Класифікація договорів

Класифікація договорів у цивільному праві можлива за різни­ми підставами.

1) У залежності від моменту виникнення прав і обов'язків у сто­рін договору розрізняють договори консенсуальні і реальні.

Консенсуальні договори — це договори, які вважаються укла­деними з моменту досягнення угоди по всіх істотних умовах у фор­мі, визначеній законом. До них, зокрема, належать: купівля-продаж, найм, доручення, комісія, спільна діяльність та ін.

Реальними називаються договори, в яких для виникнення прав і обов'язків недостатньо однієї угоди сторін, а необхідна ще й пере­дача речі (речей). Наприклад, договір позики вважається укладе­ним не з моменту, коли сторони домовилися про те, що гроші бу­дуть передані в борг, а з моменту передачі їх позичальнику.

Практичне значення такого поділу полягає в тому, що при консенсуальних договорах спір про виконання обов'язків і відпові­дальності за їх невиконання може вирішуватися судовими органа­ми вже після досягнення сторонами угоди, навіть якщо передача майна ще не відбулася. Наприклад, можлива вимога про передачу купленої речі, про відповідальність за невиконання такого обов'яз­ку і т.п.

Однак, як зазначалося вище, для деяких договорів потрібно не тільки досягнення угоди, а ще й оформлення належним чином, без чого договір не вважається укладеним. Наприклад, згідно зі ст. 657 ЦК договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку, іншої нерухомості, має бути обов'язково нотаріально посвідчений та підлягає дер­жавній реєстрації під загрозою недійсності такого договору. 2) У 2). залежності від характеру розподілу прав і обов'язків між учасниками угоди договори поділяються на односторонні та взаємні або ж синалагматичні (у ст. 626 ЦК вони іменуються «двосторонніми» та «багатосторонніми»).

В односторонньому договорі одна зі сторін має тільки права, а інша — тільки обов'язки. Таким, наприклад, є договір позики, де у позикодавця є лише право вимагати повернення боргу, а у пози­чальника — тільки обов'язок виконати вказану вимога.

Взаємні (синалагматичні) договори завжди породжують права і обов'язки для кожного з учасників. Наприклад, за договором ку­півлі-продажу продавець зобов'язується передати продану річ, але має право вимагати сплати її ціни; у свою чергу покупець зобов'я­заний сплатити вартість речі, але має право вимагати передачі йому купленої речі.

3) 3 урахуванням наявності або відсутності еквівалентності відносин договори поділяються на оплатні і безвідплатні.

Якщо обов'язку однієї особи щось зробити або передати, або ви­конати відповідає обов'язок контрагента надати зустрічне задово­лення у грошовій або іншій матеріальній формі, то це відплатили договір. Таких договорів, де дії виконуються на відплатних заса­дах, у цивільному праві більшість. Вони встановлюються у вигля­ді загального правила (частина 5 ст. 626 ЦК). Це договори купівлі-продажу, найму, підряду тощо.

Якщо ж передача майна, надання послуг тощо не супроводжу­ється відповідною компенсацією з боку іншої сторони, то це дого­вір безвідплатгний. Таким є, наприклад, договір дарування, де дарувальник безвідплатно передає іншій особі у власність майно.

4) За ступенем юридичної завершеності можна виокремити договори остаточні та попередні.

Остаточні договори безпосередньо породжують права та обов' язки сторін щодо виконання робіт, надання послуг, передачі майна тощо. Переважне число договорів має саме такий характер.

Попередній договір таких прав та обов'язків безпосередньо не породжує. Він лише створює інший, досить своєрідний обов'язок: після закінчення певного строку (чи з настанням певного терміну) укласти передбачений ним новий договір (ст. 635 ЦК). Іншими словами, попередній договір є угода про укладення договору в май­бутньому.

ЦК розрізняє попередній договір і договір про наміри. Договір про наміри (протокол про наміри), якщо в ньому не виражена пря­мо воля сторін придати йому силу попереднього договору, не по­роджує цивільно-правових наслідків.

ЦК не закріплює прямо якихось конкретних видів попередніх договорів. Як приклад попереднього договору можна назвати ві­домий практиці минулих років договір запродажу житлового бу­динку.

5) За змістом діяльності, що ними регулюється, усі договори по діляють на майнові і організаційні.

Майновими є договори, спрямовані на регулювання діяльності осіб з приводу певного майнового блага, їх відмінною рисою слу­жить спрямованість на отримання майна або блага, що досягаєть­ся виконанням зобов'язання.

Специфікою організаційних договорів є те, що вони призначені створити передумови, передбачити можливості для подальшої під­приємницької або іншої діяльності.

6) У залежності від значення договору для задоволення певних (приватних або суспільних) інтересів розрізняють звичайні (приватно-правові) договори і договори публічні.

До публічних договорів належать договори, укладені комерцій­ною організацією з метою встановити її обов'язки щодо продажу товарів, виконання робіт і надання послуг, котрі такі організації за характером своєї діяльності мають здійснювати відносно кож­ного, хто до них звернеться (роздрібна торгівля, перевезення тран­спортом загального користування, послуги зв'язку, енергопоста­чання, медичне, готельне обслуговування тощо).

Режим публічних договорів є винятком із загального правила, яке спирається на принцип свободи договорів. Вказаний виняток є одним із випадків дії публічних засад у цивільному праві. Режим публічних договорів є прямо протилежним режиму «свободи до­говорів», який найбільш повно виражає приватноправові засади, що складають основу цивільного права.

7) 3 урахуванням значення договору для визначення кола повноправних учасників розрізняють основні договори і догово­ри приєднання.

Основні договори є первісною підставою виникнення певних прав і обов'язків у учасників цивільних відносин.

Значення договору приєднання полягає в тому, що його умови визначені однією із сторін у формулярах або в інших стандартних формах і можуть бути прийняті другою стороною не інакше, як шляхом приєднання до запропонованого договору загалом (ст. 634 ЦК). Це означає, що «або погоджуєшся з усім, що я пропоную, або договору не буде». Тому, можливо, більш точним, ніж «приєднан­ня», може вважатися термін «продиктований договір». Він дозво­ляє підкреслити обидві ознаки вказаних договорів: і те, що особа приєдналася до основного договору, не маючи можливості обгово­рювати його умови, і те, що вона змушена була внаслідок якихось причин вчинити саме так.

8) У залежності від цілей укладення розрізняють такі групи цивільно-правових договорів:

— договори про передачу майна у власність, повне господарське відання або оперативне управління (купівля-продаж, постачання, контрактація, позика, міна, дарування, постачання енергоресурсів);

— договори про передачу майна у тимчасове користування (майновий найом, оренда, житловий найом, побутовий прокат, безоплатне користування майном, лізинг);

— договори про виконання робіт (побутовий підряд, підряд на капітальне будівництво, договір на виконання проектних і розвідувальних робіт, договір на виконання аудиторських робіт);

— договори про передачу результатів творчої діяльності (авторські, ліцензійні договори, договори про передачу науково-технічної продукції);

— договори про надання послуг (перевезення, страхування, доручення, комісія, зберігання, про посередницькі послуги, довічне утримання, кредитний договір);

— договори про спільну діяльність (установчий договір, угоди про науково-технічну співпрацю).

9) Своєрідною є класифікація цивільно-правових договорів із врахуванням належності їх до певного типу або різно­виду.

Так, договори купівлі-продажу та міни розрізнюються як пев­ні договірні типи; роздрібна купівля-продаж — це різновид того договірного типу, який іменується купівлею-продажем; договір, за яким одна річ обмінюється на іншу з певною грошовою допла­тою, — є вже змішаний договір, що з'єднує в собі елементи двох договірних типів — міни і купівлі-продажу.

Для такої класифікації договірний тип виокремлюється або за специфікою опосередкованих ним матеріальних відносин, або в за­лежності від юридичних умов, необхідних для утворення даного договірного зобов'язання.

У випадках, коли договори схожі як за матеріальними відноси­нами, так і за істотними умовами, необхідними для виникнення зобов'язання, вони співвідносяться один з одним не як типи, а як різновиди одного і того ж договірного типу.

Якщо ж укладений договір опосередкує два або декілька різ­норідних відносин і об'єднує умови, об'єктивно необхідні для формування зобов'язань різних типів, він стає змішаним дого­вором.

10) У залежності від суб'єкта, що набуває права за договором, розрізняють договори на користь кредитора і договори на ко­ристь третьої особи.

Договір на користь кредитора — це звичайний, типовий цивіль­но-правовий договір, що ґрунтується на врахуванні інтересів учас­ників майбутнього зобов'язання.

Наприклад, договором на користь третьої особи (ст. 160 ЦК) є договір страхування життя та деякі інші цивільно-правові дого­вори.

Поиск по сайту: