Одержаних злочинним шляхом

Однією із сучасних світових фінансових проблем є залучення банків до легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, що завдає відчутних збитків кредитним установам, підриває довіру вкладників, та шкодить економіці держави. В світі ще із середини 1980 р. ведеться активна боротьба з відмиванням «брудних гро­шей». До цього спонукало зростання злочинності, пов'язаної з незаконним обігом наркотиків і торгівлею зброєю, збільшення кількості терористичних випадків, активне інвестування капіта­лів сумнівного походження в економіку деяких держав, у тому числі розвинутих. Новим поштовхом до активізації діяльності з протидії легалізації кримінальних доходів стали події 11 вересня 2001 р. в США і, як наслідок, мотивоване ними посилення світо­вої боротьбі з тероризмом [45,2, 3, 6,18,28,29,30, 31, 32, 33].

Термін «відмивання брудних грошей» вперше використано в 80-х роках XX ст. у США стосовно доходів від наркобізнесу. Він означає процес перетворення нелегально отриманих коштів на легальні гроші. У міжнародному праві визначення легалізації (відмивання) доходів від злочинної діяльності дано у Віденській конвенції ООН про боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин 19 грудня 1988 р.

Згідно зі ст. З цієї конвенції, під легалізацією (відмиванням) доходів від злочинної діяльності розуміють:

• «конверсію», або переведення власності, якщо відомо, що така власність отримана внаслідок будь-якого правопорушення або пра­вопорушення, пов'язаного з обігом наркотичних засобів, або вна­слідок участі в такому правопорушенні чи правопорушеннях з ме­тою приховування або утаювання незаконного джерела власності, або з метою надання допомоги будь-якій особі, яка бере участь у скоєнні такого правопорушення чи правопорушень, із тим, щоб во­на могла ухилитися від відповідальності за свої дії;

• приховування або утаювання справжнього характеру, дже­рела, місцезнаходження, способу розпорядження, переміщення, справжніх прав стосовно власності або її належності, якщо відо­мо, що така власність одержана внаслідок правопорушення або правопорушень, пов'язаних із незаконним обігом наркотичних засобів, або внаслідок участі в такому правопорушенні або пра­вопорушеннях;

• придбання, володіння або використання майна, якщо в пері­од його отримання було відомо, що таке майно отримано в ре­зультаті правопорушення або в результаті участі в такому право­порушенні або в правопорушеннях;

участь, співучасть або вступ у злочинну змову з мстою вчи­нення будь-якого правопорушення або правопорушень, наведених вище, замах на здійснення такого правопорушення або пра­вопорушень, а також пособництво, підбурювання, сприяння або консультування при їх скоєнні.

Сприятливі умови для відмивання грошей виникають на но­вих фінансових ринках в країнах із перехідною економікою. За експертними оцінками, щорічно в світі в законний фінансовий обіг вливається 150—500 млрд доларів США, набутих злочинно.

З метою боротьби із відмиванням коштів, одержаних злочин­ним шляхом, на зустрічі керівників країн Великої сімки у Парижі в 1989 р. було створено Групу з розробки фінансових заходів бо­ротьби з відмиванням коштів, отриманих злочинним шляхом (да­лі — FATF).

FATF — міждержавний орган, що розробляє політику бороть­би з легалізацією коштів, набутих злочинним шляхом, та сприяє її виконанню на національному і міжнародному рівнях. До FATF увійшли 31 країна-учасниця — Австралія, Австрія, Аргентина, Бельгія, Бразилія, Велика Британія, Греція, Данія, Ірландія, Ісла­ндія, Іспанія, Італія, Канада, Гонконг (Китай), Люксембург, Мек­сика, Нідерланди, Німеччина, Нова Зеландія, Норвегія, Португа­лія, Російська Федерація, Сингапур, Південна Африка, Сполучені Штати Америки, Туреччина, Фінляндія, Франція, Швейцарія, Швеція та Японія — та дві регіональні організації — Європейсь­ка комісія та Рада співробітництва країн Перської затоки.

FATF здійснює співробітництво з іншими міжнародними ор­ганізаціями, які діють у цій сфері:

· Відділом ООН із контролю за наркотиками і запобігання злочинності, Радою Європи,

· Азіатсько-тихоокеанською групою боротьби з відмиванням коштів;

· Цільовою групою фінансових дій країн Карибського басейну.

Секретаріат FATF міститься в Організації економічного спів­робітництва та розвитку (ОЕСР).

Основне завдання FATF — забезпечити прийняті я всіма фі­нансовими центрами міжнародних стандартів у сфері запобіган­ня, виявлення і притягнення до відповідальності за відмивання грошей. Для виконання цього завдання FATF було розроблено Сорок рекомендацій, які є міжнародними стандартами і станов­лять базову структуру спрямованих проти відмивання коштів за­ходів, що мають застосовуватися на загальносвітовому рівні. Ці рекомендації визначають загальні принципи дій. які мають знайти своє відображення в національних законодавствах країн з пи­тань кримінальної відповідальності, здійснення правосуддя, за­стосування заходів адміністративного та цивільного примушен­ня, діяльність фінансової системи, питання міжнародного співробітництва тощо.

Виконанню основного завдання FATF мають сприяти такі на­прями її діяльності:

· поширення інформації про заходи у сфері боротьби з відми­ванням грошей на всіх континентах і у всіх регіонах світу;

· моніторинг реалізації Сорока рекомендацій у країнах — членах FATF;

· аналіз тенденцій у сфері відмивання грошей та розробка відповідних контрзаходів (проведення «типологічних дослі­джень» з метою виявлення нових схем відмивання коштів) тощо.

Рекомендації формально не є обов'язковою до виконання міжнародною конвенцією, проте багато країн світу взяли зо­бов'язання боротися з відмиванням грошей реалізуючи Сорок ре­комендацій.

FATF здійснює моніторинг та аналіз як стану боротьби країн-членів FATF з відмиванням коштів, так і процесів приве­дення у відповідність до рекомендацій FATF законодавств пе­вних країн, що приєдналися до загальносвітової боротьби з відмиванням «брудних» коштів. У разі негативних висновків за результатами такого аналізу FATF має право вжити такі за­ходи впливу:

♦ попередження окремій країні;

♦ внесення країни до «чорного списку» (списку країн, що не співпрацюють з FATF з питань боротьби з відмиванням коштів);

♦ застосування рекомендацій щодо обмеження співробітниц­тва з країнами-порушниками.

Наслідком застосування таких санкцій можуть бути обмежен­ня та зупинення розрахунків, блокування коштів на кореспонде­нтських рахунках банків у рахунках підприємств, закриття цих рахунків тощо. «Чорний список» започатковано в червні 2000 р. До нього було внесено! 5 країн, серед яких Ізраїль, Ліхтенштейн, Росія. У вересні 2001 р Україну також внесено до «чорного спи­ску» через невідповідність законодавства щодо боротьби з відми­ванням коштів вимогам FATF. Згодом до списку було включено ще 8 країн: Гватемалу. Єгипет, Індонезію, острови Кука, М'янму (колишню Бірму). Науру. Нігерію, Філіппіни [45]

Поиск по сайту: