Зміст (умови) договору

Зміст договору — це сукупність умов (пунктів), визначених на розсуд сторін і погоджених ними, та умов, які є обов'язковими від­повідно до актів цивільного законодавства. Сторони також мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних догово­рів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивіль­ного законодавства про договори, елементи яких містяться у змі­шаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не ви­пливає із суті змішаного договору (ст. 628 ЦК).

У залежності від їхнього юридичного значення всі договірні умови можна звести до трьох основних груп: істотні, звичайні і ви­падкові.

Істотними вважаються умови, які необхідні і достатні для укла­дення договору. Це випливає зі ст. 638 ЦК, згідно з якою договір вважається укладеним тільки тоді, коли між сторонами в потріб­ній для відповідних випадків формі досягнуто згоди по всіх істот­них його умовах. Це означає, що за відсутності хоча б однієї з та­ких умов договір не може вважатися укладеним. У той же час, якщо досягнута згода щодо істотних умов, то договір набирає чинності, навіть якщо не містить якихось інших умов. Саме тому такі умови ще називають необхідними.

Визначення кола істотних умов залежить від специфіки кожно­го конкретного договору. Наприклад, істотними умовами договору купівлі-продажу є предмет договору, ціна. Предмет договору, пла­та за користування, порядок користування найнятим майном є іс­тотними умовами договору майнового найму.

Крім істотних, можуть бути й звичайні умови договору. Зви­чайними називають ті умови, які передбачені нормативними акта­ми. На відміну від істотних, вони не потребують узгодження сторо­нами, оскільки автоматично набирають чинності з моменту укла­дення договору. Тому відсутність у змісті договору звичайних умов не впливає на його дійсність. Наприклад, якщо при укладенні до­говору майнового найму сторони не домовилися про те, хто має ви­конувати поточний ремонт речі, автоматично вступає в дію умова, передбачена частиною 1 ст. 776 ЦК, згідно з якою наймач зобов'я­заний проводити за свій рахунок поточний ремонт, якщо інше не передбачене законом або договором.

Випадкові умови включаються у договір за розсудом сторін. Так само, як і звичайні умови, вони не впливають на факт укладен­ня договору і на його дійсність. Але на відміну від звичайних умов, які передбачаються безпосередньо законом і починають діяти вна­слідок одного лише факту укладення договору, випадкові умови набувають юридичного значення лише тоді, коли вони включені самими сторонами в договір, їхня відсутність, так само, як і від­сутність звичайних умов, не тягне недійсності укладеного догово­ру. Крім того, відсутність випадкових умов лише в тому випадку тягне визнання договору недійсним, якщо зацікавлена сторона до­веде, що вона вимагала узгодження даної умови.

Слід зазначити, що всі три групи умов, до якого б вони виду не належали, завдячують своєю появою, у кінцевому підсумку, лише домовленості сторін, якою одні умови формулюються безпосеред­ньо, а інші — визнаються сторонами договору, обов'язковими для них внаслідок самого факту укладення останнього. У цьому, зо­крема, виявляється значення договору як вольового юридичного акта.

Тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 ЦК, яка визначає загальні правила тлумачення правочинів, про які йшлося у попередніх главах посібника. Крім того, у разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типо­ві умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилан­ня на ці умови (ст.637 ЦК).

Поиск по сайту: