Перелік питань

1. Зовнішньоекономічний контракт як основне джерело інформації для відображення у бухгалтерському обліку опера­цій, що є предметом контракту.

2. Розмежування витрат та особливості їх відображення на рахунках бухгалтерського обліку.

1. Зовнішньоекономічний контракт як основне джерело інформації для відображення у бухгалтерському обліку операцій, що є предметом контракту

Сьогодні, коли більшість держав прагне до інтеграції у сві­тове товарно-грошове співтовариство, врегульована зовнішньо­економічна діяльність та налагоджені міжнародні відносини відіграють значну роль для ефективного економічного розвитку. Основною формою зовнішньоекономічних відносин є зовніш­ньоекономічний договір (контракт). Порядок укладання та особ­ливості зовнішньоекономічних договорів (контрактів) в Україні встановлено ст. ст. 377–389 Господарського кодексу України, Законами України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. № 959-ХІІ, «Про міжнародні договори Украї­ни» від 29 червня 2004 року № 1906-IV, «Про міжнародне при­ватне право» від 23 червня 2005 року № 2709-IV, «Про регулю­вання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньо­економічної діяльності від 23 грудня 2008 року № 351-IV, Положенням про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженим Наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 06.09.2001 р. № 201, Указом Президента України «Про застосування Міжна­родних правил інтерпретації комерційних термінів» від 4 жовт­ня 1994 року № 567/74 та ін. нормативними актами.

Сутність та особливості зовнішньоекономічних договорів. Відповідно до п. 9 ст. 1 Закону України «Про зовнішньоеко­номічну діяльність» під зовнішньоекономічним договором (контрактом) розуміють матеріально оформлену угоду двох чи більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх інозем­них контрагентів, спрямовану на встановлення, зміну чи припи­нення їхніх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Таким чином зовнішньоекономічний договір (контракт) укла­дається виключно між суб’єктами зовнішньоекономічної діяль­ності та іноземними контрагентами. Всі суб’єкти зовнішньо­економічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які її види, прямо не заборонені законами України, незалежно від форм власності та інших ознак.

Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» встановлена обов’язкова проста письмова форма договору (якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом). При цьому ст. 31 Закону України «Про міжнародне приватне право» містить більш конкретизовані вимоги відносно форми зовнішньоекономічного договору. Так, якщо сторони правочину знаходяться в різних державах, – форма договору залежить від права місця проживання сторони, яка зробила пропозицію, якщо інше не встановлено договором. Форма пра­вочину щодо нерухомого майна визначається відповідно до права держави, у якій знаходиться це майно, а щодо нерухомого майна, право на яке зареєстроване на території України, – права України.

Права та обов’язки сторін зовнішньоекономічного договору (контракту) визначаються правом місця його укладення, якщо сторони не погодили інше. Відповідно до п. 5 ст. 382 Госпо­дарського процесуального кодексу України у разі недосягнення згоди сторін стосовно порядку визначення права, він встановлю­ється відповідно до закону про зовнішньоекономічну діяльність. При цьому, ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність встановлює, що зовнішньоекономічний договір (конт­ракт) складається відповідно до даного закону та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб’єк­ти зовнішньоекономічної діяльності при складанні тексту зов­нішньоекономічного договору (контракту) мають право вико­ристовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжна­родних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України.

При укладенні договорів у зовнішньоторговельній практиці широко використовуються типові контракти. Типовий контракт – це примірний договір або ряд уніфікованих правил, викла­дених у письмовій формі, сформульованих раніше з урахуван­ням торгової практики і звичаїв та прийняті сторонами, що до­мовляються, після узгодження відповідно до вимог конкретної угоди.

Найпростіший контракт купівлі-продажу містить такі основні умови, як: предмет та обсяг поставки (найменування та кількість товару), строк та місце поставки, базисні умови поставки, ціна та загальна вартість поставки, умови платежу, порядок здаван­ня-приймання товару, умови про гарантії та санкції, про арбіт­раж, форс-мажор, транспортні умови, юридичні адреси сторін, підписи продавця та покупця.

Сторони договору купівлі-продажу – продавець та покупець – беруть на себе конкретні обов’язки, які містяться у всіх умовах договору. Основними для продавця є: поставити товар, передати належні до нього документи і передати право власності на товар; для покупця – оплатити вартість товару і прийняти пос­тавку. В контракт, як правило, вносяться також положення, спільні для обов’язків продавця та покупця, зокрема з таких важливих питань, як:

- поняття та порядок розрахунку збитків, відшкодування яких може вимагатися внаслідок порушення обов’язків однією із сторін;

- право на отримання процентів при простроченні платежу;

- принцип звільнення від відповідальності,

- наслідки розірвання договору;

- право на призупинення виконання договору;

- обов’язок по зберіганню товару, що належить іншій стороні та інші.

Перед тим, як укладати зовнішньоекономічний договір, необ­хідно вибрати спосіб встановлення контакту з потенційними партнерами.

Експортер може використовувати такі способи встановлення контактів з контрагентами:

- направити пропозицію (оферту) безпосередньо одному або кільком іноземним покупцям (замовникам);

- прийняти та підтвердити замовлення покупця;

- направити пропозицію у відповідь на запит із зазначенням конкретних умов майбутнього контракту або з проформою контракту;

- взяти участь у торгах, подавши тендер організаторам торгів;

- взяти участь у торгово-промислових виставках та ярмар­ках. Імпортер може скористатися одним з таких способів:

- направити потенційному або вже відомому продавцю (постачальнику) замовлення;

- направити запит виробнику товарів, що цікавлять імпортера;

- оголосити торги з запрошенням до участі підприємств, які можуть прийняти і виконати умови організаторів торгів;

- направити можливому виробнику комерційний лист про наміри вступити у переговори у відповідь на його пропозицію;

- направити експортеру безумовний акцепт його пропозиції.

Ініціативу встановлення контакту може виявити як покупець (замовник), так і продавець (виконавець).

Положенням про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженим Наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 06.09.2001 р. № 201, визначені обов’язкові умови, які повинні бути передба­чені в договорі (контракті), якщо сторони такого договору (контракту) не погодилися про інше щодо викладення умов договору і така домовленість не позбавляє договір предмета, об’єкта, мети та інших істотних умов. До таких зокрема відносяться:

1. Назва, номер договору (контракту), дата та місце його укладення.

2. Преамбула, в якій зазначається повне найменування сторін – учасників зовнішньоекономічної операції, під якими вони офіційно зареєстровані, із зазначенням країни, скорочене визна­чення сторін як контрагентів («Продавець», «Покупець», «За­мовник», «Постачальник» тощо), особа, від імені якої укла­дається зовнішньоекономічний договір (контракт), та наймену­вання документів, якими керуються контрагенти при укладенні договору (контракту) (установчі документи тощо).

3. Предмет договору (контракту), що визначає, який товар (роботи, послуги) один з контрагентів зобов’язаний поставити (здійснити) іншому із зазначенням точного найменування, мар­ки, сорту або кінцевого результату роботи, що виконується.

4. Кількість та якість товару (обсяги виконання робіт, надання послуг).

5. Базисні умови поставки товарів (приймання-здавання виконаних робіт або послуг), де зазначається вид транспорту та базисні умови поставки (у відповідності до Міжнародних пра­вил інтерпретації комерційних термінів, які визначають обов’яз­ки контрагентів щодо поставки товару і встановлюють момент переходу ризиків від однієї сторони до іншої, а також конкрет­ний строк поставки товару (окремих партій товару).

6. Ціна та загальна вартість договору (контракту).

7. Умови платежів.

8. Умови приймання-здавання товару (робіт, послуг).

9. Упаковка та маркування – містить відомості про упаковку товару (ящики, мішки, контейнери тощо), нанесене на неї відповідне маркування (найменування продавця та покупця, номер договору (контракту), місце призначення, габарити, спе­ціальні умови складування і транспортування та інше), а за необхідності також умови її повернення.

10. Форс-мажорні обставини.

11. Санкції та рекламації (порядок застосування штрафних санкцій, відшкодування збитків та пред’явлення рекламацій у зв’язку з невиконанням або неналежним виконанням одним із контрагентів своїх зобов’язань).

12. Урегулювання спорів у судовому порядку (із визначенням назви суду або чітких критеріїв визначення суду будь-якою зі сторін залежно від предмета та характеру спору, а також погоджений сторонами вибір матеріального і процесуального права, яке буде застосовуватися цим судом, та правил проце­дури судового урегулювання).

13. Місцезнаходження (місце проживання), поштові та платіжні реквізити сторін.

Даний перелік не є вичерпним. За домовленістю сторін у договорі (контракті) можуть визначатися додаткові умови щодо страхування, гарантій якості, умов залучення судовиконавців договору (контракту), агентів, перевізників, визначення норм навантаження (розвантаження), умов передачі технічної доку­ментації на товар, збереження торгових марок, порядку сплати податків, митних зборів, різного роду захисних застережень з якого моменту договір (контракт) починає діяти, кількість під­писаних примірників договору (контракту), можливість та поря­док унесення змін до договору (контракту) та ін.

Статтею 383 Господарського кодексу України визначено, що Кабінет Міністрів України з метою забезпечення відповідності зовнішньоекономічних договорів (контрактів) законодавству України може запроваджувати їх державну реєстрацію. Види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), що підлягають обов’язковій державній реєстрації, а також порядок її здійс­нення визначають законом та іншими нормативно-правовими актами. Так, наприклад, на сьогодні обов’язковій реєстрації підлягають зовнішньоекономічні договори (контракти) на здійс­нення експортних операцій з металобрухтом, що встановлено Наказом Міністерства економіки України № 505 від 15 грудня 2005 року.

Режим державної реєстрації контрактів запроваджується з метою забезпечення відповідності зовнішньоекономічних дого­ворів (контрактів) законодавству України. Державна реєстрація дозволяє також контролювати кількість товару, що експорту­ється, з метою запобігання перевищенню встановленого обме­ження з вивезення певного товару, адже до державних органів постійно надходить інформація про кількість експортованого товару, щодо якого існують певні кількісні обмеження.

Державна реєстрація зовнішньоекономічних контрактів на­лежить до заходів нетарифного регулювання зовнішньоеко­номічної діяльності. Державній реєстрації підлягають контрак­ти, що укладені суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України всіх форм власності і предметом яких є наступні товари походженням з України:

- у відношенні яких міжнародними договорами передбачені добровільні обмеження експорту, щоб уникнути демпінгу;

- у відношенні яких здійснюються антидемпінгові проце­дури;

- імпорт яких в інші країни квотується, ліцензується згідно із законодавством інших країн;

- експорт яких здійснюється в рамках бартерних операцій;

- товари, реекспорт яких регулюється чинним законодав­ством України і міжнародними договорами;

- на підставі яких здійснюються операції з давальницькою сировиною українського замовника, якщо контрактом передба­чена реалізація готової продукції в країні-виконавці або вивіз її в іншу країну;

- металобрухт;

- нафта.

Конкретний перелік товарів, які експортуються за умови реєстрації зовнішньоекономічних контрактів, затверджено нака­зом, Мінекономіки України від 11 липня 2002 р. № 207. До цьо­го переліку входять, наприклад добрива мінеральні, хімічні або азотні (код згідно з УКТ ЗЕД 3102 10, 3102 30), шкірсировина та шкіра (код згідно з УКТ ЗЕД 4101, 4104 (крім 4104 10 10 00).

Зовнішньоекономічний контракт не потрібно реєструвати у разі, коли до експорту товарів, визначених у переліку, застосо­вується режим ліцензування (з видачею ліцензії) чи подвійної перевірки експорту (з видачею відповідного «експортного доку­мента») відповідно до міжнародних договорів чи законодавства України.

Зовнішньоекономічний контракт, який підлягає реєстрації, може бути зареєстрований Мінекономіки України або уповнова­женими ним Міністерством економіки АР Крим та відповідними структурними підрозділами обласних чи міських держадмініст­рацій, виходячи з їх загальної вартості, видів і конкретних товарів:

- до 1,5 млн доларів США, реєструють відповідні струк­турні підрозділи обласних, Київської і Севастопольської міських держадміністрацій, враховуючи при цьому місце (регіон), у якому зареєстрований суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності;

- до 3 млн доларів США, реєструють Міністерство торгівлі та зовнішньоекономічних зв’язків і захисту споживачів АР Крим (за його згодою), відповідні структурні підрозділи Луганської, Дніпропетровської, Запорізької та Донецької обласних держад­міністрацій (за умови, що підприємство-учасник зовнішньотор­говельної операції зареєстровано в цих регіонах);

- понад 3 млн доларів США, то реєструють контракт, оформляють і видають реєстраційну картку відповідні управ­ління Мінекономіки України.

Для державної реєстрації зовнішньоекономічного контракту слід подати такі документи:

1) заяву в довільній формі на офіційному бланку суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності – заявника за підписом його керівника;

2) інформаційну картку зовнішньоекономічного контракту встановленої форми;

3) оригінал зовнішньоекономічного контракту з усіма чинни­ми на дату подання додатками, специфікаціями, додатковими угодами та іншими документами, що є частинами контракту, та його копію, завірену в установленому порядку керівником суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності (якщо зовнішньоеко­номічний контракт підписаний фізичною особою, його копія засвідчується в установленому порядку);

4) оригінал іншого договору (наприклад договору доручен­ня, комісії, агентування, спільної діяльності та співробітництва, консигнації, дилерських чи дистриб’юторських послуг, оренди, наймання, лізингу, збереження) і його копії, завірені в уста­новленому порядку. Ці документи подають у тому випадку, якщо суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності України, який звернувся за реєстрацією, доручає виконання зовнішньоеконо­мічного контракту іншому суб’єкту зовнішньоекономічної діяльності України;

5) копію свідоцтва про державну реєстрацію підприємства, завірену керівником суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності;

6) копію витягу з торговельного, банківського чи судового реєстру або реєстраційного посвідчення місцевого органу влади іноземної держави про реєстрацію іноземного суб’єкта госпо­дарської діяльності, завірену керівником суб’єкта зовнішньоеко­номічної діяльності України. Її подають лише у разі попередньої поставки товару;

7) лист-погодження Мінпромполітики (у разі експорту металобрухту);

8) документ, що підтверджує оплату послуг за реєстрацію зовнішньоекономічного контракту.

Відповідні підрозділи Мінекономіки України, Міністерство економіки АР Крим чи обласних і міських підрозділів держ­адміністрації із зовнішньоекономічних зв’язків розглядають перелічені документи протягом 10 робочих днів з дати звер­нення. За результатами розгляду приймається рішення про реєстрацію зовнішньоекономічного контракту чи про відмову в ній.

Державну реєстрацію зовнішньоекономічного контракту підтверджує картка реєстрації-обліку зовнішньоекономічного контракту, яка є дійсною для митного оформлення товарів, що є предметом відповідного контракту, протягом 12 місяців з дати її оформлення.

2. Розмежування витрат та особливості їх відображення
на рахунках бухгалтерського обліку

Базові умови поставки товарів визначають порядок оплати витрат, пов’язаних з транспортуванням товару від експортера до імпортера, а також перехід відповідальності за експортовані товари. Базові умови з’явилися з об’єктивних потреб і зумовлені міжнародними торговельними звичаями. Міжнародна торго­вельна палата була створена у 1914 р. (у Парижі), об’єднавши ділові кола та окремі фірми багатьох країн. У 1923 р. вона опублікувала збірник відомостей про звичаї, базові умови, прийняті у 18 країнах світу. Збірник стосувався 10 базових умов. Ця палата згодом виконала роботу з уніфікації базових умов і в 1936 р. вперше опублікувала документ під назвою «Міжнародні комерційні терміни» (INCOTERMS – International Commercial Terms). Зміни і доповнення вносилися до нього у 1953, 1967, 1976, 1980, 1990, 2000 р.

Далеко не у всіх країнах світу «Інкотермс» є обов’язковим для виконання документом, але його намагаються дотримувати­ся, на кшталт того, як розумні люди користуються розумними порадами. Указом Президента України від 4 травня 1994 р. № 567/94 «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів» «Інкотермс-90» набув статусу норматив­ного документа. Нині на практиці застосовується сьома редакція документа – «Інкотермс-2000», але акт про його офіційне затвердження в Україні не прийнятий.

Базисні умови поставки складаються з 13 торгових термінів, які згруповані у чотири групи: E, F, C, D (таблиця 2.1). При їх визначенні застосовується термін «франко» (в перекладі з франц. franco – означає «вільно»). Для контрагентів слово «франко» в базисних умовах вказує, що покупець звільняється від ризику і усіх витрат по доставці товару до пункту, озна­ченого даним терміном.

Таблиця 2.1

Поиск по сайту: