З питань боротьби з відмиванням грошей

На сучасному етапі в фінансовій системі всіх країн боротьба а. відмиванням грошей, набутих злочинним шляхом, — справа ви­няткового значення. З цією метою розробляють і приймають від­повідні закони та нормативні акти на національному та міжнаро­дному рівні. Провідні світові банки встановлюють спеціальні правила, а органи виконавчої влади запроваджують відповідні системи контролю, надають рекомендації стосовно конкретних напрямів боротьби із цим явищем та ін. [45].

Один із базових документів для країн та фінансових установ у цій сфері — рекомендації FATF. Зокрема, основні положення ре­комендацій передбачають:

· необхідність визначення країнами переліку та ознак опера­цій, пов'язаних з легалізацією отриманих злочинним шляхом ко-штів. з урахуванням наведених у рекомендаціях принципів;

· основні правила ідентифікації клієнтів та моніторингу інфо­рмації;

· необхідність створення в країнах уповноважених органів, відповідальних за боротьбу з легалізацією «брудних» коштів;

· необхідність тісної співпраці фінансових установ з компете­нтними органами з питань протидії відмиванню коштів тощо.

З огляду на ці положення, держави розробляють та реалізують власну систему та заходи боротьби з легалізацією брудних гро­шей. У Греції передбачається ідентифікація клієнтів у разі укла­дення контрактів, відкриття рахунків, найму сейфів, кредитуван­ня під заставу; але не потребують ідентифікації страхові операції на незначні суми і терміни та пов'язані з пенсійним страхуван­ням. Ірландією прийнято Кримінальний юридичний акт (1994 р.), що зобов'язує фінансові інститути вимагати від нових клієнтів, які здійснюватимуть великі трансакції, документального підтвер­дження походження грошей. В Італії, згідно з законодавством ба­нки та інші посередницькі структури зобов'язані вести детальну документацію щодо валютних операцій резидентів, щоб виклю­чити можливі спроби відмивання коштів.

На Кіпрі, який є офшорною зоною, основний принцип страте­гії банків — «Знай свого клієнта» — спрямований на виявлення осіб, які мають кілька довірчих рахунків, не сумісних із формою їх бізнесу, або рахунків, на які надходять депозити від значної кі­лькості різних приватних адресатів, а також тих клієнтів, які на­магаються відкрити рахунок на велику суму навіть на невигідних умовах. Згідно до стратегії банкіри мають знати походження ко­штів, історію всіх відкритих у банку рахунків, періодичність зве­рнень клієнта до банку.

Рекомендаціями Міністерства фінансів США пропонується ретельно досліджувати усі доступні факти за угодами на суми від 10 тис. доларів США, особливо щодо трансакцій і банківських стосунків, коли відсутня точна ідентифікація клієнтів, трансак­цій, що здійснюються за участю третіх країн тощо. Найбільші банки США підвищують витрати на технології аналізу даних про грошові трансферти для виявлення підозрілої діяльності.

Крім того, іноземні банки мають забезпечувати зберігання ін­формації за результатами ідентифікації клієнтів на строк не мен­ше як 5 років.

Законодавство багатьох країн, зважаючії на обов'язковість іде­нтифікації клієнтів, забороняє відкривати анонімні рахунки або рахунки на пред'явника. Австрія — єдина держава в Європейсь­кому Союзі, яка дозволяла вести анонімні банківські рахунки, під тиском FATF була змушена розробити програму їх поетапного скасування. Ще в 1991 р. Федеральна банківська комісія Швейца­рії заборонила відкривати анонімні рахунки (за винятком надзви­чайних випадків) та позбавила розпорядників майна права прихо­вувати при відкритті рахунків справжні імена своїх клієнтів.

Ці самі тенденції діють і в офшорних країнах. Асоціація бан­ків Ліхтенштейну зобов'язала банки припинити практику веден­ня анонімних банківських рахунків і вимагати від агентств з до­вірчого управління коштами та адвокатів, які відкривають такі рахунки і управляють ними, оприлюднення інформації про осіб, від імені яких вони діють.

Європейським Союзом 19 червня 1991 р. прийнято Директиву, якою визначено, що вимоги з ідентифікації клієнтів поширюють­ся на будь-які операції на суми, що перевищують встановлену за­конодавством певної країни межу. В міжнародній практиці об­меження встановлюється в середньому від суми 10 тис. доларів США. У Бельгії фінансові органи перевіряють усі угоди щодо переміщення грошей на суму понад 10 тис. євро. У Латвії діє За­кон «Про запобігання легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом», прийнятий у грудні 1997 р., в якому встановлено озна­ки коштів, одержаних злочинним шляхом, перелік фінансових операцій, що підлягають особливому контролю, а також мініма­льну суму, починаючи з якої необхідна обов'язкова ідентифікація клієнта — 10 тис. латів (17,7 тис. доларів США). Відповідно до Закону Литви «Про запобігання відмиванню грошей» (січень 1998 р.), банки та інші кредитні установи, страхові компанії, ми­тниця, пошта, нотаріуси, ломбарди, спєцслужби країни надають податковій поліції відомості про осіб, що підозрюються у відми­ванні коштів, про всі операції на суму понад 50 тис. літів (16,9 тис. доларів США), а також про обмін валюти на суму понад 10 тис. літів (3.4 тис. доларів США).

Згідно з Федеральним законом Російської Федерації від 7 сер­пня 2001 р. № 115-ФЗ «О противодействии легализации (отмыва-нию) доходов. полученных престунным путем» операції, суми яких дорівнює або перевищує 600 тис. російських рублів (19.5 тис. доларів США) та мають визначені цим законом ознаки сум­нівності, підлягають обов'язковому контролю з метою протидії легалізації отриманих злочинним шляхом коштів.

В Україні існує процедура обов'язкового фінансового моніто­рингу, якому підлягають фінансові операції, сума яких дорівнює чи перевищує 80 тис. гривень, та мають одну або більше ознак, визначених Законом України «Про запобігання та протидію лега­лізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом». Крім того, згідно із Законом України «Про банки і банківську ді­яльність» українські банки зобов'язані ідентифікувати клієнтів, що здійснюють операції з готівкою без відкриття рахунку на су­му, що перевищує еквівалент 50 тис. гривень.

У Польщі обов'язково контролюють операції з великими су­мами готівки, особливо якщо раніше подібні суми за рахунком не проходили. Перевіряють також надходження значних переказів із країн, відомих як виробники наркотиків або підозрюються у при­четності до тероризму тощо. Підвищену увагу приділяють клієн­там, що мають значні суми на рахунках у кількох банках і пере­казують їх у треті країни.

Законодавством Франції відмивання коштів трактується ще ширше. Згідно із законом, прийнятим у Франції у 1996 р., кошти, отримані в результаті злочинних дій, вважаються незаконними, а всі операції з ними — відмиванням «брудних» грошей, що є кри­мінальним злочином. Так уряд країни підтвердив бажання сприя­ти на фінансовому рівні боротьбі з тероризмом, наркобізнесом, організованою злочинністю, шахрайством із податками, пору­шеннями митних правил. Крім того, Франція також розглядає пи­тання поширення поняття «брудних» грошей на кошти від діяль­ності міжнародних злочинних організацій.

Майже в усіх країнах створено спеціальні організації, що за­ймаються питаннями боротьби з відмиванням грошей. У США — це Департамент з посилення боротьби з фінансовими злочинами, створений при Міністерстві фінансів США; у Канаді — Центр аналізу фінансових операцій; у Японії — Японський офіс фінан­сової розвідки; в Бельгії — створений при Міністерстві фінансів і юстиції Сектор обробки фінансової інформації; у Греції — Спе­ціальний комітет з боротьби з відмиванням грошей; в Аргентині — Комітет з фінансової інформації: у Бразилії — Рада з контро­лю за фінансовою діяльністю. У Мексиці існують навіть дві спе­ціальні організації — Генеральний директорат для розслідування трансакцій та Агентство з боротьби з відмиванням грошей.

11 листопада 2002 р. Росію виключено з «чорного спис­ку» FATF, зважаючи на численість у Росії державних осіб різних рівнів, які мають боротися з легалізацією коштів, та майже відсутність банківської таємниці. Зараз Росія є країною — «спо­стерігачем» при FATF (аналогічно Південно-Африканській Рес­публіці). До системи відповідних органів та організацій Російсь­кої Федерації входять: Комітет Російської Федерації з фінансового моніторингу, Генеральна прокуратура Росії, Мініс­терство юстиції Росії, Федеральна прикордонна служба, Федера­льна служба безпеки, Федеральна служба зовнішньої розвідки, Міжвідомчий центр при Міністерстві внутрішніх справ Росії з протидії легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом, кредитні організації, Банк Росії тощо.

В Україні суб'єктами державного моніторингу виступають Департамент фінансового моніторингу — спеціально уповнова­жений орган виконавчої влади з питань фінансового моніторингу — урядовий орган державного управління в складі Міністерства фінансів України, Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Спеціально створені організації, уповноважені займатися пи­таннями боротьби з відмиванням грошей, часто називають «фі­нансовими розвідками» і їм належить дуже важлива роль у боро­тьбі з відмиванням грошей. До завдань таких організацій входять збір та аналіз інформації, що надходить від фінансових органів, її розслідування, передача справ правоохоронним органам про уго­ди, що можуть бути пов'язані з відмиванням грошей. Міжнарод­не співробітництво національних органів по боротьбі з відмиван­ням грошей здійснюється шляхом участі у Егмонтській групі, що була створена у 1995 р., до складу якої входять фінансові розвід­ки понад 60 країн світу. Завданням Групи є організація співпраці між фінансовими розвідками країн-членів з метою вдосконалення їх національних програм щодо боротьби з відмиванням коштів, яка. зокрема, передбачає:

· розширення та систематизацію інформації, якою обміню­ються фінансові розвідки;

· вдосконалення процесів розслідування;

· підвмщення кваліфікації співробітників та обмін досвідом;

· розвиток каналів зв'язку фінансових розвідок шляхом впро­ вадження нових технологій тощо.

Міжнародне співробітництво України з іншими країнами світу з питань, запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів і фінансуванню тероризму здійснюється відповідно до про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержа­них злочинним шляхом (1990 р.), міжнародних договорів Украї­ни, Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» тощо.

Чинним законодавством країн передбачається відповідальність за належне інформування установами, що здійснюють ідентифіка­цію клієнтів, уповноважених органів. Установи, надаючи органам інформацію (навіть якщо підозри не підтвердилися), мають право не дотримуватися банківської таємниці, але нестимуть відповідаль­ність за розголошення фактів повідомлення третім особам. В Італії особам, які відмовилися повідомити про операції з відмивання «брудних» грошей або надали недостовірну інформацію, загрожує позбавлення волі строком від 6 місяців і штраф.

У Великої Британії особам, які знали про зазначені операції, але не повідомили про них відповідні органи, загрожує ув'язнен­ня до 5 років, а за розголошення інформації злочинцю або третій особі — до 5 років. Одночасно бездіяльність фінансових установ, що не перешкодили легалізації незаконно отриманих коштів, вважається кримінальним злочином

В Україні відповідальність суб'єктів первинного фінансового моніторингу за неподання, несвоєчасне подання або подання не­достовірної інформації спеціально уповноваженому органу вико­навчої влади з питань фінансового моніторингу про операції, що підлягають первинному фінансовому моніторингу, передбачена Кодексом України про адміністративні правопорушення та Кри­мінальним Кодексом України у вигляді накладення штрафу від 50 до 2 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (НМДГ) або обмеження волі на строк до 2 років, або позбавлення волі на той самий строк з позбавленням права обіймати певні по­сади або займатися певною діяльністю на строк до 3 років.

Розголошення інформації, то надасться спеціально уповноваже­ному органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, або факту надання такої інформації, згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення та Кримінальним Кодексом України, карається накладенням штрафу від 100 до 3 тис. НМДГ або обмеженням волі на строк до 3 років, або позбавленням волі на той самий строк з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 3 років.

У більшості країн відмивання грошей визнане злочином, що тягне за собою кримінальну відповідальність. Цей момент чітко зафіксований в американських законах і законах багатьох інших країн, а у законах ряду країн прямо вказується, що розгляду тако­го роду справ повинний віддаватися пріоритет порівняно з інши­ми питаннями.

В Україні відповідальність за легалізацію (відмивання) дохо­дів, одержаних злочинним шляхом, передбачена Кримінальним Кодексом України та карається позбавленням волі на строк від З до 15 років з конфіскацією майна, застосуванням додаткових са­нкцій тощо. Це свідчить, що Україна є однією з країн із найжорс-токішою відповідальністю за легалізацію злочинних коштів та неповідомлення або незаконне розголошення інформації про осіб, які здійснюють сумнівні фінансові операції.

Майже всі країни світу мають закони з питань протидії легалі­зації коштів та спеціальні уповноважені органи контролю за та­кими операціями, впроваджено систему моніторингу та інформу­вання цих органів про суб'єктів, що здійснюють сумнівні фінансові операції та встановлено відповідальність за легалізацію коштів та неінформування про зазначені операції.

Про серйозність намірів України у боротьбі з «відмиванням» грошей, одержаних злочинним шляхом, свідчить процес адапта­ції національного законодавства у цій сфері до міжнародних ста­ндартів. Підписано та ратифіковано Конвенцію ООН про бороть­бу з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин 1988 р. (Віденська конвенція), яка набула чинності 27 листопада 1991 р., та Конвенцію про «відмивання», пошук, арешт і конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом (1990 р.. Страсбурзька конвенція), яка набула чинності 1 травня 1998 р. Це дало змогу поглибити міжнародну співпрацю з цих питань. Ра­тифікувавши Віденську конвенцію, Україна прийняла Закон «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними».

Україна прагне створити відкриту та прозору економіку, для чого використовуючи міжнародний досвід, запроваджує механіз­ми, які унеможливлюють використання банківської системи для «відмивання» коштів, одержаних злочинним шляхом. Так. до прийняття Верховною Радою України Закону України «Про за­побігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержа­них злочинним шляхом», питання щодо запобігання легалізації грошей, набутих злочинним шляхом, регулювалися положеннями Закону України «Про банки і банківську діяльність» та Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання рин­ків фінансових послуг». Ці закони встановлювали загальний обов'язок банків щодо запобігання використанню банківської си­стеми з метою легалізації грошей, набутих злочинним шляхом, передбачали зобов'язання банків щодо ідентифікації клієнтів і повідомлення відповідних уповноважених державних органів про сумнівні, незвичні та значні операції, але при цьому не визначали порядок повідомлення банками відповідних органів про такі опе­рації.

Постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України «Про Сорок рекомендацій групи з розробки фінансових за­ходів боротьби з відмиванням грошей (FATF)» від 28 серпня 2001 р. № 1124 були закріплені базові принципи щодо ідентифікації банків­ськими та небанківськими установами своїх клієнтів та заходи по боротьбі з відмиванням грошей, одержаних злочинним шляхом. До того ж Указом Президента від 10 грудня 2001 р. «Про заходи щодо запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочин­ним шляхом» до прийняття відповідного законодавчого акту, був встановлений обов'язковий фінансовий контроль за всіма фінансо­вими операціями, що визначені законом як значні або сумнівні та здійснювалися на території України фізичними і юридичними осо­бами. Цей Указ також встановлював, що обов'язковий фінансовий контроль здійснюється банками та іншими фінансовими установами (первинний фінансовий контроль) та державними органами (держа­вний фінансовий контроль).

До названих підзаконних актів слід додати і Постанову Кабі­нету Міністрів України «Про визначення критеріїв віднесення фінансових операцій до сумнівних та незвичних» від 29 травня 2002 р. № 700, яка визначала перелік ознак фінансових операцій, які можуть бути віднесені банком до сумнівних і незвичних. Проте, Постанова носила рекомендаційний характер і чітко не окреслювала всі ознаки сумнівності операцій клієнтів.

Отже, законодавство України з цих питань потребувало удо­сконалення з метою відповідності міжнародним стандартам. На виконання вимог та рекомендацій FATF щодо удосконалення за­конодавства з питань протидії «відмивання»» брудних грошей 28 листопада 2002 р. Верховна Рада України прийняла Закон Украї­ни «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) дохо­дів, одержаних злочинним шляхом», яким визначено заходи обов'язкового та внутрішньою фінансового моніторингу. систему, завдання, обов'язки та відповідальність суб'єктів фінансового моніторингу, критерії визначення операцій, що підлягають обов'язковому контролю та повідомленню спеціально уповнова­женому органу виконавчої влади тощо.

Даним Законом визначено поняття легалізації (відмивання) доходів, як вчинення дій, спрямованих на приховування чи мас­кування незаконного походження коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх похо­дження, місцезнаходження, переміщення, з метою надання пра­вомірного вигляду володінню, користуванню або розпорядженню доходами, або дій, спрямованих на приховування джерел похо­дження таких доходів. Закон передбачив створення Департамен­ту фінансового моніторингу — спеціального уповноваженого ор­гану виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, який діє у складі Міністерства фінансів України (далі — Уповноваже­ний орган), окреслив його завдання, функції та права. Закон ви­значив суб'єктів державного та первинного фінансового моніто­рингу, їх права та обов'язки з питань фінансового моніторингу та надання інформації Уповноваженому органу. При цьому надання інформації суб'єктами первинного фінансового моніторингу Уповноваженому органу в установленому порядку не є порушен­ням банківської або комерційної таємниці.

У Законі у Розділі III визначено ознаки та критерії фінансових операцій, що підлягають обов'язковому та внутрішньому фінан­совому моніторингу, та передбачено, що особи, винні у пору­шенні вимог цього Закону, несуть кримінальну, адміністративну та цивільно-правову відповідальність згідно із законодавством. У разі невиконання або неналежного виконання суб'єктом первин­ного фінансового моніторингу вимог цього Закону до нього може застосовуватися в порядку, встановленому законодавством, штраф у розмірі до 1000 НМДГ.

Неодноразове порушення суб'єктами первинного фінансового монггорингу вимог Закону тягне за собою за рішенням суду об­меження, тимчасове припинення дії та позбавлення ліцензії чи іншого спеціального дозволу на право провадження певних видів діяльності в порядку, встановленому законодавством.

Закон доповнив Кодекс України про адміністративні правопо­рушення статтею, що передбачає накладення адміністративних

штрафів на посадових осіб -- суб'єктів первинною фінансового моніторингу за порушення вимог щодо ідентифікації особи яка здійснює фінансову операцію, порушення порядку реєстрації фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу то­що (ст. 166-9 «Порушення законодавства щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом»). Порушення вимог щодо ідентифікації осіб, порядку реєстрації фінансових операцій, неподання, несвоєчасне подання або подання недостовірної інформації Уповноваженому органу, невиконання вимог щодо зберігання відповідної документації тя­гне за собою накладання штрафу на посадових осіб — суб'єктів первинного фінансового моніторингу від 50 до 100 НМДГ.

6 лютого 2003 р. Верховна Рада прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законів України з питань запобігання вико­ристанню банків та інших фінансових установ з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом». Зазначений Закон узгоджує між собою та приводить у відповідність до рекоме­ндацій РАТР положення деяких законів України з питань легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Зазначеним Законом внесено змін до Закону України «Про фі­нансові послуги та державне регулювання ринків фінансових по­слуг». Нова редакція зазначеного Закону передбачає, що фінан­совим установам під час здійснення (надання) фінансових послуг забороняється вступати в договірні відносини з анонімними осо­бами, відкривати та вести анонімні (номерні) рахунки. Фінансо­вим установам забороняється також вступати в договірні відно­сини з клієнтами — юридичними чи фізичними особами у разі, якщо виникає сумнів чи від власного імені діє особа. Визначено, яку саме інформацію має отримати від клієнта фінансова устано­ва з метою ідентифікації її відповідно до умов чинного законо­давства.

Законом від 6 лютого 2003 р. також внесено зміни до Кримі­нального кодексу України. Передбачено, що розміщення коштів, одержаних від незаконного обігу наркотичних засобів, психотро­пних речовин, їх аналогів або прекурсорів, у банках, на підпри­ємствах, в установах, організаціях та їх підрозділах або викорис­тання таких коштів для придбання об'єктів, майна, що підлягають приватизації, чи обладнання для виробничих чи ін­ших потреб, або використання таких доходів (коштів і майна) з метою продовження незаконного обігу наркотичних засобів, пси­хотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів караються по­збавленням волі на строк від 5 до 12 роківпозбавленням праваобіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 3 років з конфіскацією коштів або іншого майна, одержаних злочинним шляхом, та з конфіскацією майна. Ці самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або у великих розмірах, караються позбавленням волі на строк від 8 до 15 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися пев­ною діяльністю на строк до 3 років та з конфіскацією майна (стаття 306).

Таким чином, законодавчими актами України з питань запобі­гання легалізації коштів, одержаних злочинним шляхом, встано­влено жорстку кримінальну, адміністративну та цивільно-правову відповідальність як до суб'єктів, що здійснюють легалі­зацію коштів, одержаних злочинним шляхом, через банківську систему України, так і для суб'єктів фінансового контролю та моніторингу таких операцій у вигляді накладення штрафів або позбавлення волі.

14 травня 2003 р. Національний банк України прийняв поста­нову № 189 «Про затвердження Положення про здійснення бан­ками фінансового моніторингу». Вказане Положення встановлює загальні вимоги Національного банку України щодо виявлення та реєстрації банками операцій, які підлягають фінансовому моніто­рингу, ідентифікації клієнтів, надання банками Уповноваженому органу інформації з питань запобігання легалізації доходів, оде­ржаних злочинним шляхом. Положення визначає вимоги до про­грам навчання та підвищення кваліфікації працівників банку з питань запобігання легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом [32].

Згідно з цим Положенням, відповідальним за організацію вико­нання вимог законодавства України з питань запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та організа­цію внутрішньобанківської системи запобігання легалізації (відми­ванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, є керівник вико­навчого органу банку (керівник банку). Внутрішньобанківську систему запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, очолює відповідальний працівник банку, неза­лежним у своїй діяльності й підзвітний лише керівнику банку.

Отже, законодавство України на сучасному етапі здебільшого відповідає основним вимогам міжнародного законодавства, але по­требує регулярного перегляду зметою удосконалення та відповід­ності мінливим умовам здійснення фінансових операцій [45].

Поиск по сайту: