АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Природні комплекси України: загальна характеристика

Читайте также:
  1. A. Характеристика нагрузки на организм при работе, которая требует мышечных усилий и энергетического обеспечения
  2. I. Краткая характеристика группы занимающихся
  3. I. Общая характеристика договора продажи недвижимости
  4. II. Загальна характеристика ХНАДУ
  5. III. Характеристика ведомственных целевых программ и мероприятий подпрограммы
  6. III. Характеристика ведомственных целевых программ и мероприятий подпрограммы
  7. III. Характеристика ведомственных целевых программ и мероприятий подпрограммы
  8. III. Характеристика ведомственных целевых программ и мероприятий подпрограммы
  9. III.3.1. Общая характеристика и тенденция развития Правительства Российской Федерации
  10. III.4.1. Общая характеристика и тенденции развития федеральных органов исполнительной власти
  11. III.5.1.Становление судебной власти в России. Общая характеристика судебной системы
  12. III.6.1.Общая характеристика государственного устройства России

Україна розташована у південно-східній частині Європи. Територія республіки становить 603,7 тис. км. Із заходу на схід її територія охоплює 1316 км, а з півночі на південь – 893 км. Територія України характеризується значним різноманіттям і складною просторовою диференціацією природних умов, наявністю величезних природних багатств. Рельєф республіки переважно рівнинний, гірські масиви знаходяться лише на заході (Українські Карпати) та на крайньому півдні республіки (Кримські гори). Рельєф, ґрунти, клімат створюють сприятливі умови для розвитку сільського господарства.Україна поділяється на 25 адміністративних областей; населення – біля 50 мільйонів чоловік, на її території проживає понад 100 національностей, в тому числі українці становлять 73%, росіяни – 22%.Річкова мережа в Україні представлена понад 22 тисячами річок загальною довжиною понад 170 тис. км. З них 3,5 тисяч річок мають довжину більше 10 км. Дніпро – основна ріка України, третя в Європі за довжиною після Дунаю і Волги. Основні річки України спрямовані головним чином з півночі на південь: Дністер, Південний Буг, Десна, Сіверський Донець, Прут, Інгул, Інгулець, Сула, Ворскла, Синюха та інші.

Рослинний світ України відрізняється великим різноманіттям видового складу: тільки вищих рослин нараховується понад 5 тис. видів, понад 700 видів лікарських рослин, велике різноманіття плодово-ягідних рослин, листяних і хвойних дерев, значні ресурси трав’яної рослинності. Дуже багата фауна України, вона складає понад 45 тис. видів тварин, серед яких: понад 113 видів ссавців, понад 350 видів птахів, 200 видів риб, 20 видів плазунів, 17 –земноводних, велике різноманіття безхребетних. Серед диких тварин – значна кількість хутрових звірів, мисливських птахів, промислової риби. Загальна площа лісових масивів в Україні складає близько 10 млн. га. При цьому необхідно звернути увагу на те, що площа лісів в Україні становить лише 14,3%, тоді як у колишньому СРСР вона становила 37%, а у світі – понад 29%. На одного жителя України припадає всього 0,2 га лісу (у колишньому СРСР вона становила 3,2 га, а у світі – 1,4 га). Щодо історії цього питання: в першому столітті нашої ери ліси охоплювали біля 51% загальної площі сучасної України, степи – 32%, луки – 0,5%, болота – 3%, водні угіддя – 4%, солончаки і солонці – 2,5%, решта території – 7% –поселення та орні землі. А на кінець 20-го століття природна рослинність охоплює лише 18 млн. га, або 30,5% території держави, а саме: ліси – близько 14% території, степи – 0,5%, луки – 11%, водні угіддя – 2,0%, солончаки і солонці – 1,5%, орні землі та техногенні ландшафти і поселення – майже 86%, тобто в 10 разів більше, ніж у першому столітті. Це результат антропогенного тиску на природу.

Природне середовище України характеризується багатими рекреаційними ресурсами, зокрема бальнеологічними, грязевими тощо.

Основні природні комплекси України – Полісся, лісостеп, степ, гірські масиви Карпат і Криму, Чорне й Азовське моря, ріки, озера, водно-болотні угіддя тощо.Важливою проблемою для України є створення заповідників для збереження та охорони унікальних природних комплексів, генофонду рослинного і тваринного світу. На сьогодні в Україні збереглося лише 32% природної рослинності, яка перебуває на різних стадіях трансформації. До національної Червоної книги (заснована у 1976 році) занесено 531 вид рослин і грибів, що складає понад 12% усієї дикорослої флори України, та 380 видів тварин.

Стан заповідної справи в Україні ще відстає від вимог сьогодення. Заповідні території становлять лише 3,66% від площі України, а в окремих регіонах – менше 0,5%, що не забезпечує охорону генофонду рослин і тварин у повному обсязі (у США – 7,8%, Чехії і Словаччині – по 4,7%). Ще не організовані заповідники в усіх фізико-географічних зонах і підзонах.За 25 років вміст гумусу в ґрунтах України зменшився від 3,5 до 3,2%, площа кислих ґрунтів збільшилася на 30%, засолених і солонцюватих – на 25%. Еродовано третину всієї ріллі. Щороку порушується близько 200 тис. га земель, темпи їх рекультивації недостатні.

В Україні значні масиви земель зрошуються. Але це призвело і до величезних негативних наслідків. Затоплено і виключено з сільгоспобороту понад 500 тис. га родючих земель. Крім того, підтоплюються прилеглі до водосховищ землі (близько 100 тис. га). Наявні застійні явища, акумулювання шкідливих речовин, "цвітіння" води, підтоплення сіл, створення боліт у Причорномор’ї, руйнування берегів тощо.

Гострою в Україні є проблема запобігання забрудненню поверхневих та підземних вод. У річки та водойми у 1990 році скидалося 3,2 млрд. мзабруднених стічних вод.На жаль, маючи мало лісів і розвинуту металургійну промисловість, теплоенергетику, Україна є однією з тих країн, що спалюють кисень планети.

 

Полісся

Полісся охоплює 19% території України. Це заболочені рівнини, які знаходяться головним чином у межах змішаних лісів. Ліси Полісся становлять понад 40% лісового фонду республіки.

Для Полісся характерна надмірна вологість через недостатнє дренування поверхні. Основні річки Полісся – Дніпро, Десна, Прип’ять, Горинь, Уж, Уборть.Полісся охоплює північну частину республіки, його площа 8,7 млн. га. Воно характеризується значною мозаїчністю ландшафту, заболоченістю. Ґрунти тут дерново-слабкопідзолисті глейові. Тут 16 типів ґрунтів, з них 15 дернових. Це основна арена піщаних ґрунтів в Україні.

За особливостями природних умов Полісся України поділяють на Волинське, Житомирське, Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське.В зоні Полісся до 1532 видів рослин, 560 родів і понад 110 родин. Серед рослин Полісся багато лікарських. Природні умови Полісся піддаються значному впливові людини: проведені значні меліоративні роботи, створені водосховища (наприклад, Київське), розбудовані великі міста (Луцьк, Рівне, Житомир, Чернігів, Ніжин, Конотоп, Бахмач, Новгород-Сіверський, Славутич та інші), збудовані Чорнобильська (призупинена у грудні 2000 року) і Рівненська атомні станції, досить густа сітка залізничних і автомобільних доріг, розвинуте сільське господарство, торфодобувна промисловість, розвиваються нафтодобування, гранітні кар’єри, деревообробна промисловість тощо.

З метою охорони природи Полісся в 1968 році в західно-північній частині Житомирської області в басейні річки Уборть створено Поліський державний природний заповідник, площа якого становить 2010 га; на Чернігівщині створено Деснянсько-Старогутський національний парк.

Лісостеп

Лісостеп України простягається в середній полосі республіки майже на 1100 км довжиною від Прикарпаття до східних рубежів. Займає площу 202 км, що становить 34% території республіки. В зоні лісостепу розташовані Хмельницька, частково Львівська, Вінницька, Черкаська, Полтавська, Харківська, Кіровоградська та частково території інших областей.

Серед грунтів Лісостепу найбільш поширені мало- і середньогумусні чорноземи. Для ландшафту властиві балки і яри. Рослинність представлена лісовими, луговими та степовими формами. Тут багато річок та озер. У структурі лісостепу ліси займають 23,0% від загальної території України.

В зоні Лісостепу виділяють чотири провінції: Західноукраїнська лісостепова, Дністровсько-Дніпровська лісостепова, Лівобережно-Дніпровська лісостепова та Середньоруська лісостепова.Зона Лісостепу є найбільш заселений регіон України з високо розвинутим сільськогосподарським виробництвом. Середня розораність земель зони становить 75-85%. В зоні Лісостепу знаходяться основні промислові комплекси України. Тому вплив людини на природу в цій зоні надзвичайно великий.

Степ

Степ – специфічний ландшафт зони помірного клімату з типовою рослинністю, у складі якої переважають багаторічні трави, часто ксерофіти (дернинні вузьколисті злаки). Степ – велика рівнина. Волога є необхідною умовою існування Степу. Безводний степ перестає бути степом і перетворюється в пустелю.Найбільші площі степів знаходяться у помірному поясі Європи, Азії та Північної Америки.У Південній Америці степи називають Пампою (Пампасами), а в Північній Америці – Преріями (високотравні степи на вологих ґрунтах), в Австралії –Даунлендами. Полігональні степи в зоні вічної мерзлоти називаються "добуни".В межах Євразії степи простягаються майже суцільною смугою від Карпат до північно-східного Китаю, мають широтний напрямок. У Північній Америці степи (Прерії) простягаються в меридіанному напрямку вздовж східних схилів скелястих гір. У Південній Америці степи (Пампаси) займають лише окремі більш-менш значні території.Степова зона України займає південну частину республіки з заходу на схід від нижньої частини Дунаю до південних відрогів Середньоруського плоскогір’я. Довжина українського степу до 1000 км, а ширина – до 500 км. У межах степової зони України розміщені Одеська, Миколаївська, Херсонська, Дніпропетровська, Запорізька, Донецька, Луганська, південна частина Кіровоградської та Харківської областей і північна частина Криму. Степова зона України займає 240 тис. км, що становить 40% території республіки. Степову зону України поділяють на підзони: Дністровсько-Дніпровська, Лівобережно-Дніпровська, Приазовська, Донецька, Степовий Крим.Українські степи характеризуються не підвищеннями рельєфу, а заглибинами (ярами, байраками), де ростуть дерева, кущі (дуб, верба, лоза, терен, шипшина, глід, барбарис, лох вузьколистий, гледичія, акація, бузина чорна тощо). Навіть у структурі степу ліси займають 11,4% від загальної площі їх в Україні.За видовим різноманіттям ландшафтів у зоні українського степу виділяють 21 фізико-географічну область.Територія степової зони належить до основних у господарському відношенні: орні землі становлять до 85%, а в деяких районах, наприклад, Баштанському Миколаївської області, – понад 90% від усього земельного фонду.У степовій зоні України переважають зернові культури. На сільськогосподарське виробництво негативно впливають недостатня вологість території, часті засухи, суховії, пилові бурі, засоленість ґрунтів. Окрім того, це пожежно небезпечна зона.Основні меліоративні засоби зонального значення – штучне зрошення, полезахисні лісосмуги, меліорація засолених ґрунтів, профілактика засолення в умовах зрошення. Значний тиск на природу степу здійснюють зрошувальні системи – Південно-Кримська, Каховська, Інгульська.

Деякі вчені зону степу поділяють на три підзони:

 північностепову;

 середньостепову;

 південностепову.

Клімат у зоні степу порівняно теплий з тривалим і спекотним літом. Опадів випадає мало, головним чином у ранній весняний період. Кліматичні умови в степовій зоні України м’якші, ніж на сході степів Євразії.Степова зона України має найбільші в Україні теплові ресурси, найдовший вегетативний період (по 220-250 днів) і найменшу вологість. За рік степова зона одержує від 4100 до 5230 МДж/мсонячної радіації. Річний радіаційний баланс становить від 1900 до 2210 МДж/мСередня температура січня -2 – -9 С, а липня + 20 – + 24 С. Безморозний період триває від 220 у південно-західній частині зони до 150 днів на північному сході.Річна сума опадів зменшується від 450 мм на сході до 350-300 мм у Причорномор’ї. Максимальна кількість опадів припадає на першу половину літа. Сніговий покрив нестійкий, взимку часто бувають відлиги.Великі ріки Дніпро, Південний Буг, Дністер, Інгул, Інгулець є транспортними для степової зони.Озера головним чином приморсько-лиманного типу, частина з них солоні.Ґрунти гумусні (6-9% гумусу), на півдні 5-6% гумусу – чорноземи до 90%, каштанові (2-3% гумусу), зустрічаються солончаки (поди). Отже, ґрунти українського степу представлені чотирма основними типами. Трава – основна характеристика степу. У європейсько-західноазіатській та північноамериканській зонах переважають ковилово-типчакові угруповання, у східноазіатській зоні угруповання з ковили, типчака, тонконога та клейстогени.На території України степова рослинність збереглась лише в заповідниках Асканія-Нова, Михайлівська цілина, Хомутівський степ, Стрілецький степ, на Керченському півострові.Тип рослинності утворений угрупованнями, у складі яких переважають багаторічні трав’янисті рослини – ксерофіти. Здебільшого це – дернинні вузьколисті злаки: типчак, ковила, костриця, пирій-синець, житняк, келерія, тонконіг тощо; рідше – кореневищні та різнотрав’я: голубина (вика мохната), верблюдка, перм’як.У степу помірного поясу, в південних районах, поширені ефемери, ефемероїди, перекотиполе, курай, зарості кущів. У місцях, де випасають худобу, створилися сприятливі умови для заростання полином.Для степу характерна швидка зміна барвистих аспектів, утворених різними видами рослин (фізіологічний годинник).Весною багато ефемерів і ефемероїдів: крупка, зірочка, горицвіт, тюльпани тощо.Дерева степу – байрачні ліси в північній частині, в заплавах рік. Подекуди ростуть кущі (терен, шипшина, верес, бабчук або дикий мигдаль).

Тваринний світ:

 гризуни – зайці, хом’яки, суслики, миші тощо;

 хижаки – вовки, лисиці, борсуки;

 птахи – жайворонки, перепілки, куріпки, сови, ворони, сороки.

Раніше були орли, дрофи, дерихвости тощо.Для євроазіатської степової зони характерний тваринний світ: корсак, лисиця, вовк, ласка, степовий тхір, борсук, ховрах, бабак, хом’як, хом’ячок, сліпак, тушканчик, степовий сіноставець, строкатка, перев’язка, степовий орел, дрофа, стрепет, а також сайга, подекуди кулан (у Середній Азії) та дикий кінь (у Монголії), рептилії, амфібії.На Сході водяться антилопа дзерен, даурський ховрах та інші.Тварини північноамериканської степової зони – бізони, вилорога антилопа, степовий вовк, ряд видів ховраха.Дуже різноманітний світ комах степу.Степ є унікальним природним комплексом України, який піддається значному антропогенному тиску (аграрна діяльність: будівництво доріг та каналів; промислова та військова діяльність). Степ потребує охорони і розширення заповідних територій.

Асканійський степ став заповідником у 1898 році, є південною граничною ділянкою степу. Його ландшафт становить пряму лінію; зрідка зустрічаються подові блюдця, де рослинність завжди зелена і за видовим складом відмінна від інших ділянок. На території заповідного степу зустрічається 14 видів червонокнижних рослин (два види тюльпанів, ковила Лессінга тощо). Клімат континентальний. Співвідношення посушливих років і більш вологих має певну закономірність (1:3), сонячний цикл становить шість років. Значні коливання опадів по роках (від 180 до 600 мм), у середньому за період 102 роки дорівнює біля 400 мм. В останні роки їспостерігається зростання кількості опадів. Може, це є результатом розбудови сітки каналів (Північно-Кримський, Мелітопольський, Чаплинський, Скадовський та інші) крупномасштабного зрошення, зростання густоти заселення, висадки лісосмуг та залісення піщаних алешковських та інших арен і садів тощо. Ця ділянка степу знаходиться приблизно на 30 м над рівнем моря.Пачоський вважав, що степ деградує, коли тут не випасають тварин, не косять. Аналіз результатів моніторингу за 102 роки існування Асканійського заповідного степу, здійснений Н.Ю.Дрогобич, цю думку не підтверджує. І те, що деякі вчені вважають, що пожежі не завдають особливої шкоди степу, теж не підтверджується. Космічні фотографування степу й аналіз вказують, що після пожеж він починає реабілітуватися тільки через сім років.Степ – дуже вразлива система і легко піддається сільськогосподарській експлуатації, тому на сьогодні абсолютно непорушених ділянок немає. Зі стародавніх часів на території степу випасали гурти диких і свійських тварин, заготовляли сіно, займались землеробством, вирощували овочі, бахчові, фрукти, ягоди тощо. В усі часи з різних причин (грози, підпали) степ вражався пожежами.Ґрунти збагачуються органікою головним чином за рахунок кореневої системи рослин. Наземна частина рослин, особливо трав, швидко мінералізується, вивітрюється.

Рослинність Асканійського степу є типовою ковилово-типчаковою. Це багаторічні трави. Ковили, особливо їх генеративні органи, легко вражаються травневими заморозками, тому в такі роки вони не дають насіння. Насіння рослин степу (наприклад, горошку волохатого) здатне протягом років зберігатися в ґрунті, ніби чекаючи оптимальних умов для проростання.Ґрунтові води степу несмачні, мабуть, тому, що в минулому тут було море, сліди його впливу на якість збереглись донині. Різноманітний тваринний світ степу, і життя тут буяє під землею, на землі та в повітрі.

Карпати

Карпати – гірська система Європи. Простягаються у вигляді дуги у межах України, Польщі, Словаччини, Угорщини і Румунії.Довжина гір – біля 1500 км, ширина – 120-430 км.Середня висота – 800-1200 м, максимальна висота – 2655 м (гора Герлаховські-Шпит), в Українських Карпатах – Говерла, Поп-Іван. У кожного народу є своя природна гідність або святиня, якою пишаються, зображують на гербах, поштових марках. У японців – гора Фудзіяма, у євреїв – Сіон, у вірменів – Арарат, в українців – Говерла (висота 2061 м).До Червоної книги України занесено 12 видів тварин та 33 види рослин із цієї місцевості. Говерлу виділено в окрему заповідну недоторкану зону.Вершини Карпат, які лише трохи поступаються Говерлі, – це Братківська, Гропа, Руська, Поп-Іван.Карпати поділяють на Західні, Східні, Південні.Система Карпат також включає Західно-Румунські гори і Трансільванське плато.Із зовнішньої сторони Карпати оточені широкою смугою передгір’я, а з середини – Середньодунайською рівниною.Східні Карпати поділяються на лісисті (Україна) і Молдавські.Клімат – помірно континентальний. Середня температура січня – 2-5 С морозу, а в горах – 9-10 градусів нижче нуля; середня температура липня – +17 – +20 С, а в горах – +4 – + 5 С. Річна сума опадів – 600-1000 мм, а в горах – до 1600-2100 мм.У Карпатах починаються ріки Дністер, Вісла, Тиса, Прут, Чорний Черемош, Білий Черемош.У передгір’ї переважають дубові, букові ліси, а в горах – смерекові, хвойні.Ґрунти – бурі лісові, дерново-підзолисті, опідзолені чорноземи, сірі лісові.На висоті 1700 – 1800 м розпочинаються субальпійські луки – полонини.Основний тип рослинності в Карпатах – це ліси, в минулому вони вкривали 95% території. Зараз у передгірських районах лісистість становить 20,1%, у гірських –53,5%. У державному лісовому фонді широколистяні ліси охоплюють 67% (з них букові – 60%, дубові – 7%), а смерекові та ялинові – 33%.У Карпатах лісові мережі мають важливе водозахисне значення. Водозахисна функція гірських лісів особливо вагома у басейнах таких річок, як Тиса, Дністер, Прут, Чорний Черемош.Ліси Карпат багаті на гриби, лікарські рослини, ягідні – чорниця(афени), клюква (гогодзи), суниця, шипшина, грецькі горіхи.Тваринний світ – ведмідь, вовк, рись, куниця, олень, козуля, дика свиня, білка, заєць, лисиця, рептилії, амфібії. Корисні копалини – золото, нафта, горючі гази, кам’яне й буре вугілля, залізна руда, озокерит, калійні солі тощо.Українські Карпати мають важливе рекреаційне значення. Тут відомо понад 200 мінеральних джерел з добовим дебетом мінеральних вод 57000 м. Карпати можуть прийняти 2-3 млн. людей на відпочинок. У зв’язку з сонячною радіацією гірські ландшафти придатні до оздоровлення населення з Чорнобильської зони.Карпати – зона розвинутого гірського тваринництва. Тут вівчарство представлене унікальними аборигенними породами рацка, цуркана, волошка та культурними породами – цигай-гірськокарпатський, цигайська, прекос тощо; скотарство –молочними породами місцевої селекції (бура карпатська, пінцгау) та культурними (симентальська, подільська чорно-ряба тощо); конярство представлене аборигенною гірськокарпатською породою. Тому невипадково в народних піснях гуцулів підкреслюється, що "Чорногора хліб не родить, не родить пшеницю, а родить вівчариків, бринзу та жентицю". Нині на території Українських Карпат проживає близько 5 млн. чоловік, які економічно пов’язані з гірськими лісовими ландшафтами. Тому охорона лісових екосистем і розумне використання та відновлення лісових ресурсів Карпат набуває соціального значення.

Крим

Крим – місто на Тавриді в XIII столітті, а пізніше і назва півострова Таврія. Крим відомий за 1000 років до нашої ери. Це пам’ятник природи, археології, кліматичних зон, тварин і рослин, музей архітектури тощо.Крим омивається Чорним і Азовським морями, а на півночі – Сивашем. З материком сполучається Перекопським перешийком шириною до 8 км. Від Азовського моря ізольований Арабатською стрілкою. На сході виступає Керченський півострів, а на заході – Тарханкутський півострів.Південний берег – вузька смуга між морем і Кримськими горами. Північна частина Криму рівнинна – степ, багатий на злакову рослинність.Кримські гори висотою до 1545 м. Гори Роман-Кош, Ай-Петрі стрімко обриваються до моря. Мають яли (високогірні луки) – пасовища. У структурі гір Криму ліси становлять 3,4% від загальної території, в Україні – 36% від території гірського району.Корисні копалини – залізна руда на Керченському півострові, солі Сиваша, природний газ, вапняки, гончарні глини, лікувальні грязі, мінеральні джерела. Плодоносні сади, виноградники, родюча земля. Багаті рекреаційні ресурси.Клімат північної частини помірно континентальний, з м’якими малосніжними зимами, жарким (навіть спекотним) літом.Середня температура січня 0-3 С, а в червні – + 24 С. Опадів 300-450 мм на рік.На Південному березі, захищеному горами з півночі, клімат середземноморський. Зимою температура + 4 С, літом – +23 – +24 С.Безморозний період – понад 247 днів і більше. Опадів – від 300 до 600 мм на рік. У горах опадів – до 1200 мм на рік. Особливо тривалий вегетативний період.Ріки Криму маловодні, найбільші з них – Салгір, Альма, Каче, Бельбек, Чорна. На всіх цих ріках збудовані водосховища. Влітку вони часто пересихають.На території Криму проходить Північно-Кримський канал – рукотворна водойма Криму.У Криму понад 50 солоних озер: Саки, Сасик, Донузлав, Старе озеро, Червоне озеро, Акташське озеро, Чокракське озеро, Узулларське озеро. У цих озерах добувають сіль, лікувальні грязі.Ґрунти Криму різноманітні: у Присивашші – каштанові, в комплексі з солончаками і солонцями; на рівнинах переважають чорноземи, на схилах гір – бурі, гірсько-лісові, на ялах – гірсько-лугові; на Південному березі – коричневі.Більша частина Криму – степова, але степова рослинність майже не збереглась.У передгірній зоні переважає лісостеп, а в горах – ліси: букові, буково-грабові, соснові. Лісом покрито 10% території Криму. У Гірському Криму ліси є переважаючим типом рослинності і займають площу біля 255,7 тис. га, що складає 36% території регіону. Особливості видового складу цих лісів обумовлені, в першу чергу, географічнім розміщенням Криму, особливостями рельєфу та близькістю моря. Ці три фактори впливають на характер клімату та ґрунтового покриву регіону, що, у свою чергу, є визначальним у закономірностях розподілу рослинного покриву та його структури.Зміни температурного режиму з висотою над рівнем моря обумовили висотний розподіл рослинності. Так, на Північному макросхилі виділяються три пояси рослинності: нижній – лісостеповий, середній – лісовий та альпійські пасовища –яли. На Південному макросхилі також виділяються три пояси рослинності: нижній –лісостеповий, середній – лісовий та верхній – лісовий.Ліси Гірського Криму, порівняно з рівнинними, мають свої особливості. По-перше, в Гірському Криму наявні субсередньоморські ліси та рідколісся, утворені соснами кримською та піцундською, ялівцем високим, фісташкою туполистою, суничним деревом, які на рівнині України не ростуть. По-друге, у верхніх лісових поясах Кримських гір лісові деревостани утворені видами, які є вікарними (тобто заміщують) до рівнинних: сосна Коха (в горах) – сосна звичайна (на рівнині); бук балканський – бук європейський; клен Стевена– клен польовий. По-третє, в Криму відсутні такі звичайні деревні види рівнинних лісів, як дуб звичайний, клен гостролистий, явір, липа дрібнолиста. Немає також деяких трав’яних видів: яглиці, копитняку, ведмежої цибулі, проте багато субсередньоморських та ендемічних видів.Господарська діяльність людини в Криму відбувалася протягом декількох тисячоліть. За цей час особливих змін зазнала рослинність Південного узбережжя та передгір’я. Ліси вирубались на дрова, для будівництва, винищувались козами. За архівними даними, у 1783-1812 роках площі лісів скоротились до 361 тис. га. Після 1812 року вирубання лісів ще більше прискорилося. Крім того, ліси дуже потерпали від пожеж; так, у 1859 році за 7 годин згоріло 1125 га лісів.Підраховано, що оптимальна лісистість Гірського Криму дорівнює 40%, але на початку XX століття вона була значно нижчою, а природних лісів залишилося близько 30%.

Негативним моментом є й те, що в Криму провадилися посадки не аборигенних видів дерев, а завезених, які ніколи там природно не зростали. Це не тільки значно зменшило природне біорізноманіття, але й непоправно змінило природні ландшафти, а в деяких випадках викликало значну ерозію схилів гір і знищення природного трав’яного покриву.На Південному березі рослинність середземноморська: сосново-дубово-ялівцеві ліси, іноді з вічнозеленим підліском (суничне дерево). Розповсюджені виноградники, сади (яблуні, груші, персики, абрикоси тощо). Багато грецьких горіхів, черешень.Багатий Крим на садово-паркові насадження: кипариси, магнолії, лаври, пінії, кедри, секвойї, дуби, лавровишні, платани тощо. Тваринний світ Криму дуже різноманітний: заєць-русак, лисиця, їжак, полози, ящірки, у степу – маленький суслик, степовий хом’як; у горах – звичайний олень, козуля, борсук, кам’яна куниця. Велике різноманіття орнітофауни. Птахи: у степу –журавель-красавка, дрофа, перепілка; у горах – соколи, сови, дятли, дикий голуб. На Сиваші – водоплаваюча птиця – мартини, крякви, качки.В Криму акліматизовані муфлон, білка -телеутка, фазани.Крим багатий на заповідники, пам’ятники садово-паркового мистецтва, історико-археологічні заповідники (Мис Мартьян, Ялтинський гірсько-лісовий, Карадазький). У Криму одинадцять державних заказників: Астанінські плавні, Арабатський, Аюдаг, Великий Каньйон Криму, Качинський каньйон, Караби-Яйлинський, Каркинітський, Кубалач, Новий Світ, Халхальський, Чорна річка. В Криму 22 дендропарки, 130 пам’ятників природи регіонального значення, є карстові печери.Крим – це особлива рекреаційна зона України і країн світу.Берегова лінія Криму розчленована чисельними затоками та бухтами. Вона включає Євпаторійський, Феодосійський, Ялтинський рекреаційні регіони та курортні зони (Місхор тощо).За природними рекреаційними умовами цей регіон поділяють на Південний берег Криму, східне та західне узбережжя, Кримські гори та передгір’я. Рекреаційні фактори – море (вода, бальнеологія), повітря, сонце, грязі, мінеральна вода, фрукти, овочі.В цьому рекреаційному регіоні лікують захворювання органів дихання, серцево-судинної системи, опорно-рухового апарату, функціональні порушення нервової системи.Регіон широко використовується для туризму та відпочинку.Рекреація (відновлення сил): – просте відновлення, відтворення фізичних і духовних сил, витрачених людиною в процесі трудової, навчальної, побутової діяльності тощо; – це різноманітні види людської діяльності у вільний час від праці, службової діяльності, спрямовані на відновлення сил і задоволення особистих і соціальних потреб.Розрізняють 3 види використання часу рекреації: туризм, відпочинок, лікування. Рекреація – важливий фактор для відновлення психофізичної енергії людини. У сферу рекреації залучають природні комплекси й арени, культурні та історичні комплекси, спорт та технічні засоби.

Рекреаційне освоєння територій – стан розвитку рекреаційної справи в межах певної території за певний період – характеризується рекреаційною структурою, рекреаційним навантаженням, рівнем розвитку рекреаційного господарства, його зв’язками з іншими підсистемами.При вивченні рекреаційного освоєння території виділяють 3 стадії розвитку:

 формування,

 стабілізація,

 деградація.

Для рекреаційного освоєння територій властиві різноманітні форми рекреаційної діяльності (впорядковані і невпорядковані, стаціонарні, напівстаціонарні, мобільні, лікування, туризм, відпочинок тощо). Тут можуть функціонувати різні типи рекреаційних закладів.Рекреаційне навантаження – показник, що характеризує кількість рекреантів на одиницю площі за певний період. Визначають обліком часу перебування рекреантів на контрольних площах (узбережжя, лісовий масив, гори тощо). А потім розраховується для всієї території рекреації. Рекреаційне навантаження встановлюють методом обліку на природних площах. Роблять це з метою обґрунтування або уточнення рекреаційного навантаження, визначення оптимальних нормативів.Ступінь дегресії рекреаційної території залежить від рекреаційного навантаження і ступеня стійкості до нього природного комплексу.Рекреаційне навантаження характеризує ступінь використання окремих рекреаційних територій.Рекреаційне навантаження, визначення оптимальних норм, його дозування особливо актуальні для приміських рекреаційних зон, міських паркових зон, для заповідних територій, зон туризму тощо.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.006 сек.)