Облік лізингових операцій

Серед орендних операцій найбільше поширення в міжнарод­ній торговій практиці одержали лізингові операції. Порядок здійснення лізингових операцій регулюється нормами Закону України «Про фінансовий лізинг».

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язу­ється набути у власність річ у продавця (постачальника) відпо­відно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на певний строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Після закінчення терміну дії контракту лізингоодер­жувач може повернути об’єкт оренди лізингодавцю чи купити його за кінцевою вартістю.

Таким чином, у лізинговій операції беруть участь:

1) орендодавець (лізингодавець) – лізинговий посередник, фірма, яка спеціалізується на купівлі-продажу і будівництві рухомого й нерухомого майна виробничого характеру;

2) орендар (лізингоодержувач) – користувач чи споживач об’єкта оренди у вигляді промислового чи торгового підпри­ємства;

3) продавець, постачальник – фірма виробничого чи торгового профілю з випуску або доставки обладнання згідно із заявкою орендатора.

Лізинг є міжнародним, коли лізингова компанія і орендатор, лізингова компанія і постачальник чи всі три учасники операції знаходяться в різних країнах.

Лізингові операції мають як переваги, так і недоліки, що треба враховувати при їх здійсненні в будь-якій країні, особливо в країнах з перехідною економікою.

Переваги лізингу для лізингоодержувача полягають у наступному:

1) можливість використання нової дорогої техніки, високих технологій без значних одноразових витрат;

2) питання фінансування і придбання обладнання вирішу­ються одночасно. Лізинг дозволяє 100-відсоткове кредитування угоди;

3) лізинг дозволяє також спочатку використати машини, а потім купити їх, а обладнання в сезонних галузях орендувати лише на період його фактичної експлуатації;

4) порядок здійснення лізингових платежів більш гнучкий, ніж при кредитних угодах, орендні платежі найчастіше фіксо­вані, що сприяє стабільності фінансових планів орендатора.

При підготовці лізингового договору сторони повинні врахо­вувати, що в існуючій практиці немає єдиних типових лізин­гових договорів.

Але вони повинні містити в собі такі основні статті:

- назву сторін;

- об’єкт лізингу;

- термін, на який приймається договір;

- доставка і прийом в експлуатацію об’єкта лізингу;

- розмір і порядок виплати лізингових платежів;

- використання обладнання;

- умови повернення об’єкта лізингу;

- умови страхування об’єкта лізингу;

- права й обов’язки сторін;

- порядок вирішення суперечок;

- форс-мажорні обставини;

- додатки.

При визначенні об’єкта лізингового договору вимагаються його чіткий опис, точна назва і вказівка на приналежність. У договорі повинно бути чітко визначено місцезнаходження об’єк­та договору. При переміні місця його знаходження потрібна письмова згода лізингової фірми. У статті про період дії лізин­гового договору треба вказати термін, протягом якого договір не можна розірвати. Він, як правило, становить від 40 до 90 % терміну користування майном відповідно до вимог експлуатації.

Лізинговий договір вступає в силу з дати підписання акта прийому обладнання як об’єкта угоди, зданого в експлуатацію, і діє протягом встановленого в ньому терміну.

Лізингові платежі можуть включати:

а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане в лізинг майно;

в) компенсацію відсотків за кредитом;

г) інші витрати лізингодавця, безпосередньо пов’язані з виконанням договору лізингу.

Порядок відображення лізингових операцій має такі особливості:

1) лізингодавець на момент передачі майна у фінансовий лізінг збільшує валові доходи на вартість об’єкта фінансового лізінгу, а в разі передачі у фінансовий лізинг майна, яке на момент такої передачі перебувало у складі основних фондів лізингодавця, змінює вартість відповідної групи основних фондів згідно з правилами, визначеними Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» для продажу основних фондів. Крім того, при нарахуванні винагороди лізингодавцю за отримане в лізинг майно орендодавець збільшує валові доходи;

2) лізингоодержувач збільшує відповідну групу основних фондів на вартість об’єкта фінансовоголізингу (без урахування процентів або комісій, нарахованих або таких, що будуть нара­ховані на вартість об’єкта фінансового лізингу відповідно до договору) за наслідками податкового періоду, в якому відбу­вається така передача. На частину лізингового платежу, яка дорівнює сумі процентів або комісій, нарахованих на вартість об’єкта фінансового лізингу (без урахування частини лізинго­вого платежу, що надається у рахунок компенсації частини вартості об’єкта фінансового лізингу), за наслідками податко­вого періоду, в якому здійснюється таке нарахування, збільшує валові витрати;

3) лізингова (орендна) плата, що сплачується (нараховується) резидентами або постійними представництвами на користь нерезидента-лізингодавця (орендодавця), відноситься до дохо­дів, отриманих нерезидентом із джерелом їх походження з України. Підприємство, яке виплачує такі доходи, зобов’язане утримувати податок з таких доходів, за ставкою в розмірі 15 % їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено нормами міжнародних угод, які набрали чинності. Тобто база для оподаткування доходу нерезидента – це сума лізингової плати за винятком суми, що є відшкодуванням під час кожного платежу частини вартості об’єкта лізингу.

Бухгалтерський облік в умовах лізингу аналогічний обліку в умовах звичайної оренди, яка широко застосовується у вітчиз­няній практиці (таблиця 7.1).

Таблиця 7.1

Поиск по сайту: