Освоєння свердловини

Захист водоносного пласту в свердловині від проникнення поверхневих вод, забруднених вод або невикористаних водоносних горизонтів забезпечується тампонуванням затрубного простору.

В свердловинах ударно-канатного способу буріння передбачається:

— забивка або задавлювання колон труб в шар природних глин, або шар м’ятої жирної глини, яка накидана в спеціально підготовану каверну;

— підбашмачна цементація обсадної колони труб також при умові підготовленої каверни;

— цементація простору між двома колонами труб.

В свердловинах роторного способу буріння звичайно цементується затрубний простір із посадкою обсадних колон труб. Затрубний простір можна цементувати такими способами:

— з нижньою або верхньою пробками;

— з двома роздільними пробками;

— манжетним способом.

Докладно про вибрані способи цементування, який спосіб і коли краще застосовувати, а також розрахунок цементування наведений в [ 1 ].

Процес розкриття та освоєння водоносних пластів — дуже важливий етап в загальному комплексі робіт по спорудженню свердловин. Широке застосування роторного способу буріння з глинистим розчином привів до значного зниження дебітів свердловин.

Глинизація пласта та зниження його водопроникливості призводить до зменшення продуктивності (дебіту) свердловини і вимагає спеціальних робіт по ліквідації цього шкідливого явища.

Вибір способу розглинизації визначається гідрогеологічними умовами, технологією бурових робіт, конструкцією свердловини, фільтра та іншими факторами.

В загальній проблемі розглинизації розрізняють дві задачі: розглинизція пласта та фільтра. Відомі такі способи розглинизації:

* промивка свердловини через робочу поверхню фільтра;

* затрубна (зафільтрова промивка);

* промивка фільтра всередині за допомогою йорша;

* прокачування за допомогою насосу та ерліфта;

* свабування та желонування;

* вибух заряду або торпеди детонуючого шнуру (ТДШ);

* обробка пласта соляною або плавіковою кислотами.

При закінчені свердловини виконують:

üпопередні (будівельні) відкачки

üпробно-експлуатаційну відкачку

üдослідну відкачки.

Загальна тривалість відкачок повинна бути не менше 3...15 діб.

Перед здачею свердловини в експлуатацію воду з свердловини відкачують, для чого здебільшо викорис­товують ерліфти.

Під час відкачування дебіт свердловини доводять до розрахункового або встановлюють на 25 % більшим.

В залежності від взаємного розташування ерліфтних труб розрізняють дві схеми монтажу фільтра: центральн у, коли повітрянопровідні труби розміщуються всередині, та паралельну, коли повітрянопровідні труби розміщені поза водопідйомних. Центральна система полегшує розташування труб в свердловинах малого діаметра та дає можливість використовувати в якості водопідйомної обсадну трубу, якою закріплений стовбур свердловини. Проте, при цьому витрати повітря підвищуються на на 10...30%, тому при обладнані стаціонарних ерліфтних установок доцільно використовувати паралельну схему.

Конструкція змішувача залежить від прийнятого способу розташування труб. При центральному розміщені на нижній кінець повітрянопровідної труби нагвинчують наконечник довжиною 3...4 м, який складається із двох частин рівнох довжини. Нижня частина гладка, а у верхній частині просвердлені у шахматному порядку отвори діаметром 4...6 мм для виходу стиснутого повітря. Відстань між горизонтальними рядами отворів зменшуються зверху до низу від 125 до 30 мм. Число отворів визначають із розрахунку, щоб сумарна площа їх на 50...70% перевищувала площу перерізу повітряної труби. При паралельному розташувані отворів їх просвердлюють на водопідйомній трубі. Ділянку труби із отворами, які перекривають коробкою, до верхньої частини якої під’єднують нижній кінець повітрянопровідної труби.

При будь-якому способі розташування труб нижній кінець змішувача повинен знаходитися на 2.5...3 м вище нижнього кінця колони водопідйомних труб.

Розрахунок ерліфта виконуємо наступним чином:

Розрахунок ерліфта включає визначення глибини опускання форсунки, кількість повітря, яке подається компресором та його робочий тиск, діаметри водопідйомної та повітряної труб.

Глибина опускання форсунки ерліфта, м, визначається за формулою:

H_ф = ¡ H_п / (1 — ¡), (5.1)

де H_п — висота підйому води від динамічного рівня, м; ¡ — питома вага повітряноводяної суміші (емульсії), приймається в межах 0,5...0,6 г/с³

Повні витрати повітря, м³/хв, визначаються

W = Q* V / 60, (5.2)

де Q — розрахункова продуктивність ерліфта, м³/год; V — питомі витрати повітря, яке засмоктується компресором, м³/ 1 м³ води.

V = H_п / C* lg (H_п (K - 1) + 10) / 10, (5. 3)

де К — коефіцієнт заглиблення ерліфта, C — дослідний коефіцієнт, який залежить від коефіцієнта заглиблення ерліфта і приймається за таблицею 5.1

K = (H_ф + H_п) / H_п, (5.4)

Таблиця 5.1

Взаємозв’язок між дослідним коефіцієнтом С та коефіцієнтом заглиблення К