Тлумачення договорів

Поняття договору

Договір може розглядатися як багатозначне явище: як підстава виникнення правовідношення; як саме правовідношення, що ви­никло з цієї підстави; і, нарешті, як форма, яку відповідне право­відношення набуває.

При цьому найбільш важливим значенням терміна «договір» є якраз розуміння його як підстави виникнення правовідношення (цивільних прав і обов'язків). Саме такий підхід дозволяє визна­чити сутність, значення і характерні риси договору. Тому най­більш вдалим здається визначення договору як домовленості двох або кількох суб'єктів цивільного права, спрямованої на встанов­лення, зміну, припинення тощо цивільних правовідносин.

Звідси випливає, що характерними рисами договору як юри­дичного факту є те, що в ньому виражається взаємна воля сторін, що збігається, а також те, що він є узгодженими діями суб'єктів, спрямованими на досягнення певних цивільно-правових наслід­ків: встановлення, зміну, припинення цивільних правовідносин.

За своєю правовою природою будь-який цивільно-правовий до­говір є правочином. Категорії «правочин» і «договір» співвідно­сяться між собою як загальне і окреме: кожний договір є правочи­ном, але не кожний правочин є договором. Договорами є лише дво-чи багатосторонні правочини, тоді як правочином можуть бути також і дії однієї особи, спрямовані на встановлення, зміну, при­пинення тощо цивільних прав і обов'язків (односторонні правочи­ни). Отже, на договори поширюються загальні положення щодо правочинів, установлені главою 16 ЦК.

Слід зазначити, що поняття «договір» використовується також в інших галузях законодавства (наприклад, трудовий договір, ад­міністративний договір тощо). Проте там договір виступає як кате­горія відповідної галузі права з відповідними особливостями ви­значення та правового регулювання. До деяких з таких договірних відносин цивільно-правові норми можуть застосовуватися за умо­ви, що це прямо передбачено законодавством.

Свобода договору

Однією із засад договірних зобов'язань, як і засад приватного права взагалі, є свобода договору, котра виступає неодмінною ознакою, передумовою і умовою існування ринкової економіки.

Ст. 627 ЦК визначає свободу договору таким чином: «Відповід­но до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуван­ням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості».

Укладення договорів забезпечується свободою волевиявлення сторін, яка базується на особистому інтересі з мінімумом урядово­го втручання. Свобода договору, окрім можливості вибору контра­гента та визначення змісту договору, включає також: 1) вільний вияв волі особи на вступ у договірні відносини; 2) свободу вибору сторонами форми договору; 3) право сторін укладати як договори, передбачені законом, так і договори, які законом не передбачені, але йому не суперечать; 4) право сторін за своєю згодою змінювати, розривати або продовжувати дію укладеного ними договору; 5) ви­значати способи забезпечення договірних зобов'язань; 6) право встановлювати форми (міри) відповідальності за порушення дого­вірних зобов'язань тощо. Зазначені аспекти договірної свободи за­кріплені іншими положеннями цивільного законодавства, але в узагальненому вигляді мають розкривати зміст поняття свободи договору.

Свобода договору не є безмежною: вона існує в рамках чинних нормативних актів, звичаїв ділового обігу, а дії сторін договору мають ґрунтуватися на засадах розумності, добросовісності та справедливості.

На відміну від таких ієрархічних способів управління, як ди­рективне планування, централізоване ціноутворення і нормуван­ня якості, договірне регулювання відносин між суб'єктами госпо­дарської діяльності відображає можливості сторін щодо форму­вання зв'язків. Крім того, договори, укладені із споживачами продукції, робіт, послуг і постачальниками матеріально-техніч­них ресурсів, виконання робіт, надання послуг, є основою форму­вання виробничих програм господарюючих структур.

Договірна форма є визначальною також при виборі контраген­тів відповідно до Угоди про загальні умови поставки товарів між організаціями держав — учасниць СНД.

Функції договору

Цивільно-правовий договір виконує ряд функцій, за допомо­гою яких досягається його відповідний ефект (регулятивний, ор­ганізаційний та ін.). Окремо взята функція є лише одним з еле­ментів системи. Виходячи з такого розуміння функції договору, до числа останніх можуть бути віднесені наступні: регулятивна, ініціативна, програмно-координаційна, інформаційна, гарантій­на, захисна.

Регулятивна функція договору. Договір, будучи необхідним елементом ринкової економіки, виконує активну роль в організа­ції і подальшому удосконаленні ринкової економіки. Власна заці­кавленість та ініціатива суб'єктів цивільного права в укладенні договорів дозволяє, особливо у сфері господарської діяльності, на­лагоджувати найбільш раціональні зв'язки з обміну товарами (продукцією) і послугами, знижувати витрати на їх виробництво, розвивати конкуренцію і на цій основі підвищувати в цілому ефек­тивність народного господарства¹. Правомірність та направленість договору обумовлюють його організаційну функцію, в процесі реа­лізації якої формуються зв'язки суб'єктів цивільного права. Од­нак значення договору не обмежується його організаційною функ­цією². Він виконує і регулятивну функцію, яка впливає на майнові зв'язки суб'єктів. Такий вплив здійснюється не безпосередньо, а через систему суб'єктивних прав і обов'язків. Як правові моделі (міри) можливого і належного поводження суб'єктивні права й обов'язки «реалізують» вплив договору на майнові відносини, ви­значаючи їхній зміст.

Ініціативна функція договору, її сутність в тому, що договір, який є результатом узгодження волі сторін з метою встановлення визначеного роду прав і обов'язків, є в той же час актом ініціатив­ним, у якому сторонами реалізуються не тільки їхня рівність, правосуб'єктність, але і диспозитивність. Саме договір служить найважливішою підставою становлення більшості цивільних пра­вовідносин. Наведене, зрозуміло, не виключає взаємодії договору з іншими юридичними актами (наприклад, з актами планування) у процесі виникнення того чи іншого цивільно-правового зв'язку, так само як і можливості використання договору на інших етапах динаміки цивільних правовідносин (при їхній зміні або припи­ненні).

Необхідність акцентування уваги на ініціативній функції ци­вільно-правового договору визначається тим, що саме договірно-правова форма економічних відносин (будучи дуже різноманітною) дозволяє не тільки широко використовувати економічні важелі і стимули, встановлювані в нормах права «зверху», але і тією ж мі­рою виявляти ініціативу і заповзятливість «знизу».

Програмно-координаційна функція цивільно-правового дого­вору. Вольовий характер угоди сторін у договорі, цілеспрямова­ність їхніх дій до досягнення визначеного соціально-правового ефекту приводить до того, що договір у своєму змісті складає відо­му програму поведінки його сторін. Одна з особливостей зазначе­ної програми полягає в тому, що на відміну від абстрактних моде­лей (приписів) закону (звернених до невизначеного, неконкретизо-ваного кола осіб) щодо характеру і форм поведінки уповноважених і зобов'язаних осіб договірна програма завжди конкретна. Угодою сторін передбачається не абстрактний, а цілком конкретний борж­ник, який зобов'язаний зробити конкретну (або таку, що конкре­тизується в ході виконання) дію, наприклад, повернути зайняту суму грошей, виконати строго визначену роботу у відповідний тер­мін і в точно визначеному місці та ін.

Інакше кажучи, що програмна сторона розглянутої функції по­лягає в тому, що договір містить в собі конкретну програму пове­дінки настільки ж конкретних осіб у визначених умовах часу і простору.

Бік іншої координаційної сторони аналізованої функції не менш істотний, ніж перший. Справа в тому, що договір програмує поводження його учасників на суворо визначених координаційних початках. На це необхідно спеціально звернути увагу у зв'язку з тим, що юридичні програми можуть мати різну правову природу, різний рівень обов'язковості, неоднаковий ступінь деталізованості та будуються на різних засадах.

Таким чином, програмно-координаційна функція договору ви­ражається в тому, що за допомогою договору встановлюється ви­значена програма поведінки його сторін шляхом координації ін­тересів, цілей діяльності її видів і форм у відносинах осіб, організа­ційно і майнове відокремлених, що не знаходяться у відносинах влади і підпорядкування, якими є суб'єкти цивільного права.

Інформаційна функція цивільно-правового договору полягає в тому, що в результаті його укладання і належного оформлення від­бувається точна фіксація волі сторін, що досягли згоди з приводу умов, на яких він укладений, а отже, і тих прав і обов'язків, що виникнуть на основі даного конкретного договору. Цим, а саме формальною визначеністю договір зближається за рівнем точності вираження свого змісту з нормами права.

Інформаційну функцію цивільно-правового договору не слід ототожнювати з тими інформаційними правами й обов'язками, що (поряд з іншими) можуть виникати з відповідного договору. Сут­ність останніх, як відомо, зводиться до того, що в передбачених за­коном або договором випадках сторони (одна зі сторін) зобов'язані передавати один одному певного роду інформацію, наприклад, про хід виконання робіт або про ступінь його готовності та ін.

Сказане про неприпустимість ототожнення інформаційної функції договору з інформаційними обов'язками рівною мірою відноситься і до логічного взаємозв'язку зазначеної функції з ін­формаційними правовідносинами в цілому.

Гарантійна (забезпечувальна) функція цивільно-правового до­говору полягає в тому, що саме за допомогою договору сторони «за­кладають» у свої відносини конкретні забезпечувальні, стимулю­ючі заходи взаємного впливу. Договір підлягає обов'язковому ви­конанню, однобічна зміна його умов допускається тільки у визначених випадках і лише за рішенням суду, а порушення при­йнятих за договором зобов'язань тягне обов'язок відшкодувати за­подіяні цим збитки¹. Як відомо, виконання зобов'язання може за­безпечуватися відповідно до закону або договору неустойкою (штрафом, пенею), заставою і поручительством і, крім того, зо­бов'язання між громадянами або з їхньою участю завдатком, а зо­бов'язання між установами — гарантією.

Захисна функція договору — найважливіший засіб підтримки і зміцнення договірної дисципліни сторін, що укладається в точно­му і неухильному дотриманні сторонами всіх його умов (адекватне виконання обов'язків і здійснення прав, що виникають на його основі). Формами реалізації названої функції є: примусове вико­нання, використання мір захисту і мір відповідальності.

Названі функції є загальними для всіх цивільно-правових до­говорів, наявність яких не виключає існування функцій специфіч­них, які властиві окремим типам (родам і видам) цих юридичних актів цивільного права. Наприклад, господарський договір має ве­лике число специфічних функцій, до яких відносяться функції встановлення і конкретизації умов виконання плану, функція вза­ємного ув'язування і координації планових завдань та ін.

Тлумачення договорів

Тлумачення договору — це з'ясування змісту договору як в ці­лому, так і окремих його умов. Необхідність у тлумаченні умов до говору виникає при його укладенні, виконанні чи вирішенні спо­рів, пов'язаних з порушенням договірних зобов'язань. Тлумачен­ня договорів здійснюється відповідно до загальних правил, установлених для тлумачення правочинів.

Суб'єктами тлумачення договору, передусім, є його сторона (сторони). Це цілком природно, оскільки саме вони найкраще знають, якою була їхня воля, що дійсно малося на увазі при укла­денні договору і що вони збиралися виразити через волевиявлен­ня. При тлумаченні договору вірогідність розбіжностей у тракту­ванні тих чи інших його положень є набагато вищою: адже кожен з його учасників може мати своє бачення як власного волевияв­лення, так і волевиявлення контрагента (контрагентів) по догово­ру. Тому у цьому випадку тлумачення договору на вимогу однієї, обох або усіх сторін договору рішення про тлумачення його зміс­ту може постановити суд. При тлумаченні змісту договору беруть­ся до уваги однакове для всього його змісту значення слів і по­нять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.

Правила тлумачення договору мають застосовуватися як при автентичному тлумаченні договору його сторонами, так і при тлу­маченні правочину судом. Але, якщо при автентичному тлумачен­ні вказана норма має характер рекомендацій, то у випадку тлума­чення змісту договору судом, застосування такого тлумачення є обов'язковим.

Правила тлумачення договору визначені законом за принципом «концентричних кіл», тобто при неможливості витлумачити поло­ження договору шляхом використання вузького кола засобів (бук­вальне тлумачення) залучаються усе нові і нові критерії перевірки правильності того чи іншого трактування умов договору. Ця систе­ма «концентричних кіл» виглядає таким чином:

—по-перше, при тлумаченні змісту договору беруться до уваги однакові для всього змісту договору значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів (буквальне, граматичне тлумачення);

—по-друге, у разі, коли буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст установлюється порівнянням відпо­ відної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін (структурно-системне тлумачення);

—по третє, якщо ні буквальне граматичне, ні структурно-сис­ темне тлумачення не дають можливості встановити справж­ ню волю особи, яка уклала договір, використовуються будь-які обставини, що можуть допомогти з'ясувати відповідність волевиявлення дійсній волі учасника (учасників) правочи­ну: враховуються мета договору, зміст попередніх перегово­рів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї діло­вого обороту, подальша поведінка сторін, текст типового до­говору та інші обставини, що мають істотне значення (комплексне тлумачення).

Як специфічний засіб тлумачення договорів можуть використо­вуватися типові умови (типові договори), навіть у тому випадку, коли сам договір не містить посилання на них.

Типові умови, як правило, розробляються тими чи іншими під­приємницькими об'єднаннями на підставі узагальненого досвіду практики укладання і виконання договорів певного виду і можуть погоджуватися з основними споживачами і їх об'єднаннями. Ти­пові умови полегшують укладання і виконання договорів, є пев­ним орієнтиром для сторін при визначенні ними своїх взаємовід­носин і отримують широке застосування в умовах ринкової еконо­міки, особливо у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Типові умови можуть мати різну форму і різну назву, стосува­тися договору в цілому або окремих його умов (наприклад, типові умови арбітражного застереження у сфері зовнішньоекономічних контрактів, типові умови форс-мажорного застереження тощо).

Типові умови є обов'язковими для сторін лише у випадку, якщо це встановлено самим договором.

Але треба враховувати, що типові умови (типові договори) у певних сферах відносин можуть розроблятися і затверджуватися органами державної влади, органами влади Автономної Республі­ки Крим або органами місцевого самоврядування. Такі типові умо­ви, будучи нормативними актами (додатками до нормативних ак­тів), є обов'язковими для застосування учасниками певної сфери відносин, якщо в них прямо не передбачено інше, і, отже, на них не поширюється дія статті, що коментується.

Оскільки типові умови розробляються, як правило, на підставі узагальненої практики ділового обороту у певній сфері договірних відносин, можливість їх застосування не обмежується випадками, коли про це прямо зазначено у договорі. Такі типові умови можуть застосовуватися як звичаї ділового обороту, зокрема, для усунен­ня можливих прогалин у регулюванні взаємовідносин сторін, для тлумачення договору тощо, але за умови, якщо вони відповідають вимогам ст. 7 ЦК України.

Поиск по сайту: