сайту: